Он-лайн-брокер (On line broker) – Класичний або дисконтний брокер, що надає свої послуги через інтернет. 2 страница

§ доведення до громадськості об'єктивної і достовірної інформації про діяльність органів державної влади, зміцнюватиме довіру до держави і провадженої нею політики;

§ взаємодія і постійний діалог держави з громадянами й інститутами громадянського суспільства, а також необхідний рівень суспільного контролю за діяльністю державних органів і організацій;

§ об'єднання інформаційних ресурсів і сервісів органів державної влади та місцевого самоврядування з метою зміцнення загальнонаціонального інформаційного простору;

§ вдосконалення системи державного управління, оптимізація структури державного апарату, зниження фінансових і матеріальних витрат на його утримання, поетапне переведення частини державних послуг, що мають вартісний вираз, в систему державних мережевих сервісів, що відповідатиме реальним потребам громадян і організацій;

§ ефективна підтримка економічної діяльності державних господарчих суб'єктів, що дозволяє їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний простір;

§ взаємодія та співпраця з державними органами зарубіжних країн і міжнародними неурядовими організаціями. 10

Детальніше розглянемо функції і можливості урядового інтранету (що є частиною G2G-модуля електронного уряду). Перш за все, зазначимо. що метою запровадження інтранету є: підвищення точності, повноти і оперативності, достовірності накопичуваної інформації; забезпечення високого ступеню контролю за виконанням рішень і доручень уряду іншими структурами виконавчої влади; забезпечення прозорості виконання рішень і доручень уряду органами виконавчої влади: апарат уряду матиме можливість в будь-який момент часу перевірити, на якому етапі знаходиться виконання доручення або постанови всередині підконтрольного органу влади; зниження накладних витрат.

Для ефективного виконання цих завдань система електронної пошти і документообігу уряду (вважатимемо їх основними елементами інтранету, оскільки для уможливлення он-лайнових конференцій слід витратити значно більше коштів, а назвати можливість організувати мережеву конференцію в режимі реального часу першочерговою необхідністю не можна) повинна бути частиною інтегрованої інформаційної системи. Ця система має забезпечувати інформаційну підтримку загального керівництва роботою апарату. До більш конкретних завдань інтранету належать, зокрема, координація діяльності регіональних управлінь і територіальних підрозділів та ведення внутрішнього діловодства в уряді. На серверах інтранету мають зберігатися і спеціалізовані бази даних, архіви персональних даних громадян, досьє державних службовців всіх рівнів тощо.

Інтранет, так само як і урядові служби у зовнішній мережі, забезпечує використання ще одного методу оптимізації співпраці урядових структур між собою та з громадянами й бізнесами. Йдеться про створення інформаційних ресурсів, спільних для кількох державних служб чи відомств, чиї сфери інтересів перетинаються. Скажімо, ресурс, що містить інформацію про громадянський стан осіб: звичайно громадянин має подавати відомості про одруження, розлучення, народження дитини чи смерть близьких до кількох державних органів протягом певного обмеженого терміну, а надалі у найрізноманітніших ситуаціях знов подавати щоразу ті самі дані у різних анкетах (для купівлі-продажу нерухомості, отримання спадку, оформлення субсидій чи податкових пільг тощо). За функціонування ж спільних ресурсів один раз вказані дані заносяться в архіви всіх потрібних органів автоматично, а при повторному зверненні громадянина до будь-якого з державних органів вінт звільняється від необхідності повторно повідомляти ті самі дані.

Але створення єдиних точок контакту не лише підвищує ефективність роботи. Описаний міжвідомчий підхід дозволяє запобігти розповсюдженому виду шахрайства, коли людина декілька разів одержує одну і ту саму пільгу, звертаючись по неї до різних інстанцій. Поруч з тим, різним державним установам дедалі частіше потрібен спільний доступ до інформації про ті самі організації і персони або доступ до даних з того самого питання. Так, наприклад, медичні установи можуть оперативно надавати інформацію місцевим органам влади (відділам соціального забезпечення), що допоможе більш якісно задовольняти потреби населення. В ситуаціях, коли виникає ризик для безпеки громадян, інформація може надаватися міліції й іншим правоохоронним органам. При цьому застосування в таких трансакціях інтранету, окрім економії коштів, попереджає несанкціонований доступ до персональних даних з боку окремих громадян, організацій, бізнесів тощо.

