2020-04-20
53
Відмінності характеристик діяльності урядових структур та вимог до кваліфікації державних службовців за традиційних методів врядування та за електронного уряду.
Завдання електронного уряду.
Можливості фінансового забезпечення запровадження електронного уряду.
Які сфери життєдіяльності суспільства мають зазнати змін для максимальної ефективності запровадження електронного уряду? Які саме зміни мають відбутися? Хто має ініціювати, контролювати та коригувати процес запровадження електронного уряду?
Які соціальні групи найбільше зацікавлені у запровадженні електронного уряду?
Яким змінам у суспільних та політичних стосунках сприяє запровадження електронного уряду?
Як співвідносяться електронний уряд та Інформаційне суспільство?
Яким чином мають захищатися права і свободи громадян за нових обставин?
Чи є урядовий інтранет необхідною частиною електронного уряду? Яка мета його створення? За які кошти слід його створювати? Які структури, організації, бізнеси, наукові установи слід залучати до його створення?
Посилання:
1. E-Government, или государство в Сети. Статья подготовлена специалистами отделов консалтинга и маркетинга компании Actis Systems http://www.actis.ru/pressclub/default.asp?Form_ID=article&archive=&sortby=&ArticleUID=%7B04F7D906%2D3F3F%2D11D5%2D9F7D%2D00508B0295F5%7D
2. "Республика Татарстан". Интернет-ревю. За что чиновники не любят Интернет?
http://www.rt-online.ru/text/17-11-2001/internet11.html
3. Дума уходит в сеть. Руководитель проекта www.duma-nn.ru О.Акилов
http://www.monitor.nnov.ru/2001/number46/art31.phtml
4. Прозрачность и ответственность. Владимир Владимиров.
http://e-government.ru/dyn/
5. Ãëàçàìè ïîòåíöèàëüíîãî ýëåêòðîííîãî ãðàæäàíèíà. Í.Ñëóïèöêàÿ. – å. - ¹2 (26), ôåâðàëü 2002 ã.6. "Íàäî ìåíüøå ïèòü è áîëüøå ïîêóïàòü êîìïüþòåðîâ”. Â.Ëèñèöêèé. – å. - ¹2 (26), ôåâðàëü 2002 ã.7. http://www.warweb.ru/gowww_512001.htm8. Электронное правительство в Европе и мире. О. Андронова, olga@ci.ru, А. Николаев, alnik@eureca.ru
http://www.ci.ru/inform22_01/p_06oo.htm9. Реформирование государственного аппарата: мировая практика и российские проблемы. ВИКТОР ЛОБАНОВ, кандидат политических наук, заместитель директора Института государственной службы Государственного университета управления.
http://www.ptpu.ru/issues/1_99/5_1_99.htm
10. Государство и 'информационная революция'. КОШКИН Андрей Николаевич, Департамент правительственной информации Аппарата Правительства Российской Федерации / 24.03.2001
http://www.e-government.ru/pub/e-government/985424635.html
11. http://www.egovernment.ru/
12. Крик души «министра интернета». forUm. електронний журнал “е”.
http://eee.com.ua/e/articles/internet/2002/1/art_230.html
13. Електронний уряд в україні? Буде! Коли? Олександр Баранов (начальник управління зв’язку, телекомунікацій та інформатизації КМДА). – “Дзеркало тижня”. - № 1 (376) субота, 5-18 січня 2002 року.
http://www.zerkalo-nedeli.com/14. Comparison of E-Readiness Assessment Models Final draft, v. 2.13, 14 March 2001
http://www.bridges.org/ereadiness/tools.html15. News.Battery.Ru - Акумулятор Новин, 17.12. 2001. Джерело: КомпьюЛента
http://news.battery.ru/theme/science/?id=61739
16. News.Battery.Ru - Акумулятор Новин, 29.12. 2001. Джерело: Владимир Фрадкин. DW-WORLD. DE
http://news.battery.ru/theme/science/?id=62369
Частина друга.
Реінжиніринг внутрішньоурядових процесів:
G2G-модуль електронного уряду
Цей розділ ми присвятимо розгляду модуля G2G (уряд урядові) електронного уряду: його меті і завданням, основним функціям, придатним для України прикладним рішенням, плюсам і мінусам вже зроблених нашим урядом кроків в цьому напрямку і тих, що ще слід зробити.
