Запобігання злочинності у сфері сімейно-побутових відносин

здійснюється за загальновизначеними напрямками, рівнями, мас­штабами. Лише адресати, форми і зміст запобіжних заходів у цій сфері мають специфічну спрямованість. Деяку специфіку у цьому відношенні мають також суб'єкти і заходи запобігання тяжких на­сильницьких злочинів, що вчиняються у ній. Суб'єкти діяльності щодо запобігання насильницьких проявів у сімейно-побутових відносинах із певними функціями у ній визначені Законом Ук­раїни «Про попередження насильства в сім'ї». До числа цих суб'єктів віднесені: 1) спеціально уповноважений орган виконав­чої влади з питань ведення зазначеної діяльності. На сьогодні функції цього органу виконує Міністерство у справах сім'ї, спорту та молоді; 2) служба дільничних інспекторів міліції та криміналь­на міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; 3) органи опіки і піклування; 4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї, у тому числі кризові центри та центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства; 5) органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації незалежно від форми власності, об'єднання громадян, а також окремі громадяни.

Загальні заходи запобігання насильницьким злочинам проти життя і здоров'я людини вже розглядалися. Виокремимо тут ті за­побіжні заходи, які спрямовуються на перешкоджання вчиненню згаданих злочинів саме у сімейно-побутовій сфері. Серед заходів загальної профілактики останніх, що мають соціально-економіч­ний характер, можна назвати: підвищення рівня оплати праці; зменшення податкового навантаження; розширення можливості зайнятості працею, передусім для молоді, жінок; економічний за­хист найменш забезпечених верств населення; пільги та адресна допомога особам, що перебувають у критичній ситуації та інше. Це все разом має підвищити рівень матеріального забезпечення у сім'ях, знизити у них матеріальне незадоволення, психологічну на­пругу та конфлікти на цьому ґрунті.

Водночас висловлюється думка, що уникнути будь-яких розбіжностей, навіть між близькими людьми, загалом неможливо через те, що людина конфліктна за своєю природою, що і вияв-

64

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

ллється у суперечках¹. Проте здається, що обґрунтованих аргу­ментів стосовно зумовлення розбіжностей та суперечок лише при­родною конфліктністю людини ще не виведено. Остання безпе­речно є характерологічною рисою, яка у різних людей виявляється далеко не однаково. Розбіжності скоріше є проявом людської індивідуальності та за певних розумових і культурних властивос­тей зовсім не обов'язково мають привести до конфлікту, тим більше у кримінальній формі. Недарма здавна мовиться, що «ро­зумні розлучаються, а дурні — б'ються».

Соціальні та соціально-психологічні заходи профілактики по­кликані створювати обстановку культу людини, розуміння її індивідуальності, права на власні інтереси та переконання, разом з тим поважання спільних, сімейних цінностей, жінки як матері, господині. Підкреслюється профілактичне значення забезпечення суспільної активності обох із подружжя, участі сімей у розв'язанні суспільних справ в органах і формах місцевого самоврядування, розширення громадського інтересу до дотримання норм моралі у сім'ях, у побутовому середовищі.

Морально-етичні заходи профілактики у цій сфері також по­винні мати свою спрямованість та специфічні форми. Визначають­ся також технічні, організаційні, правові заходи. Серед останніх безпосереднє значення має Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» № 2789-ПІ від 15 листопада 2001 р., який пе­редбачає низку профілактичних заходів правового, організаційно­го, інформаційного та іншого характеру.

Слід зазначити, що протягом 1999-2004 рр. вищими органами державної влади України була прийнята низка концептуальних та програмних документів, спрямованих на удосконалення соціаль­ної політики, соціального забезпечення населення, державної сімейної політики, формування здорового способу життя, розвит­ку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, полі­пшення становища жінок і сім'ї, охорони материнства і дитинства тощо, виконання яких мало б створити надійне підґрунтя для за-гальносоціальної профілактики сімейно-побутових конфліктів та загалом сприяти скороченню правопорушень, у тому числі тяжких

Ніконова Л. Інструкція з домашніх сварок // Дзеркало тижня. — 2004. — № 18-19. ^{3 7}-328         65

  Глава 1

злочинів, у сфері сімейно-побутових відносин. Проте, як відомо, останнього не сталося. Причиною цього є загальний декларатив­ний характер більшості заходів та дій, передбачених названими документами, та до того — незабезпеченість їх здійснення відпо­відним фінансуванням. Тому не випадково на Всеукраїнській на­уково-практичній конференції «Тенденції розвитку сучасної сім'ї в Україні», яка відбулася у травні 2004 р., був зроблений однознач­ний висновок, що українська сім'я тяжко хвора, а заходи держав­ної влади стосовно допомоги їй залишаються переважно благими намірами, далекими від суворої життєвої дійсності.

Характерно, що сучасні дослідники кримінологічних проблем злочинності у сфері сімейно-побутових відносин до заходів за­гальної профілактики останніх цілком обґрунтовано відносять і безпосередньо медичні заходи із забезпечення доступної кваліфі­кованої медичної, включаючи психіатричну, допомоги, здешевлен­ня вартості та підвищення якості ліків та медичних послуг, розви­ток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної ме­дицини тощо¹.

Серед заходів спеціально-кримінологічного призначення за­гального характеру пропонуються такі:

а)       виявлення джерел криміногенних чинників у сімейно-побу­ товій сфері, передусім у неблагополучних сім'ях; передумов, при­ чин та сприяючих обставин негативного впливу; виявлення фактів сімейної конфліктності та деморалізованих родин, сімей із поглиб­ леним рівнем бідності та відсутністю джерел існування, а також сімей, серед членів яких перебувають особи, раніше засуджені, у першу чергу — за вчинення злочинів у сімейно-побутовій сфері;

б)       запобігання дитячій бездоглядності;

в)       здійснення контролю за сім'ями з підвищеним ризиком на­ сильницьких проявів, у тому числі вчинення злочинів цієї категорії;

г)       підтримка сім'ї (матеріальна, у вирішенні житлових, кому­ нальних проблем, забезпеченні трудової зайнятості, догляду за немічними, престарілими);

ґ) розвиток сфери спільного сімейного дозвілля;

¹ Гомовкт Б. М. Вказ. праця. — С. 169.

