Біологічне значення запалення

Запалення - процес, необхідний для підтримки життя. Клінічні спостереження і дані експериментів на тварин свідчать про те, що порушення кожного з ланок запального процесу приводить до важких наслідків: зростає ризик інфекційних захворювань, збільшується імовірність генералізації інфекційного процесу з формуванням вогнищ ушкодження в багатьох органах і тканинах; знижується стійкість організму до впливів факторів, що ушкоджують, навколишнього середовища; вірогідно зменшується тривалість життя. Механізми запалення порушуються при променевій хворобі, агаммаглобулінемії, цукровому діабеті, уремії і при хронічному плині запалення. Розвиток запалення блокується при спеціальних хворобах нейтрофілів. Так, при хронічному гранулематозі дітей нейтрофіли мають дефект системи, продукуючей активні метаболіти кисню. У результаті виникають повторні інфекції, викликувані золотавим стафілококом, кишковими бактеріями й іншими мікроорганізмами, що може привести до смертельного результату від глибоких абсцесів, синуситів, пневмоній.

Проте очевидно, що запалення, особливо хронічне, приводить до важкого ушкодження - місцевому і системний. Місцеве ушкодження зв'язане з розладом мікроциркуляції і вивільненням з лейкоцитів активних метаболітів кисню і лізосомальних ферментів. Системне порушення обумовлене розвитком так називаної відповіді гострої фази, що обговорюється в спеціальному розділі.

Висновки

Відповідно до сучасного навчання, запалення є патологічним процесом, у якому маються елементи як ушкоджень, так і захисту. Розвиваючись філігенетично як пристосувально-захисна реакція, вона зберігає ці властивості в цілісному організмі. Захисною реакцією при запаленні є фагоцитозом, а також активація ретикулоендотеліальної системи, зокрема плазматичних кліток, що є продуцентами антитіл. Блокування кровоносних і лімфатичних шляхів також має захисне значення, тому що з вогнища запалення обмежується усмоктування токсинів і продуктів розпаду тканин. Важливе значення також має виникненя демаркації запалення на границі з омертвілими тканинами. Це приводить або до ізоляції омертвілого вогнища за допомогою грануляційної тканини, або до відторгнення його від живої частини органа. Захисне значення мають деякі біохімчні зрушення як у самім запальному вогнищі, так і в цілісному організмі. Однак, запалення, є філіпченковою захисно-пристосувальною реакцією, включає й елементи ушкодження, що наносить збиток організму. Причому те, що повиннео мати захисний характер, може придбати і протилежне, шкідливе значення. Наприклад, ексудація з однієї сторони приводить до прискорення завершення запального процесу, тому що з ексудатом до вогнища ушкодження підходять лейкоцити, ферменти, але з іншої сторони цей ексудат може поширитися і на інші тканини і викликати там розвиток запального процесу. При гіперергії, тобто надмірної реакції тканин на хвороботворний фактор, може розвитися некроз значної території органа, що приведе до стану, несумісному з діяльністю цього органа, системи й організму в цілому.

Таким чином, запалення є єдністю протилежностей, ховаючи в собі дві сторони того самого процесу. Справа науки і таланта лікаря розділити, що є результат ушкодження, а що - протидія організму даному ушкодженню.

Список літератури

1) Полікар А.Запальні реакції і їхня динаміка М.,1969.

2) Запалення, імунітет, гіперчутливість (під ред. М.Мовет) М., 1975.

3) Чернух А.М. Патогенез гострого запалення. М., 1984.

4) Волохін А.И. Патогенез гострого запалення. М., 1984.

5) Мусіл Я. Основи біохімії патологічних процесів. М., 1985.

6) Маянський Д.Н. Хронічне запалення. М. 1991.