Діяльність соціального педагога в сучасних умовах

 

Соціальна педагогіка має давні традиції. Нині вона набуває дедалі більшої значущості як у системі педагогічних дисциплін, так і в соціальній роботі.

Як зазначають дослідники, соціальна робота складається із соціального контролю, соціального захисту та інших елементів, які використовуються залежно від потреб клієнтів та інших обставин, і так само, як соціальна педагогіка, має справу інколи з непокірним об’єктом виховання, а інколи з поступливою людиною. Однак головне завдання полягає у сприянні розкриттю того позитивного потенціалу, який є в кожній людині. Педагогічна діяльність завжди була однією з кількох рівнів за своєю значущістю сфер соціальної роботи. Сучасні педагогічні ідеї стосуються не тільки системи шкільної або позашкільної освіти і виховання, а й практики соціального обслуговування.

Об’єкти професійної діяльності соціального педагога - освітні заклади (загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї, школи-інтернати для дітей сиріт і дітей які залишилися без опіки дорослих, будинки для дітей інвалідів, групи продовженого дня в загальноосвітніх школах) позашкільні установи, соціальні служби для молоді, центри працевлаштування, будинки для людей похилого віку, комісії у справах неповнолітніх.

Домінуюча роль соціального педагога над соціальним працівником полягає в тому, що найвідповідальніша акція встановлення соціального діагнозу є обов’язком саме соціального педагога [3, с. 82].

Після соціальної діагностики клієнтів соціальний педагог обробляє отримані матеріали і доручає обстеження клієнтів соціальним працівником.

 

СУЧАСНА СІМ'Я І СОЦІАЛЬНИЙ ПЕДАГОГ

 

У багатьох країнах світу модель системи соціальних служб віддзеркалює концептуальний підхід: від особистості - до сім'ї, від сім'ї - до сімейно-сусідського товариства в будинку, мікрорайоні.

Клієнтами сімейного педагога є сім'я та її близьке оточення за місцем проживання. Не чекаючи, поки до нього звернуться по допомогу, він вступає в контакт з власної ініціативи.

За своїми професійними призначеннями соціальний педагог зосереджує зусилля на виявленні та подоланні негативних явищ, а не на боротьби з їхніми наслідками (цим страждала протягом багатьох років профілактично-виховна робота), забезпечуючи в такий спосіб у роботі з конкретною сім'єю своєчасну превентивну профілактику різних відхилень - моральних, фізичних, психічних.

Практика соціальної роботи з сім'єю спирається на конкретний тип сім'ї. Класифікація типів сім'ї може бути побудована на різних засадах, за різними критеріями:

• за продуктом тривалого історичного розвитку;

• за формою шлюбу;

• за формою сім'ї;

• за зразком розподілу влади;

• за вибором партнера;

• за вибором місця проживання;

• за національним складом;

• за функціонально-конфліктним підходом;

• за структурою;

• за матеріальним забезпеченням;

• за сімейним станом;

• за кількістю дітей і наявністю нерідних;

• за якістю сімейних взаємин;

• за зазначенням сімейних утруднень.

Соціально-педагогічна робота з сім'єю реалізує сімейну соціальну політику - систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує [16, с.7,8].

Сьогодні в Україні реалізуються такі напрямки сімейної політики: стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень, підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості, забезпечення розумово та фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім'ю, підвищення виховного потенціалу сім'ї, адаптація сім'ї до ринкових умов

Основний зміст соціально-педагогічноі роботи з сім'єю складають забезпечення сім'ї різними видами соціального обслуговування, реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей, а також надання сім’ям соціально-психологічної, психолог-педагогічної, соціально-медичної, юридичної, інформативно-консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення їх життєдіяльності. Для цього використовуються різноманітні методи, прийоми і форми соціально-педагогічної роботи, вибір яких обумовлений переліком зазначених чинників.

