Тривалість життя і проблема довголіття

Тривалість життя будь-якого організму є видовою ознакою. Наприклад. тривалість життя деяких хижих птахів може складати 100 років, слони доживають близько 100 років, багато холоднокровних тварин, особливо серед плазунів є довгожителями. Щодо людини, то розрізняють природну тривалість життя і середню тривалість життя. Під природною тривалістю життя розуміють максимальну кількість років, яку людина може прожити за ідеальних умов існування, або за іншим визначенням – це вік, до якого можуть потенційно дожити 80% представників виду. Французський біолог Ж.Бюффон розрахував, що тривалість життя людини повинна перевищувати тривалість її росту в 6-7 разів і складати приблизно 90-100 років. Всі наступні розрахунки близькі до цієї цифри. Вважають, що природна тривалість життя становить 120-150 років, проте до 100-річного віку доживають лише окремі індивіди. Вона є кількісною видовою ознакою і залежить від генотипу.

Тривалість життя є однією з ознак організму, яка залежить від генів та умов середовища, в яких ці гени проявляють свою дію. Незважаючи на те, що в ХХ ст. тривалість життя збільшилась майже вдвічі, соціальні перетворення, прогрес медицини, вікова компонента смертності залишилась сталою. Найбільш „смертельними „ періодами є перинатальний (дитяча смертність), ювенільний (юнацька смертність), літній період(смертність людей похилого віку). Тобто, вікову компоненту смертності можна вважати біологічною характеристикою, яка є видовою особливістю. Цікаво, що подібна вікова структура смертності спостерігається і у інших тварин.

 Важливою демографічною проблемою більшості розвинутих країн є поступове постаріння людства Землі. Процес прогресуючого зниження функціональних здатностей організму після досягнення ним зрілості називають старінням. Припускається, що у світі в 2025р. чисельність людей віком 60 років і старших у порівнянні з 1950 р. зросте в 5 разів, а людей старших 80 років - у 7 разів. Хворі старшого віку становлять значну частину контингенту лікувальних установ. У багатьох країнах кількість старих людей 15%, а в деяких країнах - навіть 20 % і має тенденцію до подальшого зростання. Збільшення частки літніх людей викликало інтерес до геронтології, перш за все до вивчення первинних механізмів старіння організмів і популяцій та чинників, які визначають тривалість життя.

 З біологічного погляду, старіння - універсальний і закономірний процес, якому властива поступовість, неухильне прогнозування, що призводить до зниження адаптаційних можливостей та життєздатності організму. Час настання старості залежить від багатьох причин. Важливе для науки значення має спостереження за довго життєвими популяціями. Встановлено, що в цих популяціях уповільненні темпи соматичного і статевого дозрівання, і у серед людей менше виражена вікова еволюція скелета, основний обмін у зрілому віці нижчий. Придається значення і конституції людей, генетичним механізмам.

На тривалість життя істотно впливає іонізуюча радіація, хімічні мутагени й інші ушкоджуючи фактори. Значна роль стресу у швидкому настанні старості. На даний час запропоновано більше 200 гіпотез, що пояснюють причини і механізми старіння. Серед яких теорія обмеження калорійності їжі, термодинамічна теорія старіння, імунологічна теорія старіння та ін. У цілому їх можна звести до двох концепцій. Перша розглядає старіння як процес, що викликає нагромадження в організмі ушкоджених молекул, які накопичуються і порушують нормальне функціонування організму. Згідно з другою концепцією, старіння – це закономірний, генетично запрограмований процес, що завершує диференційований ріст, дозрівання.

Геронтологія вивчає закономірності старіння живих істот, зокрема людини, вікові біологічні зміни різних структур головного мозку, особливості взаємозв’язків між ендокринними органами, характерні для старіння зміни імунної системи, процеси старіння сполучної тканини та ін. Вперше термін був запропонований І. І. Мечниковим у 1903 р.

Тема 4.: Особливості дії елементарних факторів добору в популяціях людей на сучасному етапі

План

1. Вплив на людські популяції елементарних еволюційних факторів.

2. Значення міграцій в екології людини. Характер та причини міграцій.

3. Види міграцій.

3. Сучасний розподіл расових типів у регіонах світу. Змішані расові групи.

5. Етноси та етногенез: екологічний підхід.