Але все ж запровадження інтранет-мережі, хоча воно й забезпечує значну економію бюджетних коштів, не в змозі забезпечити виконання завдань електронного уряду уповні. Адже запровадження електронного уряду спрямоване на досягнення трьох основних цілей. По-перше, це підвищення ефективності роботи управлінського апарату – впорядкування збирання податків, закони і регулювання, реєстрація інформації, документообіг (виконання більшості цих функцій якраз і оптимізує інтранет). По-друге, це економічний розвиток (полегшення процедур, пов’язаних з виробництвом і торгівлею, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників на міжнародному ринку). І, по-третє, підвищення якості життя громадян (вдосконалення системи соціальних послуг, системи охорони здоров'я, надійніше забезпечення безпеки, збільшення можливостей для освіти, забезпечення ефективнішого захисту довкілля).

Таким чином, виходячи із зазначених цілей і завдань, слід вести мову про створення в Україні універсального урядового порталу як ще одного елементу електронного уряду. Універсальність порталу означає доступ до всіх державних служб з одного сайту, звільняє від необхідності розшукувати адресу потрібного сайту через пошукові системи та іншими способами, що відбирають робочий або вільний час громадянина, час оплаченого доступу і часто призводять до стресу користувача.

Оптимізувати роботу урядового порталу можна й ефективнішою організацією інформації. Так сайт Oasis ірландського уряду побудований, на відміну від традиційного шляху, не навколо урядових агентств, а навколо тем, цікавих для населення: як отримати роботу або купити будинок, як отримати водійські права або зареєструватися для участі у виборах. А вже за темою знаходиться вихід на необхідні урядові сайти міністерств і відомств. 8

Оптимізація полягає і в знятті обмежень, притаманних традиційним способам роботи урядових сервісів з громадянами. Зокрема, це обмежений проміжок часу для здійснення трансакцій, який при цьому співпадає з робочим часом більшості підприємств, компаній, організацій. Тобто, громадянина ставлять перед вибором – працювати чи вирішувати свої проблеми в державних службах. Але із запровадженням урядового порталу це ускладнення можна розв’язати. Уряди низки європейських країн (наприклад, Великобританії і Фінляндії) офіційно проголосили про намір забезпечити цілодобове обслуговування громадян. До сфери оптимізації роботи уряду через портал належить і забезпечення вільного доступу громадян до ресурсів порталу. Перш за все, це вирішення суто технічних питань – облаштування публічних точок доступу.

Реалізацію комплексного підходу до запровадження урядового порталу продемонструвала, зокрема, влада австралійського штату Вікторія. Нею впроваджено систему MAXI, що стала лауреатом різноманітних премій. MAXI – єдиний вузол обслуговування населення, доступний не тільки з настільних комп'ютерів з інтернет-доступом, але й через 50 кіосків, а також телефоном 24 години на добу, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік. Система забезпечує проведення операцій між місцевим урядом і фізичними та юридичними особами. Було виявлено, що біля 40% операцій, що виконуються за допомогою MAXI, здійснюються в неробочий для урядових чиновників час. Вигода для громадян є очевидною.

Міжнародна спільнота надзвичайно серйозно ставиться до забезпечення максимально ефективної співпраці між урядами з одного боку та громадянами й бізнесами з іншого. Спільна думка, що її містять звернення і міжнародної спільноти. і окремих урядів та адміністрацій, і ІТ-компаній, така. Перед урядами усього світу стоїть грандіозне завдання: громадяни хочуть одержувати від них послуги високої якості і вимагають ефективного використання податкових надходжень. Тому державні установи повинні шукати дедалі ефективніші, швидші і дешевші засоби зв'язку і спільної роботи, щоб максимально полегшити доступ до інформації і надати потрібні дані в потрібний час тим, кому вони необхідні.

