Спарта: місто-держава Стародавньої Греції

План

 

Вступ

Розділ 1. Спарта - місто-держава Стародавньої Греції

    Утворення Спартанської держави

    Державний устрій Спарти

Розділ 2. Реформі Лікурга

Біографія Лікурга

Закони Лікурга

Висновки

Використана література

 

Вступ

 

Одна із проблем спартанської історії - це законодавство Лікурга. Вже стародавні не мали точної уяви про персону законодавця, часи проведення реформ та їх зміст. Частково це пояснюється відсутністю в Спарті власної історіографії. Що ж стосовно зовнішнього світу,то там про спартанські реалії малі дуже смутні уявлення. Все, що коїлось всередині Спарти, щільно приховувалось. Такою була принципова політика продовж всіх століть. На цю таємність спартанської держави натякає Фукідід, кажучи, що його відомості про спартанців дуже обмежені через «таємність їхнього державного устрою».

Через відсутність реальних фактів дуже велику роль при реконструюванні подій далекого минулого почали відігравати міфи та легенди. Цей процес міфоутворення проходів як всередині так і назовні Спарти. Її політичне лідерство та незвичайний внутрішній устрій викликали величезну цікавість у теоретиків поліса до тих механізмів, котрі змогли забезпечити подібний ефект.

Для Платона і Аристотеля Спарта стала еталоном стабільності і була покладена в основу їхньої концепції ідеального полісу. Це коло міфів і легенд, що складалися навколо Спарти ще в період античності, в сучасній науці іноді образно зветься «спартанською марою». Складність вивчення ранньоспартанської історії визначається не тільки нестачею достовірної історичної традиції. Складена в стародавності спартанська легенда часто заміняла собою історію, в наслідок чого будь-які, засновані на ній, історичні реконструкції стали викликати сумніви та недовіру, а іноді й заперечення взагалі. У науці яка вивчає античність XIX-XX ст. ясно продивляється тенденція в сторону щільного руйнування і заперечення античної літературної традиції про Лікурга і його законодавство. Іноді це заперечення набуває тотального характеру: Лікург визнається фігурою цілковито легендарною, а законодавство його - чистою фікцією. Не дивлячись на дотепність деяких із подібного роду гіпотез, тотальний скептицизм у відношенні античної традиції Лікурга невиправдані. Більш позитивною здається позиція тих вчених (а їх немало в сучасному антиковеденні), котрі вважають Лікурга фігурою історичною, а його законодавство - важливішою подією ранньої історії Греції.

Суспільна атмосфера Спарти за всіх часів була гострою й напруженою. Та особливо вона погіршилася після завоювання Мессіни, яке поповнило спартанські володіння плодючими землями, а спартанську соціальну напругу - ворожістю підкорених мєссінців, що примножили число ілотів. Тому від кінця VII століття до нашої ери Спарта перетворюється на замкнену корпорацію професійних воїнів-гоплітів, що силою зброї стверджують своє панування над численнішими ілотами. Постійна загроза бунту вимагала від спартанців максимальної згуртованості та організації. Це змусило спартанців здійснити низку соціальних реформ, - так звані «закони Лікурга», що перетворили Спарту на згуртований військовий табір.

Громадянином вважався тільки той, хто без заперечень підкорявся державним законам, які регламентували життя громадян до найменших дрібниць. Найважливіший політичний принцип законодавства Лікурга, принцип рівності, обмежував до мінімуму все особисте, від володіння майном до індивідуальних уподобань у їжі чи вбранні. Однаковість стала законом і гарантом згуртованості громадянського колективу.

Ефективність цих заходів для військової досконалості очевидна. Уславлена спартанська фаланга була неперевершеною довгий час. Спарта вже в середині VI століття до нашої ери підкорила своїй гегемонії такі великі поліси, як Корінф, Сикіон, Мегари. Відомі її завойовницькі зазіхання на Афіни.

Політичну стабільність Спарти схвально відзначали її шанувальники: Ксенофонт, Платон, Плутарх. Серед її критиків був Аристотель.

