Он-лайн-брокер (On line broker) – Класичний або дисконтний брокер, що надає свої послуги через інтернет. 7 страница

За поширення ІТ та збільшення впливу мережі на формування громадської думки ця тенденція набирає сили. Політики, політика, партії, передвиборчі змагання, власне політична та законотворча діяльність віртуалізуються. Причому часто цей процес є не лише перенесенням частини діяльності в мережу, а принциповим обранням в якості провідної виборчої технології електронної симуляції діяльності. Адже перебіг і вплив реальних політичних заходів передбачити і контролювати важче, ніж цифрову симуляцію. Справжні виконавці, організатори, учасники завжди привносять фактор нестабільності.

Україна також поступово включається до процесу віртуалізації політики. Так за результатами одного з останніх досліджень, в українському інтернеті налічується 279 сайтів на політичну тематику. Кількість унікальних документів на цих сайтах - 70325. Обсяг текстової інформації - 1.9 Гб. Середній обсяг сайта - 252 документи. Структурний розподіл політвеба свідчить, що сайти політичних партій і політиків не є основою політичного веба в Україні, а отже – що функції, відведені подібним ресурсам в системі цифрової демократії, поки не потрібні суспільству чи окремим його групам. Розподіл же ресурсів є таким:

55% - новини, сайти ЗМІ, інформагентства, он-лайнові ЗМІ, тобто, інструменти створення та використання інформаційних приводів, які виконують власне роль медіа: з’єднують виробників новин з їх первинними споживачами – традиційними друкованими та електронними ЗМІ.

23% - сайти політичних партій і організацій: виробляють дуже вузький спектр новин, тож, відповідно, і запитані менше – як представниками ЗМІ, так і громадянами та фахівцями. Функції ж, що відповідають потребам електронного уряду та цифрової демократії, ще практично не запитані користувачами, тож вони і не передбачаються концепціями ресурсів.

14% - інформаційні сайти і форуми. Так само вузькоспеціалізовані ресурси, проте через складніший процес фінансування є менш поширеними.

8% - особисті сайти політиків. Окрім ускладнень з фінансуванням та дуже вузького спектру висвітлюваних питань, дуже часто мають проблеми з наповненням – наявний хронічний дефіцит матеріалів.

70% політичних сайтів мають київське регіональне розташування. Інші регіони займають від 5% до 1%. Тобто, віртуальна симуляція загальнодержавної діяльності сфокусована все ж в центрі.

багатопартійність і парламентаризм втратили реальність та лише імітуються політологами, експертами-консультантами й іміджмейкерами як зручне і звичне середовище змагання цих політичних образів – від різноманітних образів політиків до образів цілої держави. Партії, що виникали як представники класових, етнічних, конфесіональних, регіональних інтересів, перетворилися на "бренди" – емблеми і рекламні слогани, що традиційно привертають електорат. Якщо цей "бренд" побудований на історичній традиції – наприклад, комуністи, соціал-демократи, націоналісти тощо – його буде активно підтримувати ще не звиклий до віртуалізації електорат, навіть якщо первинна ідеологія кардинально змінилася.

Інтенсивна політизація кіберпростору наочно демонструє, що нова політика будується на компенсації дефіциту реальних ресурсів і вчинків розмаїттям образів. Сьогодні боротьба за політичну владу – це вже не боротьба партійних організацій і не конкуренція програм дій. Це боротьба віртуальних образів – політичних іміджів, що їх створюють рейтинги і іміджмейкери, прес-секретарі і "зірки" шоу-бізнесу, PR і електронні ЗМІ, рекрутовані на час політичних кампаній.

Реальна особистість і її діяльність як політика необхідні лише для "інформаційного приводу", що слугує свого роду алібі для тих, хто формує імідж, "виправдовуючи" реальну бездіяльність. Політика полишила зібрання і засідання комітетів, програми реформ, а також зміст владних функцій і функцій контролю їхнього виконання. Покинула вона і міжфракційні переговори і партійні мітинги. Політика, створювана в PR-агентствах, на ТБ і в ЗМІ – це віртуальна політика. 4 Однак влада, що здобуває легітимність такими віртуальними способами, є цілком реальною, хоча її діяльність немає нічого спільного з образом, за який голосували виборці. Таким чином, негативні риси демократії традиційної посилюються на етапі переходу до цифрової демократії – але це властивість саме перехідного етапу, коли задіяні лише кілька інструментів з усього комплексу, представленого Інформаційним суспільством.