66

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

д)       психологічна корекція сімейних відносин, у тому числі через створення відповідних служб, забезпечення в разі потреби спеціа­ лізованого лікування та післялікувальної реабілітації;

е)        створення громадських формувань запобіжної діяльності, спрямованих на сферу сімейно-побутових відносин;

є) здійснення примусових заходів згідно з нормами цивільного, сімейного, житлового, адміністративного, кримінального законо­давства;

ж)        розробка та здійснення відповідних організаційних заходів щодо забезпечення виконання названих видів запобіжної діяльності.

Заходи індивідуального запобігання насильницьким злочи­нам у сімейно-побутовій сфері за тактикою, використовуваними засобами мало чим відрізняються від подібних заходів, здійснюва­них стосовно насильницьких злочинів іншої мотивації, і загалом від рекомендованих індивідуальних форм запобіжної роботи. Від­мінність має місце щодо об'єктів, деяких форм і засобів їх здійснення та у їх змістовності і спрямованості. Адресатами цього різновиду індивідуальної запобіжної діяльності є суб'єкти сімей­но-побутових відносин, особистість яких вирізняється анти-суспільною спрямованістю саме на цю сферу, властивістю викори­стовувати насильство у згаданих відносинах, її поглибленням до спроможності вчиняти антигромадські та протиправні (незло-чинні) насильницькі прояви. Ознаки таких осіб детально розгля­далися вище. Зміст здійснюваних заходів має бути предметне підпорядкований усуненню (нейтралізації) умов і обставин, що сприяють криміногенній мотивації вчинків особи, перешкоджан­ню формування наміру вчинити насильницький злочин, а в разі сформованості такого наміру — відверненню можливості його ре­алізації та припиненню останньої, якщо така розпочалася. Щодо визначення тактики здійснення індивідуально-запобіжного впли­ву на зазначених осіб рекомендується користуватися методичною літературою з цих питань, якої достатньо видано і поширено у відомчому порядку.

Загальнопривентивне та індивідуально-запобіжне значення ма­ють правові засоби реагування на прояви насильства в сімейно-по-"Утових відносинах, у тому числі адміністративно-правові, цивіль-°-правові у разі вчинення відповідних правопорушень, а також

67

  Глава 1

кримінально-правові з метою запобігання повторного вчинення кримінальних проявів у цих відносинах¹.

Більш детально групи суб'єктів, стосовно яких необхідно здійснювати індивідуально-запобіжні заходи на стадіях профілак­тики, відвернення можливості та припинення реалізації наміру вчинити злочин у сімейно-побутовій сфері, включаючи й по­тенційних потерпілих, а також стадії, форми та інші особливості цієї діяльності докладно описані у нещодавно виданій монографії з кримінологічних проблем цього різновиду насильницької зло­чинності у згаданій сфері².

<Ј 6. Злочини проти права власності громадян (поза сферою економіки)

Як зазначалося на початку глави, власність особи є матеріаль­ним вираженням її конституційного права власності, права во­лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно з Конституцією України (ст. 41) ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За своєю формою та суб'єктом здійснення чинне законодавства України поділяє право власності так: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право кому­нальної власності; г) право колективної власності (зокрема підприємств, громадських організацій та інших об'єднань грома­дян); ґ) право приватної власності, зокрема право спільної влас­ності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерсь­ке) господарство; д) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій. Згідно з наведеним людина в Україні як громадянин має право відповідно до закону користуватися природними об'єктами права власності народу (ст. 13 Конституції), для задоволення своїх потреб — об'єктами права державної та комунальної власності (ст. 41 Кон­ституції), бути суб'єктом права колективної (у межах належної частки) та приватної власності. Названі, так би мовити, власнісні права належать до загального обсягу прав людини і громадянина,

¹ Докладно про них див.: Правові та кримінологічні засади запобігання насильству в сім'ї. — С. 85-110.

² Головній Б. М. Вказ. праця. — С. 185-211.

68

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

утвердження і забезпечення яких є обов'язком держави та які перебувають під захистом закону.

У розділі VI Особливої частини КК злочини проти власності передбачені незалежно від форми останньої, чим підкреслюється забезпечення державою однакового захисту прав усіх суб'єктів права власності, їх рівності перед законом (ст. 13 Конституції). У цьому параграфі розглядається кримінологічна характеристика злочинних посягань на право власності громадян.

Як відомо, розділ VI Особливої частини КК передбачає злочи­ни проти власності незалежно також від мети володіння, користу­вання, розпорядження нею: економічної, тобто для отримання прибутку, додаткової вартості, або позаекономічної — в інтересах задоволення власних потреб особи у забезпеченні і підтриманні життя, здоров'я, житлово-побутових та інших матеріальних умов, можливостей освітнього, культурного, фізичного та іншого гар­монійного розвитку. Проте за кримінологічною характеристикою злочини проти власності з економічною та позаекономічною ме­тою суттєво різняться. Тому у Курсі вони розглядаються окремо. Злочини проти власності, яка не має призначення задовольняти економічний інтерес, розглядаються у цьому параграфі. Злочини проти будь-яких форм власності, що використовується у сфері економіки з економічною метою, є предметом розгляду у наступ­ній главі Курсу, де докладно подається їх відмінна характеристика.