Отже, загалом функції сервісу “уряд урядові” можна охарактеризувати як здешевлення роботи уряду, пришвидшення проходження документів через його структури, збільшення можливостей для контролю за діяльністю окремих органів та службовців, збільшення конкуренції між службовцями та підвищення їх кваліфікації, і головне – для запобігання корупції.
Аналізуючи можливості і функції електронного уряду як нової моделі державного управління, окрему увагу слід приділити наступній його характеристиці. Електронний уряд трансформує не лише стосунки громадян і владних структур, але й стосунки всередині уряду – між окремими його гілками, рівнями, підрозділами. Причому зміні піддається не тільки мережева інфраструктура виконавчої влади, але в цілому вся інфраструктура державної влади і управління. Тож з цієї точки зору електронний уряд точніше буде назвати електронною державою, електронним державним апаратом, електронною інфраструктурою держави, державою інформаційного суспільства.
Говорячи про електронний уряд та зокрема про запровадження сектору G2G, слід розуміти, що передусім йдеться про інформатизацію всіх управлінських процесів в органах державної влади всіх рівнів, про інформатизацію міжвідомчих взаємин, про створення комп’ютерних систем, здатних підтримувати всі функції взаємодії цих органів із населенням і бізнесовими структурами. Не можна говорити про те, що внутрішньоурядова трансакція реалізована в електронному, безпаперовому режимі, якщо у відомствах не автоматизовано відповідний процес або немає електронного документообігу. 1 Окремі ж операції, скажімо, пересилання електронною поштою документа, який адресатом знов роздруковується і подається на підпис іншому чиновнику, жодним чином не характеризують уряд як електронний.
Отже, окрім використання ІТ та створення інформаційних ресурсів, електронний уряд вимагає ухвалення відповідної нормативно-правової бази. Так слід законодавчо закріпити норму, що електронний документ не є просто електронною копією паперового, а що це первинний, тобто головний документ, з яким можна працювати так само в електронному вигляді. Це означає, своєю чергою, потребу в законі про електронний цифровий підпис, про електронний документообіг, про захист даних, про навчання і атестацію службовців, про форми співпраці урядових структур з ІТ-компаніями і т.ін. 2
Останнє є надзвичайно важливим, оскільки без законодавчої легалізації взаємин бізнесу та уряду, без чіткої регламентації процедур можливої співпраці і зазначення її меж на сферу запровадження електронного уряду поширяться вади уряду наявного, офф-лайнового. Нікуди не подітися від того, що електронний уряд – це значні, дуже значні витрати. В попередньому розділі вже йшлося про орієнтовний розмір цих витрат. Адже необхідно забезпечити як мінімум техніку (робочі станції, сервери), ліцензійне програмне забезпечення, окрема телекомунікаційна інфраструктура для запровадження урядового інтранету, послуги виділеного доступу, підготовка персоналу – як навчання власне службовців, так і залучення фахівців з ІТ, створення відділів інформаційної безпеки. 3
Ці потреби поступово починає визнавати і український уряд. Начальник управління стратегії розвитку інформаційних ресурсів і технологій Кабінету Міністрів України Віктор Бондар заявляє, що "зараз уряд звернув увагу на те, наскільки нові технології дадуть можливість змінити підхід в роботі взагалі. До цього йшли дуже довго, але потім вирішили, що не треба винаходити велосипеда, і якщо людину щось цікавить в роботі державних органів, то не треба тримати величезні апарати і витрачати купу часу на те, щоб цей інтерес задовольнити, в той час як у людини є можливість за 5 хвилин знайти всі відповіді на свої питання. Для цього рішення просто визріли. Час прийшов. Не тільки керівництво почало розуміти, що ці технології дійсно полегшують роботу”. 4 В уряді була створена унікальна автоматизована система, всі побачили, наскільки вона ефективна всередині. Вона не тільки полегшує і прискорює роботу, вона роботу оптимізує та спрощує. Вона дасть можливість створити механізм аналізу, що і як робиться. Значну кількість процесів перебудовано. Якщо раніше рух документів здійснювався по дві-три тижні, то тепер все відбувається набагато швидше. 5
Звичайно, це примітивне трактування можливостей електронного уряду у сфері оптимізації внутрішньоурядових процесів. Проте позитивним є вже сам факт спроби використання інформаційних технологій для урядових потреб. Адже просувати нові технології до закостенілого держапарату, де величезний вплив має середній та дрібний пласт чиновництва, у якого бюрократична тяганина є основною тактикою і стратегією державного бізнесу, дуже складно. Але, за словами начальника управління, складно не тому, що хтось опирається. "Є велике поточне завантаження. Люди призвичаїлися працювати за однією схемою – папір до паперу і т.д. Ми міняємо схему роботи і автоматизуємо процеси. Всі розуміють, що це полегшить роботу, але часу переключитися, навчитися чогось нового дуже мало, і багато хто дуже боїться, що доки вони навчатимуться, - щось не встигнуть, зірвуться терміни тощо.