В VI столітті до нашої ери спартанська полісна система вичерпала себе. Економічно та культурно вона досить сильно відставала від інших грецьких полісів. Поступово занепала, а потім зовсім зникла своєрідна культура Спарти, яка ще в VII столітті до нашої ери створювала яскраві зразки. В наступних століттях Спарту спіткав цілковитий застій у соціально-політичному й культурному житті, вона не дала жодного поета, філософа, митця, вченого в культурну спадщину людства.

 

Спарта: місто-держава Стародавньої Греції

    Утворення спартанської держави

Місто Спарта було засноване в Х ст. до н. е. на лівому березі р. Еврот, в області Лаконії. Сусіди називали його Лакедемон.

До початку VII ст. до н. е., спартанська община перебувала в стадії військової демократії й розвивалась, як і інші дорійські племені утворення. В кожній із трьох її філ були свій базилей, народні збори, рада старійшин. Держава Спарта займала територію, що знаходилася на півдні півострова Пелопоннес, та згодом спартанці захопили всю Лаконіку. Ахейці, що були корінним населенням, опинилися під владою спартанців. Представники верхівки місцевих жителів злилися з родовою знаттю переможців. Завоювання спартанцями Лаконії супроводжувалося масовим пограбуванням корінного населення.

Такім чином, поява приватної власності на землю і рабів сприяла процесу класоутворення. Поділ жителів за родами і філами поступово замінявся на територіальний. Утворилося п'ять районів. Спартанські села із центрів родових общин перетворювалися на дрібні адміністративні центри. Розбагатіла знать із спартанців і ахейців, перетворювалась у панівний стан, здобуваючи все нове майно у вигляді землі, худоби, грошей,. Розвиток товарно-грошових відносин створював грунт для закабалення й експлуатації общинників. Процес класоутворення і формування держави тут протікав так само, як і в Афінах до реформ Солона. Однак ситуація ускладнювалась аграрним перенаселенням. У VII ст. до н. е. нестача родючих земель стала відчуватися особливо помітно.

Почалися війни з метою захоплення Мессенії, розташованої в центрі півострова. Із закінченням двох Мессенських воєн (743-723 і 685-668 роки до н. е.) вдалося остаточно підкорити країну, після чого древні мессенці були позбавлені своїх земельних володінь і обернені на ілотів. Але і всередині країни в цей час не було спокою, це доводить насильницька смерть царя Полідора, розширення повноважень ефорів, що мало на меті обмеження царської влади, і висилка парфеніїв, які під начальством Фаланфа заснували в 707 до н. е. Тарент. Проте коли Спарта після важких воєн перемогла аркадян, особливо коли скоро після 660 до н. е. примусила Тегею визнати свою першість і за договором, який зберігався на поставленій поблизу Алфея колоні, змусила укласти почесний збройний союз, з тих пір Спарта вважалася в очах іноземних народів першою державою Греції. Це переважання спартанців виражалося в тому, що вони намагалися повалити тиранів, які з 7 століття до н. е. з'являлися майже у всіх грецьких державах.

В результаті першої та другої мессенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з багато чисельним населенням: 200 тис. рабів-ілотів; 32 тис. періеків (особисто вільних, але позбавлених політичних прав); 10 тис. спартитів (чоловіків-воїнів). Самоправність розбагатілої спартанської знаті набула широких масштабів, люди почали ігнорувати колишні звичаї та традиції. Демос та аристократія відокремились і протистояли один одному. Спартанська община була на межі розвалу, Лікург охарактеризував її як «хворе тіло, вражене всілякими хворобами». Спартанці в Мессенії уярмили населення, більшість якого належало до дорійців. Переможці й переможені говорили одною мовою, мали одну релігію. Перебуваючи в меншості, в оточенні багаточисельного населення, яке ненавиділо поневолювачів, спартанці жили в постійному страху, майже ніколи не знімали військові обладунки, не розлучалися зі зброєю. Наслідками військових успіхів здебільшого користувалася знать.

спарта полісний лікург пелопоннеський