Сутність, значення і предмет правового регулювання

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КРИМСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

 

 

кафедра

державно-правових дисциплін

 

КУРСОВА РОБОТА

З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

на тему:

«Ефективність правового регулювання і шляхи її підвищення»

 

 

Сімферополь 2008

Зміст

 

Вступ

1. Сучасний зміст і значення елементів та механізму правового регулювання

1.1 Сутність, значення і предмет правового регулювання

1.2 Сфера, межи та механізм правового регулювання

1.3 Методи, засоби і типи правового регулювання

2. Ознаки ефективного правового регулювання. Стан і можливості вдосконалення правового регулювання в Україні

2.1 Критерії ефективного правового регулювання

2.2 Аналіз основних напрямів вдосконалення системи законодавства в Україні

2.3 Напрями національної конституційної реформи

Висновки

Список джерел

 

 

Вступ

 

Актуальність даної теми пов’язана с тим, що в умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливого значення. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, виступає саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин. Тому питання підвищення ролі права постають у центрі уваги. Правове регулювання є найважливіші для держави та об'єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об’єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками. З розвитком суспільства змінюється предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад, відносини, що пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші – починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні. Перед законодавцем коштує складне завдання – дотримати баланс між правовим регулюванням і суспільним саморегулюванням. Перш ніж піддати суспільне відношення нормативної регламентації, слід обґрунтувати необхідність, доцільність такого кроку. Зайве широке втручання законодавця в суспільне і приватне життя приводить до невиправданого обмеження особистої свободи індивідів, до порушення свобод людини, до тоталітаризму. Крім того, ефективність правового регулювання визначається відповідністю кінцевого результату правового регулювання цілям, поставленим законодавцем в правовій нормі. Юридичні норми дієві тоді, коли вони відповідають об'єктивним умовам і закономірностям розвитку суспільства, в якому вони функціонують, коли їх зміст відповідає суспільній свідомості населення, в першу чергу принципам моральності і рівню правосвідомості, і коли норми даної галузі права діють погоджено з нормами має рацію інших його галузей.

Ступінь вивченості. До дослідження даної теми привертали свою вітчизняні і зарубіжні вчені. Найбільшу розробку даної теми представлено в роботах таких авторів, як Тимченко С.М. [23], Рабінович П.М. [15], Сіренко В.Ф. [18], Оніщук М. [10], Лисенков С.Л [6], Оніщенко Н.М. [12], Сарновська С.О. [17].

Об'єктом даного дослідження є ефективність правового регулювання і шляхи ії підвищення.

Метою курсової роботи є досліджування сутніти правового регулювання і ознак ії ефективність.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

- вивчити сучасний зміст і значення елементів та механізму правового регулювання,

- розглянути сфери, межи та механізм правового регулювання

- дати характеристику методів (засобів) і типів правового регулювання

- привести ознаки ефективного правового регулювання.

- вивчити стан і можливості вдосконалення правового регулювання в Україні (на прикладі розвитку виконання законів і стану конституційної реформи).

Методи дослідження. При написанні курсової роботи застосовувалися метод індукції і дедукції, які дозволили визначити ознаки ефективного правового регулювання, а також розглянуті цю правову категорію в площині розвитку українського права. Використання системно-структурного методу дозволило дати характеристику структурних елементів правового регулювання.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що результати даного дослідження буде можливо застосувати при державному будівництві України, а також дозволити вирішити задачі вдосконалення механізму правового регулювання шляхом розбудови конституційної реформи.

Структурно робота складена з вступу, двох розділів, висновків і списку джерел (25).

Сучасний зміст і значення елементів та механізму правового регулювання

 

Сутність, значення і предмет правового регулювання

 

Людське суспільство характеризується тим або іншим ступенем організованості, впорядкованості. Це викликано необхідністю узгодження потреб, інтересів окремої людини і співтовариства людей (великих або малих соціальних груп).

В цілях досягнення такого узгодження здійснюється соціальне регулювання, тобто цілеспрямована дія на поведінку людей. Регулювання може бути як зовнішнім по відношенню до людини (хтось яким-небудь чином впливає на нього), так і внутрішнім (саморегулювання). На всьому протязі свого розвитку суспільство виробило багатообразну систему засобів і способів регламентації поведінки людей. Засоби відповідають на питання, чим регулюється поведінка людей, а способи – як здійснюється ця цілеспрямована дія.