На центральному рівні це не надто велика проблема, і вона, як показує практика, цілком вирішувана. На середньому, районному рівні, де працюють безпосередні виконавці, що виконують 75% роботи держави з громадянами, певно, будуть більші проблеми з переходом і перебудовою на нові схеми роботи. Але, в основному, через брак часу. Хоча, звичайно, є і проблема власне з перебудовою схеми роботи. Зараз три чверті часу на цьому рівні йде на те, щоб людині пояснити, куди їй іти, що робити, які документи підготувати, як написати, коли здати тощо. Звичайно, мінятися будь-що там буде не дуже швидко, і не всіх це влаштує". 4 Тобто, уряд визначив найближчі перспективи просування ІТ на всіх рівнях державного управління, проте знов жодним чином не йдеться про покращення можливостей контролю чи запобігання корупції на тому ж районному та місцевому рівні.
Електронний уряд знов сприймається як інструмент, а не як цілісна концепція, що містить цілком нові підходи до кожної ланки урядової структури, до кожного елементу процесу управління державою. Ще одним підтвердженням цього є застосування перевірених методів заохочення впровадження електронного уряду на місцях: “головним стимулюючим фактором майбутнього активного процесу на місці при переході на нові схеми роботи є те, що уряд взяв виконання цієї постанови під спеціальний контроль. Щомісяця вимагатимуться з місць звіти, і аналізуватимуться, як іде виконання на місцях і на рівнях центральних органів виконавчої влади". 4
Ця заява означає, що нові схеми, притаманні власне електронному уряду – елементарне загальне адміністрування місцевих ресурсів, моніторинг оновлення контенту, статистика відвідуваності, форуми для користувачів та фахівців – не планується використовувати в якості контрольного механізму. Таким чином, під грифом інноваційних процесів фактично запроваджуються дорогі інструменти, що вимагають додаткових затрат не лише грошей, але й часу.
Так перший звіт про зроблену роботу, отриманий безпосередньо з урядових джерел, повідомляє, що в січні розроблялися концепція і технічне забезпечення, у відповідності з якими будуватиметься центральний портал. В результаті цього буде переглянуто дизайн, структуру, вимоги до програмного і технічного забезпечення. Технічний бік проблеми справді непокоїть фахівців управління. На даний момент на сайт Кабінету Міністрів України – www.kmu.gov.ua - за словами Віктора Бондаря, щомісячно заходить 15-20 тисяч унікальних користувачів. Припускається, що відвідуваність нового урядового порталу буде в 10-15 разів більшою.
Стосовно розв’язання цієї проблеми урядовці обрали дуже дивну як на бюджетників і неприпустиму для державних діячів позицію: “зараз сайт Кабміну працює на доморослому і, відповідно, непрофесійному програмному забезпеченні, і через це доступ великої кількості користувачів до ресурсу часто надто обтяжливий. Для реалізації проекту порталу виконавчої влади буде проголошений конкурс. Компанія, що братиме участь в тендері, повинна мати певну кількість закінчених проектів з гарним трафіком, - серед іншого, зроблених для держорганів, перевірених часом, в яких враховані і питання безпеки. Ми не хочемо, щоб на нас тренувалися". По-перше, за об’єктивними оцінками, вітчизняні фахівці з ІТ є одними з найпрофесійніших у світі, їхній продукт часто якісніший за закордонний, і завжди – дешевший. А при формуванні бюджету України вартість – далеко не останній критерій.
