2020-05-21
236
Грошовий ринок - частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.
Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути - банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів правлять кошти, залучені банківською системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення. Слід мати на увазі, що грошовий ринок – важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.
Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку - попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція - форму пропозиції позик, а ціна - форму відсотка на позичені кошти.
Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю – здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.
На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.
Облігаційний відсоток - норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери.
Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.
Депозитний відсоток - норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.
Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами.
Облігаційний та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ринок. Їхній рівень визначає дохідність найбільш представницьких фінансових активів - облігацій та депозитів. Тому рівень ставок е найвідчутнішим стимулятором пропозиції грошей на ринку.
Наслідки зміни станки відсотка різні й зачіпають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу тощо.
Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку; при зростанні ставки попит знижується, а при зниженні – підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки - нестача грошей, що загрожує дефляцією.
Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями й громадянами (населенням, домашніми господарствами), які можуть надати такі кошти, – з другого.
Цей ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька основних функцій, в чому і полягає їхня схожість:
- об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;
трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);
- спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами: Центральний банк – комерційний банк; комерційний банк – комерційний банк; комерційний банк – підприємство, населення;
надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.
Таким чином, грошовий ринок дає змогу здійснювати накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Водночас це – синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує досвід країн із розвиненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг або надають грошові позики, по-друге - інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов'язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку.
Отже, грошовий ринок може бути представлений ринком готівки і ринком боргових зобов'язань (облікових або боргових інструментів).
48. Характеристика облікового ринку та його особливості.
Обліковий ринок - частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.
Облікові ставки значною мірою визначаються ставкою Центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.
До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:
¾ центральний банк (в Україні – Національний банк України);
¾ комерційні банки;
¾ спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери)
Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.
Онкольний кредит (оп-саll credit) – короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу.
Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається позичальником звичайно з попередженням за 2–7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.
Обліковий ринок і його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на основі короткострокового залучення капіталу - вексельних кредитів. За допомогою комерційних векселів закуповується сировина і товари; погашаються вони за рахунок виручки від проданого готового товару. Вексельний кредит надається здебільшого постачальникам.
Вексельний кредит - це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів.
Врахування, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексельна іменним індосаментом, негайно його оплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. За достроковий платіж банк отримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у термін платежу, називається зарахуванням, або дисконтом.
Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, прийнятнішим видом вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики під забезпечення прийнятих векселів. Векселі приймаються (депонуються) при цьому не на повну вартість, а на 60–90 відсотків їхньої номінальної суми, залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів.
Основними інструментами на обліковому ринку є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань.
Банківський вексель - це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов'язання векселедавця сплатити при настанні обумовленого терміну визначену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку.
Казначейський вексель - один із видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами.
Розрізняють векселі простий і переказний. Простий вексель містить просте, нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця заплатити власнику векселя після зазначеного терміну певну суму. Переказний вексель (тратта) містить письмову вказівку векселетримача (трасанта), що адресована платнику (трасату), заплатити третій особі (ремітенту) певну суму грошей у визначений термін. Термін обороту тратти - до 90 днів. Переказний вексель повинен мати акцепт – зобов'язання платника (трасата) оплатити цей вексель (тратту) при настанні вказаного в ньому терміну.
Депозитний сертифікат - письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на отримання депозиту (внеску).
Чек - складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чекотримачу.
Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність і мобільність.
49. Характеристика міжбанківського ринку та операцій, що відбуваються на ньому.
Важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку відіграє міжбанківський ринок. Його роль визначається тим, що міжбанківський ринок:
=> є об'єктом державного регулювання;
=> служить механізмом впливу державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на економіку в цілому;
=> є важливою складовою фінансового ринку.
Міжбанківський ринок - це частина ринку позикових капіталів (грошового ринку), де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних інститутів залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі короткострокових міжбанківських депозитів на короткі терміни.
Найбільш поширені терміни депозитів - 1, 3, 6 місяців, граничні - від одного дня до 2 років. Кошти міжбанківського ринку використовуються комерційними банками не лише для короткострокових, але й середньострокових та довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог центральних банків. Відсоткові ставки враховують витрати комерційних банків, кредитний ризик, співвідношення попиту і пропозиції, кон'юнктуру ринку та інші фактори і є базовими при розрахунку відсоткових ставок по інших, більш довгострокових кредитах, на національному і міжнародних ринках позикових капіталів.
Міжбанківські депозити пов'язані з активними депозитними операціями банків, тобто вкладенням тимчасово вільних коштів одних банків у інші кредитні установи, у тому числі Центральний банк. Внесення депозитів комерційними банками у Центральний банк у межах обов'язкових резервів є одним із методів регулювання сукупного грошового обігу країни.