Розділ VI Особливої частин КК передбачає 14 складів злочинів проти власності. Вбачається, що всі вони можуть спрямовуватися проти права власності громадянина. Відмічається, що ці злочини мають загальні правові ознаки: родовий об'єкт, предмет, корис­ливий мотив та корисливу мету. Родовим об'єктом злочинів, пе­редбачених розділом VI Особливої частини КК, визнається право власності, що охоплює право власника на володіння, користуван­ня і розпорядження своїм майном. Предметом абсолютної біль­шості зазначених злочинів закон називає майно — речі матеріаль­ного світу, що мають специфічні ознаки: фізичного, вартісно-по-^требнісного (звичайно неточно називають економічного. — А. 3.) та юридичного змісту. Фізичні ознаки речей відбивають їх ма­теріальний характер: здатність бути вилученими з володіння влас-^ика, переміщеними, пошкодженими, знищеними, такими, що

69

  Глава 1

втратили свою речову властивість, тощо. Вартісно-потребнісні ознаки речей розкривають їх властивість мати мінову та спожив­чу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов'язані з ними інші потреби людини. Серед них можуть бути й економічні потреби: у разі коли речі, володіння та розпорядження ними задо­вольняють економічні інтереси (про економічний інтерес див. детальніше у наступній главі). Оскільки не кожна з речей і не у кожному випадку слугує для задоволення економічного інтересу, їх вартісно-потребнісні ознаки загалом неточно іменувати економічними. До юридичних ознак майна як предмету злочинів проти власності належать: 1) його неналежність винному, воно по­винно бути чужим для нього, тобто не перебувати у його власності чи законному володінні, а належати, як правило, іншому суб'єкту права власності; 2) його неналежність до предмета злочинів, пе­редбачених іншими розділами Особливої частини КК¹. Загальний для злочинів проти власності корисливий мотив полягає у праг­ненні винного протиправне скористатися потребнісною влас­тивістю чужого або нічийного майна, обернути його на свою користь або користь іншої особи. При цьому винний або інша осо­ба набувають можливість задовольнити свою потребу, отримати у цьому користь, а власник позбавляється такої можливості. Понят­тя корисливої мети близьке до поняття корисливого мотиву, воно відбиває ціль досягнення результату, зумовленого останнім. Всі названі ознаки є кримінально-правовими, водночас вони мають і кримінологічне значення. Прикладом є розуміння поняття ко­ристі, що визначає зміст корисливого мотиву вчинення злочину. Сучасний кримінологічний аналіз злочинів проти власності свідчить, що за ринкових умов поняття користі та відповідно корисливого мотиву потребує уточнення, принаймні диференці­йованого підходу. Протягом десятиріч радянського часу користь ототожнювалася із здобуттям вигоди, а то й багатства, що одно­значно оцінювалося негативно як правом, так і суспільною морал­лю. Корисливе спонукання до вчинення злочину беззастережно прирівнювалося тодішнім Кримінальним кодексом до низьких (рос. — «низменньгх») та передбачалося як обставина, що обтяжує

¹ Науково-практичний коментар Кримінальне кодексу України. — 3-є вид., псрсроб. та доп. / Заред. М. І. Мельника, М. І. Хаврошока. — С. 413-416.

70

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

відповідальність (п. 4 ст. 41). Єдиним джерелом отримання влас­ності (майна, грошей, інших матеріальних предметів) соціалістич­на мораль вважала працю, головним чином на державних чи коо­перативних підприємствах, в установах, організаціях. Будь-яке інше матеріальне надбання поза працею (її результатом за певних умов могли бути визнані також спадщина або предмет дарування) вважалося вчиненим для задоволення корисливої потреби.

Із переходом до ринкових відносин стали змінюватися правова та моральна оцінки (або принаймні їх гострота) щодо мотиву ко­ристі. Сама по собі користь, тобто отримання вигоди, задоволення матеріального інтересу є ознакою і правилом ринкових відносин. Виникла потреба розрізняти користь суспільно прийнятну від суспільне неприйнятної і навіть кримінальне караної. Пропонува­лися різні критерії розв'язання цього непростого питання: за мірою прибутку, мірою користі, за межею якої остання стає осу­джуваною; за джерелом прибутку — власним чи належним іншим особам та інше. Проте названі підстави нерідко не дають чіткого поділу. Більш точним, на нашу думку, критерієм є спосіб задово­лення корисної (найчастіше матеріальної) потреби. Суспільно прийнятний спосіб отримання користі, прибутку заохочується суспільством, забезпечується правом і поступово поділяється суспільною мораллю¹. Суспільно неприйнятний, а тим паче зло­чинний спосіб задоволення корисливої мети визнається незакон­ним і стає ознакою його корисливого мотиву. Отже, корисливість стає та має визнаватися кримінальне караною у разі використан­ня суспільно-небезпечного злочинного способу (джерела) її задоволення (досягнення). Наведені міркування, на наш погляд, Дають підстави для таких висновків. По-перше, для уточнення розуміння корисливої мети при вчиненні крадіжки або іншого злочину, яка наявна лише тоді, коли останній вчиняється суб'єктом з наміром збагатитися самому або незаконно збагатити Інших осіб. Кримінологічний аналіз показує, що значна частка злочинів проти власності, передусім крадіжок, інших майнових

,. ^коли ' ^{в па}ш час корисливий мотив визначається як аморальне прагнення (див.: Юри-

тивд" "^{ДИКЛОПедія: Т 3}' ~ ^К" ²⁰⁰¹' ~ ^С' ³⁵³)'^{3 чим МОЖІІа} погодитися лише стосовно мо-гп ^ ^;" "Р°^типравпого діяння, яке само по собі є аморальним, а не загалом щодо будь-яко-¹⁰ корисливого вчинку.

71

  Глава 1

посягань, насамперед не поєднаних із насильством, за життєвих умов переважної частини населення сучасного українського суспільства вчиняється не для збагачення, а з метою задоволення елементарних матеріальних потреб (у їжі, одязі, забезпеченні жит­ла, простіших побутових умов тощо). Через це поняття корисливої мети злочинів проти власності доцільно доповнити у такий спосіб, що вона наявна, коли злочин вчиняється з метою збагачення са­мому або збагачення інших осіб. По-друге, поняття корисливого мотиву слід було б також уточнити, додавши до його визначення як ознаки спонукання до вчинення діяння, що має на меті збага­чення або задоволення іншого матеріального інтересу за раху­нок чужого майна у спосіб, заборонений законом.