В якості гарантії, що конкурс буде відкритим і чесним, пан Бондар навів приклад розділу "Державні закупівлі" (http://www.kmu.gov.ua/aspekt/gos_zakupki/gos_zakupki.htm), що з'явився нещодавно на сайті Кабміну. “Тут присутня інформація щодо умов різноманітних конкурсів на покупку Кабінетом Міністрів України товарів, робіт і послуг за державні кошти, щодо претендентів і переможців конкурсів, тож можна подивитися результати тендерів і зрозуміти, чому хтось став переможцем. Все буде максимально відкритим. Заздалегідь будуть викладені на сайт умови конкурсу і всі пропозиції, що надійдуть, будуть також опубліковані на сайті. Ця система вже принесла свої позитивні результати. Якщо раніше послуги інтернет-провайдера нам обходилися в 12 тисяч гривень на місяць, то в результаті цього відкритого тендеру ми отримали постачальника цієї послуги за 8.5 тис. гривень на місяць, з тієї ж якістю і з виконанням всіх необхідних умов щодо безпеки". 4
Проте платників податків має зацікавити інша цифра – тендер на постачання комп’ютерів, скажімо, для секретаріату виграла пропозиція, що дорівнює трохи не $1500 за одне робоче місце. По-перше, нащо секретаріату (принаймні на першому етапі – всі проекти лише у розробці, та й не заробив уряд ще стільки, щоб дозволяти собі такий розкіш) комп’ютери і монітори професійного рівня? адже державний службовець не може перебувати на робочому місці довше ніж 8-годинний робочий день плюс обідня перерва. Так само немає нагальної потреби у програмному забезпеченні з найкращою продуктивністю. Ані іграм, ані 3D-зображенням в секретаріаті не місце, а тексти подужає і старенька програма freeware – що, до речі, і безпечніше.
За таких значних апаратних та програмних витрат було б логічно очікувати впровадження максимально ефективних схем використання технічного ресурсу. Скажімо, створення єдиної спільної чи кількох відокремлених (в межах відділу) локальних мереж. Чи власної серверної бази. Але в жодному пункті “потреб уряду” не зазначено ані кабельної продукції, ані будь-якого іншого обладнання, що виправдовувало за ефективністю настільки значні бюджетні витрати. Тобто, управлінням вживається низка тактичних кроків за відсутності стратегії і загального розуміння мети інновацій – а отже, відсутнє загальне осягнення можливостей ІТ, реалізовуваних в Інформаційному суспільстві та, вужче, в електронному уряді.
Та сама проблема стосується і контенту – змістового наповнення мережевих ресурсів урядових структур. Так терміни проведення тендеру на участь в розробці порталу виконавчої влади доки остаточно не з’ясовано, але, за словами пана Бондаря, протягом місяця буде погоджено тендерну документацію і вимоги до постачальника. "В кінці лютого, в крайньому випадку, в середині березня тендер буде проголошений. Я не хочу довго тягнути, але оголошувати тендер, доки ми самі ще остаточно не прийняли рішення, що ж ми хочемо робити, не можна". Часу небагато, проте залишається ймовірність, що в остаточній концепції порталу все ж буде враховано можливості G2G-модуля.
Але все ж однією з головних проблем, з якою стикається реалізація проекту електронного уряду, є питання фінансування – незважаючи на те, що постанова доручає передбачити фінансування робіт зі створення і підтримки порталів Міністерства Фінансів, Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції та Держкомзв’язку під час розробки проектів державного бюджету України, Державної програми економічного і соціального розвитку України і завдань Національної програми інформатизації. Роботи ж щодо центрального порталу мають фінансуватися за рахунок бюджету Кабінету Міністрів, і левова частка – за рахунок Програми інформатизації України на 2002 рік.
Концепція і технічне забезпечення щодо цього проекту ще остаточно не затверджені, але орієнтовна вартість робіт зі "створення і підтримки" урядового порталу на 2002 рік, на думку пана Бондаря, складатиме близько 1.5 млн. гривень (біля $280 тис.). При цьому бюджет Національної програми інформатизації в 2002 році передбачає затрати усього лише в розмірі 8 млн. гривень (біля $1.5 млн.). Виходить, що п'ята частина бюджету програми інформатизації може піти на будівництво порталу виконавчої влади.
