Даних про кількість наукових розроблень

На основі кримінологічних досліджень в Україні

За 1998-2005 рр.

 

Вид наукової розробки	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	Разом	% до заг. кіл-ті
Проект законод., ін. нормат.-прав. акта, державної профани	2	5	25	20	11	9	19	27	118	4,3
Доповідна записка, аналіт. довідка, пропозиції, рекомендації	24	38	53	40	31	46	39	81	352	13,0
Методика, методичні рекомендації	2	9	15	19	35	20	26	34	160	5,9
Пщручник, навч.-наук. посібник, монографія, брошура	16	19	40	39	40	62	76	87	379	14,0
Докторська дисертація	-	-	2	4	4	2	6	3	21	0,7
Кандидатська дисертація	6	12	14	11	17	39	34	ЗО	163	6,0
Наукова стаття, тези до конференції, семінару	32	66	152	184	199	231	285	303	1452	53,7
Електр. банк, модель, макет бази даних кримінол. інформації						4	2	2	8	0,3
Разом	85	149	304	317	343	413	497	567	2675	100

Наведені дані свідчать про збільшення з року в рік кількості наукових розроблень, виконаних за кримінологічними досліджен­нями. Кількість їх у 2005 р. (567) більш ніж у 6 разів перевищила показник 1998 р. (85). Збільшення кількості простежується у всіх видах наукових розроблень: щодо методик і методичних рекомен­дацій (в 17 разів), наукових статей і тез до конференцій (у 9 разів), кандидатських дисертацій (у 5 разів), проектів законодавчих й інших нормативно-правових актів, державних програм та пропо­зицій до них (у 13 разів), підручників, посібників, монографій і брошур (у 5 разів). Якщо в 90-х роках не було захищено жодної докторської дисертації, то починаючи з 2000 р. захищено в серед­ньому по 2-3 дисертації в рік, а у 2004 р. — 6. В останні роки з'яви­лися нові, більш складні та системні види розроблень, такі як електронний банк даних, електронний сайт, модель, макет бази даних кримінологічної інформації.

77

  Глава 2

Заслуговує на увагу структура наукових розроблень за їх вида­ми. Вагоме місце в ній займають такі значні за обсягом, системні, розраховані на тривале масове використання розроблення, як підручники, посібники, монографії, брошури — 14,0 %, а також аналітичні документи, що, як правило, супроводжуються певними пропозиціями і рекомендаціями (13 %). Менша частка (4,3 %) роз­роблень правотворчого характеру, які можуть здійснюватися не за кожним кримінологічним дослідженням та підготовка яких вима­гає більш високої правової кваліфікації. Значну частину, а з 2001 р. більше половини всіх наукових розроблень (53,7 %) становлять наукові статті та тези до наукових конференцій. Без додаткового аналізу цього виду розроблень немає можливості оцінити значен­ня факту збільшення їхньої кількості. З одного боку, збільшення кількості наукових публікацій та тез до наукових конференцій є позитивним, тим більше ВАК України встановив певні вимоги щодо кількості публікацій для подання до захисту дисертацій, а також стосовно оприлюднення результатів останніх на зібраннях науковців. З огляду на значне зростання кількості захищених докторських та кандидатських дисертацій, збільшення кількості цього виду розробок може бути пояснено саме дисертаційними потребами. З іншого боку, аналіз показує значне збільшення кримінологічних досліджень, єдиним результатом яких мала бути підготовка наукової статті. У багатьох випадках це є свідченням «вузької» теми дослідження, однобічного його проведення, що не може бути оцінено позитивно.

Аналіз свідчить, що за кількістю виконаних розроблень протя­гом вказаного періоду наукові установи та вищі навчальні заклади, де проводяться кримінологічні дослідження, можуть бути розді­лені на кілька груп. До першої групи, де підготовлено понад 150 розроблень, належать Київський національний університет внутрішніх справ України, передусім його (до 2005 р.) Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю (НДІПБЗ) (нині — Державний науково-дослідний інститут МВС України), Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з ор­ганізованою злочинністю (МНДЦ), Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук (НДІВПЗ, Харків). Це ті наукові установи, що були утворені після здобуття

78

  Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

Україною державного суверенітету та які значною мірою спеціа­лізуються на проведенні кримінологічних досліджень. Наведені результати засвідчують правильність рішень про їхнє утворення.

