2020-05-21
282
Фінансові ризики - це спекулятивні ризики. Інвестор, вкладаючи капітал, заздалегідь знає, що для нього можливі лише два результати: прибуток або збиток. Особливістю фінансового ризику - імовірність понести збиток у результаті проведення будь-яких операцій у фінансово-кредитній сфері, проведенні операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, що виходить із природи цих операцій. Тому сутність ризику складається в імовірності настання або не настання події з можливими негативними наслідками через обмеженість матеріальних і немате-ріальних ресурсів. Фінансові ризики насамперед пов’язані зі змінами на фінансовому ринку та в економіці в цілому, а саме, зміни процентних ставок, валютних курсів, зміни в галузях господарювання. У цілому фінансовий ризик як міру економічної й соціальної невизначеності можна класифікувати: 1. За величиною – високий, середній і низький. 2. За ступенем допустимості: припустимий ризик – якщо губиться частина доходу; критичний (локальний) ризик – при який цілком губляться доходи і виникає необхідність відшкодовувати втрати; катастрофічний ризик – повна втрата майна. 3. За об'єктами – ризик підприємця, підприємства, банку, страхової компанії, тобто окремих юридичних і фізичних осіб. 4. За видами діяльності – ризик виробничої, посередницької, торгової, транспортної, консалтингової, страхової й іншої діяльності. 5. За економічним змістом: чистий ризик – об'єктивна можливість понести збиток (нульовий результат); спекулятивний ризик – суб'єктивна можливість одержання позитивного або негативного результату визначеної діяльності. 6. За характером: інфляційний ризик – визначається ступенем точності прогнозування інфляції і її впливів на результат фінансово- господарської діяльності; кредитний ризик розглядається як ризик непогашення кредиту і несплати відсотків по ньому. Цей ризик можна визначити як невпевненість кредитора в тому, що боржник виконає свої зобов’язання щодо умов та термінів кредитної угоди. В цілому цей ризик залежить від параметрів позики та позичальника; процентний ризик – виникає у випадку зміни процентних ставок у майбутньому за кредитними ресурсами, що надаються; невизначеність, пов’язана з напрямом, швидкістю руху процентних ставок, їх мінливістю; валютні ризики – можливі у випадку зміни курсів валют, а також політичної ситуації, якщо курси валют незмінні, а можливості вільного обміну валют обмежені.
40. Ринок цінних паперів як складова ринку капіталів.
Існує безліч причин того, що підприємства відчувають нестачу грошей і, водночас, є дуже обмежена кількість способів їх залучення. Це в основному отримання позики та запрошення до участі у капіталі підприємства. Отримуючи позику, боржник зобов’язується повернути гроші кредитору разом з платою за користування ними; кредитор при цьому має від підприємства чи посередника певні гарантії щодо своєчасного повернення боргу. За участі у капіталі купується частка майна, котра дає право на отримання доходів від функціонування підприємства, що гарантується можливістю управління останнім.
Купівля-продаж позик і часток підприємств відбувається на фінансовому ринку. Зрозуміло, що угоди між сторонами підтверджуються певними документами — договором купівлі-продажу, кредитним договором тощо. Можуть виникнути обставини (наприклад негайна потреба у готівці), коли кредитор чи власник частки підприємства передає свій борг або пай у майні третій особі, тобто документи, що обслуговують конкретну угоду, можуть «відокремитися» від неї.
Ті документи, котрі відокремилися від угоди щодо купівлі-продажу позик або часток підприємств і почали самостійне життя, виконуючи при цьому деякі функції грошей та набуваючи цілком нових властивостей, мають назву цінних паперів.
Відповідно до Закону України «Про ЦП та ФР», цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
ЦП за формою існування поділяються на бездокументарні ЦП та документарні ЦП. Бездокументарним ЦП є обліковий запис на рахунку в ЦП у системі депозитарного обліку ЦП. Документарним цінним папером є паперовий або електронний документ, оформлений у визначеній законодавством формі, що містить найменування виду цінного папера, а також визначені законодавством реквізити.
Ринок капіталів акумулює фінансові інструменти з терміном обігу понад рік, які можуть бути як борговими, так і інвестиційними. Існують також інструменти з терміном обігу менше року, однак вони належать до ринку капіталу (опціон).
