Розділ ІІ. Проблематика роману Вільяма Голдінга «володар мух»

 

Різноманітність літературно-критичних оцінок та украй суперечливі коментарі роману «Володар мух» пояснюються різноманітними методологічними та філософськими позиціями дослідників. Беручи до уваги різні ідеологічні настанови авторів-аналітиків розрізняють декілька принципово одмінних підходів до трактування роману, а саме:

· релігіозний твір, що розвиває християнську доктрину первородного гріху та гріхопадіння (С.Хайнц, Ф.Кермуд);

· втілення екзистенціалістської філософії, тобто філософії людського буття (Ф.Карл, Т.Бойл);

· ілюстрація вчень З.Фрейда та К.Юнга, адже автора цікавить питання співвідношення свідомого та несвідомого, індивідуального та колективного в людській поведінці (Е. Эпштейн, К. Розенфілд);

· роман розглядають у зв’язку з індивідуальною міфотворчістю автора, зв’язаною з античними традиціями (Дж. Бейкер, Марк і Ян Грегор).

Сам В.Голдінг відхиляв спрощені інтерпретації свого роману, які пропонували представники різних течій англійського літературознавства, філософами та психологами.

Роман «Володар мух» замислювався як іронічний коментар до «Королівського острову» Р.Баллантайна – пригодницької історії для юнацтва, в якій оспівувалися оптимістичні імперські уявлення вікторіанської Англії. Однак поступово твір наповнювався все більшим філософським змістом, і в результаті з’явився самостійний художній твір. Проте пародійні елементи також залишилися. Імена головних персонажів роману – Ральф і Джек – це імена головних героїв твору Баллантайна. Книга починається тим, що група британських хлопчиків потрапляє на безлюдний острів, на цьому й закінчується схожість двох романів. В.Голдінг серйозно та переконливо спростовує всі ідеї роману Р.Баллантайна про виховання людини, ідеї, згідно з якими, дотримуючись кодексу поведінки юних джентльменів, цивілізація переможе острів, і наводить свою власну думку.

Як зазначає С.Павличко, «Універсальності голдіновських героїв кореспондують і максимально розмиті контури історичного часу і простору. Та все ж у непрямій формі письменник торкнувся найважливіших соціальних проблем нашої епохи, котру не сприйняв і прийняв як епоху негуманну, небезпечну, апокаліптичну» [7,с.32].

Серед гострих соціальних питань суспільного життя початку ХХ століття, В.Голдінг торкається насамперед проблем особистості, прогресу, шляхів розвитку людини, освітлює взаємозв’язок людини та суспільства, недосконалість душі людини, зло в людині [2,с.378].

В романі «Володар мух» В.Голдінга також знайшла своє відображення тема війни. На думку автора, війна показала, наскільки крихким є романтичний міф про природну доброту та мудрість людини, яка ховає в собі «неисчерпанные резервы ненависти и зла» [3,с.129]. Необхідно згадати, що саме через війну, розв’язану дорослими, трапилася авіаційна катастрофа. І навіть на безлюдному острові дорослі зможуть нагадати дітям про своє існування. Захоплена своєю війною, доросла цивілізація надіслала мертве тіло парашутиста з підбитого літака, якого в подальшому вважали жахливим звіром. Автор створює символ величезної узагальнюючої сили. Світом повинен правити звір, для блага самого світу. І тоді прокидається справжній звір, звір у дитячих душах, вихований духом «острівної психології».

На думку Б.Мінца, роман В.Голдінга ілюструє «насколько может быть опасным увлечение руссоистским «благородным дикарем», призывом к возврату в «естественную социальность», завораживающими образами безгреховности в отсутствие понятия греха и великолепного в своей спонтанности героя, населявшего воспетый древними «золотой век»» [6,с.178].

Автор вказує не тільки на важливі проблеми сучасного йому суспільства, але й на причини їх виникнення та можливості вирішення. При цьому моделюються різні варіанти вирішення актуальних проблем, і кожна людина ладна самотужки приймати правильне на її думку рішення.