До засобів соціального регулювання відносять перш за все соціальні норми: правові (юридичні), моральні, корпоративні, звичаї і ін. Але норма – хоч і основний, далеко не єдиний засіб дії на поведінку людей: засобами регулювання є також індивідуальні розпорядження, владні веління, заходи фізичного, психічного, організаційного примушення і т.д. [22, с. 128].

Юрист повинен розуміти правове регулювання як різносторонню дію на суспільні відносини всіх правових явищ, зокрема правових ідей, принципів правового життя суспільства, не втілених в юридичні форми (закони, нормативно-правові акти, рішення судових органів і ін.). Для вирішення своїх професійних завдань юристові необхідно перш за все розуміти роль, значення правового регулювання як сукупності засобів і способів реалізації позитивного права.

Позитивне право володіє властивостями і механізмами, що забезпечують його реалізацію в житті суспільства. Нормативність, загальнообов'язковість, формальна визначеність, забезпеченість силою державно-правового примушення дозволяють перевести правові норми з сфери належного в сферу сущого, в повсякденне практичне життя людини і суспільства.

Вивчення правових явищ, підпорядковане практичним завданням, ставить за мету підготувати майбутніх юристів до розуміння регулятивної ролі законів і інших нормативних актів, індивідуальних рішень, інших правових засобів в їх взаємозв'язку і взаємодії.

Виходячи з цих завдань, можна сформулювати наступне визначення. Правове регулювання – це цілеспрямована дія на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів [24, с. 327].

З визначення витікає, що регулюванням можна назвати тільки таку дію, при якій ставляться достатньо ясно позначені цілі. Наприклад, в цілях впорядкування використання землі, забезпечення її збереження, підвищення ефективності землекористування видається закон про землю. І дія норм земельного права, в результаті якого реалізуються поставлені цілі, можна назвати правовим регулюванням.

Якщо ж під впливом законодавчого акту або його норм наступають наслідки, не передбачені законодавством, а в деяких ситуаціях і протилежні цілям законодавця, то така дія не може вважатися правовим регулюванням. Так, під впливом земельного законодавства зросла ціна на земельні ділянки, збільшилося число операцій з приводу землі спекулятивного характеру, здійснюваних ради наживи, непродуктивного використання землі. Негативний вплив закону про землю на суспільні відносини не можна назвати правовим регулюванням, бо це не входило в цілі законодавця і не відповідає цілям має рацію – упорядкувати життя суспільства, забезпечити справедливий, розумний характер користування такою цінністю, якою є земля.

Не можна вважати правовим регулюванням дію, здійснювану неюридичними засобами. Так, дія на свідомість і поведінку людей через засоби масової інформації, шляхом пропаганди, агітації, етичної і правової освіти і навчання не може бути віднесено до правового регулювання як спеціально-юридичної організуючої діяльності. Дія на суспільні відносини, на поведінку людей спеціально-юридичними засобами і способами у свою чергу робить вплив на духовно-етичну, ідеологічну сторони життя людини. Право не винне та і не може регулювати всі суспільні відносини, всі соціальні зв'язки членів суспільства. Тому на кожному конкретно-історичному етапі суспільного розвитку повинна бути достатньо точно визначена сфера правового регулювання [24, с. 329].

У тих умовах, коли сфера правового регулювання звужена в суспільстві виникає загроза свавілля, хаосу, непередбачуваності в тих областях людських відносин, які можна і потрібно упорядкувати за допомогою права. А коли сфера правового регулювання невиправдано розширена, особливо за рахунок централізованої державно-владної дії, створюються умови для зміцнення тоталітарних режимів, зарегульованості поведінки людей, ведучого до соціальної пасивності, безініціативності членів суспільства.

У сферу правового регулювання повинні входити ті відносини, які мають наступні ознаки [24, с. 331].

По-перше, це відносини, в яких знаходять віддзеркалення як індивідуальні інтереси членів суспільства, так інтереси загально соціальні.

По-друге, в цих відносинах реалізуються взаємні інтереси їх учасників, кожний з яких йде на якийсь утиск своїх інтересів ради задоволення інтересів іншого.

