Критерії ефективного правового регулювання

 

Ефективність правового регулювання визначається відповідністю кінцевого результату правового регулювання цілям, поставленим законодавцем в правовій нормі. Юридичні норми дієві тоді, коли вони відповідають об'єктивним умовам і закономірностям розвитку суспільства, в якому вони функціонують, коли їх зміст відповідає суспільній свідомості населення, в першу чергу принципам моральності і рівню правосвідомості, і коли норми даної галузі права діють погоджено з нормами має рацію інших його галузей.

Наведемо експертні думки стосовно ознак ефективного правового регулювання.

Рабинович П.М. виділяє кілька критеріїв виміру дієвості правового регулювання, а саме [15, с. 158]:

- цінність правового регулювання;

- економність правового регулювання;

- ефективність правового регулювання.

За Рабинович П.М. критерієм оцінки цінності правового регулювання є його реальна позитивна (корисна) значимість для функціонування та розвитку окремої особи, соціальних груп чи суспільства в цілому. Це дає можливість виділити за суб'єктним критерієм особисту, групову, загальносоціальну цінність правового регулювання [15, с. 159].

Ряд авторів вважає, що соціальна цінність є причиною ефективності, але повною мірою вона не може гарантувати високий ступінь ефективності, для цього потрібні певні умови (адекватність правового регулювання різним видам інтересів; досконалість законодавства та правозастосовчої діяльності; рівень правової культури суспільства та окремої особи; стан законності тощо).

Під умовами ефективності розуміють певні обставини, які, з одного боку, сприяють найбільшій реалізації цінності права, що дає можливість задовольнити інтереси суб'єктів, а з іншого – це супутні фактори, які мають значення для дії індивідів по досягненні цієї цінності та по її використанні [12, с. 19].

Критерієм оцінки економності правового регулювання за Рабиновичем П.М. є сукупність витрат, що мають місце в процесі досягнення мети правового регулювання (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, фізично-людських ресурсів та ін.) [15, с. 160].

Термін «ефективність» означає результат, наслідок того чи іншого явища [18, с. 3].

В юридичній літературі висловлюється точка зору, що критерієм ефективності правових норм є міра досягнення цілей, поставлених перед ними. Цілі правового регулювання передбачають закріплення існуючих суспільних відносин, які потребують такого закріплення, стимулювання і розвиток тих відносин, які на даний момент відповідають вимогам суспільства та створення умов для розвитку і закріплення нових суспільних відносин [18, с. 4].

Кисель О.М. ціль розуміє як ідеальну, відображену в свідомості модель цінності [4, с. 29]. Це дає підставу стверджувати, що критерієм ефективності є ступінь досягнення відповідних цінностей.

Цілі правового регулювання класифікують за певними критеріями: за значимістю (головні та другорядні), за часом (перспективні та найближчі), за результатами (кінцеві та безпосередні).

Цілі правового регулювання стосуються не тільки окремих суб'єктів, а й забезпечують закріплення та стимулювання розвитку суспільних відносин, створюють умови для виникнення нових суспільних відносин, запобігають виникненню суспільно шкідливих відносин.

Досягнення цілей правового регулювання здійснюється за допомогою певних засобів, що є шляхами юридичного впливу на поведінку суб'єктів. Ці засоби є різними за своєю природою та функціональним призначенням.

Дія правових норм у процесі досягнення цілей може мати різний характер, а саме [4, с. 31]:

1)інформаційний, ідеологічний, загальновиховний;

2)реалізація норм права через дотримання, виконання і використання – безпосередня реалізація права;

3)це державно-владна діяльність компетентних органів по забезпеченню впровадження правових норм – так звана правозастосовча реалізація.

Таким чином, в одних випадках ефективність норми забезпечується лише за рахунок її власної дії, в інших – у результаті дії системи: норма плюс її застосування.

Заслуговує на увагу точка зору, що соціальна цінність та ефективність співвідносяться як процес і результат. У цьому розумінні соціальна цінність відповідає на запитання, які саме інтереси нею задовольняються, а ефективність правового регулювання – яким чином це зроблено та якою мірою ці інтереси задоволені.

Критерієм оцінки ефективності правового регулювання за Рабіновичем П.М. є співвідношення мети правового регулювання та реальних результатів правового регулювання [15, с. 161]. Цей експерт розрізняє юридичну та загальну ефективність правового регулювання. Юридична ефективність має місце, коли в результаті прийняття нормативно-правового акта настають саме юридичні наслідки, що пов'язані з внесенням змін до правового становища окремого суб'єкта чи групи осіб. Загальна ефективність правового регулювання передбачає реальні зміни у різних сферах суспільних відносин, які мають місце в результаті впровадження нормативно-правового акта в практичній діяльності. Загальна ефективність правового регулювання забезпечується певними чинниками, а саме [15, с. 161]:

- ефективністю самого нормативно-правового акта;

- ефективністю процедурно-процесуального механізму застосування нормативно-правового акта;

- ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації нормативно-правового акта.