В цьому відношенні знов слід згадати підхід до визначення електронного уряду як до реінжинірингу державного управління як бізнесу, власниками і клієнтами якого є громадяни. З цієї точки зору електронний уряд – трансформовані для уряду ідеї електронного бізнесу, в яких уряд виступає як різновид корпоративного користувача інформаційних технологій. І як різновид бізнесу, уряд має перейматися й проблемою запитаності нових способів обслуговування. Тобто, чи потрібен громадянам он-лайновий уряд, і чи в змозі вони використовувати його можливості. З цього приводу наведемо кілька цифр. За традиційного, особистого способу спілкування громадян і державних органів, час і гроші (в одному випадку свої, в другому – платників податків) витрачають обидві сторони. За переведення такого спілкування в мережу вигода наявна для обох сторін. Таким чином, за запровадження урядового порталу кількість особистих звернень в урядові структури буде зменшуватися. Це вже має статистичне підтвердження: сьогодні, наприклад, в Лос-Анджелесі особисті звернення громадян до урядових структур складають менш ніж 20% від загальних контактів.

В середньому рівень використання послуг електронного уряду населенням розвинених країн світу складав на кінець 2001 р. 26%. Тобто, 26% людей в усьому світі використовували урядові он-лайнові служби з метою доступу до урядової інформації, передавали персональну інформацію урядовим службам або здійснювали якісь трансакції з електронними державними службами. При цьому 20% громадян в усьому світі, які мають доступ до мережі, користуються послугами електронних урядів для пошуку і доступу до інформації, 9% виходять в он-лайн, щоб роздрукувати офіційні форми довідок і т. ін., а 7% передають персональну інформацію до державних органів в он-лайні. 8

Якщо до визначення електронного уряду і його функцій підходити суворо, то коли урядовий сайт використовується лише як джерело для роздруковування бланків або форм для відправлення звичайною поштою або особистої передачі до певного державного органу для подальшої обробки — це не є ані он-лайновим урядом, ані повноцінним електронним урядом. Це лише використання поодиноких елементів електронного уряду, яке дає дуже незначне скорочення витрат та часу на здійснення операцій між урядом та громадянином. Проте такий підхід все ж є виваженим. Більше того, національні та міжнародні групи з вивчення можливостей запровадження електронного уряду вважають це необхідною умовою.

Висловлюється переконання, що для подолання можливого стресу державних службовців і платників податків від різкої зміни форм взаємодії, уряд зобов'язаний піклуватися про такий темп впровадження електронних форм роботи, який відповідатиме темпу психологічного пристосування. У зв'язку з цим фахівці рекомендують поступовий, крок за кроком режим впровадження, тривалий період тестування, і збереження протягом тривалого часу паралельного офф- і он-лайнового обслуговування. Для України останні пункт є сам собою зрозумілим, оскільки до того моменту, коли всередині країни буде подолано цифровий розрив, мине достатньо часу, аби всі чи майже всі громадяни призвичаїлися до нових форм спілкування з урядовими організаціями та стали досвідченими користувачами мережі.

Для того, щоб діалог, а в деяких випадках і співпраця громадян і держави були ефективними, ощадливими і мобільними, необхідно створити інтегровану електронну систему стосунків платників податків з державою. Звичайно, така система повинна включати в себе доступ до інформації і послуг на сайтах, телефоном, електронною поштою і в звичайному офф-лайновому режимі. Головним фактором стає вигода платника податків (громадянина або компанії), а не державних структур. Для досягнення цієї вигоди необхідно вирішити ще багато питань. Їх перелік буде дуже довгим, проте загальне уявлення про їхній обсяг можна отримати, наприклад, з тем другого московського Міжнародного Форуму "Росія в електронному світі". Таким чином, для запровадження електронного уряду слід знайти національні прикладні рішення у таких сферах: державні закупки; роль інформаційно-телекомунікаційного сектора економіки і електронних технологій в реформі житлово-комунального комплексу; інформаційна безпека; нові технології в освіті; забезпечення доступу населення до електронних послуг; електронні соціальні служби; принципи проведення тендерів на поставки рішень і продукції для електронного уряду; електронні послуги для галузей; адміністративні і правові бар'єри на шляху розвитку інформаційного суспільства; інформаційні портали і інформаційна прозорість держави; платіжні карти і електронні персональні інструменти в автоматизованих системах взаємодії держави з населенням; технології документообігу (паперовий і електронний); взаємодія бізнесу з державою в електронному середовищі; фінанси і логістика в електронному уряді.

