Українська література група 9 – ПК - 18 08.05.2020

Українська література група 9 – ПК - 18 04.05.2020

Тема: Контрольна робота. «Творчість О. Довженко, поезія «шістдесятників», творчість Л. Костенко».Твір.

Мета: актуалізувати, поглибити, систематизувати знання учнів з тем, виявити рівень цих знань для наступної корекції; розвивати зв’язне писемне мовлення, вміння логічно та послідовно викладати думки та обґрунтовувати їх; виховувати кращі людські якості

Тип уроку: контроль і корекція знань, умінь та навичок; розвиток зв’язного мовлення.

Ознайомлення з темами твору.

Орієнтовні теми
1. Мої роздуми про кіноповість О. Довженка «Україна в огні».
2. Гнівний осуд війни в кіноповісті О. Довженка «Україна в огні».
3. Актуальність національних проблем у кіноповісті О. Довженка «Україна в огні».
4. Жінка і війна (за кіноповістю О. Довженка «Україна в огні»).
5. Про вміння «бачити зорі в калюжах» (за кіноповістю О. Довженка «Зачарована Десна»).
6. Дитинства золота колиска (за кіноповістю О. Довженка «Зачарована Десна»).
7. Мій улюблений твір поета-«шістдесятника».
8. Мотив самоствердження людини в складному сучасному світі, її неповторність та самодостатність (за творами В. Симоненка).
9. Образ України у творчості поетів-шістдесятників.
10. Кохання у творах поетів-шістдесятників.
11. Роль мистецтва в сучасному світі (за творами І. Драча й Ліни Костенко).
12. Чим близька мені поезія Ліни Костенко.
13. «Нерівня душ — це гірше, ніж майна?» (за романом у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»).
14. «Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна»? (за романом у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»).

Завдання для самостійної роботи:

1.Написати твір на подвійному аркуші.

Преподаватель: О.Н. Бутенко

Утвержден

замдиректора по УПР

_________ Караваева Ю.А.

Українська література група 9 – ПК - 18 08.05.2020

Тема: В.Стус. Поет як символ незламного духу, збереження людської гідності. Життя і творчість. Узагальнені образи крізь призму індивідуальної долі.

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю митця, його трагічною долею, зацікавити творами; удосконалювати навички виділення головного, критичного оцінювання явищ життя й літератури, висловлення власних думок; виховувати любов до літератури, повагу до митців, патріотизм, людську гідність.

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.