Міжбанківські кредити - одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі - купує на ринку.
На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:
=> овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;
=> овернайт - надані (отримані) іншим банком; надаються на термін не більше одного операційного дня, використовується для завершення розрахунків поточного дня;
=> операції РЕПО - пов'язані з купівлею цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо термін операції РЕПО збігається із терміном погашення цінних паперів.
=> "короткі гроші" - короткострокові міжбанківські кредити, що видаються на термін від одного дня до двох тижнів, переважають на кредитному ринку.
Однією з найпоширеніших форм господарської взаємодії кредитних організацій є міжбанківські позики. Поточна ставка з міжбанківських кредитів - найважливіший фактор, що визначає облікову політику конкретного комерційного банку з інших видів кредитів. Конкретна величина цієї ставки залежить від Центрального банку, який є активним учасником і прямим координатором ринку міжбанківських кредитів.
В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які виступають у ролі фінансових посередників при перерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому ринку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбардних кредитів (Ломбардний кредит - кредит, що надається НБУ комерційному банку шляхом рефінансування під заставу державних цінних паперів, золотовалютних запасів та інших цінностей, які є власністю комерційного банку та обліковуються на його балансі), переобліку векселів і проведення кредитних аукціонів.
Ці операції проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ресурсів з інших джерел. НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.
Проведення операцій на міжбанківському ринку впливає на платоспроможність комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ. Ресурси міжбанківського ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському ринку і забезпечити надходження готівки від операційної діяльності. Нестача ліквідних коштів підштовхує комерційні банки до операцій на міжбанківському ринку і встановлення норми ліквідності на звітну дату.
50. Поняття і структура валютного ринку
Валютний ринок — це сукупність економічних та організаційних відносин, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, здійснення кредитно-депозитних операцій з валютою.
У залежності від обсягу та характеру валютних операцій валютні ринки поділяються на міжнародний, національний та регіональний.
На міжнародному ринку проводяться операції з валютами, які широко використовуються в міжнародному платіжному обігу. Ці ринки обслуговують рух грошових потоків, опосередкуя міжкраїнний рух товарів, послуг, перерозподіл капіталів. До світових фінансових центрів, на сьогоднішній день, можна віднести Лондон, Париж, Франкфурт-на-Майні, Нью-Йорк.
Національні валютні ринки забезпечують рух потоків у межах однієї країни і обслуговує зв’язок зі світовими валютними центрами. Ступінь залучення національних ринків в операції міжнародного валютного ринку залежить від ступеня інтегрованості економіки країни в світове господарство, від стану її валютно-кредитної системи і системи оподаткування, рівня валютного регулювання.
На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків.
Сьогодні існують такі регіональні ринки:
¾ Європейський — із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті, Парижі;
¾ Азіатський — із центрами в Токіо, Гонконзі, Сінгапурі;
¾ Американський — із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос- Анджелесі.
На цих ринках котируються провідні валюти світу. Вони створюються на основі регіональної економічної інтеграції країн. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного, національні — відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості й відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій.
У залежності від учасників валютний ринок можна поділити на біржовий і міжбанківський. Валютна біржа, де здійснюють операції учасники організованого ринку, має на меті організацію торгів валютою і мобілізацію тимчасово вільних валютних ресурсів.
Більша частина валютних операцій здійснюється на позабіржовому валютному ринку.
У залежності від часових умов проведення операцій виділяють спотовий, своповий, форвардний і ф’ючерсний валютні ринки.
Якщо операції відбуваються за поточним ринковим курсом, що фіксується в момент укладання угоди і розрахунки за якими здійснюються протягом двох робочих днів, то такий ринок називається спотовим.
Своповий валютний ринок характеризується операціями, що полягають в обміні процентних платежів та номіналу в одній валюті на процентні платежі та номінал в іншій валюті. Розрізняють простий валютний своп, коли обмін фіксованих процентних виплат в одній валюті на фіксовані виплати в іншій валюті називають; процентний валютний своп, коли відбувається обмін фіксованих процентних платежів в одній валюті на платежі за плаваючою ставкою в іншій валюті, і, базисний валютний своп, коли відбувається обмін процентними платежами за плаваючою ставкою в різних валютах. За допомогою валютних свопів учасники ринку отримують доступ до потрібної валюти за необхідним курсом. Банки можуть використовувати валютний своп, для того щоб зрівноважити свою валютну позицію. Укладають свопи також з тим, щоб використати свою відносну перевагу на ринку тієї чи іншої валюти.