Ринок цінних паперів є особливою формою торгівлі фінансовими ресурсами, сутність якої полягає у випуску та обігу цінних паперів.
Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових (до одного року) документів (рис. 4.2). Таким чином, ринок цінних паперів ширше за фондовий ринок, хоча значення останнього є величезним (саме на ньому обертаються акції і облігації). Переважну частину досліджень і математичних обґрунтувань закордонні й вітчизняні фахівці здійснюють стосовно фондового ринку.
Ринок цінних паперів становить доволі розгалужену сукупність суспільних відносин, включно з державним та інституційно-правовим регулюванням їх. Він призначений для акумулювання капіталу з подальшим його перерозподілом у вигляді інвестицій у виробничу і соціальну сферу народного господарства шляхом випуску, придбання і вільного розпорядження цінними паперами їхніми власниками.
Головна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару, наприклад нафти, полягає у тому, що товари виробляють (вирощують, видобувають), тоді як цінні папери випускають в обіг. Щоб товар дійшов до споживача, потрібна своя організація руху товарів, а для цінних паперів — своя. Товар продають один або кілька разів, а цінний папір може продаватися і купуватися необмежену кількість разів тощо.
41. Цінні папери, їх види і характеристика.
Відповідно до Закону України «Про ЦП та ФР», цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
ЦП за формою існування поділяються на бездокументарні ЦП та документарні ЦП. Бездокументарним ЦП є обліковий запис на рахунку в ЦП у системі депозитарного обліку ЦП. Документарним цінним папером є паперовий або електронний документ, оформлений у визначеній законодавством формі, що містить найменування виду цінного папера, а також визначені законодавством реквізити.
. Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.
Права на цінний папір та права за цінним папером, що існує в документарній формі, належать:
¾ пред'явникові цінного папера (цінний папір на пред'явника); Ø
¾ особі, зазначеній в цінному папері (іменний цінний папір);
¾ особі, зазначеній в цінному папері, яка може сама реалізувати такі права або призначити своїм наказом іншу уповноважену особу (ордерний ЦП).
Ордерні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі.
Права на цінний папір та права за цінним папером, що існують в бездокументарній формі, належать власникові рахунка в цінних паперах, відкритого в депозитарній установі, у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідному кредиторові. Емітент цінних паперів на пред'явника не має права на отримання із системи депозитарного обліку цінних паперів інформації про власників таких цінних паперів у будь-якій формі, крім випадків, передбачених НКЦПФР. Емітент іменних цінних паперів має право на отримання із системи депозитарного обліку цінних паперів інформації про власників таких цінних паперів у формі реєстру власників іменних цінних паперів.
Іменні емісійні ЦП існують виключно в бездокументарній формі.
Емісійні цінні папери на пред'явника можуть бути переведені в бездокументарну форму існування шляхом депонування таких цінних паперів на рахунках у цінних паперах у Центральному депозитарії цінних паперів або Національному банку України відповідно до компетенції, встановленої Законом України "Про депозитарну систему України" (5178-17) (знерухомлені) в установленому НКЦПФР порядку.
Емісійні ЦП на пред'явника, що існують в бездокументарній формі, не можуть бути переведені в документарну форму.
В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи ЦП:
1) пайові ЦП - ЦП, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться:
а) акції;
б) інвестиційні сертифікати;
в) сертифікати ФОН;
г) акції КІФ.
2) боргові ЦП - ЦП, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться:
а) облігації підприємств;
б) державні облігації України;
в) облігації місцевих позик;
г) казначейські зобов'язання України;
ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;
д) векселі;
е) облігації міжнародних фінансових організацій;
3) іпотечні ЦП - ЦП, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:
а) іпотечні облігації;
б) іпотечні сертифікати;
в) заставні;
4) приватизаційні ЦП - ЦП, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;
5) похідні ЦП - ЦП, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;
6) товаророзпорядчі ЦП - ЦП, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
42. Формування портфеля цінних паперів
Портфель цінних паперів - це підібрана сукупність окремих видів цінних паперів: акцій, облігацій, ощадних сертифікатів та ін., якими володіє певна особа.
