Аналіз розробки конспекту уроку з вивчення поеми «Мазепа» В. Сосюри

Україна дала світові багато талановитих неординарних особистостей, імена яких увійшли до світової історії. Гетьман Лівобережної України Іван Степанович Мазепа був саме такою людиною, життя та діяльність якої справили вплив не лише на події ХУІІ - ХУІІІ ст., а й на наступні часи. Далеко не кожна історична особа, її життя та державна діяльність стають основою сюжетів літературних, живописних та музичних творів Першими літературними творами, присвяченими українському гетьману, були панегірики. Панегірична поезія на честь того чи іншого діяча веде своє походження із геральдичної поезії та віршів на смерть особи. Панегірики Мазепі почали писати, як тільки він став гетьманом. У цих творах Мазепу називали «предостойним нам Богом, поданим гетьманом», посланцем Бога, вельможним гетьманом. Але з'являлися і вірші іншого характеру. Першим антимазепинським твором дослідники вважають вірш '» Мазепі, зміннику задніпрянському і вкраїнському». Складено його ще 1708 р. після розорення Батурина. Крім вітчизняних майстрів пера, особою гетьмана Мазепи цікавились також іноземні автори. Таким чином, проаналізувавши панегіричну та драматичну літературу XVII-XVIII ст., присвячену І.С. Мазепі, можемо твердити, що протягом його правління славили гетьмана вірні союзники, люди, вдячні за його меценатство і звичайні підлабузники ганили гетьмана після подій 1708 р. ті, хто хотів виправдати свою колишню прихильність, або ті, хто був в опозиції (з кола Кочубеїв, Черниша). Були і ті, які лаяли Мазепу тільки тому, що в суспільстві це схвалювалось. Доба великої Популярності І. Мазепи у світовій та вітчизняній літературі починається з XIX ст., у добу романтизму. Що саме викликало таке зацікавлення образом гетьмана? По-перше: існування великої кількості чуток, легенд та недостовірної інформації про його особисте життя; по-друге: його любовні пригоди якнайкраще відповідали потребам жанру романтичної поеми, драми та любовного роману і давали багатий матеріал для творчої уяви поетів, драматургів; по-третє: після конфлікту української національної еліти на чолі з Мазепою і російського абсолютизму в особі Петра І ім'я гетьмана стало відомим не лише дипломатам, а й широкому загалу в різних країнах світу. На тлі незначних творів маловідомих або зовсім невідомих авторів з'явилося кілька робіт, які заслуговують на особливу увагу. Передусім, це поема Байрона «Мазепа», що вийшла в 1818 р. Цій поемі випала щаслива доля не лише увійти до скарбниці світової літератури, стати символом європейського романтизму, а й послужити основою сюжетів багатьох пізніших творів у різних країнах світу. В основу сюжету було покладено любовну пригоду молодого Мазепи з польською шляхтичкою, за яку він був жорстоко покараний. Кохав колись - і нині теж, - Вогонь подібної любові В добрі і злі не знає меж. Бо що для неї злість і гнів? А мрія серця нам на зло, Не гасне й до старечих днів, Як це з Мазепою було. Д. Байрон. «Мазепа» (Київ, 1990, №8).