І ще про проблеми реалізації демократії: до серйозних недоліків демократії, згаданих А.Качмаржиком, відноситься і нечіткий розподіл повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади за наявної виборчої системи, ускладнений прагненням партій провести своїх представників до кожної з цих гілок, аби гарантувати власну перевагу в усіх відношеннях. В результаті, рішення стосовно всіх трьох сфер здійснення влади можуть бути ухвалені на одному закритому зібранні партії (а чи кількох партій), і кілька політичних лідерів можуть фактично здійснювати повну владу. 3

Остання обставина ускладнюється зрощенням економічного капіталу з політичною елітою, що часто спостерігається у країнах перехідного типу, до яких відноситься і Україна. Навіть винесення певних питань, що є особливо важливими для життя громадян і держави, на всенародне обговорення у таких країнах є не стільки інструментом демократизації, скільки ще одним механізмом маніпулювання громадською думкою на користь партії влади. Окрім того, зовсім не всі питання можна вирішувати голосуванням. Більшість проблем вимагає міркувань і віднайдення рішень, а не вибору з обмеженого числа варіантів (навіть якщо цих варіантів пропонується більше 30 різноманітних, але однаково поганих). Референдумна демократія в “офф-лайновому варіанті” ускладнюється й тим, що формулює питання референдуму та ж сама партія влади, закладаючи вже у спосіб постановки питання потрібну відповідь.

Тобто, результатом є видимість демократії, яка насправді нікого не вводить в оману – ані громадян, ані владу, ані міжнародні структури. І визначення “думки більшості”, передбаченої ще на етапі ухвалення переліку запитань, стає лише додатковим фактором соціальної нестабільності. Тож сучасна політика і економіка дедалі частіше відмовляється від прийняття рішень щодо складних питань "більшістю голосів" і переходить до вироблення консенсусних рішень. 5

Проте є ситуації, коли воля більшості все ж є вирішальною: вибори до представницьких органів влади. І оцінка можливих результатів використання ІТ в цій сфері далеко не завжди є позитивною. Наприклад, нещодавно лідер палати громад британського парламенту Робін Кук повідомив, що громадяни Великобританії зможуть голосувати інтернетом на найближчих парламентських виборах. Як пише Guardian, таке революційне рішення британський парламент готовий прийняти у зв'язку із надзвичайно низькою виборчою активністю на останніх виборах 2001 року. Тоді на дільниці прийшла рекордно низька для Великобританії кількість громадян – 59% (у Франції найнижча явка склала 33%). На думку Кука, можливість голосування інтернетом залучить до виборчого процесу молодь. За словами лідера палати громад, перша спроба використання глобальної комп'ютерної мереж виборцями буде використана вже під час найближчих муніципальних виборів, що відбудуться вже навесні 2002 року.

Ініціатива Р.Кука не відрізняється оригінальністю. З самої появи глобальної мережі громадськість обговорює можливість брати участь у виборах і референдумах, не виходячи з дому. Основний галас на підтримку прямих виборів інтернетом піднімають навколо збільшення числа голосуючих. Аналогічні доозвучених Р,Куком пропозиції вже отримали підтримку парламентів Франції і Естонії. Крім того, подібні проекти розглядаються законодавчими зібраннями низки інших європейських і азіатських країн. Аналітики також не виключають, що можливість голосування через інтернет буде запропонована мешканцям деяких штатів США на найближчих президентських виборах.

Між тим фахівці відзначають, що голосування інтернетом, можливо, гірша з ідей, що будь-коли приходили людині в голову. Вони говорять, що реалізація цих проектів приведе країни до диктатури швидше, ніж найкривавіший заколот. Пояснюють це аналітики трьома головними причинами: корупцією, слабкістю інфраструктури всесвітнього павутиння і менталітетом хакерів. 6

Хоча цілком можливо, що Р.Кук правий стосовно оцінки ІТ як позитивного фактора для зміцнення демократії та збільшення політичної активності громадян. Згідно аналізу М.Олсона, типовий раціональний індивід, що входить до великої соціально-економічної групи, не буде добровільно жертвувати заради досягнення її політичних цілей, не маючи якихось особливих стимулів. По-перше, він знає, що його зусилля не здійснять помітного впливу, а по-друге, він поділить вигоду, досягнуту за рахунок інших (ефект безбілетника). Виняток, і то не завжди, становлять участь у голосуванні і підписання петицій, тобто випадки, коли затрати виявляються нижчими певної критичної межі.

