double arrow

Розвиток міжнародних монополій та їх роль у світовій економіці

2

 

В основу виникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX - на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах. Технічні переваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей у використаннікредиту сприяло розвитку великих підприємств і поступово збільшувало їхню роль у промисловому виробництві.З часом настав період, коли розвиток концентрації й централізації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руйнівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибуток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монополістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомого регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В. І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму". Для монополії характерні відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено. Автори відомого американського підручника з економічної теорії "Економіко" К. Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монополія - це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси можна визначити, що практично за своєю економічною сутністю монополістична ситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій, оскільки вони мають змогу офіційного, а також неофіційного зговору для панування на ринку й отримання монопольного прибутку. На відміну від досконалої конкуренції монополія обмежує ринково-конкурентну стихію і спрямовує свою дію на впорядкування господарської системи, захищаючи і стабілізуючи її з метою забезпечення економічних переваг висококонцентрованим господарським одиницям. Вже перші розвинуті організаційні форми монополій - картелі, синдикати, трести - суттєво підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію. Картелі й синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу. Укладення угод про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків і забезпечило умови для економічної реалізації їхнього панування. З появою трестів монопольне регулювання охопило також процес виробництва. Часткова планомірність не тільки стала формою руху капіталу в рамках окремого підприємства, як це було властиво періоду вільної конкуренції, а й поширилася на виробничі та комерційні зв'язки між підприємствами, що входили до складу тресту. Монополістична планомірність стала набувати нових масштабів, звужуючи водночас діяльність ринково-конкурентних сил. Монополізувавши виробництво в окремих галузях промисловості, трести сприяли подальшій концентрації виробництва і капіталу. Це створило матеріальну основу для їхнього впливу на виробників інших галузей і допомогло проникнути в нові галузі. З'явилися реальні умови для обмеження міжгалузевої конкуренції й становлення багатогалузевих монополій.Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві відбувалася, по-перше, комбінуванням, тобто об'єднанням підприємств технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, наприклад, вугільної, металургійної, автомобілебудівельної; по-друге, через диверсифікацію виробництва - проникнення монополій у галузі, що прямо не пов'язані з основною сферою їхньої діяльності. Наслідком диверсифікації стали концерни - великі багатогалузеві утворення, які поступово захоплюють головні позиції як на ринках, так і у сфері виробництва. Формальними видами ринкової монополії господарських суб’єктів є білатеральна, або двобічна, монополія, обмежена і власне, або чиста, монополія. Білатеральна монополія утворюється за наявності на ринку лише пари контрагентів: один продавець - один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних суб'єктів: на своєму ринку вони повні господарі, проте їхня економічна влада обмежена, оскільки ринкові відносини між ними характеризуються взаємозалежністю. В обмеженій монополії на галузевому ринку присутні один продавець (монополіст) і кілька покупців. Тут економічна влада монополії сильніша, ніж при білатеральній монополії: хоч покупців і небагато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом. Найбільша економічна влада у власне монополії: монополісту-продавцю протистоять багато покупців, відносини між якими будуються на конкурентній основі. Функція сукупного попиту виступає в цьому випадку як функція індивідуальної ринкової ціни монополіста. Для максимізації свого прибутку монополіст повинен досягти рівноваги між ціною і кількістю продукції, при якій утворилася б найбільша різниця між виручкою і валовими витратами. Тому його метою є відшукання рівноваги граничних витрат і граничної виручки. Монополіст створює дефіцит товарної пропозиції, який і обумовлює ціну, що значно перевищує граничні витрати. Створюється монопольний прибуток.