Однак Мазепа у Байрона показаний не лише як герой-коханець, яким він був у молодості, а як «дуб-титан, землі козацької гетьман», яким він став і до якого, судячи з тексту поеми, поет ставився дуже прихильно. З погляду мистецької інтерпретації найбільш наближений до байронівського Мазепи був герой поеми К.Ф. Рилєєва «Войнаровский», надрукованої у 1825 р. В поемі цього відомого російського поета-декабриста в образі Мазепи символічно були втілені власні волелюбні мрії автора, його ненависть до царату і політичний романтизм. Життя і трагічна доля Мазепи взагалі приваблювали Рилєєва, тому він змалював його як героя свободи. Ведуча І: Не менш цікавою захоплюючою була надрукована в 1828 р. в» Невском альманахе» історична повість С. В, Аладьїна «Кочубей». Мазепа у Аладьїна «засланий грабіжник» і аморальний тип, якого він засуджує. Згодом з'явилася поема великого російського поета ХІХ ст. О.С. Пушкіна «Полтава».Пушкін підійшов до Мазепи як до історичної постаті, оглибивши психологічно розуміння його особи, але той історизм грунтувався, з одного боку, на «Історії Малоросії» Д. Балтиш-Каменського, а з іншого - на повісті Аладьїна «Кочубей». Одразу після появи ця поема викликала негативну оцінку з боку не лише критиків, а й друзів поета. Через деякий час і сам Пушкін визнав, що його поема не мала успіху. Ведуча II: Відомий французький письменник Віктор Гюго теж не обійшов тему Мазепи. Дивовижна доля людини, що вихопила його на мить з обіймів смерті, поманила химерою і знову кинула як здобич смерті, надихнула Гюго витворити з нього символ людського духу, неясного інстинкту, що живе в людині і жене її проти її волі - як той кінь - до великої невідомої мети. «Але настане день, й племена України того, хто у сльозах і корчах зараз гине, назвуть вождем своїм». В. Гюго «Мазепа» (Березіль, 1992, №1). Історична новела Георге Асакі містила в собі дещо оригінальне, хоч і була написана на основі «Мазепи» Байрона Цей твір цілком своєрідний, у ньому досить сміливо поєднувалася історична правда, легенди та вигадки автора. Ведуча II: Зовсім іншим за оцінками та характеристиками виступає Мазепа в історичному романі Ф.В. Булгаріна (1833). Тут гетьмана змальовано сильною особистістю, яка стала рабом свого честолюбства Письменник ставив своїм завданням зображення внутрішнього світу гетьмана України. Мазепа в його описі - майстер політичної інтриги, який має гострий, проникливий розум, дипломатичний талант, володіє знанням людської психології. Великий український поет Т.Г. Шевченко також не обійшов постать Мазепи увагою. Саме на 40-50 - ті роки XIX століття припадає поява кількох його творів, які так чи інакше торкаються козацької доби і самого Гетьмана. Це вірші «Великий льох», «Іржавець», «Чернець», а серед прозових творів виділяються дві повісті «Музикант». «Близнецы».

Наприкінці століття з'явилося кілька творів про Мазепу в Європейській літературі. Але безперечною літературною вартістю все ж таки відзначилися твори українського письменника М. Старицького «Молодість Мазепи», «Руїна». За життя автора твори не були опубліковані. Твір «Руїна» є частиною задуманої письменником мистецької панорами від початку визвольної війни 1648-1654 років до антикріпосницьких рухів на Поділлі у 30-х роках XIX ст. Письменник ставив на меті відтворній складний період розвитку вітчизняної історії, який П. Куліш назвав Руїною. Центральний персонаж - Іван Мазепа, образ якого у світовій літературі вже мав багату традицію. Однак для тогочасної вітчизняної української літератури трактування постаті Мазепи як позитивного героя було неможливим. Всупереч цензурним заборонам у «Руїні» зроблена серйозна спроба об'єктивного відтворення суспільної діяльності Мазепи, зачіпаються серйозні питання державності України, суверенітету і протекторату, взаємовідносин з Росією, Польщею, Турцією. Щодо характеристики Івана Мазепи, то Старицький, власне, виходить на оцінку постаті гетьмана України, дану пізніше Рене Мартелем у книзі «Іван Мазепа. Життя і пориви великого гетьмана»: «Мазепа при всій своїй інтелігентності та енергії не був програмним героєм. Як справжній державний діяч і добрий дипломат ішов за потребами своєї доби, хитався, кидався на всі боки, був вовком, лисом і тільки людиною з пристрастями, себелюбством, упертістю та інколи надто великою вірою у свої сили».століття дало нам порівняно невелику кількість літературних творів, присвячених мазепинській тематиці. Попри це, образ Мазепи продовжують використовувати у творах різних літературних жанрів. Так, Андріан Кащенко в історичних оповіданнях про запорізьких козаків визначив своє негативне ставлення до гетьмана, однак зобразив його як державного діяча. Найбільшим, до того ж, історично обґрунтованим твором, присвяченим життю Івана Мазепи, була трилогія Богдана Лепкого «Мазепа», яка фактично являла собою п'ять історичних повістей «Мазепа», «Не вбивай», «Батурин», «Мотря», «З-під Полтави до Бендер». Особливістю цього роману є те, що він написаний на основі історичних джерел, які були добре опрацьовані автором і тому вдало використані в тексті. Після трилогії Б. Лепкого з'явилися ще роман Г. Дудка «Великий гетьман», присвячений 250-річчю обрання Мазепи на гетьманство, та роман Ю. Мушкетика «Семен Палій», які мали діаметрально протилежні висновки. Якщо, для першого автора. Мазепа був найбільшим державником, який боровся за велику справу визволення України, то для другого - він зрадник, тільки зрадив він не Петра І, а свій народ. Останнім вітчизняним літературним твором про гетьмана, який був написаний 1960 році, а надрукований лише 1991 року, була поема В. Сосюри «Мазепа». Для поета трагедія Мазепи нерозривно пов'язана з трагедією українського народу. Прости - прости. Вкраїно - мати, Мене і спільників моїх…. Хіба народу не любив я! Та в грізний час страшних негод. Собі на горе й безголів'я Не зрозумів мене народ. В. Сосюра «Мазепа» І хоч обставини зрадили Мазепу та не дали йому можливості довести задумане до кінця, поет вважає що «Любив Україну він душею і зрадником не був для неї». Хай за Мазепу слів мій лине, Хоч він був пан, та серце мав. За суверенність України Боровся він і цим буй прав. І я співать про нього мушу Так, як ніколи не співав. Народ не марно в свою душу Про чайку пісню його взяв. І нарешті слід згадати ще один твір - роман бельгійської письменниці Ірен Стецик. Розповідь у романі ведеться від імені Мотрі Кочубей, і Мазепа з'являється перед нами таким, яким бачила його ця дівчина, через її почуття. Завдяки творчості поетів та письменників XX ст. сучасний читач має змогу бачити Івана Мазепу таким, яким він був у дійсності: державним діячем, талановитим дипломатом, хоробрим воїном, улюбленцем жінок і закоханою людиною, одним словом - «ясновельможним паном-атаманом».