Незважаючи на те, що розв’язання всіх цих питань і віднайдення рішень, придатних для кожної окремої країни, політики переконалися в тому, що сьогодні дорожче відмовлятися від електронного уряду, ніж впроваджувати його. Процес глобалізації набув необоротного характеру. Прискорення темпів економічного розвитку змушує держави реагувати на зміни не менш швидко, ніж приватні структури. Проте не варто очікувати миттєвої трансформації урядових структур. Це досить тривалий процес. Він вимагає зміни культури взаємин уряду з платниками податків і форм взаємодії урядових установ, розвитку нових навичок у всіх учасників процесу, найняття нового персоналу в урядові установи.

Процес перетворення уряду на електронний уряд може тривати і 5, і 10 років. Проте надто песимістичні оцінки, на зразок тих, що зробив Іван Лозовий (заступника голови Державного комітету інформаційної політики України та керівника відділу щодо роботи з інтернетом цього комітету), говорячи про перспективи запровадження в Україні електронного уряду (“нам до govnet мінімум 30 років”), так само не мають під собою жодних підстав. Так І.Лозовий називає серед причин такої тривалості процесу відсутність відповідної інфраструктури та надзвичайно примітивний рівень державної інформатизації. 12 Але створення інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури – справа зовсім не держави. Ця робота має провадитись на гроші бізнесу, а не платників податків. Більше того, економічна зацікавленість транснаціональних корпорацій та вітчизняних компаній означає зацікавленість у створенні не тільки hardware, фізичної компоненти мережі, але й software, її програмного забезпечення. Адже вдалий інтерфейс урядового порталу чи окремого сайту означає, що клієнт має додаткові підстави обрати продукт компанії для власних потреб.

“примітивний рівень державної інформатизації” має долатися й ініціативою зсередини, власне від чиновників. Цей процес має бути зумовлений відповідними державними рішеннями. Зокрема, йдеться про посилення конкуренції в державних структурах і запровадження кваліфікаційних іспитів, в тому числі щодо вміння користуватися комп’ютерною технікою та інформаційною мережею, розуміння мети і завдань запровадження електронного уряду. Тут доречним буде навести позицію щодо цього питання Олександра Баранова, теж чиновника – начальника управління зв’язку, телекомунікацій та інформатизації Київської міськдержадміністрації. “...Як правило, чиновники мають вищу освіту. Один із можливих способів вирішення цієї проблеми – відбір за результатами атестації: знаєш, умієш — залишаєшся, якщо ні — вибачай”. 13

І це не єдиний спосіб вирішення кадрової проблеми забезпечення діяльності електронного уряду. Можна використати потенціал молодих фахівців, надавши їм можливість напрацювання досвіду і практики використання набутих знань і вмінь на державній службі. Система моніторингу діяльності кожного держслужбовця – якою мірою і наскільки ефективно він використовує можливості ІТ, чи не зловживає автоматизацією процесу трансакцій з громадянами, які відгуки має з боку громадян та бізнесів з приводу якості обслуговування. І, звичайно ж, система заохочень.

Що ж до наявного стану речей у справі формування електронного уряду, то ситуацію варто характеризувати, відштовхуючись від певних критеріїв оцінки. Зокрема, United Nations Division for Public Economics & Public Administration спільно з American Society for Public Administration визначили наступні стадії розвитку електронного уряду:

§ Формована присутність держави в Мережі (emerging web presence): в країні один або декілька офіційних урядових сайтів, що пропонують користувачам статичну інформацію і слугують інструментом для зв'язку уряду з громадськістю.