Для потреб кримінологічної характеристики, враховуючи її відмінності, злочини, передбачені розділом VI Особливої частини КК, вчинювані стосовно права приватної власності, слід розділити на дві класифікаційні групи. Першу класифікаційну групу, що по­требує окремої видової кримінологічної характеристики, складуть найбільш поширені не поєднані з насильством крадіжки (ст. 185), не поєднані з насильством або іншими обтяжуючими ознаками грабежі (ч. 1 ст. 186) та шахрайства (ст. 190). Кількість та питома вага кожного з трьох названих видів злочинів стосовно загальної чисельності усіх зареєстрованих злочинів становила: у 2004 р. відповідно 231 632, або 44, 6 %; 40 785, або 7,9 %; 15 233, або 2,9 %; у 2005 р. — у тому ж порядку: 184 823, що становить 41,7 %; 47 050 - 10,6 %; 18 331 - 4,1 %; у 2006 р. - 131 174, або 31,1 %; 41 657, або 9,9 %; 16 160, або 3,8 %. Як видно, три названі злочини становили у 2004-2005 рр. понад 55 %, у 2006 р. - 44,8 % від усіх зареєстрованих злочинів, їх поширеність, крім крадіжок (про штучність останньої див. нижче), продовжує зростати або ли­шається фактично незмінною.

У Книзі 1 Курсу (глава 4) вже наводилися дані щодо вкрай не­гативного впливу на боротьбу з крадіжками та іншими майновими злочинами, який мало прийняття 2 червня 2005 р. Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні пра­вопорушення» (ст. 51). Відповідно до останнього було штучно за­вищено вартість злочинне вилученого, за якої настає кримінальна відповідальність за вчинення крадіжок та низки інших майнових

72

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

злочинів. Причому останнє тепер стосується не лише державного _або комунального майна, що раніше регулювалося Кодексом України про адміністративні правопорушення, а й усіх інших форм права власності, у тому числі власності громадян. Зроблено це без їх згоди і всупереч вимозі Конституції України щодо непо­рушності приватної власності. В результаті з-під реєстрації та відповідно — притягнення до кримінальної відповідальності «од­ним махом» було «виведено» у II півріччі 2005 р. понад 20 тис. зло­чинців, у 2006 р. — майже 32 тис., що вчинили крадіжки та інші майнові посягання. Зрозуміло, що наведене привело до «скорочен­ня» поширеності крадіжок у 2005 р. більш як на 46 тис., у 2006 р. — на 53,6 тис. Насправді ж майже 100 тис. громадян, чиє право приватної власності було порушено фактично у злочинний спосіб та завданні кожному з них збитки у сумі майже 400 грн у 2005 р. та до 525 грн із 1 січня 2006 р., залишилися поза захистом криміналь­ного закону і навіть без відшкодування збитків, бо зрозуміло, що у разі відмовлення у кримінальному переслідуванні злодіїв міліція не займається їх розшуком. Чи замислювалися над цим народні обранці — захисники народу, які так легко і без будь-яких заува­жень знехтували правом приватної власності своїх виборців?

Другу класифікаційну групу злочинів проти права приватної власності, відмінну за своєю кримінологічною характеристикою, становлять посягання, що поєднані з насильством або іншими об­тяжуючими ознаками, зокрема: розбої (ст. 167), яких у 2004 р. налічувалося 5 538 (1,1 %), у 2005 р. - 6 707 (1,5 %), у 2006 р. -6 464 (1,5 %); грабежі, поєднані з означеними ознаками (частини 2, 3,4, 5 ст. 186), - у 2004 р. та у 2005 р. - 0,6 %, у 2006 р. - 0,4 %; ви­магання (ст. 189): у 2004 р. - 1 319, у 2005 р. - 1 153, у 2006 р. -913 — по 0,2 % в кожному з трьох років.

Злочини першої з виокремлених груп зазвичай відносять до класифікаційного виду корисливих, другої — до насильницько-ко­рисливих. Розглянемо окремо їх кримінологічну характеристику.

Серед злочинів, що належать до корисливих, як і серед злочин­ності загалом, найбільш масовими є крадіжки. В Україні, як і в агатьох інших країнах, саме поширеність крадіжок головним чином визначає рівень загальної злочинності. Ця залежність зумовлює фактично аналогічну тенденцію щодо динаміки

73

  Глава 1

реєстрації крадіжок і злочинності загалом. Порівняно з 1992 р. кількість зареєстрованих крадіжок поступово збільшувалася до 1996 р. (+ 10,3 %), потім стала зменшуватися (незважаючи на незмінність і навіть погіршення стану чинників, які її зумовлюва­ли) й у 2002 р. була меншою на 14,9 %. У 2003 р. вона різко збільшилася (майже на 5 %), але вже у 2004 р. скоротилася на 12,6 % проти попереднього року. Особливо помітне скорочення кількості зареєстрованих крадіжок спостерігалося у 2005 р. та 2006 р., про дійсні причини цього «феномена» йшлося вище. Крадіжки приватного майна належать до найбільш «регульовано­го» стосовно реєстрації виду злочинів. Щороку значна кількість (навіть у 2003 р., коли питома вага реєстрації злочинів, у тому числі крадіжок, була найвищою), близько 100 тис. заяв і повідо­млень про вчинення крадіжок приватного майна через непра­вомірні оцінки правоохоронців залишалася поза передбаченим законом реагуванням у формі порушення кримінальної справи. У 2005-2006 рр. нереагуванню на крадіжки сприяла названа вище необгрунтована зміна законодавства.

На поширення крадіжок впливає й недосконала практика їх розкриття. Якщо зареєстрованих злочинів загальнокримінальної спрямованості у 2006 р. було загалом розкрито 66,7 %, то крадіжок — 49,3 % (на 3,1 % менше, ніж у 2005 р.), у тому числі з квартир — 51,6 %, транспортних засобів — 54,7 %. Інакше кажучи, навіть після значного зменшення кількості заведених і розслідува­них кримінальних справ про крадіжки половина винних у їх вчи­ненні залишається невиявленими. Можна уявити, про яку кількість крадіжок свого майна за існуючої практики фактичного незабезпечення реагування на них громадяни не повідомляють до правоохоронних органів, зневірившись у тому, що їх майнові пра­ва та інтереси будуть захищені від злочинних посягань.

