Законодавства України про інтелектуальну власність

Складові майнового права на об’єкти ів.

Інтелектуальною власністю є сукупність прав інтелектуальної власності (не плутаємо з об’єктами права інтелектуальної власності), загалом - це права на об’єкт інтелектуальної власності. А об’єкт інтелектуальної власності - це результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт, прирівняний до таким законодавством.

До складу права інтелектуальної власності входять особисті немайнові права і/або майнові права інтелектуальної власності, вміст яких щодо окремих об’єктів визначається Цивільним кодексом України і спеціальними законами.Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

3. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Право інтелектуальної власності є приватним або суб’єктивним правом, тому суб’єктами права інтелектуальної власності можуть бути тільки фізичні і/або юридичні особи, які є суб’єктами приватного права,

3. Об'єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) не­матеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим осо­бам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майно­вим правом існує деяке духовне право творця на резуль­тат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника внаслідок їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майно­ве (економічне право) на результат творчої праці може бу­ти віддільним від творця, то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.

Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права корис­туватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканність твору тощо) Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права — найважливіша особливість інтелектуальної власності.

 

 

                 

 

 

Економічна причина необхідності охорони прав на результати інтелектуальної діяльності.

Результати інтелектуальної діяльності охороняються у зв'язку з існуванням їхньої ринкової цінності; їх залученням до ринкового обігу, що потребує специфікації відповідних прав власності. Поза системою ринкових відносин така охорона є неможливою і недоцільною. Важливо зазначити, що на відміну від традиційних економічних благ, результати інтелектуальної праці не можуть бути захищені від використання третіми особами на підставі одного лише володіння ними. Після того як інтелектуальні продукти, не забезпечені спеціальною правовою охороною з боку держави, стають відомими суспільству, творці не в змозі здійснювати контроль за їх використанням. Суттєвим є також те, що за високої вартості та значних ризиків, які несуть розробники інтелектуальних продуктів, вартість тиражування та підробки цих продуктів є порівняно низькою. Відтак формування інституту охорони та захисту прав інтелектуальної власності є важливою закономірністю розвитку інформаційного суспільства. На думку вітчизняних дослідників, у еволюції сучасного інституту охорони та захисту прав інтелектуальної власності можна виокремити такі тенденції: поширення режиму охорони прав інтелектуальної власності на нові об'єкти та нетрадиційні сфери їх застосування; посилення режиму правової охорони та захисту інтелектуальної власності; впровадження більш жорстких покарань за порушення виключних прав; спрощення процедури отримання правової охорони об'єктів інтелектуальної власності; лібералізація відносин щодо використання результатів інтелектуальної діяльності, профінансованої за рахунок державного бюджету, спеціальних цільових фондів; інтенсифікація міжнародного співробітництва в галузі охорони прав інтелектуальної власності, в тому числі у напрямі вирішення проблем, пов'язаних з глобалізацією економіки.Найважливішим механізмом захисту інтелектуальної власності за сучасних умов є патентна система, покликана забезпечити баланс інтересів суспільства і творців таких об'єктів промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо. Порушення виключних прав на об'єкти патентного права передбачає їхній захист шляхом застосування до порушника таких санкцій: заборони подальшого неправомірного використання об'єкта промислової власності у практиці господарювання; відшкодування патентовласнику зазнаних збитків (як прямих витрат, так і втраченої вигоди); накладання на порушника зобов'язань щодо виплати штрафу; публікації рішення суду з метою захисту ділової репутації власника патенту.

 

законодавства України про інтелектуальну власність

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичай­но молоде і його становлення продовжується одночасно зі станов­ленням державності та формуванням правової держави. Якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має власну історію, у тому числі й історію держави і права.

В ієрархії права друге місце після Конституції України (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства.

Україна ніколи не мала законодавства про промислову власність. Тільки після проголошення незалежності в Україні поча­лися активні кодифікаційні роботи, у тому числі й щодо законодав­ства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напрямі варто вважати Закон України «Про власність», який у статтях 13 і 41 проголосив два важливих положення: 1) результа­ти інтелектуальної діяльності є об'єктами права власності; 2) дав приблизний перелік результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона передусім цим Законом⁵.

Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. було затвер­джене Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промис­лової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Водночас Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала чинною для себе Паризьку конвенцію про охорону промислової масності. Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків та Договір про патентну кооперацію¹. Проте основу законодавства про промислову власність, склав Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. У цьому ж році було прийнято пакет законів про промислову влас­ність, серед яких закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ці закони були прийняті 15 грудня 1993 р.). Цього ж дня було прийнято Закон України «Про племінне тваринництво». Трохи раніше був прийнятий Закон Ук­раїни «Про охорону прав на сорти рослин». Зазначені закони скла­ли правову основу захисту прав на об'єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийняті й інші, в яких тією чи іншою мірою йшлося про інтелектуальну власність.

Зокрема були прийняті закони України «Про державну таемницю» від 21 січня 1994 р., «Про захист інформації в автоматизова­них системах» від 5 липня 1994 р., «Про наукову і науково-тех­нічну експертизу» від 10 лютого 1995 р.