На форвардному ринку здійснюються операції, що полягають в обміні визначеної суми в одній валюті на відповідну суму в іншій валюті за попередньо визначеним курсом у майбутньому на основі принципу компенсованої вартості, який гарантує, що ні одна зі сторін, які беруть участь в обмінній операції, не надає кредит іншій стороні. Форвардні угоди з купівлі-продажу валюти широко застосовуються в міжбанківській торгівлі валютою.
51. Валютні операції.
Валютні операції – це угоди, що укладаються суб’єктами валютного ринку з купівлі-продажу, розрахунків і надання в кредит іноземної валюти на конкретних умовах; це операції з інвестування коштів у цінні папери, пономіновані в іноземній валюті. Усі операції здійснюються між учасниками валютного ринку за ринковим курсом або процентною ставкою.
Можливість обміну валюти однієї країни на валюту іншої країни характеризується таким поняттям, як конвертованість. Конвертованість - це здатність валюти обмінюватися на інші валюти.
За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:
вільно конвертована - валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. (Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, США). Вільна конвертованість свідчить про стійкість економіки країни та довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами.;
частково конвертована – обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту;
неконвертована – не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.
Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.
Всі операції, пов'язані з рухом іноземної валюти, поділяються на два види — поточні та пов'язані з рухом капіталу.
До поточних операцій належать: перекази іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт-імпорт товарів, робіт, послуг, а також розрахунків, пов'язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів; отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів; перекази відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов'язаними з рухом капіталу; перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції.
До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, належать: прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні підприємством; портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів; переведення в оплату нерухомого майна; надання і отримання відстрочки платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін.
Для розрахунку курсів валют використовується котирування.
Котирування - встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами. У світовій практиці існує два методи котирування:
Пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти.
Побічне котирування, коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти.
Крім вищеперелічених, розрізняють такі види операцій, як валютний арбітраж та складний арбітраж.
Валютний арбітраж – одночасна купівля та продаж іноземної валюти на різних ринках. Прибуток, при цьому, складається з різниці в курсах на валютних ринках.
Складний арбітраж передбачає роботу з низкою валют на різних ринках. Арбітражні операції завжди пов'язані з ризиком затримки моменту перепродажу і втрати очікуваного прибутку.
Таким чином, валютний ринок – один із найважливіших сегментів фінансового ринку. Ступінь його розвитку безпосередньо впливає на стан та розвиток економіки. Операції, які проводяться на валютному ринку, тісно пов'язані з комплексом операцій і станом грошового ринку в країні, з ринком капіталів.
52. Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку.
Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентування міжнародних розрахунків і порядок здійснення операцій з валютними цінностями.
Центральні банки застосовують такі види режимів валютних курсів:
Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене Центральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни.
=> Вільно плаваючий курс - це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країн.
=>Регульований плаваючий валютний курс - режим, що характеризується відчутним впливом Центрального банку, який у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку вирівнює різні короткострокові, а іноді і середньострокові коливання курсу з метою його передбачення та стимулювання зовнішньої торгівлі.
=> Система множинних валютних курсів - це валютні курси, які вводять країни, що розвиваються та роблять перші кроки у напрямку ринкової системи курсоутворення і конвертованості національної грошової одиниці. Множинні валютні курси можуть бути:
1) контрольовані урядом
2) вільні ринкові курси, встановлені під впливом попиту і пропозиції.
=> Подвійний валютний курс - це різновид системи множинних валютних курсів, який використовують в умовах активної валютної спекуляції центральні банки промислово розвинених країн. Суть його полягає в подвійному котируванні курсу національної грошової одиниці: окремо за комерційними і фінансовими операціями.
Що стосується центральних банків, то вони можуть впливати на валютний курс або за допомогою своєї монетарної політики, або за рахунок інтервенцій на валютному ринку.
Національний банк України у своїй курсовій політиці використовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме:
=> валютні інтервенції;
=> дисконтну політику;
=> валютні обмеження.
=> Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку в діяльність валютного ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.
Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на заниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові.
Валютний демпінг служить засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є заниження курсу валюти у більших розмірах, ніж подання її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.
=> Дисконтна, або облікова, політика - це метод регулювання валютного курсу, який зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою впливу на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищенням дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу Центрального банку сприяє припливу капіталів із країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшує стан платіжного балансу. Але цей спосіб може бути ефективним лише за умови, що рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення. Підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом, так як часто веде до подорожчання кредиту всередині країни. Облікова політика - це традиційний метод регулювання валютного курсу. Але в сучасних умовах, коли посилюється процес інтернаціоналізації господарських зв'язків, коли зростає негативний вплив подорожчання кредиту на розвиток національної економіки, коли держава регулює рух капіталів та кредиту - в цих умовах ефективність облікової політики для валютного регулювання значно знижується. Тому основним інструментом впливу держави на валютний курс стає валютна інтервенція.