Формування портфеля цінних паперів - це операція фондового ринку, яка передбачає проведення постійних операцій із цінними паперами, які входять до портфеля, для підтримки якості портфеля, забезпечення зростання його поточної вартості, збереження та приросту капіталу, доступу через придбання цінних паперів до дефіцитної продукції та послуг, майнових і немайнових прав, до власності.
До складу портфеля можуть входити цінні папери одного типу, наприклад акції, це буде портфель акцій, - або входити різні фінансові інструменти, які будуть формувати його структуру - певне співвідношення між конкретними видами цінних паперів у портфелі.
Основними принципами формування портфеля цінних паперів є:
=>ризиковість - невизначеність, пов'язана з величиною та часом отримання доходу за портфелем цінних паперів.
=> дохідність - показник, що відображає очікуваний у майбутньому дохід за портфелем цінних паперів. Дохідність прямо пов'язана із ризиковістю: чим більший потенційний ризик несе цінний папір, тим вищий потенційний дохід він повинен мати, і, навпаки, чим надійніший дохід, тим нижча його ставка.
=> безпечність - це принцип, що досягається за рахунок зниження дохідності й темпу зростання вкладень у портфель цінних паперів і визначає невразливість їх (цінних паперів) до потрясінь на фондовому ринку та стабільність в отриманні доходу;
=> ліквідність - одна з найважливіших властивостей портфеля цінних паперів, яка означає спроможність швидкого перетворення всього портфеля цінних паперів або його частини в грошовий капітал при відсутності значних втрат.
Пріоритети інвестора визначають мету формування портфеля і його тип (взаємозв'язок мети і типу портфеля представлено на рис).
43. Характеристика похідних фінансових інструментів.
Похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів
Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу, і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо. Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фондові, валютні та товарні деривативи.
Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти (похідні цінні папери) визначаються своїми специфікаціями - юридичними документами, в яких обов'язково обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики.
Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:
- залежність його ціни безпосередньо або опосередковано від ціни або характеристики базового активу;
- стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансовим інструментом;
- наявність сукупності документів, які мають один базовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зобов'язань;
- відповідність обсягу та якості базового активу встановленим стандартам.
Економічний зміст похідних фінансових інструментів пов'язаний з причиною їх появи. Деривативи виникли як відповідь на зростаючий рівень ризику у зв'язку з мінливістю цін, запропонувавши учасникам ринкових відносин механізми зниження цих ризиків. Процедура попередньої домовленості щодо умов операції обміну, яка має відбутися в майбутньому, дозволяє і продавцеві, і покупцеві протягом форвардного періоду стати незалежними від ризику зміни ринкової ціни базового інструменту. Якщо строкова (майбутня, форвардна) ціна показує прибуток порівняно з витратами виробництва, то товаровиробник може уникнути цінового ризику, уклавши угоду про продаж товару ще до завершення виробничого процесу. Якщо ця ціна не покриває витрат, то вона стимулює виробництво даного товару взагалі.
Таким чином, за своїм призначенням похідні інструменти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалізації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уникати цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх між учасниками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від базисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків.
За економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів - це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами.
Основна функція та призначення строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків. Як довела практика, з розширенням ринків потреба у зниженні ризиків під час проведення операцій з деривативами значно зростає. Водночас з виникненням біржової форми торгівлі похідними фінансовими інструментами створюються сприятливі умови для проведення операцій спекулятивного характеру. На ф'ючерсних біржах доступність для всіх бажаючих розглядається як основне правило організації діяльності та запорука високої ліквідності і життєздатності біржових контрактів. Такий підхід дозволяє значно розширити коло учасників, якими можуть бути не лише юридичні особи - корпорації, банки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, але й фізичні особи. Звичайно, організація біржової форми торгівлі значно спрощує проведення операцій спекулятивного характеру, дозволяючи укладати угоди в значних обсягах у будь-який час. На практиці багато учасників одночасно здійснюють обидва типи операцій (хеджування і спекуляція).
44. Характеристика опціону
Опціоном називається стандартний контракт, який засвідчує право (але не обов'язок) його власника на придбання або продаж фіксованої кількості базового активу за встановленою ціною в строк, визначений в ньому.