Розпочався життєвий шлях поета-борця Василя Семеновича Стуса під час Різдвяних свят, 6 січня 1938 року в с. Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Батьки його були селянами. Дитинство, яке сам він назвав «гарним», проходило в атмосфері добра та любові. А ще — народної пісні.
«Перші уроки поезії — мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Найбільший слід на душі — од маминої колискової «Ой люлі-люлі, моя дитино». Шевченко над колискою — це не забувається. А співане тужно «Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи» — хвилює й досі». Із чистого джерела народної пісні черпав майбутній поет любов до добра, краси, від мами і від пісні вчився над усе ставити чисту совість і слово правди.
Навчався спочатку в місцевій школі, потім — у Донбасі, куди сім’я переїхала, коли Василько був ще маленьким хлопчиком.
Пам’ять по собі школа залишила безрадісну. «Шкільне навчання — вадило. Одне — чужомовне, друге — дурне»,— згадував пізніше Василь. Проте саме в школі прокинулася в нього потреба віршувати:
«В четвертому класі щось заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло. Відродилося в старших класах, коли прийшла любов».
Вищу освіту В. Стус дістав на історико-філологічному факультеті Донецького державного педагогічного інституту. Студентські роки він пізніше назвав «трудними». Стосувалося це, очевидно, й матеріального буття, і, ще більшою мірою, казенного схоластичного навчання, зокрема тієї фальші у висвітленні історичного минулого нашого народу, якою була просякнута тогочасна офіційна наука, а передовсім — історія. Мабуть, не випадково, після слів про «трудні» інститутські роки поет говорить, що його «перша публіцистика віршована — позови з історією».
Студентом Стус глибоко зацікавився світовою літературою, передусім поезією. Серед улюблених письменників — М. Рильський і В. Свідзинський, Б. Пастернак і Й. В. Ґете, Р. М. Рільке, С. Квазімодо. Він прагне осягнути таємниці художньої майстерності таких різнопланових письменників, якими були Л. Толстой і В. Стефаник, А. Камю та В. Фолкнер.
Як би там не було, та В. Стус зумів узяти навіть із тогочасного обкроєного вузівського навчання дуже багато.
Закінчивши інститут, молодий учитель їде в сільську Таужнянську семирічну школу Гайворонського району на Кіровоградщині, «стужілий за справжньою (не донецькою) Україною», він там «витеплів душею, звільнився від студентського схимництва».
Як учитель, В. Стус залишив по собі теплі спогади в колишніх учнів і колег, хоч і працював він там усього два місяці — до призову в армію. «До Василя учні горнулися — це вам всі скажуть. Після уроків він залишався з учнями, хотів більше грамоти навчить…» — згадував його колега-вчитель.
Після служби в армії (1959-1961), де «вірші, звичайно, майже не писалися», В. Стус у 1961-1963 роках учителює в Горлівці на Донбасі, працює літредактором газети «Соціалістичний Донбас». Ці роки він назвав «часом поезії». Захоплюється вершинними досягненнями світової та української літератур, багато пише сам. Перший вірш надрукований у 1959 році.
У 1961 році В. Стус вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, працює над дисертацією на тему «Джерела емоційності художнього твору (на матеріалі художньої прози)».
У ті роки поет багато друкується, з’являються його поезії в журналах «Вітчизна», «Дніпро». Першою публікацією, якою він заявив про себе як про цікавого, неординарного поета, була добірка віршів у «Літературній газеті» (тепер — «Літературна Україна») 22 грудня 1959 року. Окрилило його й те, що тепле вступне слово до неї написав А. Малишко.
Перша половина шістдесятих років була позначена помітним, хоч і недовготривалим, розквітом духовного життя в Україні.
Це було покоління новаторів, яке будило національну самосвідомість народу, принесло із собою не тільки свіжі теми й мотиви, оцінки найскладніших виявів життя, безкомпромісне висвітлення соціальних суперечностей, а й рішуче зламало офіційні, казенні шаблони соціалістичного реалізму, вивело українську літературу на широкі обрії світового мистецтва.
Задушлива атмосфера панувала тоді й в Інституті літератури АН України, директором якого був М. Шамота. Певна річ, що В. Стус із його загостреним почуттям справедливості, правдолюбством, здатністю відчувати чужий біль гостріше, ніж власний, не міг ужитися в такій обстановці, і його у вересні 1965 року виключають з аспірантури. Формальною причиною послужив випадок, що стався в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі кінофільму С. Параджанова «Тіні забутих предків».
Після перегляду картини до глядачів звернувся В. Стус і запропонував вставанням висловити протест проти незаконних дій уряду та КДБ. А в наказі М. Шамоти значилося, що Стус звільнений «за систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу…»
І почалися поетові поневіряння. На роботу його не брали ніде, довелося працювати навіть кочегаром.
Друкувати його, звичайно, перестали. Рукопис першої збірки віршів «Круговерть» у 1968 році дістав негативну рецензію у видавництві «Молодь», і книга не побачила світу. Особливо болісно пережив він те, що й другий рукопис — «Зимові дерева», який п’ять років «залежував місце» у видавництві «Радянський письменник» і навіть був схвалений до друку, теж зазнав долі «Круговерті». «Така збірка мені була психологічно потрібна, оскільки без такої я не міг іти далі…» — писав В. Стус.
Одначе, незважаючи на утиски та переслідування, В. Стус продовжував і поетичну творчість, й активну громадську діяльність, виступав на захист прав людини, проти свавілля й беззаконня брежнєвських років. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, та не прагнув «сховатися од долі». Як згадує письменник Ю. Покальчук, у розмові з ним Василь сказав одного разу: «Я просто інакше не можу! І жити не можу спокійно і не зможу! Я знаю, що за мною одного разу прийдуть, знаю свою долю, але я почуваю, що мушу її пережити саме ось так». І лихе передчуття збулося. Стус був заарештований і звинувачений у тому, що, як говориться у вироку київського обласного суду від 7 вересня 1972 року, «систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, що порочили радянський державний лад, а також займався антирадянською агітацією в усній формі». Поета було засуджено до позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму на п’ять років і заслання на три роки.
Жорстоке і несправедливе покарання В. Стус відбував у мордовських таборах, заслання — в Магаданській області.
Відбувши покарання, 1979 року В. Стус повертається в Україну. Роки неволі не зломили його. За цей час за кордоном виходять друком дві його збірки: «Зимові дерева» (1970) та «Свіча в свічаді» (1986). Його ім’я стало широко відомим у цілому світі, поезії перекладаються англійською, німецькою, російською, іспанською та іншими мовами світу.
А поет продовжує боротьбу за національне визволення народу, за права людини. Усього вісім недовгих місяців судилося побути йому на волі в колі сім’ї, друзів.
Потім — знову арешт, звинувачення у належності до Української Гельсінкської групи і ще більш жорстокий і немилосердний присуд: десять років позбавлення волі у таборах суворого режиму, п’ять років — заслання. Усього — двадцять три роки неволі за сорок сім — як сорок сім і у Т. Шевченка — життя. Тільки ж Кобзареві судилося відбути десять років солдатчини, Стусові — десять років гулагівських таборів і померти в неволі. Хоч на захист поета, за його звільнення виступала прогресивна громадськість цілого світу, в тому числі відомий німецький письменник, лауреат Нобелівської премії Г. Белль, академік А. Сахаров, який сказав, що навіть на трагічному тлі тогочасних беззаконь «вирок українському поетові В. Стусові вирізняється своєю нелюдяністю» і закликав скасувати його.
І в умовах неволі В. Стус не зломився, виступав проти свавілля, чиненого табірною адміністрацією, за що був додатково караний. І помер він у карцері, в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року.
А через чотири роки Василь Семенович Стус був повністю реабілітований, виправданий по всіх статтях звинувачення «за відсутністю складу злочину».