§ посилювана присутність держави в Мережі (enhanced web presence): число урядових сайтів збільшується, в той час як інформація, що надається, стає динамічнішою, при цьому користувачі одержують більше можливостей для доступу до державної інформації.

§ Інтерактивна присутність держави в Мережі (interactive web presence): здійснюється формальний обмін інформацією між користувачами і урядовими органами (заповнення форм, подання заяв он-лайн).

§ Присутність держави в Мережі на рівні трансакцій (transactional web presence): користувачі мають легкий доступ до даних, пріоритетність яких визначається на основі їхніх потреб; існують трансакції, здійснювані он-лайн (сплата податків, сплата реєстраційних зборів і мит).

§ Повністю інтегрована присутність держави в Мережі (fully integrated web presence): завершена повна інтеграція всіх державних інтернет-ресурсів в рамках єдиного порталу.

За такої градації Україна перебуває на сьогодні десь між першим і другим етапом. Ухвалення Закону про електронний цифровий підпис та технічні засоби захисту інформації, а також про статус електронний документів дозволить переміститись на третій рівень. Перевага такої градації у тому, що вона передбачає поступовість формування електронного уряду (як і Інформаційного суспільства в цілому), виходить з реальних можливостей суспільства і держави, зокрема економічних.

Бо якщо брати за орієнтир оцінку Комітету з ІТ королівства Нідерландів (“Порівняння моделей оцінки e-готовності - заключний проект”), Україні і 30 років буде замало. Адже, за висновками Комітету, “е-готове” суспільство (таке, що має всі умови для створення електронного уряду та Інформаційного суспільства) має швидкий доступ до мережі, який надається конкурентним ринком операторів; має постійний доступ до мережі і широке застосуванням ІТ в школах, урядових установах, бізнесах, службах охорони здоров’я і хатніх господарствах; має забезпечену таємність користувача і он-лайнову безпеку; має урядову політику, сприятливу для подальшого розширення доступу і використання Мережі.

“E-готове” суспільство повинно мати необхідну фізичну інфраструктуру (високу швидкість передачі даних, надійність, доступні ціни); запровадження ІТ та об’єднаних ІТ-сервісів у бізнесі (e-торгівля, розвинений місцевий IT сектор); орієнтацію на потреби громади (місцеве наповнення, багато он-лайнових організацій, використання IТ у повсякденному житті, викладання ІТ в школах) та урядових установ (електронний уряд); конкурентність у телекомунікаційній галузі; незалежне регулювання цієї галузі з зобов'язаннями продавця забезпечити універсальність доступу; а також не має жодних обмежень на торговельні або іноземні інвестиції. 13

Економічний розвиток України дозволить державі задовольняти цим вимогам ще не скоро, можливо, справді за десяток років. Тож цей підхід не відповідає нашим реаліям. Проте така проблема як збереження надійності державних служб та довіри до них громадян за віртуалізації, також сформульована нідерландським Комітетом з ІТ, є для України достатньо актуальною на сьогодні. Психологічні, освітянські та інші аспекти ми розглянемо в четвертій главі, присвяченій власне взаєминам держави та громадян в межах електронного уряду. Тут же ми розглянемо такий аспект довіри громадян до електронного уряду як безпека трансакцій, безпека персональних даних на урядових серверах тощо.

Позиція країн з розвиненою економікою є такою, що державні служби повинні користуватися найкращими і найсучаснішими технологіями в галузі електронної пошти, електронного документообігу і комунікацій, що не поступаються технологіям корпоративного і приватного сектора. Звичайно, це потребує значних бюджетних затрат – таких, що їх Україна на даному етапі не може собі дозволити. Але у сфері безпеки персональних даних, безпеки трансакцій та загалом національної інформаційної безпеки держава мусить докласти максимум зусиль та проявити максимум ініціативи, аби якомога меншими коштами досягти щонайкращих результатів.