Цей контракт укладається між двома сторонами, одну з яких можна назвати інвестором чи покупцем контракту (тримачем), і другою стороною, яку називають емітентом або продавцем.
Продавець за опціоном - особа, яка згідно з опціоном зобов'язується продати або купити базовий актив опціону, якщо його тримач висловить таке бажання.
Покупець за опціоном (тримач) - особа, яка згідно опціону має право (але не обов'язок) купити (продати) базовий актив опціону.
Таким чином, це контракт, укладений між продавцем, которий виписує і продає опціон як цінний папір, і покупцем, котрий купує його і отримує право купити або продати зазначені в опціоні активи (наприклад, акції). У опціоні також вказуються ціна, кількість і термін виконання контракту. У момент купівлі опціону продаються і не купуються зазначені в ньому активи, а купується тільки право в майбутньому здійснити операцію щодо їх купівлі або продажу.
Ціна виконання (виконання) – ціна, за якою надалі може бути реалізована угода, тобто куплені або продані обумовлені в контракті активи (ціна страйк, або ціна зіткнення). Таким чином, це ціна базового активу, за якою при виконанні зобов'язань за опціоном здійснюються розрахунки.
Термін дії опціонного контракту, або строки виконання вказується в контракті, і це може бути 3, 6, 9 або місяців з дня складання контракту, це фіксована дата, яка встановлюється біржовими правилами. Продовження терміну дії опціонного контракту при біржовій торгівлі не допускається.
Функцію ціни опціону виконує премія, яку покупець опціона виплачує продавцю за право купити або продати певний актив у майбутньому. Також власник має право відмовитися від виконання опціону, якщо саме виконання принесе збитки (з урахуванням необхідності виплати комісійних та інших платежів), має право реалізувати опціон на ринку. Для цього не потрібно згоди продавця опціону.
Існують опціони на покупку та опціони на продаж.
Назва контракту визначається по відношенню до покупця опціону як цінного паперу в залежності від того права, яке отримав покупець опціону.
Покупець опціону на покупку отримує право купити певну кількість активів (наприклад, акцій) за заздалегідь обумовленою ціною. Цей опціон по міжнародній термінології називається колл (Call).
Покупець опціону на продаж отримує право на продажпевної кількості активів за заздалегідь обумовленою ціною. Цей опціон називається пут (Put).
Існують дві системи біржових опціонних контрактів.
1. Європейські опціони. Виконання допускається тільки на
визначену в контракті дату або протягом обмеженого періоду
виконання (не більше декількох днів) до терміну закінчення контракту.
2. Американські опціони. Можуть виконуватися в будь-який момент до визначеною в контракті дати.
Відкритими позиціями при операціях з опціонами вважаються володіння активом (довга позиція) і зобов'язання на поставку активу на майбутню дату (коротка позиція).
Закритої позицією при операціях з опціонами вважається довга позиція в активі (володіння активом) одночасно з короткою позицією (зобов'язанням на поставку) у тому ж активі; аналогічно коротка позиція в активі одночасно з довгою позицією в тому ж активі або в активі платника, котрий його заміщує.
45. Порівняльна характеристика ф'ючерсу та форварду
Форвардні та ф’ючерсні контракти мають як спільні характеристики, так і певні особливості. Ці фінансові інструменти використовуються для хеджування фінансових ризиків попереднім фіксуванням ціни базового активу до моменту здійснення реальної операції купівлі-продажу. Ф’ючерсні контракти — це специфічна, стандартизована форма форвардних угод. Але зазначені види деривативів різняться за умовами здійснення, характеристиками та механізмом дії.
Дослідження щодо порівняння ф’ючерсних і форвардних цін показали, що в цілому вони мають бути однакові. На практиці на ряд базових активів, наприклад валюту, форвардні і ф’ючерсні ціни майже не різняться між собою. Для інших фінансових інструментів, наприклад казначейських векселів, спостерігаються істотні різниці в цінах, причому ф’ючерсні ціни перевищують форвардні. Відмінність у цінах може бути зумовлена різними факторами, такими як податкові ставки, комісійні, ліквідність контрактів, гарантійні внески і т. ін.