Ймовірно, принципове зниження затрат, пов'язане з розвитком електронних комунікацій, дозволяє перейти цей бар'єр і створити передумови розширеної участі рядових виборців в політичному житті. 7 Хоча ключовим питанням залишається мотивація громадянина, і головною функцією цифрової демократії є саме зміцнення (а, за сучасної ситуації, часто і створення) мотивацій громадянина, що зумовлюють його соціальну поведінку. Цифрова демократія стає причиною подолання соціальної апатії, а також переоцінки власної ролі у важливих суспільних процесах – громадянин набуває підстав для активного виявлення соціальної позиції, бо впевнюється (серед іншого і завдяки механізмам контролю діяльності державних органів), що його думку не буде проігноровано.

Але загалом дискусії навколо спроможності вирішити прикладні питання на зразок відсотка виборців, що взяли участь у виборах, шляхом впровадження електронного уряду і якомога ширшого застосування ІТ є явищем у будь-якому випадку тимчасовим. Паралельна он-лайнова процедура голосування належить навіть не до першого етапу розвитку Інформаційного суспільства, а до підготовчої стадії, до періоду освоєння ІТ більшою мірою як ґаджета, а не як робочого інструменту демократії, здійснення влади чи контролю над її здійсненням, що передбачає серйозне ставлення і високий рівень соціальної відповідальності. І побоювання фахівців можуть мати під собою підстави саме через ігровий момент, сприйняття он-лайнової демократії як різновиду розваги.

Цю небезпеку передбачено давно – власник сайту warweb.ru, зокрема, посилається на фантастичне оповідання "Квиток на планету Транай" Р.Шеклі. “Автор змальовує ситуацію, коли мер міста може робити все, що йому заманеться, - навіть убивати підозрюваних на місці без суду і слідства. Він міг також будь-якої хвилини передати ці повноваження будь-якому бажаючому. Щоправда, будь-який незадоволений діями мера громадянин міг натиснути спеціальну кнопку. Якщо таких натискань було багато, на грудях мера підривався медальйончик – символ мерського всевладдя. Медальйончики підривалися часто – тож бажаючих бути мером не знаходилось. Тиснути кнопку, погодьтесь, набагато приємніше...” 8

Та процеси соціальної адаптації стосовно ІТ та різноманітних елементів Інформаційного суспільства, таких як електронний уряд, цифрова демократія, он-лайнове голосування тощо, зрештою змінюють ставлення до них громадян. Змінюється роль, що її відіграють ІТ в житті громадян і держави. Адаптація до інновацій активізує вже згадані процеси збільшення соціальної активності та зміни її змісту. Таким чином, вибудовується причинно-наслідковий зв’язок: запровадження електронного уряду зумовлює освоєння ІТ і використання їх у повсякденному житті і в усіх сферах діяльності громадян та бізнесів, а це, своєю чергою, стає підґрунтям для розвитку громадянами і бізнесами цифрової демократії – яка визначає напрямки і межі діяльності електронного уряду. Але слід згадати ще один момент впливу ІТ та умов розвитку цифрової демократії. Під впливом інформаційних інновацій змінюється образ не лише суспільства в цілому та його громадян, але і спосіб здійснення політики та характеристики політичного діяча. Які ж саме зміни відбуваються – адже це важливо, оскільки політична діяльність великою мірою визначає перебіг більшості соціальних процесів у суспільстві, бо торкається кожного з них.