Що це означає на практиці? Перш за все, ставку слід робити на національного виробника – сприяти розвиткові вітчизняного ІТ-сектора, виробників як обладнання, так і програмного забезпечення. Можливо, запровадити схеми пільгового оподаткування і кредитування що компенсуватимуться пільговим же обслуговуванням державних структур – розробленням за мінімальними розцінками hardware та software, оновлення урядової апаратної та програмної бази, надання послуг сервісної підтримки за тих же умов. Окрім того, що це сприяє економічному розвитку держави, це надзвичайно збільшує надійність всіх систем електронного уряду. Адже за програмного та апаратного забезпечення від спільного виробника комп’ютерні віруси, інші програми-зломщики, кракери (злочинні хакери) з однаковою легкістю і за допомогою однакових інструментів завдають шкоди урядовим ресурсам будь-якої країни. Коли ж використовуються можливості національного інтелектуального потенціалу, знайти в них щілини для несанкціонованого проникнення зловмиснику, що працює зазвичай на найбільш розповсюдженому універсальному обладнанні та із загальноприйнятим програмним забезпеченням значно складніше.

Зокрема, варто активно заохочувати вітчизняні наукові та виробничі ІТ-компанії до подальшої розробки новітніх високотехнологічних ідей. Так новий світлодіод британських вчених та квантова технологія створення комп’ютерів концерну ІВМ можуть стати основою вітчизняних розробок у цій галузі – наш науковий та технологічний потенціал є на достатньо високому рівні для якісного виконання. І найперше застосування цих технологій – безпека інформації, ґрунтована на методах криптографії. Світлодіод, створений спільно Кембриджським університетом та компанією Toshiba, дозволить вже найближчим часом реалізувати ідею квантової криптографії, що, за сучасними уявленнями, уможливлює абсолютно надійний захист даних. 15 А квантовий комп’ютер ІВМ, побудований на основі не кремнієвих мікросхем, а окремих атомів або елементарних часток, зміг розкласти число 15 на прості множники – 3 і 5 (методом послідовного перебирання): коли йдеться про дуже великі числа, на цьому засновано більшість методів шифрування і кодування інформації. 16

Цілям безпеки слугує і створення урядового інтранету – закритої інформаційної мережі, фізично відокремленої від мережі глобальної. Зловмисникам та вірусам проникнути до цієї мережі надзвичайно складно. Таким чином, витрати на інтранет (або govnet – government net, урядова мережа) окуповуються її надійністю та безпечністю. Захист інтересів громадянина і держави під час трансакцій у глобальній мережі є ще важливішим, оскільки відбувається передача персональних даних, серед іншого (після запровадження електронного підпису та, відповідно, електронного банкінгу) і номери кредитних карт та інша вразлива інформація. Звичайним методом попередження злочинів є законодавче закріплення відповідальності – адміністративної чи карної, а також запровадження засобів для розшуку злочинців.

З цієї точки зору дедалі насиченішим стає зарубіжне, зокрема європейське, законодавство. Україна активно провадить політику інтеграції до європейського правового простору, гармонізації вітчизняного законодавства з європейським. Проте слід дуже уважно вивчати пропоновані правові норми і співвідносити їх з напрацьованими за останні роки (або ж і місяці) технологіями захисту, персональної ідентифікації та обмеження доступу. Цілком вірогідно, що новітні технології здатні ефективніше протидіяти зловмисникам, ніж, скажімо, такі законодавчо закріплені методи, як обов’язковий моніторинг інформаційних потоків, обов’язкова реєстрація користувачів та ліцензування провайдерів, інші норми, що обмежують тим чи іншим чином права громадян, бізнесів та організацій.

Присвятивши цей розділ огляду визначень електронного уряду, його цілей ті завдань, етапів його формування, повноти його сприйняття, окремих складників, шляхів фінансування, запитаності урядом та громадськістю, кадрового забезпечення, способів, термінів і ініціаторів запровадження, підведемо загальні підсумки, перш ніж переходити до наступного розділу.