Звичайно, крім зазначених суб'єктивних причин, що відбива­ють недоліки правоохоронної практики, є й об'єктивні чинники поширення посягань проти власності громадян, насамперед крадіжок, які пов'язані з детермінантами соціально-економічного та іншого характеру, про що йтиметься далі. Крім того, з давніх-да­вен відомо, що таємне, тобто непомітне для власника вилучення його майна, є найбільш доступним. Адже він або інші особи за його

74

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

дорученням не в змозі постійно і надійно контролювати збережен­ня майна. Сотні літ відома російська народна приказка, що «для вора нет запора». Навіть за сучасних модерних охоронних засобів, які, до речі, більшості приватних власників «не по кишені», згада­на приказка значною мірою не втрачає свого сенсу, хоча запобіган­ня крадіжкам є актуальним і подекуди результативним, про що та­кож йтиметься далі.

Структура крадіжок є значною мірою кримінально-правовою, тобто ознаки останніх, як підстави їх класифікації, передбачені нормою КК (ст. 185). До цих ознак належать: вчинення крадіжки повторно або за попередньою змовою групою осіб; її поєднання з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища; завдан­ня потерпілому значної шкоди, великий чи особливо великий розмір крадіжки, її вчинення організованою злочинною групою. Кримінологічна структуризація крадіжок проводиться й за інши­ми ознаками, зокрема місця, способу їх вчинення, особливостей предмету посягання, використовуваних засобів його здійснення тощо, а також за поширеністю окремих видів крадіжок, виокрем­лених за означеними ознаками. Останній показник є ніби універ­сальним для структуризації крадіжок. За цим показником найбільш розповсюдженими (серед зареєстрованих) є крадіжки із проникненням у житло або, як зазвичай говорять, квартирні крадіжки, їх питома вага серед усіх крадіжок, починаючи ще з ра­дянських часів, постійно зростала й у 1995 р. досягла 40 %. Далі во­на стала зменшуватися і скоротилася в останні роки до 25-26 % (у 2006 р. — 27 %). Очевидно, далися взнаки масові заходи з укріп­лення вхідних дверей, запровадження охоронної сигналізації, а також зосередження уваги злодіїв на квартирах і приватних будинках більш багатих власників. Дані вибіркових досліджень показують, що, незважаючи на зменшення кількості та питомої ва­ги квартирних крадіжок, обсяги викраденого та заподіяні збитки від них зростають.

В Україні комплексне кримінологічне дослідження квартирних

крадіжок вперше було проведено у 80-х роках минулого століття у

Київському Філіалі ВИДІ МВС під керівництвом В. О. Кузнєцо-

^а- Його повні результати через режимні обмеження того часу

вкритим друком не публікувалися, крім даних щодо досліджен-

75

 ІГ

Глава 1

ня особи квартирного злодія¹. За часів суверенної України деякі дані кримінологічного аналізу квартирних крадіжок наводилися у працях О. М. Литвака², А. Ф. Зелінського та М. Й. Коржанського³. Більш повна кримінологічна характеристика квартирних крадіжок, як і загалом злочинів проти приватної власності, місти­лася у підручнику з кримінології, виданому у 1997 р. за редакцією В. Г. Лихолоба та В. П. Філонова⁴. Багато з наведених у цих працях характеристик зберегли своє значення донині, інші змінилися. Так, майже у всіх виданнях квартирні крадіжки відносили до так званих міських злочинів, які здебільшого вчинялися у містах, пе­редусім обласних центрах, де їх питома вага досягала 70 %. Зазна­чене пояснювалося: високою густотою населення, інтенсивною внутрішньоміською міграцією, можливостями швидко зникнути з місця крадіжки, ізольованістю помешкань міських жителів, недо­статнім запровадженням охоронної сигналізації тощо.

Як свідчать сучасні дослідження, міська «прив'язка» квартир­них крадіжок дещо змінилася. З одного боку, захищеність багатьох міських квартир помітно поліпшилася через блокування під'їздів, обладнання броньованими дверима, електронною сигналізацією тощо. З другого боку, значно зросла поширеність крадіжок з по­мешкань та господарських будівель у сільській місцевості та з дач. В. І. Скрибець, що спеціально вивчав корисливу злочинність у сільській місцевості, обґрунтовано дійшов висновку, що у ній «реалізуються суттєві протиріччя суспільства на даному етапі його розвитку у відповідних сільських регіонах»⁵. Проявом цих протиріч стало значне зниження життєвого рівня сільського населення, дефіцит робочих місць, занедбання організації економічного розвитку АПК після приватизації землі та майна ко­лективних господарств, що призвело до спаду виробництва, відсутності заробітку, зубожіння сільського населення, побутової

¹ КузІІецов В. А. Личность квартирного вора / ПроблсмьІ изучения личности правонаруши- теля: Сб. ІІауч. трудов ВНИИ МВД СССР. - М., 1984. - С. 88-95.

² Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. — К., 1997. — Розділ II.

³ Зеліпський А. Ф., Коржтіський М. Й. Корислива злочинна діяльність. — К., 1998.

¹ Криминология: Учебник для слушателей й курсантов учебньїх заведений МВД УкрашІьІ / Под. ред. В. Г. Лихолоба й В. П. Филонова. - К., 1997. - Глава XX.

Скрибець В. І. Корислива злочинність в сільській місцевості та її попередження органами внутрішніх справ: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - К., 1998, - С. 9.

76

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

моральної деградації, поширення пияцтва, крадіжок, грабежів. Наведені чинники поєдналися з помітним зниженням службової дисципліни, відповідальності та професіоналізму, а також скоро­ченням штатів працівників органів внутрішніх справ сільської місцевості, які у багатьох випадках залишають населення сіл фак­тично поза захистом. Таке ж, якщо не гірше, становище із його здійсненням й щодо помешкань дач та дачного майна. Злочинні посягання стосовно них змінили уявлення щодо сезонності крадіжок з помешкань. Якщо раніше дві третини останніх припада­ли на весняно-літній період, то тепер за рахунок крадіжок у сільській місцевості та з дач значно зросла питома вага цих посягань вчинюва­них восени, коли достиг та зібраний врожай, і навіть взимку.