Використовуються такі індивідуальні та групові форми роботи:

• консультації, психотерапевтичні бесіди з батьками, подружжям, дітьми;

• тренінгові зайняття с подружніми парами, або окремо з чоловіками та жінками;

• тренінги для батьків і дітей;

• семінари;

• відеолекторії;

• зустрічі з спеціалістами;

• групи самодопомоги;

• курси перекваліфікації профорієнтації;

• культурно-дозвільні заходи.

Отже соціально-педагогічна робота з сім’єю являє собою систему взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов, розширення їх можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

 

РОБОТА ЗІ ШКОЛЯРАМИ

 

Дуже важливою є робота соціального педагога з різними віковими категоріями дітей.

Інститути та агенти соціалізації: родина, школа, ЗМК, позашкільні установи, батьки, вчителі, однолітки в класі і поза класом, їхня роль і можливості у вирішенні вікових завдань [4].

а) Молодше школярство.

Основними небезпеками, які повинен контролювати соціальний педагог є пияцтво та аморальність батьків, убогість, антигуманність вчителя, зґвалтування, фізичні травми, гноблення старшокласниками.

Діти цієї вікової категорії грайливі (на уроці, на перерві, вдома), дитячий сленг, словесна творчість, фантазія та марновірство, прізвиська.

Основні напрямки діяльності соціального педагога:

• бути неформальним лідером;

• вплив на зміст дозвілля;

• просвітницька діяльність з батьками;

• створення умов для розвитку молодших школярів у мікро соціумі;

• охоронно-захисний напрямок;

• культурно-дозвільний напрямок (фізкультурно-оздоровчі заходи, культурний відпочинок);

• духовно-практичний напрямок [5;7].

Завдання:

• розвиток духовних навичок;

• розвиток ознак маскулінності-фемінності;

• формування довільних психічних процесів;

• соціально-культурні (оволодіння роллю учня, систематизованими знаннями та уміннями в обсязі шкільної програми, оволодіння способами самоорганізації);

• соціально-психологічні (розвиток рефлексії щодо своєї діяльності, статева стереотипізація, подолання суперечностей між ролями дитини і школяра (криза 6 років) і між прагненнями до імпровізації, творчості, демократичного спілкування.

б) Робота з підлітками (діти групи ризику).

Провідні інститути та агенти соціалізації підлітків: родина, школа, мікро соціум, телебачення і відео, батьки, вчителі, однолітки своєї статі, старші діти своєї статі [4].

Особливості спілкування в цій віковій групі: скорочення обсягу спілкування з дорослими, спад довіри, зростання конфліктності, активний пошук з однолітками, нестійкість мікрогруп, конфліктність.

Небезпеки: пияцтво, алкоголізм, аморальність батьків, помилки педагогів і батьків, паління, зґвалтування, самотність, цькування однолітками, залучення до соціальних і злочинних груп.

Проблеми діяльності соціального педагога в зв’язку з віковими особливостями:

• природно-культурні (розвиток усіх систем організму, статеве дозрівання);

• соціально-культурні (навчання, сфери інтересів, залучення до романтичних ідеалів (вірність, друг, честь));

• самовиховання (фізичне, індивідуальні інтереси);

• соціально-психологічні (ідентифікація зі статево віковою групою).

Вікова субкультура: ігри (перевага рухливих, поява азартних, захоплення електронними, жаргон, елементи моди в одязі, марновірства, міфи, фантазії).

Основні напрямки діяльності:

• просвітницька діяльності з батьками;

• діагностика віктимності родини;

• робота з віктиногенними родинами та віктимними підлітками;

• створення в мікросоціумі груп та організацій для пробудження

задоволення інтересів підлітків[5;7].

Вікові завдання ранньої юності, також є сферою діяльності соціального педагога:

• завершення фізичного та статевого розвитку;

• оволодіння навчальною програмою;

визначення орієнтації у професійній та поза професійній сфері;

• самореалізація через самоствердження;

• гармонізація „образу Я”;

• сексуальна децентрація в поведінці;

• гармонізація прагнення „бути як усі” та „не як усі”.

