III. Органи , які забезпечують зайнятість населення

 

Перш за все зайнятість населення забезпечується державою, шляхом прове­дення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добро­вільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприєм­ництва. При цьому державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких законодавче визначених принципах:

·  забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно відпоходження, соціального і майнового стану, расової та національноїналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення дорелігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльностівідповідно до здібностей та про фесійної підготовки з урахуваннямособистих інтересів і суспільних потреб;·  сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганнюбезробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвиткупідприємництва;·  координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямамиекономічної і соціальної політики на основі державної тарегіональних про грам зайнятості;·  співробітництва про фесійних спілок, асоціацій (спілок)підприємців, власників підприємств, установ, організацій абоуповноважених ними органів у взаємодії з органами державногоуправління в розробці, реалізації та контролі за виконаннямзаходів щодо забезпечення зайнятості населення;·  міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятостінаселення, включаючи працю громадян України за кордоном таіноземних громадян в Україні. З метою створення умов для здійснення громадянами права на працевлаштування держава передбачає: заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані нараціональне розміщення продуктивних сил, створення нових технологій, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;забезпечення прав і інтересів працівників, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;проведення аналітичних та наукових досліджень структуриекономіки і прогнозування наступних змін якості й розподілуробочої сили;регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частинізалучення і використання іноземної робочої сили в Україні наоснові квотування і ліцензування;сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочихмісць підприємствами, установами і організаціями всіх формвласності, а також поліпшенню умов праці у суспільномувиробництві;організацію професійної орієнтації.

У забезпеченні зайнятості та організації працевлаштування населення, реалізації державної політики зайнятості, соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян беруть участь державні органи двох видів: загальні та спеціальні.

Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладається на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування виступає Державна службазайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з:Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політикиУкраїни, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації про фесійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю задодержанням законодавствазаконодавства про зайнятість населення.До складу державної служби зайнятості входять також навчальнізаклади професійної підготовки незайнятого населення,інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізованібюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи і організації, підпорядковані службі зайнятості.

Статтею 19 Закону України «Про зайнятість на­селення» Державна служба зайнятості має права:

— одержувати від підприємств, установ і органі­зацій незалежно від форм власності статистичні дані по наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прий­нятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивіль­нення працівників;

— розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад народних депутатів пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

— направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби

 зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

— направляти безробітних громадян за їх ба­жанням на оплачувані громадські роботи;

— укладати за дорученням підприємств, установі організацій всіх форм власності договори з грома­дянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вар­тості проїзду, добових, а також надавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці зарахунок коштів підприємств, установ і організацій;

— оплачувати вартість професійної підготовкиосіб, працевлаштування яких потребує здобуття но­вої професії (спеціальності), а також установлюватиїм на період навчання стипендії у розмірах, передбачених законодавством України;

— вносити пропозиції до місцевих Рад народних депутатів про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;

— компенсувати до 50 відсотків витрат підпри­ємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Державну службу зайнятості покладено такі обов'язки:

1. аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робо­чу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

2. консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноваже­них ними органів, які звертаються до служби зайня­тості, про можливість одержання роботи і забезпе­чення робочою силою, вимоги, що ставляться допрофесії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

3. ведення обліку вільних робочих місць і грома­дян, які звертаються з питань працевлаштування;

4. надання допомоги громадянам у підборі підхо­дящої роботи і власникам підприємств, установ,організацій або уповноваженим ними органам удоборі необхідних працівників;

5. організація при потребі професійної підготов­ки і перепідготовки громадян у системі служби зай­нятості або направляння їх до інших навчальних

6. закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчан­ня;

7. надання послуг з працевлаштування та про­фесійної орієнтації працівникам, які бажають зміни­ти професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками
високооплачуваної роботи, зміною умов і режимупраці тощо), вивільнюваним працівникам і незайня­тому населенню;.

8. реєстрація безробітних;

9. участь у підготовці перспективних і поточнихдержавних і територіальних програм зайнятості тазаходів щодо соціальної захищеності різних груп на­селення від безробіття.

У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, передбачених на ці цілі.[3]Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно.Діяльність Державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулися до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаціями. Крім Державної служби зайнятості посередницьку діяльність у працевлаштуванні здійснюють суб’єкти підприємницької діяльності. Суб’єкти підприємницької діяльності можуть надавати платні послуги, пов’язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадянам в Україні та за кордоном, лише на підставі дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості. При наданні зазначених послуг без такого дозволу державна служба зайнятості стягує із суб’єктів підприємницької діяльності штраф у 50 – кратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надавалися такі послуги, та припиняє цей вид діяльності. Створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державного управління, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців.Порядок формування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаються представленими в них сторонами. Професійні спілки також беруть участь у розробці державної політики зайнятості, відповідних законодавчих актів України і рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються генеральною, галузевими, регіональними угодами та колективними договорами, що укладаються профспілковими органами з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами відповідно до законів України. Професійні спілки, власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення, мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов’язаних з вивільненням працівників. [4]