Посилюється кримінологічне значення факторів ізольованості і навіть відчуженості, які характерні для більшості мешканців міських квартир, передусім у багатоповерхових будинках, що створює сприятливу обстановку для крадіжок. Разом із удоскона­ленням технічних засобів охорони квартир зростають озброєність та навички злодіїв у подоланні цих засобів, дистанційному сте-, женні та підслуховуванні мешканців квартир, особливо якщо йдеться про помешкання насичені валютою, значновартісними ко­штовностями, антикваріатом, картинами тощо. Водночас слід підкреслити, що через зубожіння значної частини населення, падіння його купівельної спроможності квартира нерідко перетво­рюється у місце, де є мінімальний обсяг речей першої не­обхідності: одягу, взуття, побутового забезпечення. Викрадення останніх часто ставить сім'ю у безвихідь, позбавляє засобів існу­вання. Тому реальне соціальне значення збитків, завданих крадіжкою, часто є незрівнянно вищим номінальної вартості вкра­деного. Це також примітивно не бралося до уваги законодавцями при скасуванні кримінальної відповідальності за так звані «мало­вартісні» крадіжки та насамперед ініціаторами цієї зміни, які дба­ли не про захист прав людей, а про зменшення у такий спосіб сво­го службового навантаження та штучне «покращання» результатів особистої діяльності. Проблема крадіжок із квартир та інших по­мешкань громадян залишається чи не найгострішою серед тих, що визначають ненадійність та небезпеку умов побуту сучасного ук-Раїнського суспільства.

77

  Глава 1

Порівняння даних дослідження особи квартирного злодія пока­зує, що за останні 25 років відбулися суттєві зміни у криміно­логічній характеристиці останньої. Згідно з даними дослідження В. О. Кузнєцова, проведеного у 1982-1983 рр.¹, серед квартирних злодіїв певну частку становили «випадкові» злочинці, для яких крадіжка була нехарактерним епізодом, а більшість становили злодії-рецидивісти, що злісно не бажали жити за рахунок чесної суспільне корисної праці. Ці дві групи осіб у незначних частках (по 10-12 %) збереглися і на сьогодні. Водночас майже половину квартирних злодіїв, як і загалом тих, що вчинив крадіжки, тепер становлять особи, які не мали роботи, що здатна забезпечити при­стойне утримання сім'ї, непрацездатних батьків, безуспішно нама­галися її знайти і зрештою стали на шлях крадіжок. Серед зазначе­них осіб щорічно на 1-2 % зростає питома вага жінок. Це є вкрай гострою соціальною проблемою. Серед цієї групи осіб значну час­тину становлять ті, яких звільнено з установ виконання покаран­ня, після чого вони не змогли чесно влаштуватися на волі, що свідчить про невирішеність низки питань їх соціальної адаптації. До 20-25 % злодіїв подалися до нових крадіжок, особливо на се­лах, дачних місцевостях та й у містах, з метою здобути кошти на придбання спиртних напоїв, наркотиків. Вони вчиняють, як пра­вило, по декілька, іноді десятки крадіжок, перш ніж їх притягують до відповідальності. Незначну за чисельністю, але вкрай небезпеч­ну за діяннями становить група злодіїв-професіоналів, про них до­кладніше нижче.

Якщо у минулому найбільш поширену серед квартирних злодіїв становила вікова група 16-17-літніх (до 20 %), то тепер та­кої ж питомої ваги досягли групи 25-30 та 35-40-літніх, тобто осо­би найбільш працездатного віку, чия трудова здатність не реалі­зується, що корелюється зі зміною провідної мотивації вчинення крадіжок — з метою забезпечення нагальних матеріальних потреб виживання свого і сім'ї.

У дослідженнях, опублікованих у середині 90-х рр. минулого століття², зверталася увага на те, що 47,7 % квартирних злодіїв до

¹ Кузнецов В. А. Вказ. праця. — С. 89 та ін.

² Криминология: Учебпик / Под. ред. В. Г. Лихолоба й В. П. Филонова. — С. 369.

78

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

вчинення крадіжки так чи інакше знали потерпілих, а значна час­тина була навіть знайома з ними. У сучасний період це явище значно скоротилося. Переважна більшість населення із засторо­гою ставиться до заведення випадкових знайомств, запрошення до квартири незнайомих людей, всіляко цього уникає. Винятком, як правило, є діти, чим користуються злочинці, використовуючи для проникнення до квартири однолітків, легендованих «родичів», інших «цікавих» осіб тощо.

Водночас серед злочинців-злодіїв, особливо у злодійських гру­пах, значно поширилося і перетворилося майже на правило попе­реднє, нерідко тривале досконале вивчення об'єкта майбутньої крадіжки. Фігура так званого «наводчика» на квартиру була відо­ма й раніше. Проте зараз виокремився певний професійний пласт «розвідників-спостерігачів» за об'єктом майбутнього злочину (не лише крадіжки), які на замовлення або з власної ініціативи з'ясо­вують та аналізують інформацію щодо останнього, його режиму, захисту, охорони тощо, а потім вигідно реалізують її.

В останні роки зросла питома вага (до 35 %) квартирних та інших крадіжок, вчинених злочинною групою з чітким розподілом ролей, використанням технічних засобів, професійних якостей, зв'язків із працівниками правоохоронних органів. Непоодиноки­ми стали злочинні злодійські групи, основу яких склали колишні працівники органів міліції, що володіють навичками оперативної діяльності. Низка злочинних груп набула якостей організованого угрупування, для якого крадіжки перетворилися у свого роду кримінальний промисел зі спеціально організованою системою прикриття («дах»). Про групи, що ведуть організовану злочинну діяльність, окремо йтиметься у главі 4 Книги 2 Курсу.

