V. Державні гарантії працевлаштування населення

  Державні гарантії працевлаштування населення закріплені в статтях 4 і 5 Закону України “Про зайнятість населення “. Основні державні гарантії містяться в статті 4 цього закону, в ній говориться, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

 а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійноїпідготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку; г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної службизайнятості з виплатою матеріальної допомоги;  є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги побезробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;  ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи,а також до безперервного трудового стажу;  з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Крім Закону України “Про зайнятість населення “,гарантії забезпечення права громдян на працю закріплені в статті 5-1 Кодексу законів про працю, дер­жава гарантує працездатним громадянам, які постійно прожи­вають на території України, вільний вибір виду діяльності: без­платне сприяння державними службами зайнятості у підборі під­ходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам дер­жавних вищих навчальних закладів; безплатне навчання безро­бітних новим професіям, перепідготовку з виплатою стипендій; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; право­вий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Законом України “Про зайнятість населення “ встановлені також і додаткові гарантії працевлаштування для окремих категорій населення. Йдеться про працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

До них належать:

1. жінки, які мають дітей віком до 6 років;

2. одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей – інвалідів;

3. молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається перше робоче місце, діти (сироти), які залишились без батьківського піклування, а також особи, яким виповнилось 15 років і які за згодою одного з батьків чи особи, що їх заміняє, можуть як виняток прийматись на роботу особи передпенсійного віку (чоловіки з досягненням 58 років, жінки – 53 років);

4. особи, звільнені після відбуття покарання чи примусового лікування;

5. інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

З метою працевлаштування цих категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють та встановлюють квоти робочих місць на підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 % загальної чисельності робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

 Згідно з п. 1 Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578, броня – це кількість робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; квота робочих місць – це закріплена норма робочих місць, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

У межах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту. Квота робочих місць встановлюється стосовно кожної категорії громадян, які потребують соціального захисту.

 Квоти зменшуться або взагалі не встановлюються лише у разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що пе­ревищує встановлену квоту.

У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах встановленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Крім Закону України «Про зайнятість населен­ня», деякі законодавчі акти України встановлюють і додаткові гарантії щодо працевлаштування окремих верств населення, наприклад статті 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюють також додаткові гарантії в Україні для інвалідів.

Згідно зі вказаним Законом для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в Україні встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо пра­цює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робо­чого місця. Зазначені робочі місця інвалідів повинні відповідати вимогам Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 3 травня 1995 року № 314.

Підприємства, установи й організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установ­лено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, повинні щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визна­чається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в уста­нові, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Висновок

 

Підсумовуючи викладене, треба зазначити, що система працевлаштування в Україні пройшла етап свого становлення в умовах ринку і на сучасному етапі потребує подальшого вдосконалення. Вдоскона­лення системи працевлаштування вимагає, в першу чергу, вдосконалення його правового регулювання, включаючи необхідність прийняття Верховною Ра­дою України нового Трудового кодексу України, нової редакції Закону України «Про зайнятість на­селення», оновлення відповідних підзаконних норма­тивних актів з питань працевлаштування та приве­дення в цілому законодавства України з питання працевлаштування у відповідність з міжнародно-правовими актами. Вирішення зазначеного питання в умовах стабілізації та поступового росту економіки України, поряд із проведенням відповідних організа­ційних заходів, допоможе ефективніше вирішувати в Україні проблему зайнятості та працевлаштування населення.

Література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1998 р. – К.: Преса України, 1997 р.- 80 с.

2. Кодекс законів про працю України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 15 серпня 2005 р.– К.: вид.Паливода А.В.,2005.- 112 с.

3. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань.- К.: видавництво А.С.К. 2003. – 1024 с.

4. Закон України “Про зайнятість населення “ від 1 березня 1991 року

5. Гирич О.Г. – Трудове право: Курс лекцій.- К.: ТП Пресс, 2003. – 208 с.

6. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. – Трудове право україни: Підручник,2-ге видання,- К.: Т-во “ Знання “, КОО, 2001. - 564 с.

7. Прокопенко В.І. – Трудове право України: Підручник. видання третє. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.

8. Трудове право України: Академ. курс: Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана; За ред. Н.М. Хуторян.- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

9. Трудове право України: за ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Концерн “  Видавничий Дім “ Ін Юре “, 2004. – 536 с.

 

[1] Трудове право України: Академ. курс: Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана; За ред. Н.М. Хуторян.- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с. 

 

[2] Трудове право України: Академ. курс: Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана; За ред. Н.М. Хуторян.- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с. 

 

[3]   Закон України “Про зайнятість населення “  від 1 березня 1991 року

[4]    Кодекс законів про працю України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 15 серпня 2005 р.– К.: вид.Паливода А.В.,2005.- 112 с.

 

[5] Трудове право України: Академ. курс: Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана; За ред. Н.М. Хуторян.- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с. 

 

[6]    Прокопенко В.І. – Трудове право України: Підручник. видання третє. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.