РОЗДІЛ ІІІ. Філософсько-алегорична основа поетики роману Вільяма Голдінга «Володар мух»

 

Роман В.Голдінга «Володар мух» вважають антиробінзонадою, антиутопією, філософсько-алегоричним романом. Твір доцільно розглядати саме як колективну антиробінзонаду, робінзонаду зі знаком мінус, адже автор свідомо поміщаючи групу школярів в умови робінзонади, наче проводить експеримент над ними. Проте герої В.Голдінга, на відміну від персонажів Д.Дефо та Р.Баллантайна не змогли перебороти острів, цивілізація поступилася первісним інстинктам.

Антиутопія як літературний жанр проявляється в творі у вигляді:

· критики надмірних очікувань, що простежується у вигуку Ральфа: «Ви що не розумієте? Без диму нас не побачать, нас не врятують! Ми повинні підтримувати багаття!» [1, с.12];

· переосмислення та пародійності традиційних англійських утопій;

· попередження про те, до чого, на думку антиутопіста, можуть привести спроби втілити утопічні ідеали в життя [4, с.123].

Проте в даній курсовій роботі роман «Володар мух» буде розглядатися з точки зору філософсько-алегоричного роману. Передусім потрібно визначитися з поняттям алегорія. «Аллегория (от гр. иносказание, инословие) – это изображение отдельных идей (понятий) посредством конкретных художественных образов» [12, с.23]. В сюжеті та образах філософсько-алегоричного роману філософські концепції відіграють важливу роль. Автор тяжіє до екзистенціалістської філософії, тобто філософії людського буття. В.Голдінг як представник цієї філософської течії в романі «Володар мух» позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Роман насичений різноманітними символами – чи то острів у вигляді корабля як традиційний символ держави, чи то пожежа в останній главі твору як руйнування, в якому горить не тільки острів, але моральні та духовні цінності людини, чи мушля – символ порядку, буржуазної демократії та парламенту.

Сюжет та образи головних героїв у романі Вільяма Голдінга «Володар мух»

Голдінг роман герой

Володар мух – це одне з імен Вельзевула, диявола. Але в романі В.Голдінга «Володар мух» йдеться не стільки про нього, скільки про все страшне, гидке, чорне та нелюдське, що є в людських душах. Злість, страх, образа, жага влади – все це Володар мух.

Роман Вільяма Голдінга «Володар мух» мух розпочинається зустріччю двох хлопців – Ральфа та Хрюші - на піщаному пляжі. Вони знаходять морську мушлю та дмуть в неї з початку задля розваги, а згодом для того, щоб зібрати всіх, хто вижив після авіакатастрофи. На шум від мушлі збирається група дітей віком від п’яти до тринадцяти років, згодом стає зрозуміло, що на острові нема дорослих. Після загальних зборів вирішено обрати головним Ральфа, влаштовувати збори, будувати курені, підтримувати вогонь, ходити на полювання та чекати на порятунок дорослих.

Проте діти не могли підтримувати заведений порядок та жити по правилам, їм набридала одноманітність, вони хотіли пригод. Побудовані курені загрожують впасти в будь-яку хвилину, через надмірно розпалене вогнище гине малюк з родинною плямою на обличчі, через відсутність диму кількома днями пізніше корабель, що міг врятувати дітей, проходить повз острів. Діти починають боятися уявного звіра. З першою вбитою свинею мисливці під керівництвом Джека втрачають людську подобу, перетворюючись на первісних людей з їх первісними інстинктами та страхами. Більшість дітей, за виключенням Ральфа, Хрюші, Саймона та двох близнюків, переходять на бік Джека, що прагнув відібрати владу у Ральфа.

Саймон самотужки розкриває таємницю звіра на острові. Виявляється, що звір – це мертвий парашутист, а страх жив в самих дітях. Проте діти, загравшись в полювання, приймають хлопця за свиню та безжалісно вбивають. Група мисливців викрадає окуляри Хрюші, що робить хлопця абсолютно беззахисним. Ральф вимушений вимагати повернення річчі, він йде на мирні переговори. Однак Роджер, начебто захищаючи фортецю від ворогів скидає на Хрюшу великий камінь та вбиває його. Близнюків змушують приєднатися до інших мисливців, а Ральфу дають зрозуміти, що не залишать його у спокої на острові.

На Ральфа розпочинається справжнє полювання. Захоплені жагою вбивства хлопці запалюють дерева на острові, здіймається пожежа. Однак Ральфа рятує щасливий випадок – офіцер з пропливаючого корабля помічає пожежу та висаджується на острів.