Другу групу становлять установи та заклади, де в аналізовано­му періоді виконано від 100 до 120 розроблень кримінологічної спрямованості. Це — Національна академія Державної податкової служби, передусім її науково-дослідний центр, та Львівський університет внутрішніх справ. До третьої групи з кількістю роз­роблень від 70 до 100 належать Дніпропетровський університет внутрішніх справ, Київський регіональний центр АПрНУ, Харківський національний університет внутрішніх справ, Одесь­кий інститут внутрішніх справ цього університету, кафедра кримінології Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, Запорізький юридичний інститут від Дніпропетровсько­го університету внутрішніх справ та Луганський університет внутрішніх справ. Інші установи та заклади з кількістю розроб­лень менше 50 становлять четверту групу. До них належать Інсти­тут держави і права НАНУ та Одеська національна юридична ака­демія, де кількість розроблень кримінологічного спрямування, очевидно, перевищує визначений показник, але облікові дані про зазначені розроблення подаються нерегулярно.

Внесок окремих розроблень у розвиток кримінологічної науки буде розглянуто у відповідних главах Курсу. Але слід відзначити праці, в яких розглядалися загальні питання кримінології, в тому числі ті, що за своєю формою були відсутні в Україні за радянсь­ких часів. Це, передусім, підручники з кримінології, які за тих часів в Україні не видавалися. Серед них: перший підручник «Кримінологія» для навчальних закладів МВС за редакцією В. Г. Лихолоба, В. П. Філонова (Київ — Донецьк, 1997), «Курс кримінології» у двох книгах за загальною редакцією О. М. Джужи (Київ, 2002), «Кримінологія: Загальна та Особлива частини», за загальною редакцією І. М. Даньшина (Харків, 2003).

Слід назвати також курси лекцій з кримінології, видані О. І. Ко­валенком і В. П. Філоновим (1995), А. Ф. Зелінським (1996), С. Г. Семаковим (1999 та 2002), О. М. Джужею, Є. М. Мойсеевим, В. В. Василевичем (2001), Ю. В. Александровим, А. П, Гель та С. Г. Семаковим. Вийшли друком навчальні посібники з курсу

79

  Глава 2

кримінології в цілому (А. Ф. Зелінського, 2000) або з його особли­вої частини (І. М. Даньшина, В. В. Голіни, О. Г. Кальмана, 1999). Навчальні посібники «Кримінологія» у 2003 р. видані також у ряді вузів системи МВС (Луганськ, Одеса, Львів).

Загальні питання кримінології розглянуто у працях І. М. Дань­шина «Введение в криминологическую науку» (Харків, 1998) та «Криминология (понятие, предмет, задачи й система криминоло-гической науки)» (Харків, 1994), В. П. Філонова «Актуальньїе проблемьі современной криминологии» (Донецьк, 1997), В. П. Фі­лонова, О. І. Коваленка, О. В. Філонова «Социология криминоло­гии: исторические, философские, юридические й управленческие аспектьі» (Донецьк, 1999), О. М. Костенка «Основи криміно­логічної безпеки» (Київ, 2000).

На сучасному етапі відмінною рисою розвитку криміно­логічної науки в Україні є більша увага до висвітлення її методо­логічних засад, що раніше майже не зустрічалося в українських авторів. Питання методології кримінологічної науки знайшли відображення у низці названих монографічних видань, у Кон­цепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., про яку вже згадувалося у главі 1, у ґрунтовних доповідях І. М. Даньшина та А. П. Закалюка на науковій конференції «Про­блеми методології правової науки», що відбулася у Харкові у грудні 2002 р.¹.

Загальне значення для інформаційного забезпечення розвитку кримінології в Україні та прикладного застосування її надбань мали комплексні розроблення наукового колективу Академії правових наук (керівник А. П. Закалюк) «Наукове обґрунтування створення в Україні Державної автоматизованої системи криміно­логічної інформації» (19°7-2000) і «Правові та організаційно-методологічні засади заснування в Україні кримінологічної експертизи проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів» (1997-2001), а також створення в Одеській національній юридичній академії (керівник В. М. Дрьомін) у мережі Інтернет \¥ЕВ-сторінок «Кримінологія та кримінальна юстиція в Україні» і «Віктимологія в Україні» та порталу «Світ проти організованої

¹ Віси. Акад. правових наук України. — 2003. — № 2-3.

80

  Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

злочинності». У Київському регіональному центрі АПрНУ під керівництвом автора Курсу розроблено програмне та технічне за­безпечення створення автоматизованого робочого місця (АРМ) кримінолога (2002), а також дослідно-експериментальний зразок бази даних «Чинники наркозлочинності» (2005).

Термінологічному забезпеченню кримінологічних досліджень та вивченню курсу «Кримінологія» мало сприяти видання слов­ників термінів кримінології, у тому числі О. Г. Кальманом та І. О. Христич (1998, 2001), О. М. Джужею, Є. М. Мойсеевим, Т. А. Третьяковою (2000). Ще однією відмінністю розвитку кримінологічної науки у період існування України як суверенної держави стало збільшення вдвічі (з 4 до 8) кількості спеціалізова­них вчених рад для захисту докторських та кандидатських дисер­тацій з кримінології (спеціальність 12.00.08). Ця обставина разом зі зростанням обсягу дисертаційних досліджень позначилася на збільшенні кількості захищених дисертацій з кримінології. За весь повоєнний період радянського часу лише 5 українських вчених (А. Ф. Зелінський, О. Ф. Лопушанський, А. П. Тузов, А. П. Зака-люк, І. К. Туркевич) захистили дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук з кримінологічної тематики. За 15 років незалежної України докторські дисертації з криміно­логії захистили 20 осіб (В. Г. Лихолоб, В. В. Голіна, О. М. Костен­ко, О. М. Джужа, В. І. Шакун, В. О. Туляков, О. М. Литвак, В. М. Попович, В. П. Ємельянов, М. І. Мельник, М. В. Корнієнко, О. Г. Кальман, В. А. Мисливий та ін.). На початок 1991 р. в Україні налічувалося 32 кандидати юридичних наук з кримінології. Лише з 1998 по 2005 рр. з кримінологічної тематики захищено 163 кандидатські дисертації.

Розширення в Україні мережі наукових установ та вищих на­вчальних закладів, де проводяться кримінологічні дослідження, значне збільшення кількості та напрямів останніх і виконаних за ними розроблень настійливо вимагало поліпшення організації та забезпечення координації цієї наукової діяльності. Координаційні функції щодо кримінологічних досліджень та інших розроблень у сфері кримінології в Україні покладені Президією Академії право­вих наук згідно з її статутними повноваженями на створене у 1994 р. Координаційне бюро з кримінологічних проблем, про яке згадувалося у главі 1. Згідно з типовим Положенням Президії Ака­демії правових наук на Координаційне бюро з проблем криміно­логії покладено завдання планування та координації теоретичних і прикладних кримінологічних досліджень, вивчення питань підго­товки науково-педагогічних кадрів через аспірантуру (ад'юнктуру) та докторантуру, сприяння виданню навчальної та методичної літе­ратури та забезпеченню нею юридичних вищих навчальних закладів, де викладається курс кримінології, а також науково-мето­дичними розробками кримінологічних досліджень, опрацювання методології, концептуальних засад та тематики останніх, проведен­ня конференцій, семінарів, «круглих столів» для обговорення акту­альних проблем кримінологічної науки тощо. За час свого існуван­ня Координаційне бюро налагодило інформаційні зв'язки з усіма науковими установами та вищими навчальними закладами, де проводяться кримінологічні дослідження. Кількість цих координо­ваних установ за останній час зросла з 18 до 24. Щороку Бюро отримує від них та узагальнює інформацію про результати викона­них досліджень, про видану літературу, проведення конференцій, семінарів, а також пропозиції щодо планування досліджень та інших наукових заходів на наступний рік. На підставі отриманої інформації проводиться аналіз стану кримінологічних досліджень, складається систематизований координаційний план їх проведен­ня у наступному році. До цього плану подають свої пропозиції сто­совно потрібних досліджень також центральні установи правоохо­ронних органів України. За можливості ці пропозиції-замовлення включаються до планів науково-дослідної роботи координованих установ. Бюро щороку (починаючи з 1998 р.) видає Інформаційний бюлетень, в якому вміщуються аналітичні матеріали щодо стану кримінологічних досліджень за минулий рік, координаційний план їх проведення у наступному році, інформація про роботу Бюро, а також періодично оновлювана контактна інформація про коорди­новані установи.

Помітним здобутком у діяльності Координаційного бюро стало розроблення у 2001 р. та направлення координованим та іншим заінтересованим центральним установам зазначеної вище Кон­цепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст. Концепція містить методологічні засади розвитку кримінологічної науки; сучасні її ключові проблеми, прогноз динаміки основних соціальних чинників злочинності та кримінологічної си­туації в Україні на початку XXI ст., головні проблеми криміно­логії, що визначені на основі прогнозних передбачень; потреби і завдання розвитку та самовдосконалення кримінологічної науки, розширення міжнародної співпраці. Разом із Концепцією розроб­лено тематику наукових досліджень з проблем кримінології на перше десятиріччя XXI ст., що містить 187 тем за 15 основними напрямами науково-дослідної роботи.

Координаційне бюро є науково-організаційним утворенням, що діє на громадських засадах. Його документи та рішення мають ре­комендаційний характер. Бюро періодично проводить засідання, обговорення актуальних проблем кримінології, бере участь в організації конференцій, семінарів, «круглих столів». Діяльність Бюро тримається в основному на ентузіазмі його керівництва та окремих членів, потребує організаційного зміцнення, матеріально-фінансової підтримки Президії Академії правових наук та коорди­нованих установ.

Потреба інтеграції та узгодження діяльності з розроблення кримінологічних проблем та особливо з їх розв'язання не може бути вирішена лише в рамках роботи Координаційного бюро навіть за умов удосконалення останньої. Сфера впливу Бюро обмежується науковою діяльністю. Вирішення ж кримінологічних проблем потребує консолідації всіх суспільних інституцій та окре­мих громадян, заінтересованих у вжитті ефективних заходів щодо запобігання та протидії злочинним проявам, усунення (ней­тралізації) причин і умов, які сприяють їх вчиненню.

З метою вирішення зазначеного завдання на початку 1998 р. керівництво та група вчених Харківського університету внутріш­ніх справ виступили з ініціативою створення Кримінологічної асоціації України. Метою її створення мало стати об'єднання зусиль фахівців, які професійно займаються вивченням проблем запобігання та протидії злочинності, розвитком кримінологічної науки та практики. Головне завдання Асоціації вбачалося у роз­витку, поширенні та практичному використанні кримінологічних знань у різних формах відкритої, ініціативної, заінтересованої Діяльності. Більшість вчених-кримінологів, колективів вищих

83

  Глава 2

навчальних закладів та наукових установ, працівники правоохо­ронних органів підтримали створення Асоціації. Ініціативною гру­пою за підтримки міністра внутрішніх справ України Ю. Ф. Крав­ченка 26.05.1998 р. у Києві було скликано Установчу конференцію Кримінологічної асоціації України (КАУ), яка визнала актуаль­ним і своєчасним створення КАУ, затвердила Статут та обрала її Правління, передбачила організаційні заходи щодо реєстрації Асоціації та ЇЇ Статуту, розробки першочергових та перспективних завдань діяльності КАУ. Міністерством юстиції України Криміно­логічна асоціація України 23.07.1998 р. була зареєстрована як Всеукраїнська громадська організація, офіційно визнано її Статут, організовано прийом та реєстрацію індивідуальних та колектив­них членів. КАУ вжито організаційні заходи щодо розроблення пропозицій до державних програм, проектів законодавчих актів, проведення науково-практичних конференцій, сприяння у виданні кримінологічної літератури та ін.

Значним здобутком діяльності КАУ стало проведення у Києві 30.11.2000 р. І Всеукраїнського з'їзду кримінологів та загальних зборів членів асоціації. На з'їзді з доповідями виступили міністр внутрішніх справ Ю. Ф. Кравченко «Про стан та основні завдання поліпшення кримінологічної ситуації в Україні», голова Коорди­наційного бюро з проблем кримінології А. П. Закалюк «Про стан та проблеми розвитку кримінологічної науки в Україні». В обгово­ренні доповідей взяли участь провідні кримінологи країни, працівники правоохоронних органів, фахівці у сферах економіки, психології, педагогіки, медицини та ін. З'їзд прийняв розгорнуту резолюцію, в якій передбачив ряд конкретних заходів у справі кримінологічного забезпечення боротьби зі злочинністю, впрова­дження досягнень кримінологічної науки в практику, удоскона­лення та подальшого розвитку кримінології як науки, поліпшення кримінологічної підготовки юридичних кадрів та щодо ор­ганізаційної діяльності. Резолюцію з'їзду було надіслано Адміністрації Президента України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України, ряду міністерств та інших централь­них установ державних органів країни.

На загальних зборах Кримінологічної асоціації України її президентом було обрано Ю. Ф. Кравченка, віце-президентами —

84

  Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

тора Харківського національного університету внутрішніх прав О. М. Бандурка та А. П. Закалюка. У розширеному складі переобрано правління КАУ.

Протягом 2001-2004 рр. за участю КАУ проведено ряд науко­во-практичних конференцій загальноукраїнського та регіонально­го рівня. За її сприяння видано чимало кримінологічної літерату­ри. Налагоджено зв'язки з багатьма міжнародними організаціями. Члени КАУ взяли активну участь у заснуванні у 2001 р. Євро­пейської асоціації кримінологів (Е5С), брали участь у проведенні її щорічних конференцій у Лозанні (Швейцарія, 2001), Толедо (Іспанія, 2002), Гельсінкі (Фінляндія, 2003), Амстердамі (Нідер­ланди, 2004). На запрошення Американської асоціації криміно­логів (ААС) брали участь у її конференціях у Вашингтоні, Сан-Франціско, Атланті. Вчені та практичні працівники — члени КАУ провели спільні кримінологічні дослідження з Національ­ним Інститутом Юстиції США, установами Ради Європи. За підтримки останньої в Україні спільно проведені семінари з проблем запобігання та протидії корупції, організованій злочин­ності, торгівлі людьми та ін.

Подією в діяльності КАУ стало проведення у червні 2004 р. у Харкові науково-практичної конференції з проблем запобігання та протидії злочинності у сфері економіки. Тоді ж відбулися чер­гові загальні збори Асоціації, які заслухали та схвалили звіт про її роботу (О. М. Бандурка), обрали новий склад Правління КАУ. Президентом Асоціації знову обрано Ю. Ф. Кравченка, віце-пре­зидентами — О. Н. Ярмиша (на той час ректор Харківського національного університету внутрішніх справ) та А. П. Закалюка. На загальних зборах презентовано перший випуск друкованого органу КАУ — альманаху «Вісті Кримінологічної асоціації України». Безперечно, в діяльності КАУ є ще ряд недоліків, в основному організаційного характеру. Проте є всі підстави ствер­джувати, що Асоціація відбулася, довела доцільність її створення та має перспективи на майбутнє.

Завершуючи історичний огляд розвитку кримінологічної дум­ки в Україні, вважаємо за можливе зробити висновок, що нині Українська кримінологія сформувалася як окрема галузь науки з основними атрибутами та ознаками, які визначають самостійну

85

  Глава 2

наукову галузь. Разом із тим, необхідно визнати, що у становленні української кримінології є ще ряд серйозних проблем та пере­шкод, які гальмують процес її подальшого розвитку та удоскона­лення. Серед останніх слід назвати такі:

— збільшення кількості кримінологічних досліджень не завжди супроводжується підвищенням їхньої якості, передусім у досяг­ ненні результатів на рівні сучасних вимог до науки та потреб прак­ тики;

— тематика досліджень не охоплює всіх необхідних напрямів та тем, залишаються поза увагою або поверхово вивчаються деякі гострі проблеми практики протидії злочинності, особливо вияв­ лення та усунення її причин та умов, запобігання їхньому впливу; загалом є недостатньо критичною спрямованість кримінологічно­ го аналізу практики боротьби зі злочинністю,

—          залишаються обмеженими інформаційне забезпечення досліджень та можливості кримінологів щодо отримання необхідної статистичної інформації, використання інформаційних технологій;

— методологія та методичне забезпечення досліджень розвива­ ється повільно, як правило, формується за багаторічними стандар­ тами, що відстають від сучасних досягнень науки;

— мало розробляється фундаментальних теоретичних проблем, нерідко ще використовуються застарілі положення та визначення без їх сучасного творчого осмислення; теоретичні прогалини та не­ достатнє пізнання основ кримінології мають місце навіть у дисер­ таціях, у тому числі докторських; разом із тим деякі пропоновані «новели» в теорії кримінології не мають необхідного наукового обґрунтування;

— написання значної кількості підручників, курсів лекцій, на­ вчальних посібників з кримінології проводиться за стандартною, застарілою схемою, іноді фахівцями, які не мають достатньої під­ готовки для кваліфікованої роботи такого роду, частина цих публікацій не вирізняється творчою самобутністю та переконли­ вою доведеністю потреби їх видання;

—          поширився прихований та відвертий плагіат, особливо у дисертаціях та публікаціях, що мають бути подані до захисту дисертацій; у проведенні наукової атестації допускаються непо­ одинокі факти легковажного, невимогливого ставлення до дисер-

86

  Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

_ацій, передусім в оцінці їхнього теоретичного змісту, новизни, неску в розроблення наукових проблем, мають місце порушення норм етики та моралі, що позначається на зниженні загального професійного рівня кримінологів, у тому числі й тих, які отрима­ли наукові ступені;

— недостатнім та не завжди методологічно виправданим є взаємозв'язок з іншими науками, при цьому інколи допускається «розмивання» предмета кримінологічного дослідження, останнім охоплюються питання, що є специфічними для предмета інших наук, а запозичені у такий спосіб гіпотези замість їхньої ґрунтов­ ної перевірки, в тому числі емпіричним шляхом, подаються як завершені висновки;

— недостатньо реалізуються положення та рекомендації Кон­ цепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., ці питання рідко ставляться на обговорення кримінологів: як на­ уковців, так і практиків, низка цих положень підлягає оновленню;

— мало, навіть за обмежених інформаційних та фінансових можливостей, розвивається міжнародна співпраця, передусім з європейськими кримінологічними центрами та кримінологами країн СНД, насамперед Росії;

— не приділяється увага науково-методичному та організа­ ційному забезпеченню розвитку кримінологічної практики, більшість науковців у галузі кримінології традиційно обмежують свою увагу сферою науки та викладанням навчального курсу;

— як і за радянських часів, з боку органів державної влади, навіть найвищих, реально не звертається увага на кримінологічні Дослідження, ігноруються потреби залучення кримінологів до розроблення державних документів із соціально-економічних, політичних, інших важливих суспільних проблем, а також зако­ нопроектів; не відпрацьовані на державному рівні нормативний порядок та практичний механізм реалізації та запровадження у практику кримінологічних, як і будь-яких інших наукових роз­ роблень;

~- не використовується розвиток та можливості кримінологічної науки для формування і визначення державної політики у сфері за­побігання та протидії злочинності, а також політики і практики Державно-правової розбудови української держави в цілому.

87

  Глава 2