За Інформаційного суспільства індивідуальність, причому індивідуальність, здатна до самостійного прийняття рішень, стає головною дієвою особою і політичного життя. Колектив, з його традиціями, ідеологією, досвідом вирішення різноманітних проблем у минулому, усталеними зв’язками і авторитетом, відходить на задній план. Ситуація міняється настільки швидко, обставини комбінуються щоразу іншим способом, щодня виникають нові й нові соціальні, технологічні, культурні фактори – жодний досвід, жодна усталена процедура і традиційний підхід, ба навіть жодний професіоналізм у звичному розумінні цього слова, не зможуть забезпечити достатньо швидкого, точного і ефективного реагування на проблеми. Мережеве суспільство відгукується тільки на вплив змістовної новизни.

Дана якість мережевого суспільства породжує цілу низку принципово важливих для політики наслідків, що мають суто практичний характер. По-перше, в умовах мережевої організації взаємодії жодне завдання не може бути вирішене двічі одним і тим самим методом. По-друге, в Мережі працююча політична ідея є знання про нинішнє, в силу чого вона вимагає негайного застосування, оскільки те, що вірно зараз, Мережа, в черговий раз перебудувавши відношення всередині себе, неуникно перетворить на неспроможні, абстрактні міркування. По-третє, всякого роду чітко оформлені структури в мережевому суспільстві володіють лише епізодичною, випадковою дієздатністю.

В зв'язку зі сказаним вище слід очікувати, що політичний досвід, суть якого полягає в опорі на здобутки минулого, багато в чому перестане мати практичну цінність, бо стани Мережі не повторюються. Тобто, Інформаційним суспільством запитаний той політик, чиє уміння бачити особливість поточного моменту ніяк не залежить від політичного досвіду.

Отже, в мережевому суспільстві спроможність політика визначатиметься в основному тим, наскільки він зміг розвинути в собі здатність навчатися, інтуїцію, а також уміння миттєво приймати рішення. Крім того, політичну роботу, з усього, незабаром доведеться будувати не на програмних намірах, а на практиці кризового управління. Сьогодні це вже проявляється у державах, що активніше включилися до формування Інформаційного суспільства. Справа в тому, що характерною рисою сучасної політики є опора на викладення того, що і як припускається робити в осяжному майбутньому. Однак в умовах Мережі відповіді на ці питання вкрай нетривкі, тому для "мережевого політика" єдиним орієнтиром, що збереже скільки-небудь відчутну тривалість, залишається відповідь на питання "навіщо?". Через це і виникає необхідність в постійному коригуванні політичної діяльності, з тим щоб утримувати адекватність реальності.

Нарешті, ще однією рисою, що задає вигляд мережевої політики, ймовірно, стане заміщення політичних партій і рухів ситуативними конфігураціями, що складатимуться з самостійних політиків. Мережа змушує бути то "правим", то "лівим", а політичне лідерство дається нею під конкретне завдання, оскільки в Мережі будь-хто може стати центром. (Цікаво, що це ж явище ми спостерігаємо вже протягом певного часу в українській владі – себто, характеристики мережевої політики і політики нестабільного суспільства багато в чому є схожими, принаймні в тому, що стосується зміни ситуацій і умов. Було б добре, якщо схожі умови призведуть до схожих наслідків стосовно трансформації політики і політиків).

Викладене вище означає, що для того, щоб бути ефективним політиком в Мережі, потрібно бути більш гнучким і чуйним, ніж в середньому сама Мережа. Відповідно, сила політичної влади буде визначатися не спроможністю останньої примусити до підпорядкування, а тим, якою мірою влада може домогтися виконання своїх рішень шляхом доказу їхньої правоти. 9 Найефективніше втілення цих принципів уможливлюють, знов ж таки, електронний уряд та інститути цифрової демократії. Остання забезпечує можливість коригування урядових рішень та врахування інтересів якомога більшої кількості соціальних груп. А електронний уряд дозволяє громадянам і бізнесам з максимальною вигодою для себе застосовувати нормативно-правові акти, орієнтуватися в них та самостійно контролювати додержання законності.

Коли громадяни мають змогу виступати активними і рівноправними учасниками законотворчого процесу і мають можливість не лише критикувати певний закон, але взяти участь у його модернізації – це значно зменшує рівень соціального напруження і неприйняття влади і політичних сил. Тож владі вигідне відведення громадянам активної ролі у законотворчому процесі, оскільки так вона здобуває підтримку громадян. Для України на сьогодні це більш ніж актуальне питання, у вирішенні якого нам є на що спертися – процес запровадження окремих урядових ресурсів, орієнтованих на громадян, розпочався ще 1994 року. Тоді в рамках інформаційної ініціативи адміністрацією США була видана директива щодо обов'язкового розкриття урядової інформації через інтернет.