Висновки

Хай про Мазепу спів мій лине,

Хоч був він пан, та серце мав.

За суверенність України

Боровся він і в цім був прав.

(В. Сосюра)

Кожна країна має своїх героїв-подвижників, що розбудовували державу, вершили її історію. І немає значення, яка їм судилася доля: визнання чи вигнання, слава чи ганьба - кожен з них був кровною частинкою своєї нації, невід’ємною ланкою в перебігу подій, особистістю, без якої колесо історіїмогло повернути в інший бік. Цих людей об’єднує між собою любов до рідної землі. Мало хто з них думав про славу, претендував на вічну пам’ять у нащадків. Вони втілювали в життя свою ідею. Таким був і гетьман Іван Мазепа.

В українській історії багато трагічних сторінок. Маємо вчитатися в них серцем і душею, аби збагнути минуле в усіх його болючих виявах, щоб з важких уроків винести зерно науки на майбутнє. Маємо не допустити, щоб на імена славетних українців упала тінь ганьби й зневаги. Навчімося шанувати свої закони, святині, героїв, тоді світ поважатиме нас як самостійний народ, а Україну - як правову, суверенну державу. Одним з таких славетних синів свого народу є Іван Мазепа - шляхетна людина, яскрава особистість та багатогранна і неоднозначна історична постать. Своїм прикладом він ствердив потяг людства до свободи, а ідею державності України від загибелі. Знеслвлений, оббреханий, підданий анафемі усіма російськими царями і царями радянської влади, він належить до найкращих синів людства й України. Благородне ім’я Івана Мазепи - це ім’я гідності нашого народу, його історичної повноцінності й здоров’я.

Постать Івана Мазепи - одна з найзагадковіших і найсуперечливіших - викликає неабиякий інтерес і в українській, і в світовій науці та літературі. Протягом майже двохсот років йому проголошували анафему, наче лютому ворогові України. Аж до початку XX століття не існувало в українській історіографії, літературі справжнього, позбавленого імперської оцінки образу гетьмана - неповторного будівника держави, що об’єднав українські землі, підніс добробут краю, опікувався освітою і культурою, прагнув незалежності своєї Батьківщини. Аж ось наприкінці 20-х років XX століття галицькі читачі отримали можливість пережити й осмислити трагічні події останніх років правління затаврованого гетьмана завдяки письменницькому пошуку Богдана Лепкого. Він перший в Україні підійшов до розкриття теми рішучого виступу українства за відновлення державності, очолюваного Мазепою. Автор прагнув не тільки спростувати фальсифікацію історії Гетьманщини кінця XVII - початку XVIII століття і спотворення постаті гетьмана, а й створити образ історичного діяча, що мав бути взірцем, на якому могло б виховуватися і «набиратися характеру» молоде покоління українців. Для Богдана Лепкого Іван Мазепа - національний герой, талановитий політик, мудрий державець, складна й неординарна особистість. У трилогії гетьман показаний в останні роки свого життя. Це не випадково, адже саме в цю пору Мазепа виявив свої сокровенні задуми, свою громадську позицію, очоливши національно-визвольний рух за відновлення української державності.

Отже, працюючи над літературним та історичним матеріалом ми побачили, якою незвичайною та складною особистістю був І. Мазепа, як неоднозначно трактують його образ різні автори, різні народи.

Кожен митець у свою чергу, прагнув створити якомога реалістичніший портрет живої людини, з її емоціями, почуттями та ідеями. Згадаймо, наприклад, вірші Т.Г.шевченка «Великий льох», «Іржавець», «Чернець», твори українського письменника М. Старицького «Молодість Мазепи», «Руїна», трилогію Богдана Лепкого «Мазепа», яка фактично являє собою п'ять історичних повістей «Мазепа», «Не вбивай», «Батурин», «Мотря», «З-під Полтави до Бендер»…

Враховуючи наявність і динаміку публікацій різножанрових і різновидових творів про Івана Мазепу, ступінь переосмислення його постаті ми розглядали образ українського гетьмана крізь призму дискурсу взаємодії видів мистецтва, фокусуючи спостереження і міркування через концепт компаративізму. Якщо порівняння, аналогія, типологія - це основні логічні мисленнєві операції, які лежать у підставах компаративних студій; якщо асоціації уявлень, образів і понять є психологічною глибинною базою художньої рецепції, - то саме компаративістичний дискурс уявнює, текстуалізує та візуалізує аспекти дослідження синтезу мистецтв. При такому підході перелік фактів хто і коли писав про Мазепу; хто, коли і в якій країні позитивно чи негативно оцінював його діяльність; з яких ідеологічних позицій і за якими критеріями виголошувалися подібні аксіологічні судження, унеможливлює повне і переконливе розкриття «еволюції художньої рецепції образу гетьмана Мазепи в українській літературі» будь-якого періоду, а тим більше - «образу Івана Мазепи у світовій літературі». Поза увагою залишається навіть загальна структура художнього образу (взаємодія і питома вага зорових, слухових та інших чуттєвих вражень, концептуально важливих для розуміння і зіставлення своєрідності художнього образу в живописі і музиці). Залучаючи до міркувань літературно-художні образи, мусимо зважати на діалектику конкретно-чуттєвого й абстрактно-логічного, емоційно-чуттєвого та

Порівнюючи образ І. Мазепи в українській літературі та в зарубіжних зразках, здається, що українські автори більш реалістично зображували цю історичну постать, а Байрон та Гюго - дуже захопилися романтичними ідеями, притаманними їх епосі і зробили якийсь сукупний пафосно-героїчний образ. Відомо, що ще наприкінці XVII - на початку XVIII ст. особа Івана Мазепи належала до центральних тем творів мистецтва (не тільки в літературі, а й в образотворчому мистецтві).

Хоч XX століття дало нам порівняно невелику кількість літературних творів, присвячених мазепинській тематиці. Попри це, образ Мазепи продовжують використовувати у творах різних літературних жанрів.

А найголовніше, що ця історична постать надихне ще не одне покоління митців до літературної творчості, або історично-аналітичної праці.

Як і кожна людина Мазепа не був ідеалом. Усього траплялося на його життєвому шляху: і помилок, і перемог, і невдач, і успіхів. Як справжній державний діяч і хороший дипломат, він враховував потреби своєї доби, був, коли треба, то «лисом», то «вовком», та передусім - людиною з високою гідністю, патріотом, який після довгих вагань все ж вирішив піднятися проти тиранії Петра І і зробив відчайдушну спробу вирвати Україну з-під гніту Росії. Хоч фортуна була не на його боці, та Україна записала в аннали своєї історії золотими літерами ім’я гетьмана Мазепи.