Психологія кожного героя роману розкривається у випробуваннях. На протязі всього роману письменник показує як змінюються хлопці. Першими з дітей спадають покрови цивілізації, далі руйнуються моральні та духовні принципи та догми. Так, Роджер на початку твору кидає камінці біля маленького Генрі, але не сміє кидати прямо в нього. Біля нього витала заборона колишнього життя. Хлопчика «охороняв захист батьків, школи, поліцейських, закону», в той час як Роджера «утримувала за руку цивілізація». Але сцена у замку і навмисне вбивство Хрюші ілюструє занепад моральних принципів Роджера, однолітки починають боятися його. Близнюки Ерік та Сем заявляли, що у ньому «било темне джерело сили». Після вбивства Хрюші, «наділений невідомою владою», він відчув себе кращим за інших, тим, хто може вирішувати кому жити, а кому – ні. Він – справжній звір, чудовисько, що прагне нероздільної влади, ладне йти до кінця задля цілі, адже не даремно він «загострив палицю з обох кінців». Письменник дає зрозуміти, що після вбивства Ральфа, Роджер намагався б зайняти місце вождя і, скоріш за все, йому б це вдалося.

Образ Джека також піддався трансформації, хоча й не такої помітної. Він, староста церковного хору, був наділений владою, був головним, але його не обрали вождем. В усіх його вчинках продивлялася гординя, так і з’явилася ненависть до Ральфа, до того, хто відібрав його владу. У Джека влада символізує належність до еліти, аристократії, до лідерів. Саме Джека Хрюша називав винуватцем розколу та всіх негараздів на острові. Джек прагнув лише повеселитися: його не цікавив а ні вогонь як спосіб порятунку, а ні полювання задля їжі – все лише задля розваги. Але він з самого початку не був жорстоким, не зміг заколоти свиню. Лише маска надавала йому сил, вона ховала справжню сутність, звільняла від почуття сорому та відповідальності, вивільняла тваринні інстинкти, «маска жила самостійним життям, а Джек ховався за нею, відкинувши будь-який сором» [1, с.81]. Маска заворожувала й інших дітей, кликала за собою.

Джек знущався над Хрюшею, адже той був слабшим, через нього Хрюша втратив окуляри, саме його знущання привели в подальшому до смерті хлопця, адже він, як людина що мала неабиякий авторитет серед однолітків міг захистити його. Джек стає злодієм, він краде окуляри – єдине джерело вогню, але не для того, щоб розвести рятувальне багаття, а для свого бенкету. Однак він не визнає своєї провини, як і тоді, коли корабель не врятував всіх. Страх та боягузтво не дають йому взяти на себе провину за скоєнні жахіття перед дорослим, перед суспільством, він «рушив вперед, але разом передумав та завмер» [1, с.180]. Злочинець залишився непокараним.

У той же час Ральфне побоявся брати на себе відповідальність. З першого дня життя на острові він намагався встановити правила, підтримувати рятувальний вогонь, будувати маленькі курені, колективно вирішувати проблеми, тобто поводився так, як би це робили дорослі. «Ми не дикуни якісь, ми англійці. А англійці завжди і будь-де краще всіх», - наголошує він [1, с.35]. Проте демократичний режим Ральфа не в силах протистояти тоталітаризму Джека, заснованому на страхах (міфічний звір) та вітальних потребах (смажене м'ясо). Він втрачає більшість прихильників, навіть знайдена мушля, атрибут дорослого життя, через яку він і був обраний головним, не може підтримати порядок. Знищення мушлі паралельно зі смертю Хрюші символізує знищення розумності на острові. Раціоналізм призводить до гибелі людини та річчі. Раціональне відчуження річчі від природи прирікає її на загибель.