Однією з показових в цьому плані є система висвітлення законотворчого процесу Thomas. Починаючи з січня 1995 (зі 104-го Конгресу) на сервері thomas.loc.gov надається вся інформація про поточні події в Конгресі, його комітетах і комісіях. Виконавцем проекту є Бібліотека Конгресу. В нинішній час Thomas містить інформацію за наступними напрямками: законопроекти, детальна історія їхнього написання, посилання на відповідні стенограми авторів; стенограми засідань Конгресу; звіти комітетів і комісій Конгресу; історичні документи; Конгрес на цьому тижні. Вміст сервера оновлюється кожний день вранці, а під час важливих дебатів і частіше, відстаючи від реальної події приблизно на годину. Подібну схему має запровадити Кабінет Міністрів України, і деякі кроки в цьому напрямку вже зроблено.

Лише нещодавно інформаційно-технологічна система допомогла Словенії розробити законодавство. Для прискореної розробки законодавства Словенії була необхідна інформаційна система, здатна управляти документами і робочими потоками, а також співіснувати з паралельними технологіями паперового документообігу. Проблеми Словенії були вирішені за допомогою інформаційно-технологічної системи, що дозволила отримати три переваги. Першою перевагою була спільна робота. "Ми створили умови для того, щоб співробітники всіх відділів і всіх рівнів Національної Асамблеї (в тому числі представники різних політичних партій) могли успішно працювати над законопроектом", - говорить начальник секції розробки інформаційних систем в Національній Асамблеї Боян Вербич. Друга перевага полягала у високому рівні автоматизації процесів підготовки документів і управління робітничими потоками. І, нарешті, по-третє, система стала дуже корисним засобом, за допомогою якого можна отримати доступ до будь-якого парламентського документа. Для організацій портал надає доступ до електронних форм податкових і інших платежів, до системи електронних державних закупок. Тут же можна зареєструвати товарний знак або патент, отримати інформацію про різноманітні урядові програми підтримки і розвитку бізнесу, пільгові схеми кредитування, консалтинг і навчання, особливо стосовно малих і середніх підприємств. В Україні подібні схеми реалізуються окремо – як внутрішня урядова інформаційна система, а також як регіональні урядові портали. Щоправда, останніх поки дуже небагато, причому основною причиною цього є саме відсутність розуміння мети запровадження цих функцій, а не відсутність фінансування, фахівців чи офіційної урядової позиції. 10

Нерозуміння мети та слабке уявлення про можливості ІТ, тим більше – об’єднаних концепцією електронного уряду, не кажучи вже про Інформаційне суспільство, призводить до втрати сенсу організації та підтримки в належному стані офіційних ресурсів. Вище ми казали про технологічну специфіку реалізації ресурсів, орієнтованих на громадян, з метою щонайшвидшої і якомога ефективнішої соціально-психологічної адаптації користувачів до цих інновацій, визнання їх часткою звичного, нормального способу життя і роботи.

Це важливо, оскільки слід зважати на віддаленіші перспективи – формування в Україні Інформаційного суспільства та готовності її до включення у Глобальне інформаційне суспільство. А компоненти електронного уряду потенційно можуть виявитися ключовим моментом пропаганди інформаційних технологій в масах, і, відповідно, впровадження ідей інформаційного суспільства. 11 Але для цього обов’язково слід зважати на згаданий психологічний аспект і відповідно розробляти концепції урядових он-лайнових та електронних проектів.

