Ідейно-художнє багатство творів Шекспіра

При всій різноманітності жанрів і сюжетів п’єси Шекспіра мають загальні риси, що створює у нашій уяві образ їхнього творця. У кожного, є своє відчуття художньої індивідуальності Шекспіра. Навіть той, хто не володіє методами літературного аналізу, відчуває, що трагедії Софокла чи Расіна відрізняються від п’єс Шекспіра. І так само досить звичайного художнього чуття, щоб не сплутати комедію Мольєра чи Гоголя з комедією Шекспіра.

Шекспір створює напружено драматичне і поетично натхненне бачення життя. Кожна п’єса являє собою світ у мініатюрі: вона дає картину не шматки дійсності, не окреслих сферїї, а саме цілого світу.

Фабула п’єси розгортає великий ланцюжок подій, що охоплюють найважливішу смугу в житті героїв. Поряд з головною дією відбуваються побічні події, що є варіантом основної колізії, або фоном, що створює контраст стосовно останньої. Протягом п’єси доля основних діючих персонажів вирішується повністю, або вони знаходять своє щастя, або гинуть.

Дія п’єс тісно сплетена з характерами. Хоча фабула, як правило, дана Шекспірові історією чи літературою, герої п’єс не маріонетки, що підкоряються сформованому сюжету, а живі людські образи. Характери різноманітно виявляють себе в життевих ситуаціях, що виникають в міру розвитку подій. Багатоплановість дії органічно зливається з багатосторонністю характерів головних діючих персонажів, охоплених сильними особистими мотивами – пристрастю, принципом спрагою життєвих благ, прагненням затвердити себе у житті.

П’єси Шекспіра – досконале втілення всіх видів поезії: епосу, лірики і драми; вони органічно злиті з засобами сценічного мистецтва – звучним словом, пластикою рухів, барвистістю театрального видовища, вокальною й інструментальною музикою, нарешті, хореографією. Вони – найбільш доступній епосі втілення синтезу мистецтв.

У складному сполученні різноманітних художніх елементів є поетичний драматизм – нерозривність драми і поезії, найвиці емоційні ефекти, обумовлені незрівнянним по ліричній силі вираженням духовного життя людини.

Коло питань, піднятих у “Гамлеті”, охоплює чи не все істотне в житті – природу людини, родину, суспільство, державу. Трагедія аж ніяк не дає відповіді на всі поставлені в ній питання. Такого наміру в Шекспіра і не було. Впевнені відповіді на проблеми легко даються при нормальному стані суспільного й особистого життя. Але коли виникає критична ситуація, з’являються можливості різних рішень, і впевненість змінюється сумнівами, яке з них варто вибрати. “Гамлет” – художнє втілення саме таких критичних моментів життя. “Гамлет” неможливо звести до однієї всеохоплюючої формули. Шекспір створив складну картину життя, що дає привід для різних умовиводів. Зміст “Гамлета” ширше подій, що в ньому відбуваються. До того ж ми і самі розширюємо зміст твору, переносячи сказане в ньому на більш близькі і зрозумілі нам життєві ситуації, вже не схожі на ті, які зобразив Шекспір.

Трагедія не тільки багата думками сама по собі, але вона спонукає до думок, що у ній прямо не висловлені. Це один з тих творів; що дивни стимулюють мислення, збуджують у нас творчий початок. Мало хто залишається не зворушеним трагедією. Для більшості вона залишається тим особистим надбанням, про яке кожний відчуває себе вправі судити. Зрозумівши Гамлета, перейнявшись духом великої трагедії, ми не тільки осягаємо думки одного з кращих розумів; “Гамлет” – один з тих творів, у якому виражена самосвідомість людства, усвідомленням протиріч, бажання перебороти їх, прагнення до удосконалювання, непримеренність до усього, що вороже людяності.