На думку В.Ф. Сіренко [18, с. 10], під час вивчення ефективності важливо звертати увагу не на цілі законодавства, а на інтереси. Визначивши інтерес як співвідношення між необхідністю задоволення потреб різних соціальних груп, класів, окремих верств населення і можливістю задоволення цих потреб, маємо модель, складові якої можна розглядати як елементи ефективності, а саме:

- соціальні потреби, які необхідно задовольнити за допомогою конкретного нормативного акта;

- правові засоби, їх кількість та якість;

- здатність правових засобів задовольняти соціальні потреби, закріплені в нормативному акті;

- перспективність напрямків удосконалення законодавства з метою задоволення соціальних потреб за допомогою правових засобів.

Рабинович П.М. виділяє ряд передумов досягнення ефективності правової норми. До загальносоціальних передумов ефективності юридичної норми (ефективності правотворчості) слід віднести [15, с. 161]:

– відповідність норми об'єктивним законам (закономірностям) існування й розвитку людини та суспільства;

- відповідність норми конкретно-історичним умовам її функціонування, реальним можливостям її здійснення (матеріальним, духовним, часовим, кадровим та ін.);

- відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати;

- відповідність юридичної норми стану правосвідомості й моралі, рівню загальної культури, громадській думці згаданих суб'єктів;

- відповідність норми права висновкам тих наук (суспільних, природничих, технічних), які «предметно» вивчають об'єкти, що перебувають у сфері правового регулювання;

- відповідність юридичної норми загальним закономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і цілеспрямованої організації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика).

До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать [18, с. 11]:

- правове закріплення домінуючих потреб суспільства;

- предметна визначеність діяльності правотворчого органу;

- визначеність меж правового регулювання;

- зумовленість правотворчої діяльності об'єктивними умовами розвитку суспільства;

- зміна сфери і типу правового регулювання;

- особливості правотворчості як результату творчого процесу;

- системність законодавства;

- якість законодавства;

- досконалість юридичної техніки;

- чітке визначення видів юридичної відповідальності, що настає за порушення нормативних приписів, механізму її реалізації.

Чи можлива кількісна оцінка соціальної ефективності має рацію?

Така оцінка можлива, коли як початковий момент при визначенні ряду основних параметрів соціальної ефективності права використовується показник, який з фактичного боку свідчить про те, досягли чи ні дані норми потрібного ефекту. В цьому випадку йдеться про фактичну ефективність, яка виражається співвідношенням між фактично досягнутим, дійсним результатом і тією безпосередньою, найближчою метою, для досягнення якої були прийняті відповідні норми. Тут безпосередня, найближча мета правових норм є еталоном оцінки їх ефективності [18, с. 12].

Зіставляючи безпосередні цілі правових норм з фактичним результатом їх діям, можна кількісно зміряти їх ефективність. Причому отриманий кількісний результат може бути як позитивним, так і негативним. Останній свідчить про відсутність соціальної ефективності має рацію.

Результативність правового регулювання багато в чому залежить від ефективності правових актів. Включені в механізм правового регулювання, ці акти покликані забезпечити його чітку роботу. Правові акти є важливим засобом для досягнення тієї мети (конкретних і перспективних), яка стоїть перед нормою має рацію.

Ефективність регулятивних функцій права тісно пов'язана з результативністю соціально-економічних, політичних заходів, що вдягаються в правову форму. Тут кількісне вимірювання ефективності може отримати вираз в точних економічних і інших соціальних показниках. Необхідно тільки вичленувати з цих показників той ефект, який досягнутий саме за допомогою юридичних засобів. Дані, отримувані в результаті вивчення ефективності правового регулювання є основою для його подальшого вдосконалення.

В юридичній літературі висловлюється точка зору щодо створення синтетичної теорії ефективності правового регулювання, яка б включала всі правові засоби та всі варіанти процесу правового регулювання у їх взаємозв'язку [13, с. 338].

Таким чином, юридичні норми дієві тоді, коли вони відповідають об'єктивним умовам і закономірностям розвитку суспільства, в якому вони функціонують, коли їх зміст відповідає суспільній свідомості населення, в першу чергу принципам моральності і рівню правосвідомості, і коли норми даної галузі права діють погоджено з нормами має рацію інших його галузей. Термін «ефективність», який означає результат, наслідок того чи іншого явища притаманний і для правового регулювання. При цьому критерієм оцінки ефективності правового регулювання є співвідношення мети правового регулювання та реальних результатів правового регулювання.