З цього приводу варто відзначити, що бюджет самого Державного комітету зв'язку і інформатизації України на 2002 рік визначений в сумі 109 млн. 180 тис. 400 гривень. Плюс на апарат Держкомзв’язку в бюджеті-2002 закладено затрати в 91 млн. 726 тисяч. Керівництво і управління в сфері зв'язку і інформатизації коштуватимуть держбюджету в цьому році 2 млн. 676 тис. 900 грн. Разом загальноапаратний бюджет Держкомзв’язку – 203 млн. 511 тисяч 300 грн. (біля $38.4 млн.)
У порівнянні з цим 1 млн. 15 тисяч 200 грн., виділені на прикладні дослідження в сфері сучасних інформаційних систем зв'язку, а також 45 млн. гривень на інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів і комп'ютеризацію сільських шкіл, та плюс 100 тисяч гривень на проведення наукових виставок і конференцій в галузі зв'язку і інформатизації – надзвичайно скромна сума, не говорячи вже про бюджет власне Програми інформатизації. Серед державних витрат в цій сфері має сенс згадати і 30 тисяч гривень на підвищення кваліфікації держслужбовців, а також 24 млн. 356 тисяч 700 гривень для "підготовки кадрів в галузі зв'язку і інформатизації".
Загалом, бюджетні показники говорять про те, що, незважаючи на прогресивні постанови і укази, державі доки не до вкладення значних ресурсів в розвиток. Хоча загальна сума бюджетних затрат, що теоретично дійсно повинні бути витрачені на розвиток, доволі значна – 78 млн. 501 тис. 900 гривень (біля $14.8 млн.), але деякі урядовці з відносним скепсисом дивляться на ефективність окремих видатків. Тут доки складно сперечатися, оскільки, наприклад, затрати на комп'ютеризацію і інформатизацію сільських шкіл – видатки стратегічного значення, і їхню потенційну ефективність не порівняти з якими б то не було тактичними проектами.
Але все ж Національна програма інформатизації – проект теж стратегічний, і розрахований не на один рік. Якщо використати терміни Закону "Про концепцію національної програми інформатизації", де сказано, що "інформатизація – це сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів і інформаційних технологій, створених на основі застосування сучасної обчислювальної і комунікаційної техніки", то 8 млн. гривень на рік на її розвиток однозначно мало для держави, що прагне реального розвитку в цій області.
Проте якщо центральний портал зможе знайти фінансування за рахунок Програми інформатизації, то місцеві бюджети навряд чи можуть розраховувати на будь-що для виконання місцевих задач, і тут доведеться шукати засоби додатково. Особливо враховуючи те, що постанова з'явилася в той момент, коли бюджет на поточний рік вже прийнято, і заздалегідь передбачити необхідність такого пункту видатків змогли далеко не всі (якщо взагалі хтось до таких затрат готувався).
Віктор Бондар також сказав, що в бюджетах на 2003 і 2004 рік повинні бути передбачені окремі статті видатків, необхідні для виконання наступних етапів підсилення інформаційної присутності держави в новому інформаційно-комунікаційному просторі і побудови повноцінного електронного уряду в Україні. В нинішній же відсутності окремих засобів на виконання цієї задачі Віктор Бондар бачить навіть позитивні моменти. "За цей рік ми і кожний задіяний в цьому процесі держорган зможемо зробити свою частину виконання постанови, побачити всі проблеми, знайти рішення. І тоді ми зможемо сформувати єдиний бюджет вже на 2003 рік для вирішення конкретних задач і для розвитку того напівфабрикату, що, можливо, буде народжений в цьому році".