Вікові проблеми: мода, жаргон, способи проведення часу, стиль поведінки, естетичні пристрасті.

Напрямки діяльності соціального педагога:

• просвітницька;

• створення умов для позитивного проведення часу, відповідно до тенденцій моди;

• створення різних клубів та організацій;

• робота з переорієнтації окремих юнацьких груп і ”розколу” асоціальних груп.

Соціальна робота з дітьми припускає їх типолізацію за групами ризику: діти-інваліди, діти з неповних родин, діти з малозабезпечених сімей, „діти вулиці”, діти-утікачі, діти, які страждають на алкоголізм, токсикоманію, наркоманію, діти злочинців, які зазнали насильство, діти девіантної поведінки

Причини потрапляння дітей до групи ризику можуть бути різні, проте досить точно встановлено, що цим дітям властива одна загальна характерна риса - порушення соціалізації в широкому розумінні цього слова: нездатність адаптуватися, порушення статевої орієнтації, гіперсексуальність, злодійство, утрата цінності людського життя, жорстокість, агресивність, утрата інтересу до праці, ліності, відсутність ціннісних орієнтацій, норм моралі і моральності, бездушевність, втрата інтересів до знань, дурні звички і т.д. [17, с.60].

Основою організації соціальної роботи з дітьми групи ризику є такі обставини [18].

По-перше, у доборі і розробці методик і технологій соціальної роботи з дітьми і батьками цієї групи необхідно спиратись на психологічні особливості дітей різного віку, на взаємодію та узгодження загальних зусиль спеціалістів цієї галузі.

По-друге, серед усіх заходів пріоритет належить профілактичній роботі, психологічна, педагогічна, правова, соціальна допомога.

Профілактична робота має ряд напрямків:

• психопрофілактична робота (обстеження дітей, запобігання психологічного перевантаження, педагогічні консиліуми, створення сприятливого психологічного клімату, робота з адаптації);

• консультативна робота (інформування батьків, педагогів, соціальних працівників про вікові та індивідуальні особливості дитини, своєчасне виявлення відхилень дитини, складання рекомендацій з виховання у родині, та учителю для роботи з класом);

• корекційна робота з дітьми, починаючи з дошкільного віку, і посилення цієї роботи в підліткових колективах [19, с.122-126];

• педагогічна реабілітація;

• правова робота;

• інформаційна допомога.

в) Правова робота.

Правова допомога соціального педагога включає в себе юридичний захист дитини:

• соціальний педагог повинен бути посередником, запрошуючи медичних працівників та юристів при фізичному та сексуальному насильстві над дітьми;

• він повинен знати про уголовну відповідальність за правопорушення проти дітей (доведення до самогубства, побиття, залишення без допомоги у скрутному положенні, за одруження до неповноліття);

• повинен володіти законодавчою базою (охорона материнства, дитинства, дітей і підлітків, права дитини на пенсію);

• повинен вміти вирішувати питання усиновлення, знати права прийомних дітей, особливості сімей з прийомними дітьми;

• вміти вирішувати проблеми усиновлення;

• проблема відбору батьківських прав.

г) Діяльність влітку.

З переліку сфер діяльності соціального педагога зупинимося на його діяльності влітку, в літніх таборах праці та відпочинку.

В цих умовах педагогу дуже легко спостерігати як впливають діти один на одного, кого визнають лідером, як розподіляються обов’язки з урахуванням здібностей підлітків.

Ці обставини допомагають педагогу знайти методи впливу на дітей, успішність виховання та перевиховання за короткий літній період, виявити та помітити творчі інтереси.

Цікавим направленням роботи соціального педагога в літній період можуть бути екологічне виховання та його види: організація походів з метою вивчення рідного краю, випуск екологічних листівок, виготовлення поробок з природного матеріалу, робота в лісництві збір лікарських рослин тощо.