Другим за поширеністю видом крадіжки є таємне заволодіння транспортним засобом. Відповідальність, за його крадіжку, так са­мо, як і за інші види незаконного заволодіння транспортними за­собами (відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із за­стосуванням насилля тощо) передбачена ст. 289 КК. Крадіжки Цього виду становлять менш ніж 2 % серед усіх крадіжок, але вони мають значну суспільну небезпеку. Остання зумовлюється низкою факторів: високою вартістю викраденого засобу; його спе­цифічним призначенням виконувати функцію швидкого пересу-

79

  Глава 1

вання, транспортування, що має особливе значення у сучасний період суспільного розвитку; різким збільшенням в останні роки кількості цих злочинів (у 2004 р. — 3 889, що вдвічі перевищувало рівень 1997 р. - 1 963^і, у 2006 р. - 7 081 - в 1,9 рази більше від рівня 2004 р.) та групової форми їх вчинення; підвищеною складністю їх розкриття: у 2006 р. — 54,7 % проти 66,7 % щодо усіх злочинів загальнокримінальної спрямованості. Наведені ознаки крадіжок транспортних засобів є одночасно умовами, які сприя­ють їх вчиненню та утруднюють протидію їм. Слід зазначити, що збільшення кількості цих зареєстрованих злочинів супрово­джується зростанням фактів заволодіння транспортними засоба­ми у більш небезпечних формах групового розбою та навіть банди­тизму. Особливо несприятливими для іміджу України є такі, що почастішали, факти захоплення на її території товарів з ван­тажівок при міжнародних перевезеннях. Масово поширеними та фактично позбавленими реагування міліції стали факти таємного розкомплектування, взлому, крадіжок з автомобілів, особливо у нічний час та стосовно автомобілів, що залишаються поза офіційними стоянками.

Усе наведене зумовлює необхідність більш детального сучасно­го кримінологічного аналізу цього виду крадіжок та інших пося­гань стосовно транспортних засобів, розроблення новітніх заходів та рекомендацій щодо запобігання та загалом протидії цим злочи­нам. За нашими даними, останнє ґрунтовне дослідження цієї про­блеми було проведено Ю. Ф. Івановим ще у 90-х рр. минулого століття².

В останні роки на третє місце за поширеністю серед крадіжок вийшли крадіжки особистого майна в місцях тимчасового пере­бування власників у середовищі незнайомих осіб. Такими місця­ми є залізничні вагони та вокзали, літаки та аеропорти, готелі, пансіонати, санаторії, пляжі, гуртожитки тощо. Частка таких

¹ Слід мати на увазі, що за чинним на той час законодавством більшість фактів незаконно­ го заволодіння автотранспортним засобом кваліфікувалася як його угон, кількість яких у 1995-1996 рр. щороку перевищувала 20 тис.

² Іванов Ю. Ф. Боротьба із злочинними посяганнями на власність, предметом яких є авто­ транспортні засоби (кримінально-иравові та кримінологічні аспекти): Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1999.

80

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

крадіжок поступово збільшується і в окремих, особливо курорт­них регіонах, великих містах, досягла 4-5 % серед усіх зареєстро­ваних. Тимчасовість перебування власника у згаданих місцях та його порівняно швидкий від'їзд, а тепер ще й «дрібний» розмір ви­кладеного, дають змогу вчасно або зовсім не порушувати криміна­льну справу, не розшукувати злочинців, чим вони користуються, тривалий час продовжуючи свою злочинну діяльність. Значна час­тина таких крадіжок вчиняються через недбале ставлення до вико­нання своїх обов'язків службових осіб місць перебування власни­ка, нерідко й за їх сприяння, а також внаслідок недотримання елементарних правил перестороги самим власником (тривале залишення речей без догляду, знайомства, розлиття спиртних напоїв, інтимні стосунки з випадковими особами тощо).

ТІ Те одним поширеним видом є кишенькові крадіжки. Відомо, що у 20-30-х рр. минулого століття, а також у воєнні та повоєнні часи кишенькові крадіжки були досить масовими, особливо у ве­ликих містах, місцях скупчення громадян. Кишенькові злодії на­лежать до злочинної еліти, оскільки від них вимагається високий професіоналізм і не лише у способі викрадення, але й щодо ство­рення психологічної обстановки відволікання уваги власника, навіть певного артистизму. Кишенькові крадіжки належали до професійної злочинності, а злодії-карманники вирізнялися висо­ким рецидивом, що не припинявся протягом усього життя. Посту­пово у населення сформувалася природна обачність стосовно ки­шенькових крадіжок, звичка не тримати гроші та інші цінності у кишенях, їх там загалом поменшало. Більш привабливими стали грабежі. Через ці та інші обставини, у тому числі через зменшення звертань та збільшення фактів нереагування міліції, у 90-х рр. кількість зареєстрованих кишенькових крадіжок значно скороти­лася, їх питома вага серед інших крадіжок впала до 2-3 %. Проте в останні роки знову спостерігається їх зростання. Тепер вони пе­ремістилися до казино, барів, дорогих магазинів, ресторанів, го­телів, клубів, де проводять час багаті люди з товстими гаманцями. Звичними предметами цих крадіжок стали значні суми грошей, коштовні прикраси, платіжні картки, мобільні телефонні апарати. ^НОВУ з'явилися спостерігачі та наводчики щодо персон — майбут-^Ніх об'єктів кишенькових крадіжок. Таким чином, хоч і за інших

81

  Глава 1

умов, знову стала актуальною проблема запобігання та протидії кишеньковим крадіжкам. Із викладеного в основному можна зро­зуміти, які обставини нині сприяють вчиненню кишенькових крадіжок. Вони стосуються здебільшого забезпечення більш надійної служби охорони і стеження у місцях їх вчинення, особи­стої перестороги власників предметів крадіжки та більш профе­сійної оперативної роботи правоохоронних органів у зазначених місцях. Проте після того, як із волі законодавця більшість їх пере­творені у «дрібні», запобігання і протидія їм фактично припинені. Друге місце за поширеністю в групі корисливих злочинів проти приватної чи колективної власності громадян в останні три роки посідають грабежі, не поєднані з насильством або іншими обтя­жуючими ознаками (ч. 2 ст. 186 КК). У період 1992-2002 рр. їх за­реєстрована кількість до 1996 р. лишалася майже незмінною (29-30 тис. на рік), потім навіть зменшувалася (на 15-25 % щоро­ку), але з 2000 р. стала різко зростати (на 45 % проти 1992 р.), на 11,8 % - у 2004 р. та на 15,4 % у 2005 р. Лише у 2006 р. їх зареєстро­вано на 11,5 % менше, ніж у 2005 р. Однак думається, що і на це «зменшення» передусім вплинуло переведення грабежів майна вартістю до 500 грн до числа дрібних, що з волі законодавця не по­требують кримінального переслідування. До того розкриття гра­бежів в останні роки весь час зменшувалося, знизилося у 2005 р. до

41.0 % (на 2,3 % менше від 2001 р.) і лише у 2006 р. піднялося до

49.0 %, що є найнижчим показником серед усіх інших корисливих та корисливо-насильницьких злочинів проти приватної власності (крім умисного знищення майна через підпал)¹. Наведені дані свідчать про триваючу високу суспільну небезпеку грабежів та про необхідність значного поліпшення діяльності щодо запобігання та протидії їх вчиненню.