Але роботи щодо порталу виконавчої влади і інформаційного наповнення державних сайтів – це тільки початковий етап побудови в Україні системи електронного уряду. Зараз в надрах уряду готується постанова фундаментального і стратегічного характеру. Її перший блок міститиме теоретичну частину, що визначатиме терміни електронного уряду, інформаційної структури, інтерактивних сервісів, порталу, сайту, процесу їхньої взаємодії. "Ми плануємо описати багато фундаментальних речей. Так, наприклад, в цій постанові ми хочемо передбачити можливість реєстрації інтернет-сайтів в якості засобів масової інформації". Другий блок стосується питань безпеки, третій – питань відокремлених систем, наприклад, Нацбанку, Мінфіну, їхньої взаємодії і розвитку. Четвертий блок закладе основи для можливості здійснення розрахунків через інтернет. "По суті, ця постанова повинно стати стратегічною, що дасть поштовх для роботи на найближчі два-три роки", - заявив пан Бондар. 4
Але поки що, наприклад, сайт Державного комітету з інформаційної політики, телебачення і радіомовлення (www.sciptrb.org.ua), згідно із заявою, зробленою під час інтернет-конференції на сайті www.maidan.org.ua керівником відділу роботи з інтернетом цього відомства і заступником його голови Іваном Лозовим, був створений за рахунок спонсорів і не оновлюється через відсутність коштів. "Інфраструктура Держкомінформу жалюгідна, тому що кошти в бюджеті взагалі не виділяються (!). За 2 роки жодної копійки на техніку, витратні матеріали". Варто нагадати, що Держкомінформ визначений відповідальним за інформаційне забезпечення Постанови КМУ №3/2002.
Сайт профільного комітету – Держкомзв’язку (www.stc.gov.ua) - все ж оновлюється, нехай і не в режимі он-лайн. Однак новини прес-центру держкомітету формуються за рахунок інформаційних повідомлень, що днем раніше опублікувалися на сайті ВАТ "Укртелеком" (www.ukrtel.net). Навіть укази власне Держкомзв'язку з'являються спочатку на сайті Укртелекому, а потім ті ж кілька коротких рядків публікують на "рідному" відомчому сайті (при цьому повний текст офіційного документа там просто відсутній).
Не найкращим чином організовано роботу і в згадуваному Управлінні Кабінету Міністрів України. На даний момент тут працює 25 осіб, що займаються підтримкою і адмініструванням комп'ютерної мережі Кабміну, законодавчим блоком, забезпеченням інформаційними матеріалами керівництва уряду, програмним забезпеченням і базами даних. На думку пана Бондаря, робочих ресурсів недостатньо. "Розширення нам не загрожує, оскільки прийнято однозначне рішення, що збільшення штату Кабміну не буде. Але я сподіваюсь, що відбудеться реструктуризація існуючого, за рахунок якого певні ланки будуть скорочені, а наша – збільшена".
Проте чи матиме це сенс – можливо, більшого ефекту вдасться досягти завдяки залученню ресурсів громадського та бізнес-секторів? Адже головним завданням є віднайдення щонайефективніших рішень, які забезпечують максимальний результат за мінімальних видатків. Прикладна реалізація цих рішень – справа суто технічна, але й тут можна знайти найвигідніший шлях. Наприклад, конкурс серед студентів і аспірантів (що буде і заохоченням професійного вдосконалення вітчизняних молодих фахівців), чи серед представників малого і середнього бізнесу (чиї розвиток і активізація є вже саме по собі надзвичайно вигідним для економіки України).
Та поки що уряд демонструє відсутність національних пріоритетів та раціональної ощадливості (виходячи з можливостей бюджету). Зокрема, 27 грудня 2001 р. Було завершено роботу з впровадження комп'ютерної мережі Будинку Уряду України. Під час розробки та реалізації проекту було використано досвід, розробки та обладнання провідних світових компаній у сфері виробництва спеціального телекомунікаційного обладнання – Nortel Networks (Канада) та Reichle&De-Massari (Швейцарія). Підрядником виступила провідна українська компанія на ринку телекомунікацій – акціонерне товариство закритого типу “Атлас”. Роботи з впровадження мережі виконували більше 60 фахівців цієї компанії, протягом восьми місяців. Про масштаб робіт говорить те, що в процесі роботи було прокладено близько 500 кілометрів спеціальних комп’ютерних кабелів, змонтовано 18 комутаційних центрів. Можливість одночасної роботи в локальних мережах Будинку Уряду отримали до 4 тис. користувачів.