В якості прикладу вдалого використання цілого комплексу стимулів (соціальних, матеріальних, психологічних) для активного залучення громадян до використання можливостей ІТ та віднайдення нових застосувань технологічних інновацій можна навести британську схему ДЖЕМЗ (GEMS): найбільший в країні ресурс пропозицій щодо персоналу міністерства оборони. Це один з перших, проте не єдиний подібний проект з використанням ІТ. Уряд Великої Британії поступово відмовляється від директивного способу модернізації певних своїх функцій. Він не просто очікує на ініціативу знизу, а активно заохочує до неї державних службовців (детальніше ми розглядали співвідношення ролей різних соціальних секторів у процесі запровадження електронного уряду у першій частині). Так, у найближчій перспективі планується запровадити грошові винагороди від ₤25 до ₤10000 і більше тим співробітникам міністерства оборони або військовослужбовцям, що пропонують ідеї щодо поліпшення управління і обороноздатності. Ця схема сприяє народженню ідей, економить ₤15 мільйонів на рік, показує, що люди сповнені гарних ідей – та ілюструє можливості та шляхи органічного вплетення ІТ в полотно соціальних стосунків. 12

Цей приклад дозволяє говорити ще про одне явище – і електронний уряд, і цифрова демократія оптимізують систему управління державою, оздоровлюють стосунки всередині суспільства, зменшують рівень соціальних конфліктів (адже більшість з них виникає внаслідок нерозуміння та відсутності прямого контакту між сторонами). Тож як мінімум необ’єктивною буде їх оцінка як джерел загрози для національної безпеки. З цього приводу варто ще раз повернутись до твердження, що громадянське суспільство (в якому лише і можливе формування цифрової демократії) функціонує розвивається, орієнтуючись на потреби громадян, сформульовані безпосередньо ними. Громадянська ініціатива, а не державний контроль є рушієм громадянського суспільства.

Саме тому головним завданням у запровадженні будь-якого з трьох модулів електронного уряду, так само як і цифрової демократії, є чітка регламентація і обмеження ролі держави на користь громадян і бізнесів, приватної і громадської ініціативи.

 

Підсумки:

Таким чином, ми з’ясували, що цифрова демократія – це форма політичної організації, характерна для Інформаційного суспільства, що поєднує в собі властивості безпосередньої та плебісцитної (референдумної) демократії, а також можливості інформаційних технологій. Це означає, що основні рішення приймають безпосередньо громадяни шляхом проведення плебісцитів в інформаційній мережі, і громадянам же належить законодавча ініціатива та право контролю за дотриманням законності. Важливою характеристикою цифрової демократії є відмова у багатьох випадках від принципу пріоритету більшості, і перехід до консенсусних рішень, за яких не виникає ігнорованої меншості.

Цифрова демократія виникає як результат освоєння громадянами ІТ в процесі використання послуг електронного уряду. Послідовність саме така, бо цифрова демократія потребує певного рівня психологічної адаптації громадян до інформаційних інновацій, засвоєння ними навичок використання ІТ в процесі взаємодії з владними структурами. Сервіси електронного уряду вимагають меншої підготовки, оскільки здебільшого трансакції полягають у заповненні автоматизованих форм, що, до того ж пропонують на вибір варіанти відповідей. Набувши початкових навичок мережевих трансакцій, громадяни зможуть оволодіти і складнішими схемами, задіяними цифровою демократією.

Окрім того, електронний уряд – проект перш за все економічно вигідний, а цифрова демократія – проект соціально значимий. Тож, оскільки обидва проекти вимагають перш за все капіталовкладень (не важить, бюджетних чи приватних), розпочинати варто з того, котрий швидше окупиться.

Цифрова демократія змінює політичне поле держави – формується нова, активна соціальна позиція громадян, діяльність політичних партій, окремих політиків, громадських організацій частково переноситься до кіберпростору, змінюються вимоги до політиків і державних діячів. На перехідному етапі це посилює негативні риси, властиві традиційній демократії, але із запровадженням дедалі більшої кількості компонентів Інформаційного суспільства негативні прояви поступово замінятимуться позитивними.

Теми для обговорення:

Що таке цифрова демократія?

Чому ІТ сприяють розвитку цифрової демократії?

Чи вигідна цифрова демократія суспільству і громадянам?

Як саме мають бути організовані інформаційні ресурси держави в мережі, аби задовольняти потреби громадян?

Якою є мета запровадження державних ресурсів, доступних громадянам в он-лайні?

Який статус повинні мати пропозицій, вимоги і зауваження громадян, висловлені з приводу тих чи інших проблем, обговорюваних на відповідних форумах, телеконференціях тощо з представниками виконавчої, законодавчої чи судової влади?