Ральф швидко дорослішає, він боїться за себе, але тримається, адже «дорослі б трималися» [1, с.39]. На нього влаштовано справжнє полювання, наче на свиню, він і сам порівнює себе зі свинею, але навіть у такий важкий час знаходить в собі сили думати як вижити, вірить в повернення до Англії, згадує Хрюшу та Саймона. Він розумів, що розмальовані дикуни ні перед чим не зупиняться, а Джек ніколи не залишить його у спокої, однак до останнього не міг в це повірити. «Ні! Не могли вони до такого дійти! Це нещасний випадок!» - кричав від жаху Ральф [1, с.166]. В той самий час розум Ральфа відмовлявся зіставити розмальованих дикунів з тими вихованими хлопцями, що дружно маршували та співали церковні пісні. «Впізнаю Білла…Хоча, ні», - одразу подумав Ральф, - «який же він зараз Білл» [1, с.174].У В.Голдінга Ральф уособлює самостійність мислення та незалежність, а полювання на нього – це спроба знищити ці якості у кожного на острові. Жорстокість дітей до Саймона та Хрюші дає йому, а разом з ним і читачу, змогу замислитись над сенсом людського буття, зрозуміти цінність кожної людини.

Товстун Хрюша – втілення прагматичного самовпевненого раціоналізму. Про сліпий раціоналізм все сказано вже тим, що В.Голдінг наділяє Хрюшу сильною короткозорістю, що робить його практично безпомічним. «Не залишай мене, Ральф! Тільки не кидай мене!» - жалібно стогне хлопець на вершині скелі [1, с.167]. Його астма – ще один атрибут, безкорисний у реальному житті, проте той, що асоціюється у дітей зі світом дорослих. Хвороби роблять Хрюшу неприємним, і в той самий час являють собою підтвердження його розумової переваги. Він єдиний не мириться з відсутністю дорослих на острові і намагається якось їх замінити, але самі спроби Хрюші створити на острові цивілізований світ безглузді та швидко починають набридати хлопцям. Він – об’єкт постійних знущань, який в деякому сенсі об’єднує всіх. Закономірною є ненависть до нього Джека. В їх боротьбі стикається раціональність та цивілізація зі світом бунтарства та первісних інстинктів. Обряди первісного суспільства не причаровують Хрюшу, він впевнено вірить в цивілізацію, відстоює загальноприйняті норми та ідеали, чим і заслуговує повагу Ральфа. Саме тому смерть Хрюші сприймається як несправедливе та жорстоке відношення суспільства до доброти в людині. Мисливці вбивають свиней заради їжі, а Хрюшу – для утвердження власного «я». Атавізм витісняє здоровий глузд та непотрібний гуманізм.

Одним з найцікавіших персонажів роману слід вважати Саймона – антипода Роджера як зовні, так і в духовному сенсі. Він завжди одинокий, вчиняє тільки згідно з власними моральними принципами, інші хлопці вважають його несповна розуму. Саймон позбавлений раціоналізму цивілізованої людини, він філософ. Хлопець осягає істину без будь-якої опори на соціальний досвід, через інтуїцію та прозріння, а може через приступи епілепсії. Однак осягнуті істини залишаються таємницею для інших. Саймон все більше усамітнюється, напруга відповідальності за його місію зростає, він гине. Ініціатором ритуального вбивства стає саме Роджер – уособлення темних сил, що повинні вбити Саймона. Після розмови з Володарем мух Саймон виходить збагаченим знанням істини. Він самотужки звільняє парашутиста від мотузок, тобто звільняє острів від звіра. В той момент, коли він готовий відкрити дітям правду про страшного звіра, проти нього повстає все: природа (починається гроза), люди (діти приймають його за звіра). Людям не дано дізнатися, що шлях до спасіння лежить через відкриття істини у власній душі.

Швидкі промислові зміни та перевороти дали змогу людині повірити, що вона за допомогою техніки здатна на все. Слід згадати тільки як хлопці мріяли про ті чи інші дива техніки: «Ось якби корабель побудувати, чи літак, чи телевізор» [1, с.82]. Але в століття наукового прогресу людство забуло про душу. Діти його стали дикунами, що вбивали та не відчували своєї вини. Їм судилося пройти шлях від прогресу до регресу, від цивілізації до примітивного суспільства з його дивними ритуалами, жертвоприношеннями та табу. Символічним є епізод з дикунським танцем. «Звіра бий! Ріж його! Випусти кров!» - кричали діти та вбивали Саймона [1, с.106]. Саме в ту ніч уявний звір покинув острів. Він більше не потрібен, діти самі стали звірами. Ті, хто наче ще залишилися людьми не зробили нічого, щоб допомогти другу. В.Голдінг стверджує, що бездіяльність – це теж злочин, що нічого не зробити – значить також піддатися звіру та втратити людську подобу.