Впровадження мережі має забезпечити єдиний інформаційний простір в Будинку Уряду, за допомогою якого будуть створені додаткові умови для підвищення ефективності та прозорості діяльності Кабінету Міністрів України. Зокрема, нові інформаційні канали дозволять ефективніше систематизувати роботу Уряду й значно пришвидшать подачу інформації на сайт Кабміну. Нова мережа дозволяє розпочати роботу з впровадження системи електронного документообігу та автоматизації контролю над виконанням доручень Президента України та Прем’єр-міністра. 7 Через місяць можна сказати, що сайт справді став оновлюватись частіше. Проте у яку суму все ж вилилось використання бренду всесвітньо відомих фірм? І за рахунок скорочення яких саме витрат бюджет зміг оплатити їх послуги (навряд чи це робилося в кредит)? Можливо, вигідніше було б використати інші можливості.
Так, більшість урядів зарубіжних країн йдуть саме шляхом, що його обрав уряд та визначив за орієнтир подальшого розвитку В.Бондар. За інформацією Europe Know-how center for Local & Central Government, ринок проектів щодо інформатизації діяльності урядів різноманітного рівня заповнюється переважно найбільшими світовими виробниками рішень - Microsoft, SAP, Oracle тощо. Як правило, генеральним підрядником виступає крупна і добре відома консалтингова фірма. Так, наприклад, компанії Arthur Andersen і Microsoft сформували альянс по роботі з держорганами Естонії, Латвії і Литви. В Болгарії створена рада з місцевих представництв міжнародних компаній Hewlett-Packard, IBM, Microsoft і Cisco Systems. Щоправда, болгарська асоціація місцевих компаній ІТ-галузі - BAIT (Bulgarian Association of IT Companies) - висловила своє незадоволення, вважаючи, що їхні інтереси теж треба враховувати при розподілі замовлень. Систему eProcurement для департаментів і агентств уряду Шотландії (http://www.scotland.gov.uk) налагоджуватимуть спільно англійські офіси компаній Cap Gemini Ernst&Young і Elcom International, Inc.. За контрактом, роботи розтягнуться на 7 років. Cap Gemini Ernst&Young в якості генерального підрядника спланує і впровадить систему. А Elcom надає технологічні платформи, зокрема PECOS Internet Procurement Manager і eCommerce Network's Dynamic Trading System. 6 Тобто, можна сказати, що це – традиційний шлях.
Варто лише зауважити, що шляхи вирішення прикладних проблем запровадження електронного уряду існують різні, проте обираючи їх, слід виходити з одного: коштів, яких вистачить бодай на часткове забезпечення потреб створення електронного уряду, в бюджеті немає, тож повністю покладати на нього фінансування немає сенсу. Більше того – проект є настільки затратним, що за розраховування лише на бюджет його і розпочинати не варто – по-перше, Україні нізвідки брати кошти, оскільки доходна частина держбюджету за обсягом зазвичай ухвалюється впритул до видаткової, причому з максимальним урізуванням фінансування всього, що можна. А по-друге, з офіційно закріплених в статтях бюджету коштів реально виділяється лише певна доля, і то незначна. Тож коли в статті бюджету “Кошти на запровадження та технічне забезпечення електронного уряду” вдасться провести суму, бодай втричі меншу за вкрай необхідну, то виплачено буде лише відсотків 20-30 від неї. Електронний уряд загине в зародку через відсутність у держави фінансових можливостей для його запровадження.
Виходить, самотужки українська держава не в змозі дозволити собі досконаліший інструмент, що скоротить її видатки і підвищить ефективність – а за вдалого розвитку подій зробить корпорацію “держава” прибутковою. Але чи повинні платники податків потерпати від того, що формування, розподіл і витрачання бюджету є недосконалими? Чи з цієї недосконалості випливає принципова неможливість вдосконалення?
У першому розділі ми обґрунтували твердження, що ініціатива формування електронного уряду належить трьом суспільним секторам: власне державному, бізнесовому та громадському. Правове забезпечення електронного уряду створюється державними органами, проте бізнес і громадськість активно включені до цього процесу, вносячи пропозиції, уточнення та позначаючи альтернативні шляхи розв'язання окремих питань. То чому ж технічне, програмне та фінансове забезпечення має забезпечуватись тільки за рахунок бюджету?