Технічний прогрес у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. активно вплинув на процес утворення великих промислових підприємств, які впроваджували у виробництво нову техніку та технології. Впровадження нової техніки вимагало великих капіталів. Це штовхало підприємства до об’єднання капіталів з метою організації виробництва з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. В багатьох випадках власних фінансових коштів у промислових підприємств не вистачало, тому підприємства все частіше звертаються до банків з метою залучення їх коштів для розширення виробництва на новій технічній основі. За таких умов виникає можливість концентрації капіталу та утворення монополій для організації виробництва товарів на великих промислових підприємствах і одержання надвисоких прибутків завдяки встановленню монопольно високих цін на товари. Процеси утворення різних монополій наприкінці ХІХ ст. набувають масового характеру, а банки в утворенні монополій стали відігравати все більшу роль. Перша монополія виникла в 1872 р. у США. Це був нафтовий трест «Стандарт ойл», заснований Дж. Рокфеллером. Згодом на частку цього тресту вже припадало 90% переробки нафти. Створення перших монополій та встановлення ними монопольно високих цін на товари загострило конкурентну боротьбу між підприємствами та прискорило процес утворення монополій. Під загрозою банкрутства більш слабкі підприємства почали об’єднуватися з сильнішими. Так виникли різні монополістичні об’єднання: трести, картелі, синдикати, концерни. Отже, кінець ХІХ ст. характеризувався тим, що на зміну «вільній конкуренції» прийшли монополії, які встановили свій контроль над виробництвом у країнах Західної Європи та США і посіли чільне місце в їх економіці. Технологічні зрушення, які мали місце наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., фактично призвели до «другої промислової революції», прискорили процес індустріалізації після промислового перевороту. Індустріалізація в країнах набуває широкого масштабу, промисловість остаточно бере першість над сільським господарством, причому в самій промисловості найбільш швидкими темпами розвиваються галузі важкої промисловості: металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтодобувна та нафтопереробна. Процес індустріалізації ще більш прискорився з утворенням монополій, які активно впливали на промислове виробництво, на розширення внутрішнього та світового ринків. Утворення наприкінці ХІХ ст. великої кількості монополій сприяло остаточному формуванню світового ринку, на якому завдяки зовнішній торгівлі відбувався обмін товарами між національними ринками різних країн. На розвиток світового ринку і втягування в його сферу впливу провідних індустріальних країн активно впливало будівництво сучасних залізниць, шосейних доріг, каналів, портів, освоєння корисних копалин у колоніях, що сприяло розвитку зовнішньої торгівлі як світової. Поряд з розвитком зовнішньої торгівлі розвивається світовий кредитний та валютний ринки. Все більша частка країн світу підпадає під вплив різних фінансових операцій. Світовий ринок також активно впливає на промисловий розвиток країн Західної Європи та США. Він був місцем збуту їх товарів та одержанням сировини, сприяв міжнародному поділу праці та розвитку міжнародних економічних зв’язків. Важливий вплив на формування світового ринку мав міжнародний поділ праці та спеціалізація країн у виробництві окремих видів товарів. На кінець ХІХ ст. спеціалізація країн уже чітко визначалася. Так, Англія займала провідне місце в експорті різних машин і механізмів; Німеччина — сільськогосподарських машин, паровозів, верстатів, спирту, цукру, виробів електротехніки, хімічної промисловості; Франція — дорогих шовкових тканин, парфумів, одежі, взуття, текстильних машин; США — виробів чорної металургії, машин, тканин, сільськогосподарських продуктів, особливо пшениці. Одним з найголовніших підсумків технологічних зрушень кінця ХІХ початку ХХ ст. було прискорене зростання економіки в провідних індустріальних країнах, а особливо — відносно молодих держав — США та Німеччині і, навпаки, зниження темпів економічного розвитку Англії та Франції. Уже під кінець 80-х років ХІХ ст. США за обсягом промислового виробництва посіли перше місце в світі, випередивши Англію. Водночас швидко розвивалася економіка Німеччини, що дало їй можливість випередити за обсягами виробництва промислової продукції спочатку Францію, а потім і Англію та зайняти друге місце після США. Європейські держави Англія і Франція втрачають свою економічну першість, і центр світової економіки переміщається з Європи в Північну Америку, в США. Таким чином, основні тенденції розвитку провідних країн світу в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. полягали в тому, що під впливом кардинальних технічних та технологічних зрушень відбулися суттєві зміни в промисловому виробництві, що вплинуло на обсяги виробництва та галузеву структуру промисловості, привело до укрупнення підприємств завдяки концентрації виробництва та капіталу. Все це створило сприятливі умови для виникнення монополій, які почали відігравати провідну роль в економіці країн. Утворення монополій позитивно вплинуло на подальшу індустріалізацію, формування та розвиток світового ринку. Процес монополізації та одержання монополіями надвисоких прибутків створювали сприятливі умови для накопичення та вивозу капіталу. Монополізація розпочалася з виникненням залізничної імперії Вандербільта. Першою формою монополістичних об'єднань були пули (або картелі), які встановлювали ціни, розподіляли замовлення та прибутки. У 1866 p. виник соляний пул у штаті Мічиган, у 1870 p. — Чиказький пул, який контролював залізничні перевезення. Панівною формою монополій спочатку в легкій, потім у важкій промисловості стали трести. Першим з них був нафтовий трест Рокфеллера "Стандарт ойл Компані", утворений у 1870 p. У 90-х роках провідна роль у монополізації промисловості, транспорту, банків перейшла до холдинг-компаній та концернів. У 1901 p. в США налічувалося 440 трестів з загальним капіталом 20,3 млрд. дол.