Чи не становить цифрова демократія загрози для державної безпеки?

 

Посилання:

1. Олсон М. Логика коллективных действий. М., 1995. Цит. За: Трансформация экономических и социально-политических институтов в условиях перехода к информационному обществу. Артем Шадрин, art@cabel.net, научный сотрудник Института экономических проблем переходного периода

http://rvles.ieie.nsc.ru/parinov/artem1.htm

2. Dahl R. Poliarchy: Participation and Opposition. New Haven,1971. Цит. За: Демократия и интернет: роль интернет в формировании "просвещенного понимания". В.А.Ачкасов,А.В.Чугунов, Санкт-Петербургский государственный университет

http://ims98.nw.ru/cgi-bin/GET_TEZ0.exe?NUM_LINK=46

3. PERSPECTIVES OF CYBERDEMOCRACY. Andrzej Kaczmarczyk

http://www.imm.org.pl/mat/ACybdemA.html

4. Политweb - первый коннект. 08/11/2001

http://ain.com.ua/politeconomia/2001/11/08/689.html

5. КОМПЬЮТЕРРА. Маму или папу? Анатолий левенчук, 14.12.1999

http://www.computerra.ru/offline/1999/328/2770/for_print.html

6. Âàø³íãòîí: ÔÁÐ çìîæå âèêîðèñòàòè êîìï'þòåðí³ â³ðóñèNews.Battery.Ru - Àêêóìóëÿòîð Íîâîñòåé, 08.01.2002

Источник: NTVRU.com

http://news.battery.ru/theme/science/?id=62720

7. Трансформация экономических и социально-политических институтов в условиях перехода к информационному обществу. Артем Шадрин, art@cabel.net, научный сотрудник Института экономических проблем переходного периода

http://rvles.ieie.nsc.ru/parinov/artem1.htm

8. http://www.warweb.ru/gowww_512001.htm

9. Александр Давыдов. О некоторых социально-политических последствиях становления сетевой структуры общества (2001)

http://www.futura.ru/index.php3?idart=109

10. News.Battery.Ru - Аккумулятор Новостей, 08.01.2002. Источник: Lenta.Ru

http://news.battery.ru/theme/science/?id=62682

11. М.С.Вершинин Политическая коммуникация в информационном обществе --СПб.: Издательство Михайлова В.А., 2001 -- 253 с. ISBN 5-8016-0250-Х.

http://www.polit.spb.ru/edu/ob30.html

12. Тоні Блер. Модернізація уряду. "Біла книга" про британський електронний уряд.

http://www.e-gorod.ru/e-project/whitepaper/4310.htm

 

Підсумки

Чому Вам вигідно заохочувати запровадження

електронного уряду

 

Дослідивши проблему запровадження електронного уряду і наслідків цього процесу, ми з’ясували перш за все, що це проект дорогий – він вимагає капіталовкладень не лише у комп’ютеризацію урядових структур та навчання державних службовців. Значно більші кошти потрібні на побудову відокремленої урядової мережі, створення інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, просвітницьку та агітаційну діяльність, запровадження навчальний курсів у школах, вищих учбових закладах, центрах зайнятості, клубах та в інших установах, аби охопити всі верстви населення, забезпечити їм рівні можливості використання сервісів електронного уряду. Також затрат потребуватиме підготовка кадрів, розробка спеціалізованого програмного забезпечення, підтримка структури в належному стані, забезпечення безпеки мереж (як внутрішньоурядової, так і українського сегменту Глобальної мережі), розробка нормативно-правової бази та підготовка суддів відповідної кваліфікації, забезпечення комп’ютерної та інтернет-грамотності державних службовців різних відомств (перш за все Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції і т.ін.).

Наскільки б ефективно не вдалося вирішити фінансове питання за рахунок приватного капіталу, певну частку все ж доведеться забезпечувати за рахунок бюджету. Тобто, за рахунок грошей платників податків, точніше – перерозподіливши бюджетні видатки (спрямувавши гроші з соціальної сфери, охорони здоров’я, місцевих бюджетів на забезпечення потреб електронного уряду). Перш ніж зважитися на такі видатки, слід оцінити, наскільки вигідним буде вкладення. То чому запровадження електронного уряду вигідне для вас – саме для Вас?