Сучасний розподіл расових типів у регіонах світу. Змішані расові групи

Раса – це група людей, яка склалася історично у певних географічних умовах і має деякі спільні спадково зумовлені морфологічні й фізіологічні ознаки. Різні расові типи відрізняються другорядними фізичними ознаками: кольором шкіри, формою волосся, розрізом очей. Механізм виникнення рас досі остаточно не з’ясований, але відомо, що багато ознак рас є безперечно адаптаційними. Наприклад, темна шкіра негроїдів виконує важливу функцію захисту від тропічного сонця. Дослідами доведено, що сонячні опіки такої шкіри виникають при дозах ультрафіолетового опромінення в 10 разів вище, ніж для світлої шкіри. Одночасно відомо, що адаптивні ознаки можуть виникати незалежно у кількох рас одночасно. Наприклад, по всьому тропічному поясу поширені алелі аномальних гемоглобінів, що в гомозиготному стані призводять до анемії, а в гетерозиготному – забезпечують імунітет до малярії. Епікантус зустрічається не лише у монголоїдів, але й у негроїдів півдня Африки, а у деяких племен Тропічної Америки виникають темна шкіра, кучеряве волосся, широкий ніс.

 Загальновизнаним є поділ людства на три основні раси: негроїдну, монголоїдну, європеоїдну. Окремо виділяють австралоїдну расу. Розділення людства відбулося приблизно 100 000 років тому і призвело до утворення двох гілок: африканців і неафриканців. Вважають, що негроїди залишились в Африці, а розходження предків монголоїдів та європеоїдів відбулося при заселенні Євразії. Спільні наші пращури жили на Близькому Сході, звідки предки монголоїдів переселилися на територію сучасного Китаю приблизно 50-70 тис. р. тому. Предки європеоїдів значно пізніше заселили Європу – приблизно 40 тис. р. тому. На основі переважного поширення представників певних рас можна виділити ареали їх існування. Так, для європеоїдів – це Європа, частина Азії (передня і середня), Північна Африка, окрім того, вони поширились на материках Америки і Австралії. Для негроїдів основним ареалом поширення є Африка, Північна Америка (внаслідок работоргівлі).

На сьогодні європеоїди складають приблизно 43% людства, монголоїди – 19%, негроїди – до 7 %, і австралоїди – 0,3%. Але представники цих рас у загальній чисельності населення складають 70%, решта 30% - це змішані і проміжні расові групи. В процесі історичного розвитку внаслідок міжрасових шлюбів в великих популяціях відсутні чіткі межі між расовими типами людей. До перехідних груп між екваторіальними расами і європеоїдами відносяться ефіопи, що поєднують темну шкіру негроїдів та форму носу та обличчя європеоїдів. Самі раси поступово втрачають характерні для них риси. Це пояснюється тим, що все більше людей живуть в штучно створених умовах міст, при „кімнатній” температурі живе приблизно третина людей Світу. В таких умовах расові ознаки перестають бути адаптивними, зменшується тиск добору.

Етноси та етногенез: екологічний підхід

Планету населяють чисельні народи (етноси), які знаходяться на різних щаблях соціально - економічного й культурного розвитку. Етнос – спільність людей, стійке угруповання, що історично склалося на певній території. Етнічний склад населення – це результат тривалого історичного процесу. Вчені виділяють у сучасному світі до 5 тис. народів, націй і племен. Взаємодією етнічних угруповань з навколишнім середовищем займається етнічна екологія, оскільки для етносів характерні певні традиції природокористування, які склалися історично в результаті взаємодії з навколишнім середовищем.

Люди одного етносу мають спільну мову, володіють деякими загальними, порівняно стабільними особливостями культури і психіки. Вони мають також спільну самосвідомість. Етнос утворюється на одній території, але в подальшому люди цієї спільності в силу різних причин можуть розселятись по світу. Впродовж тривалого історичного часу етноси інтенсивно розселялись по планеті. Цей процес дуже подібний до хвиль життя у тварин, отримав назву демографічні хвилі і сприяв „етнізації„ людства. В історії відомі хвилі елінізації, романізації, семітизації і т.д. Епоха Великих географічних відкриттів сприяла поширенню іспанців, португальців, голландців, згодом англійців та французів, пізніше - росіян. Демографічна хвиля ХУ та ХХ ст. стала чи не найважливішою для формування сучасного вигляду етнічно-расової мапи світу. Аналіз існування етносів показує певну залежність останніх від ландшафту, в якому вони утворились, особливості формування господарсько-культурних типів. Господарсько-культурні типи - це історично усталені комплекси господарства, культури та природокористування, типові для народів, що мешкають в подібних екологічних умовах і перебувають приблизно на однаковому рівні соціально-економічного розвитку. При розселені етноси обирають в інших місцях споріднені з батьківськими природні умови та формують там властивий предкам господарсько-культурний устрій. Цікаво, що напрями міграцій в цьому випадку базуються на пошуку умов, споріднених з автохтонними природними умовами.

У період свого становлення етнос проходить три стадії: племінний, у період рабовласницького й феодального ладу виникає народність, на стадії капіталістичних відносин виникає новий тип етносу, який характеризується великою внутрішньою згуртованістю – нація. Механізм утворення етносів називається етногенезом і остаточно не з’ясований. Існуючі класифікації етносів базуються на різних принципах, серед яких виділяють расову, мовну, антропологічну близькість.

Як правило, стійкі етноси утворюють стійкі системи, що включають у себе не тільки людські популяції, але і певну кількість інших елементів живої природи, певний рівень технічної організації суспільства. Це утворення має назву етноценоз. Порушення етноценозу, якщо воно незначне, тільки деформує етнос, якщо значне - може призводити до його вимирання. Інколи при руйнуванні етносу його складові входять до складу інших етносів.

Література

1. Медична біологія за ред. В.П.Пішака,Ю.І.Бажори. Вид. Нова книга. Вінниця, 2004, - 652с.

2. Слюсарев А.А.,Жукова С.В. Біологія.- К. Вища школа, 1987.- 415с.

3. В.В.Фролькис Долголетие: действительное и возможное. - К. Наукова думка.1989, - 245с.

4. Л.А.Гаврилов, Н.С.Гаврилова Биология продолжительности жизни.- М. Наука, 1991, - 280с.

5. В.С.Крисаченко Людина і біосфера. -К. Заповіт 1998, - 687с.

6. Медична біологія за ред. В.П.Пішака,Ю.І.Бажори. Вид. Нова книга. Вінниця, 2004, 652с.

7. А.А.Слюсарев, С.В. Жукова Біологія. К. Вища школа, 1987.- 415с.

8. В.С. Крисаченко Людина і біосфера К. Заповіт 1998.- 687с.

9. Л.М.Гумільов Етногенез і біосфера Землі. М. Ди Дик, 1994.- 678с.