Підсумки:

Таким чином, електронний уряд – концепція здійснення державного управління, притаманна Інформаційному суспільству. Ґрунтується на можливостях інформаційно-телекомунікаційних технологій та цінностях відкритого громадянського суспільства. Характеризується спрямованістю на потреби громадян, економічною ефективністю, відкритістю для громадського контролю та ініціативи. Складається з трьох основних модулів: G2G, government to government, уряд урядові; G2B, government to business, уряд бізнесу; G2C, government to citizens, уряд громадянам. Включає он-лайнові сервіси для громадян та бізнесів через єдиний портал, електронний документообіг в урядових та парламентських структурах, спільну для різних урядових структур базу даних для запобігання дублювання інформації і повторних витрат, часто – закриту спеціалізовану інформаційну мережу (інтранет) для внутрішньоурядових трансакцій (напр. Govnet), розгалужену інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру, системи криптографії та інші способи захисту інформації, серед іншого і персональних даних, цифровий підпис, електронний ключ, смарт-карти, інші засоби санкціонування доступу до інформації та операцій з нею.

Електронний уряд тісно пов’язаний з такими компонентами Інформаційного суспільства як електронна комерція, електронний бізнес, електронний банкінг, універсальний доступ, дожиттєва освіта, комп’ютеризація, комп’ютерна грамотність тощо.

Ініціатива формування та розвитку електронного уряду серед інших компонентів Інформаційного суспільства належить трьом суспільним секторам – бізнесу, громадськості та урядові. В Україні специфіка економічного та суспільно-політичного становища зумовлює пріоритетність позиції держави у процесах соціальної трансформації на основі ІТ. Зокрема, до сфери відповідальності урядових структур належить запровадження електронного уряду.

Основним джерелом фінансування запровадження електронного уряду є державний бюджет. Додаткове фінансування може надходити від вітчизняного та транснаціонального бізнесу, неурядових установ і організацій, міжнародних структур.

Найбільш ефективним, вигідним та безпечним є використання програмного забезпечення, комп’ютерної техніки та мережевого обладнання вітчизняного виробництва. кадрове питання так само має вирішуватись за рахунок вітчизняних спеціалістів.

Інформаційна безпека держави має досягатись за рахунок багатьох методів: законодавчого встановлення відповідальності для комп’ютерних злочинців; заохочення користувачів до активної протидії і запобігання злочинів в мережі, створення спеціалізованих органів з ІТ у правоохоронних структурах, спеціалізованих судових органів, спеціалізованих підрозділів служби безпеки; якомога ширшого запровадження комп'ютерної освіти, серед іншого основ програмування, мережевої етики, відповідних розділів законодавства; сприяння розвитку вітчизняного сектора ІТ та програмного забезпечення; заохочення самоцензури мережі через обмеження доступу порушників до окремих ресурсів, усунення з мережі злочинного контенту; активної співпраці користувачів з адміністраторами порталів задля привернення уваги до підозрілого контенту чи учасника мережі, а тих, в свою чергу, за підтвердження підозри, з відповідними державними органами тощо.

Проте неприпустиме введення зовнішньої цензури в мережі, законодавче зобов'язання інтернет-провайдерів використовувати апаратні чи програмні засоби моніторингу мережі, відслідковування користувачів, накопичення чи зняття без згоди їхніх персональних даних. Серед іншого слід дотримуватися принципу, що зарубіжне, європейське, міжнародне законодавство у галузі інформаційної безпеки мають залишатися для України лише орієнтиром, а не об’єктом калькування. Обов’язково потрібно співвідносити ситуації, реальні можливості, а також зміну обставин і, відповідно, потреб, що їх мають задовольняти відповідні законодавчі акти, з часом.

 

Теми для обговорення:

Які існують підходи до визначення електронного уряду?

Чи є тотожними поняття он-лайнового та електронного уряду?

Які можуть бути шляхи заохочення державних службовців до формування електронного уряду та забезпечення його повноцінного функціонування?