По-третє, відносини ці будуються на основі згоди виконувати певні правила, визнання обов'язковості цих правил.

По-четверте, ці відносини вимагають дотримання правив, обов'язковість яких підкріплена достатньо дієвою силою.

Історія правового життя суспільства показала, що до сферу правового регулювання входить три групи суспільних відносин, що відповідають перерахованим ознакам [13, с. 239].

Першу групу складають відносини людей по обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найяскравіше виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, бо у взаємоприйнятному обміні майном зацікавлено і все суспільство, і кожну окрему людину. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виразу цінності майна в грошовому еквіваленті); обов'язковість визнання правил забезпечена дієвою силою спеціального апарату правового примушення.

Другу групу утворюють відносини по владному управлінню суспільством. У управлінні соціальними процесами зацікавлені і людина, і суспільство. Управління здійснюється ради задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів і повинне реалізуватися за строгими правилами, забезпеченими силою примушення. Природно, в сферу правового регулювання входить державне управління соціальними процесами.

У третю групу входять відношення по забезпеченню правопорядку, які покликані забезпечити нормальне протікання процесів обміну цінностями і процесів управління в суспільстві. Це відносини, що виникають з порушення правив, що регламентують поведінку людей в двох вказаних сферах.

Суспільні відносини, що входять до цих груп, і складають предмет правового регулювання. Це суспільні відносини, які за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційній дії і в конкретно-історичних умовах вимагають правової регламентації. Від характеру і змісту суспільних відносин, складових предмет правового регулювання, залежать особливості, характер, способи і засоби правового регулювання. Достатньо зрозуміло, що відносини по еквівалентному обміну цінностями, наприклад майнові відносини, вимагають інших правових засобів і способів регулювання, ніж ті, які використовуються для регламентації управлінських відносин.

Характер, вид суспільних відносин, складові і предмет правового регулювання, обумовлюють ступінь інтенсивності правового регулювання, тобто широту обхвату правовою дією, ступінь обов'язковості правових розпоряджень, форми і методи правового примушення, ступінь деталізованості розпоряджень, напруженість правової дії на суспільні відносини [11, с. 157].

В літературі попри різні підходи до його визначення сформувалось певне розуміння сутності правового регулювання.

Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь [11, с. 159].

Правове регулювання – це дія на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права. В умовах формування основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливої актуальності. суспільні відносини – економічні, політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів. Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не регулюються правом: в галузі економічних відносин – процеси виробництва; в галузі політичних відносин – розробка програм і статутів партій; в галузі духовно-культурних – релігійні відносини та ін. [11, с. 160].

Правове регулювання передбачає впорядкування, юридичне закріплення та охорону суспільних відносин шляхом застосування правових засобів. Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно у своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин.

Під правовим регулюванням більшість авторів розуміють сукупність прийомів та засобів юридичного впливу на поведінку суб'єктів суспільних відносин. На думку Сарновської С.О., саме з моменту видання нормативно-правового акта здійснюється правове регулювання суспільних відносин [19, с. 69]. Дещо іншої точки зору дотримуються Рабинович П.М. і Котюк В. Ою, які вважають, що норма права починає регулювати поведінку суб'єктів не з моменту видання норми права, а з часу настання юридичних фактів, передбачених даною нормою [15, 11].

Так як предметом правового регулювання є суспільні відносини, то правове регулювання обумовлено деякими об'єктивними та суб’єктивними чинниками. Такими чинниками виступають наступні фактори (рис. 1.1.) [21, с. 264].

 

Рис. 1.1. Об'єктивні та суб’єктивні чинники правового регулювання

 

Таким чином, позитивне право володіє властивостями і механізмами, що забезпечують його реалізацію в житті суспільства. Правове регулювання – це цілеспрямована дія на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів. Правотворчі норми повинні враховувати, що коли сфера правового регулювання звужена в суспільстві виникає загроза свавілля, хаосу, навпаки коли сфера правового регулювання невиправдано розширена, особливо за рахунок централізованої державно-владної дії, створюються умови для зміцнення тоталітарних режимів, Предметом правового регулювання є суспільні відносини, то правове регулювання обумовлено деякими об'єктивними та суб’єктивними чинниками (рівень економічного розвитку, соціальної структури, тощо.).