Одночасно відбувалася монополізація банків. У 1890 p. у Нью-Йорку було 64 банки, що володіли капіталом 302 млн. дол., у 1900 p. — 58, капітал яких збільшився до 548 млн. дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та промислового капіталів, формувався фінансовий капітал. Найбільшими американськими монополіями були групи Рокфеллера (контролювали 95% американського видобутку нафти і 90% її експорту, промислові підприємства, банки, залізниці), Моргана ("Юнайтед Стейтс Стіл", що монополізував виробництво 2/3 сталі, трести в сільськогосподарському машинобудуванні, торговому пароплавстві, електротехнічна корпорація "Дженерал електрик", підприємства зв'язку, міського транспорту, страхові компанії), Пенсільванська група, група Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, три автомобільні корпорації: "Форд", "Дженерал моторс", "Крайслер" та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана контролювали 112 банків. Уряд намагався обмежити економічне панування монополій. У 1890 p. було прийнято закон Шермана про заборону монопольної змови, який регулював торгівлю за межами окремого штату. В 1914 p. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента, обмінюватися директорськими посадами. Однак антитрестівське законодавство фактично не застосовувалося. У Німеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 p. існувало 418 акціонерних товариств, за період 1871—1872 pp. з'явилося 978 нових з акціонерним капіталом 2,8 млрд. марок. Процес монополізації охопив усі галузі промисловості. На відміну від США, монополії об'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів і синдикатів. У 1879 p. їх кількість становила 14, в 1900 p. — 300, перед першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. У кінці 90-х років XIX ст. — на початку XX ст. з'явилися перші трести: електротехнічні корпорації АЕГ і товариство "Сіменс". Інтенсивно формувався фінансовий капітал. У 1913 p. існувало 1850 банків; 9 берлінських банків контролювали 85 % банківського капіталу (11,3 млрд. марок). До таких банків належали Німецький (капітал 3 млрд. марок і контроль за 87 банками). Дрезденський, Дармштадтський банки, Облікове товариство (власний капітал 300 млн. марок), їхній прибуток в 1895—1900 pp. становив 38,6—67,7% щорічно. Німецькі банки вкладали капітали в основному в промисловість. Так, 6 берлінських банків контролювали 751 підприємство. У Великобританії ще на початку 60-х років XIX ст. було 639 акціонерних корпорацій. Проте перші монополії виникли лише в кінці 80—90-х pp. XIX ст. У 1888 p. виник Соляний союз, що контролював 90% продукції. В 1894— 1896 pp. у Шотландії утворилося монопольне об'єднання з виготовлення труб. Поступово монополії з'явилися в хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості, суднобудуванні, на транспорті. В 1913 p. у Великобританії їх налічувалося 93. Отже, формування монополій розпочалося пізніше, ніж в США та Німеччині, здійснювалося повільніше. В основному вони об'єднували ЗО—50 фірм. Контроль над галузями був практично відсутній. Найменше монополій було в легкій і добувній промисловості. За темпами монополізації банківський банках за 1880—1908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх цінних паперів світу. В 1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70% всього світового капіталу. Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600—700, а в 1907 p. — 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 p. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 p. — цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні. За темпами монополізації банківський капітал випереджав промисловий. У 80-х роках XIX ст. кількість приватних банків зменшилася до 172, а кількість акціонерних досягла 91. Депозити в банках за 1880—1908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх цінних паперів світу. В 1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70% всього світового капіталу. Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600—700, а в 1907 p. — 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 p. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 p. — цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні. Винятково високими були темпи концентрації банківського капіталу. За 1870—1909 pp. три банки "Ліонський кредит", "Національна облікова контора", "Генеральне товариство" збільшили обсяг капіталів в 4,4 раза, вкладів — у 10,2, кількість відділень — у 19,2 раза. Загальна сума банківського капіталу досягла в 1914 p. 11 млрд. фр. Головним центром фінансового капіталу був Французький банк. І Однак діяльність банків була спрямована не на інвестиції у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на Й 1 %, експорт капіталу — на 3 %. Перед війною обсяг експортованого капіталу був в 1,6 раза більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і торгівлю. Акціонування та монополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х роках XIX ст. Лише за 1905—1906 pp. виникло 180 акціонерних компаній. У 1913—1914 pp.25% усіх робітників працювали на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. У 1913 p. капітал акціонерних корпорацій досяг 2 млрд. дол. З них 38% належало 0,4% корпорацій, кожна з яких мала понад 5 млн. єн. Першими монополіями були старі банківсько-торгові компанії Міцуї контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі (панували у судноплавстві, транспортному машинобудуванні). У 1880 p. була створена Японська паперова, у 1882 p. — Японська пароплавна компанії. Процес монополізації прискорили фінансова криза 1887—1898 pp. та світова криза перевиробництва 1900—1903 pp. Основними формами монополій були картелі, синдикати, концерни. Швидко зростав банківський капітал. Перший Національний банк Японії був утворений у 1873 p. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 p. кількість банків досягла 153. У 1912 p. банківський капітал становив 570 млн. єн.. Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу. Монополістичні об'єднання в Україні, особливо великі, були тісно пов'язані з іноземним капіталом. Понад 25 % усіх іноземних капіталів, вкладених у промисловість Російської імперії на початку XX ст., припадало на Україну. Так, у вугільній промисловості іноземцям належало 63 % основного капіталу, в металургії — 90 %. Іноземний капітал приваблювали в Україну високі прибутки, які майже повністю йшли за кордон. Величезна роль у розвитку української промисловості належала акціонуванню. Поява значної кількості акціонерних товариств у найважливіших галузях промисловості України свідчила про те, що розпочався новий етап становлення великої індустрії. Нагромадження капіталу невеликою кількістю акціонерних компаній у провідних галузях української промисловості стало важливою умовою для створення тут монополій. Переломним моментом процесу зростаючої концентрації виробництва була економічна криза 1900—1903 pp. Вона безпосередньо призвела до краху сотень невеликих і слабких підприємств та створення ряду великих монополістичних об'єднань. За концентрацією виробництва в основних галузях промисловості Україна займала перше місце в Російській імперії. Так, у 1901 p. на 12 великих металургійних заводах (з 16 діючих) було зосереджено 96 % усіх робітників металургії Півдня України. На кожному з них працювало понад 1 тис. робітників, які виплавляли 87 % чавуну в цьому регіоні. Високий рівень концентрації був характерний також для вугільної промисловості Донбасу. Тут частка 25 акціонерних товариств (з 26 діючих у цій галузі) у 1912 p. становила 95,4 % видобутку всіх акціонерних товариств і понад 70 % видобутку вугілля в Донбасі. Важливим фактором у монополізації промисловості України в цілому і вугільної зокрема була організація в 1904 p. синдикату "Продвугілля", який об'єднав майже весь видобуток і продаж кам'яного вугілля в Донбасі. Це був один з найбільших синдикатів Російської імперії. До нього входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75 % усього видобутку вугілля в Донбасі. Напередодні першої світової війни на підприємствах "Продвугілля" працювало 64 тис. робітників.У 1902 p. в Україні засновано найбільший у металургії синдикат "Продамет". Його мета — торгівля виробами заводів цього об'єднання. У синдикат входило 12 підприємств (товариств), серед яких були Південно-російське Дніпровське металургійне товариство "Провідане" та ін. На початок 1908р. "Продамет" зосередив у своїх руках дві третини всього виробництва заліза і сталі Південної України. Синдикат продавав залізо різного ґатунку, балки, рейки, бандажі, осі в імперії Романових. У харчовій промисловості найбільшим був синдикат цукрозаводчиків, заснований у 1887 p., бюро якого знаходилося в Києві. Найвпливовіша роль у ньому належала цукровим магнатам Бобринським, Браницьким, Береденкам, Хряковим. Спочатку синдикат об'єднував 78 %, а в 1892—1893 pp. — 91 % усіх цукрових заводів України. Основним його завданням було регулювання цін на цукор і забезпечення підприємцям високого монопольного прибутку на внутрішньому ринку. Всього в середині 90-х років в Україні діяло 153 цукрових заводи, які виробляли 23,9 млн. пудів цукру. Як і в перші роки існування цукрового синдикату, підприємці скорочували продаж цукру на внутрішньому ринку і збільшували його експорт. Вивозячи частину цукру за кордон, вони штучно підтримували високі ціни на нього в Російській імперії. Монополії охопили своєю діяльністю й інші галузі народного господарства. Напередодні першої світової війни в Україні вже не було жодної важливої галузі промисловості, в якій тією чи іншою мірою виробництво не було б монополізовано. Якщо в 1901 p. працювало лише 17 підприємств, на кожному з яких було зайнято понад 1 тис. робітників, то в 1913 p. їх налічувалося вже 42. У 1900 p. 5 великих металургійних заводів виплавляли 49 % усього чавуну в Україні, забезпечивши понад 25 % його загальноімперського виробництва. В 1913 p. на ці самі підприємства припадало вже 55 % виплавленого чавуну Півдня України і 37 % виробництва його у Росії в цілому. Усі монополістичні об'єднання, що діяли в Україні, з самого початку мали не регіональне, а загальноімперське значення. Індустріальний розвиток не був поступальним. Починаючи з 1825 p. його переривали кризи (1825,1836,1847,1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901—1902 pp.), внаслідок чого він набув циклічного характеру. Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу










2




Сейчас читают про: