Показники використання основних фондів

 

Узагальнюючі показники використання основних фондів залежать від багатьох техніко-організаційних і економічних факторів і виражають кінцевий результат використання основних фондів. До них належать фондовіддача і фондомісткість.

Фондовіддача (випуск продукції на 1 грн основних фондів) по підприємству чи галузі визначається відношенням товарної, валової, реалізованої або чистої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Величина, зворотна показнику фондовіддачі, називається фондомісткістю і характеризує собою величину основних виробничих фондів (за вартістю), яка припадає на кожну грошову одиницю продукції, що випускається.

Незважаючи на те, що фондовіддача і фондомісткість є зворотними величинами, вони мають різні сфери застосування. Наприклад, показники фондовіддачі необхідні для ретроспективного аналізу використання основних фондів і застосовуються винятково для внутрішньогосподарських аналітичних розрахунків на підприємстві.

Показники фондомісткості використовуються для перспективного (прогнозного) аналізу і прийняття рішень на майбутнє щодо ефективних напрямів інвестування. Зокрема, може бути визначено необхідний обсяг капітальних вкладень з метою випуску певного виду продукції.

Часткові показники характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів, наприклад, часу, потужності (за одиницю часу), ступеня оновлення.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання характеризує рівень використання його в часі і визначається за кожною групою однотипного устаткування за формулою

,(2.4)

де Тф.в - фактичний час, відпрацьований обладнанням, годин; Тд - час можливого використання обладнання (режимний, плановий фонд часу), годин.

Рівень використання машин та обладнання за продуктивністю, чи потужністю характеризується коефіцієнтом інтенсивного використання:

 

,(2.5)

 

де Qфакт - фактичний випуск продукції за одиницю часу; Qтехн - технічно обґрунтований випуск продукції за одиницю часу.

Даний коефіцієнт можна визначати, використовуючи показники потужності - фактичної та технічно обґрунтованої.

Інтегральний коефіцієнт використання машин та обладнання за потужністю і в часі Кінт визначають як добуток двох розглянутих вище коефіцієнтів Ке і Кі:

 

.(2.6)

 

Одним із важливих показників використання обладнання є коефіцієнт змінності. Його величина характеризує ступінь інтенсифікації виробництва. Фактичний коефіцієнт змінності роботи обладнання визначається співвідношенням кількості машинозмін, відпрацьованих обладнанням підприємства чи цеху за добу, до загальної кількості встановленого обладнання:

 

,(2.7)

 

де F1, F2, F3 - кількості фактично відпрацьованих машинозмін у I, II і III змінах; Wоб - загальна кількість машин та обладнання, які існують на підприємстві чи в цеху.

У складі показників основних фондів важливою ланкою є виробнича потужність, що характеризує здатність підприємства забезпечити максимально можливий випуск продукції за певний період (звичайно за рік, квартал, місяць) при повному використанні устаткування і виробничих площ на даному підприємстві.

Виробничу потужність можна оцінювати в натуральних (для спеціалізованих виробництв), умовних (якщо випускаються вироби різної номенклатури) показниках і у вартісному вимірі. Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, а потужність останніх оцінюється за потужністю провідних ділянок або груп обладнання.

Нематеріальні активи

 

Нематеріальні активи - це складова частина ресурсного потенціалу підприємства, для якої характерно: можливість приносити прибуток протягом тривалого періоду часу, відсутність матеріальної основи, складність визначення майбутнього прибутку, його використання.

Під нематеріальними активами розуміють об'єкти промислової та інтелектуальної власності, а також інших аналогічних майнових прав, що визнаються об'єктом права власності конкретного підприємства (господарства).

Також нематеріальні активи можна визначити з точки зору теорії інформації як нові відомості, що дозволяють поліпшити виробничі процеси, зв'язані з перетворенням матеріальних ресурсів, енергії та самої інформації.

До найбільш розповсюджених нематеріальних активів відносять права на об'єкти промислової власності, авторські права, права користування землею й іншими природними ресурсами, програмне забезпечення обчислювальної техніки, гудвіл (тобто ціна фірми, репутація фірми, добре ім'я фірми), товарні знаки, знаки обслуговування та т.ін.

До нематеріальних (інформаційних) активів підприємства входять: промислова власність, інтелектуальна власність, інші нематеріальні ресурси (Покропивний, 2000).

Промислова власність обумовлює виключні права на використання нематеріальних активів промислового призначення. Вона включає: винаходи, промислові зразки, експериментальні моделі, що працюють, товарні знаки, гудвіл.

Винахід - вирішення технологічного чи техніко-економічного завдання, виконання якого пов'язане із застосуванням інноваційних підходів. Технічне рішення повинне відрізнятися оригінальністю підходів і базуватися на використанні НОУ-ХАУ.

НОУ-ХАУ - технічні знання і практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового й іншого характеру, що становлять комерційну цінність, застосовні у виробництві і професійній практиці та не забезпечені патентним захистом.

Патент - документ, що видається державою приватній особі (фірмі) і забезпечує визнання за ним прав на виключне використання винаходу протягом установленого терміну. Патенти бувають деклараційні і звичайні. Деклараційний патент на винахід видається за умови місцевої новизни винаходу на період до 6 років. Звичайний патент видається за умови світової новизни винаходу на термін до 20 років.

Товарний знак - позначка, розміщена на товарі (на його упаковці) промисловими і торговими підприємствами для індивідуалізації товару і його виробника.

Ліцензія - дозвіл на використання іншою особою чи організацією винаходу, технології, технічних завдань і виробничого досвіду, секретів виробництва, торгової марки, комерційної та іншої інформації протягом визначеного терміну за обумовлену угодою винагороду; спеціальний дозвіл, виданий компетентними державними органами на здійснення окремих видів діяльності.

Гудвіл - нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт і послуг), нових технологій та ін.

Інтелектуальна власність - виключні права на використання в комерційних цілях продукції творчої діяльності (літературних, художніх, наукових творів, винаходів, промислових зразків, товарних знаків та ін.)

Підприємства мають право купувати нематеріальні активи, одержувати їх безкоштовно або створювати самі. Підставою для запису на прихід нематеріальних активів є документи, що ідентифікують ці активи. Вони повинні описувати сам об'єкт нематеріальних активів чи порядок їх використання, наприклад, опис рецептів, право користування землею, патент, свідоцтво, а також відображати його первісну вартість, термін корисного використання, норму зносу, підрозділ, у якому буде використовуватися об'єкт, підписи посадових осіб, що прийняли об'єкт, разом із додатком документів, у яких описується сам об'єкт нематеріальних активів чи порядок його використання. Крім цього, документ повинен підтверджувати ті чи інші майнові права підприємства.

Вартість нематеріальних активів оцінюється за сумою всіх фактичних витрат на придбання і приведення до стану готовності для використання. У випадку якщо нематеріальні активи вносяться учасником створеного підприємства, то вони оцінюються за світовими цінами.

Вартість нематеріальних активів відшкодовується шляхом включення у витрати діяльності (виробничої, комерційної) амортизаційних відрахувань. Для амортизації використовується лінійний метод. Величина амортизації нематеріальних активів повинна визначатися щомісячно за нормами, які розраховуються, виходячи з початкової вартості і терміну їх корисного використання (але не більше) або терміну діяльності підприємства.