=> Валютні обмеження - це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною валютою, золотом та іншими валютними коштами на ринку і передбачають обов'язкову їх здачу казначейству.
Валютні обмеження використовуються для врівноваження платіжного балансу, регулювання курсу національної валюти та стримування відпливу офіційних золотовалютних резервів. В умовах валютних обмежень широко практикується офіційне встановлення кількох валютних курсів. Це використовується як один із засобів стимулювання експорту та обмеження імпорту товарів, а також регулювання надходжень і використання інвалюти за іншими каналами.
53. Місце фондової біржі на ринку цінних паперів.
Фондова біржа створюється з метою зосередження торгів цінними паперами і є центром формування попиту та пропозиції на фондові товари. Метод її роботи - надання місця і технічних коштів її учасникам для здійснення організованої торгівлі цінними паперами. Фондова біржа може бути створена у формі відкритого АТ не менш 20 засновниками - торговцями цінними паперами.
Фондова біржа виконує три основні функції:
1)посередницьку. Суть полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам.
Торгові угоди на біржі вкладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів або фінансових посередників, купуючи або продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені цінні папери або отримані від реалізації гроші належать клієнтам. Дохід брокера формується за рахунок комісійних від укладених угод.
Крім того, в торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу. Їх дохід формується за рахунок різниці в цінах купівлі й продажу цінних паперів;
2) індикативну. Полягає в оцінці вартості та привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійного і достовірного механізму торгівлі, хоча не вистачає можливостей цілеспрямованих махінацій з метою спекуляції цінними паперами. Водночас це важливий чинник стимулювання ефективної діяльності емітентів. Будь-які промахи відразу ведуть до зниження вартості емітованих ними цінних паперів, а отже, і попиту на них, що веде до зменшення притоку фінансових ресурсів. Тому для емітента так важливо забезпечувати стабільний фінансовий стан та високі фінансові результати;
3) регулятивну. Встановлює: порядок взаємин біржі і її членів, види послуг, наданих фондовою біржею, і умови їхньої оплати; статус і функції брокерських контор; правила допуску і виключення цінних паперів; види й умови котирування цінних паперів; порядок проведення операцій з цінними паперами; механізм проведення відкритих торгів; обмеження з придбання контрольних пакетів акцій; умови і вимоги укладання біржових угод; обов'язки членів біржі й ін.
Правилами фондової біржі також передбачені питання контролю за діяльністю членів біржі, порядок ведення розрахунків і санкції за порушення правил. Таким чином, біржа забезпечує прискорення централізації капіталу і розширює межі використання тимчасово вільних коштів для фінансування господарства. Крім того, біржа підвищує мобільність акціонерного капіталу, створює умови для прискорення його кругообігу. У результаті постійного обігу капіталів і змін у складі інвесторів біржа забезпечує перерозподіл капіталу між різними галузями і сферами економіки.
Цінні папери на фондову біржу потрапляють не автоматично, і далеко не всі з них можуть бути допущені на біржу. Практично в усіх країнах відповідно до нормативних актів питання щодо допуску цінних паперів на біржу вирішує сама біржа.
Однією з важливих функцій фондової біржі є інформування її членів, юридичних і фізичних осіб щодо курсу пінних паперів, прийнятих до котирування.
Котирування означає механізм визначення та фіксації ціни цінного папера в процесі біржових торгів упродовж кожного дня роботи біржі та опублікування цін у біржовому бюлетені котирувального листа. А сама процедура внесення цінних паперів до списку цінних паперів, які котируються на фондовій біржі, називається лістингом. Одним словом, котирування - це оголошення ціни продавця і покупця на цінний папір одного типу
54. Суб’єкти фондового ринку
Всіх учасників фондового ринку відносять до його суб'єктів - це фізичні особи або організації, які продають, купують цінні папери або обслуговують їх обіг, тобто це ті, хто вступає між собою в певні економічні взаємовідносини з приводу обміну цінними паперами.
Учасників фондового ринку можна поділити на дві групи: прямі (безпосередні) учасники, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку, і побічних, які забезпечують діяльність фінансових інститутів, що здійснюють професійну діяльність.
Безпосередніми учасниками фондового ринку є:
а) емітенти - юридичні особи, АРК або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками;
б) інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. На фондовому ринку окремо виділяють інституційних інвесторів, якими є ІСІ, інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи, які надають фінансові послуги;
в) саморегулівні організації професійних учасників ринку -
неприбуткові об'єднання учасників фондового ринку, що проводять професійну діяльність на ньому з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів і зберігачів), утворені відповідно до критеріїв і вимог, установлених НКЦПФР;
г) професійні учасники - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої НКЦПФР, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України.
