Психологічні механізми виховання

Ефективність виховання суттєвим чином залежить від врахуван­ня педагогом об'єктивних психологічних механізмів розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості: її почуттів, потреб, переконань, ціннісних орієнтацій, рис характеру.

Механізми виховання - це шляхи розвитку мотиваційно-цінніс­ної сфери особистості в процесі засвоєння нею соціального досві­ду. Необхідно враховувати, що механізми, як і закономірності, існують об'єктивно. Вони завжди діють, незалежно від того, усвідомлює їх педагог чи ні.

Основу розвитку мотиваційної сфери особистості складають такі психологічні механізми: ідентифікація, емоційне обумовлювання, наслідування, мотиваційне опосередкування, конформність, вживання у соціальну роль, підтримання внутрішньої узгодженості поглядів. Розглянемо детальніше кожний із них.

Ідентифікація - емоційно обумовлений процес ототожнення себе з іншою людиною, внаслідок чого відбувається засвоєння моральних норм, цінностей, установок і способів поведінки цієї лю­дини. Іденти­фікація зумовлює прийняття індивідом цінностей та переконань людей, які його оточують, включення їх у власний внутрішній світ. Ідентифікація передбачає наявність сильного емоційного зв'яз­ку між індивідом і людиною, роль якої він на себе приміряє, з якою він себе ототожнює.

З.Фрейд стверджував, що саме завдяки ідентифікації формуєть­ся совість, яка, на його думку, приходить до нас в подобі інших людей.

Ідентифікація відбувається мимовільно, незалежно від цілеспря­мованих зусиль вихователя, а також без усвідомленого прагнення з боку дітей. їй сприяють дві умови: більш-менш тривала взаємодія з вихованцями, формування в них позитивного емоційного ставленням, довіри до вихователя.

Е моційне обумовлювання полягає у формуванні позитивного ставлення до об'єктів та способів поведінки, які супроводжуються позитивними емоціями, і негативного до тих, які супроводжуються негативними емоціями. Якщо та чи інша поведінка з певних причин регулярно викликає позитивні емоції, вона стає бажаною для індивіда, внаслідок чого формується відповідний мотив. Цей механізм лежить в основі методів покарання і заохочення. Діти засвоюють норми і способи поведінки внаслідок позитивного або негативного підкріплення їхніх дій соціальним оточенням. Емоційне обумовлювання вважається основним психологічним механізмом виховання у біхевіористичних теоріях розвитку особи­стості. У психології він відомий як закон ефекту Торндайка. У цьому законі стверджується, що поведінка індивіда змінюється залежно від її наслідків. Поведінка, яка зумовлює позитивні наслідки для індивіда, викликає схвалення з боку оточення, закріплюється і має тенденцію повторюватися, тоді як поведінка, яка призводить до негативних наслідків, припиняється.

Наслідування, імітація- засвоєння індивідом способів поведінки на підставі спостереження за оточенням. Це цілеспрямовані відтворення манер, вчинків і звичок інших людей. На відміну від ідентифікації наслідування передбачає наявність у індивіда свідо­мого прагнення, наміру засвоїти способи поведінки, манери, звичкилюдей, які його оточують. Крім того, воно полягає в імітації здебільшого зовнішніх, доступних спостереженню способів поведінки, І не переконань і ціннісних орієнтацій.

Мотиваційне опосередкування - формування нових мотивів шляхом зв'язування у свідомості дитини об 'єктів (норм, способів поведінки тощо), до яких виробляється емоційне ставлення, з іншими об'єктами, які вже мають для неї цінність. Цей механізм набуває чинності у дошкільному та шкільному віці, коли достатнього розвитку досягають уява, мислення, здатність дитини прогнозу­вати і передбачати наслідки власних дій.

Механізм мотиваційного опосередкування лежить в основі вербальних (словесних) виховних впливів (переконування), які апелюють до свідомості вихованця, його здатності розуміти об'єк­тивні причинно-наслідкові взаємозв'язки між власними діями та їхніми наслідками. Будь-який вербальний виховний вплив явно чи неявно містить у собі два компоненти, пов'язані причинно-наслідковими відношеннями: вказівний (як слід поводитися, яких норм дотримуватися, що вважати цінним тощо) і ціннісний (чому, задля чого). Найбільш чітко це проявляється, коли дитині все роз'яснюють у розгорнутій формі: якщо не будеш мити руки - захворієш; учитися треба, тому що без цього не зможеш отримати бажану професію і т.д.

Конформність - зміна індивідом власної поведінки або поглядів внаслідок реального чи уявного тиску групи. Таким чином особис­тість пристосовує свою позицію до позиції більшості, яку спочатку не приймала.

Розрізняють зовнішню і внутрішню конформність. Зовнішня (публічна) конформність -демонстративна поступливість індивіда тиску групи з метою заслужити схвалення або уникнути покаран­ня. Внутрішня (особистісна) конформність - дійсна зміна установок внаслідок прийняття позиції оточуючих як більш обґрунтованої і доцільної, ніж власна.

Конформність забезпечує уніфікацію поведінки і установок щк и дотримання загальноприйнятих норм.

Вживання в соціальну роль - засвоєння особистістю способів поведінки, дотримання яких вимагає прийнята нею соціальна роль. Цей механізм описують у соціальній психології за допомогою понять «соціальний статус (позиція)» і «соціальна роль» (соціальний статус - це місце індивіда в системі соціальних стосунків, яке визначає його права і обов'язки. Зайнявши певну позицію людина повинна виконувати й певну соціальну роль, тобто діяти так, як того вимагає оточення. Роль - набір норм, які визначенні, як поводитися людині, що займає дане соціальне становище, наприклад: ролі дошкільника, першокласника, підлітка, юнака, члена дворової компанії, сина, дочки, вчителя, батька, матері, чоловіка, жінки і т. д.). У міру вікового розвитку кількість ролей зростає. Кожна нова ролі, вимагає від особистості пристосування до соціальних установок, вимог і цінностей найближчих соціальних груп. Це пояснюється тим, що, по-перше, особистість намагається якнайкраще відповідати новій ролі, щоб заслужити схвалення оточення або уникнути осу­ду. По-друге, кожна роль має певний престиж, привабливість, розширює можливості для самоствердження. Тому люди самі прагнуть посісти вищий соціальний статус і виконувати відповід­ну роль. Дію механізму засвоєння соціальної ролі ілюструє відомий педагогіч­ний прийом: якщо в класі є занадто активний і неспокійний учень, класний керівник призначає його відповідальним за дисципліну. Роль «за­хисника порядку» інколи ціпком змінює поведінку самого «захисника», несподівано викликаючи в нього справжнє прагнення до порядку.

Як бачимо, виховання далеко не завжди слід починати з роз'яс­нення дітям важливості тих чи інших переконань і способів поведі­нки. В деяких випадках (особливо в молодшому віці) доцільніше безпосередньо спонукати дітей до бажаної поведінки, яка зумов­лює формування у них відповідних якостей і переконань.