Кримінологічні дослідження засвідчують, що грабежі без на­сильства, як правило, є заздалегідь непідготовленими, вчиняються раптово на вулицях, у парках, на територіях, прилеглих до місць масових розваг, проведення дозвілля, а також у під'їздах та на схо-

¹ Тут наведені статистичні дані стосовно грабежів проти приватної власності загалом, тобто охоплюваних ст. 186 КК в цілому, бо за частинами останньої вони окремо не обліковують­ся, а вивчення показує, що серед них переважну більшість становлять грабежі, кваліфіко­вані за ч. 1 ст. 186 КК.

82

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

дах житлових будинків. Ці злочини часто вчиняються групами підлітків та молоді, що сформувалися, як правило, спонтанно, під час спільного перебування на вулицях, у під'їздах, місцях розваг, колективного розпиття алкогольних напоїв, вживання наркотиків, нерідко саме з метою отримання коштів для його продовження. Предметами грабежів найчастіше є сумки, дипломати, гаманці, коштовні прикраси, головні убори, дефіцитне взуття та одежа, а також речі осіб, що перебувають у стані сп'яніння або в іншому безпорадному становищі. Потерпілі, як правило, — власники згаданих речей. Характерні способи грабіжницького заволодіння ними — ривки, роздягання жертв, вимагання грошей та коштовно­стей, обирання сп'янілих тощо. В літературі були наведені кримі­нологічні ознаки грабежів без насильства, що опубліковані на­прикінці 90-х рр. минулого століття¹. Аналіз сучасної практики розкриття та розслідування цих злочинів показує, що у згаданій характеристиці останніх мало що змінилося. Більш частими та ви­разними стали лише факти пограбування багатих людей — так зва­них «нових українців», які нерідко демонстративно виставляють «на показ» свої коштовності, прикраси, модерну одежу, особливо у місцях вечірніх та нічних розваг, де привселюдно буквально «смітять» грошима. По виході з цих місць, а інколи й у приміщен­нях останніх вони стають легкою здобиччю грабіжників. До того ж небажання пояснювати походження грошей та коштів, обставин їх витрачання і загалом небажання зустрічатися із правоохоронцями нерідко зумовлюють неповідомлення до органів внутрішніх справ про пограбування. Цим користуються грабіжники, продовжуючи вчинення зазначених та інших злочинів. Наведені обставини по­ряд з іншими сучасними чинниками корисливої злочинності про­ти приватної власності загалом, про які йшлося вище, у сукупності Із серйозними недоліками щодо забезпечення безпеки громадян на ^вулицях, у місцях дозвілля і розваг, а також власна необережність багатьох потенційних жертв грабежів, очевидно, й зумовлюють по­ширення фактів їх вчинення та незадовільну організацію за­побігання і протидії цим злочинам.

Криминология: Учсбпик / Под. рсд. В. Г. Лихолоба й В. П. Филонова. - С. 342-343.

83

  Глава 1

Третіми (до недавнього часу — другими) за поширеністю серед корисливих злочинів проти приватної чи колективної власності є факти шахрайства. На відміну від таємного при крадіжках та відкритого при грабежах, за шахрайства заволодіння чужим май­ном або придбання права на майно відбувається через обман чи зловживання довірою. Етимологічне термін «обманути» означає умисно сприяти помилковості іншої особи, через яку, приміром за шахрайства, остання добровільно передає своє майно чи право на майно у володіння або й у власність тому, хто обманює.

З давніх-давен обман був одним з основних способів злодійст­ва — дії «у зло», тобто на шкоду іншій особі. Негативна оцінка об­ману та його осудження містилися ще в біблійних джерелах та ак­тах стародавнього світу. Чинне розуміння майнового шахрайства в Україні вперше визначено у КК 1922 р. і з незначними змінами відтворено у кримінальних кодексах 1927,1960, 2001 років, зокре­ма в останньому цей склад злочину (ст. 190) уміщений до розділу VI Особливої частини «Злочини проти власності».

Слід зазначити, що чинний КК, як і його попередники, крім на­званого складу злочину прямо або опосередковано передбачає об­ман та зловживання довірою як ознаку об'єктивної сторони ще багатьох складів. Це стосується підлогу або іншої фальсифікації виборчих документів (ст. 158), перешкоджання обманом прове­денню референдуму (ст. 160), здійсненню авторського права і суміжних прав (ст. 176), винахідницьких прав (ст. 177). Елементи обману прямо або опосередковано передбачаються у складах по­над 20 господарських злочинів (статті 199, 200, 202-205, 207-210, 212, 215-218, 220, 222, 224-227, 229, 233, 234), інших злочинів проти власності: заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192), привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 173) тощо. З наведеного можна зробити висновок, що норма ст. 190 «шахрайст­во» є загальною та поширюється головним чином на посягання проти приватної чи колективної власності, коли її форми викори­стовуються не для господарської діяльності і якщо відпові­дальність за обман чи зловживання довірою стосовно іншого пред­мету злочину не передбачені спеціальною нормою КК. Згідно з цим можна твердити, що дані офіційної статистики за рядком «ша-

84

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

храйство» відбивають переважно облік злочинних діянь, передба­чених ст. 190 КК, які спрямовані проти приватної чи колективної власності громадян.

Рівень і динаміка шахрайства характеризуються такими дани­ми. Кількість зареєстрованих шахраиств до 1993 р. була відносно стабільною (5-6 тис. на рік) із тенденцією до незначного збільшення. У 1994 р. їх кількість різко (на 60 %) зросла і протри­малася на такому рівні (9-10 тис. на рік) до 1997 р., коли знову різко (65 %) збільшилася (18 тис.) Протягом наступних п'яти років (1998-2002 рр.) спостерігався повільний спад їх чисельності (у 2002 р. — 13,8 тис.), поки у 2003 р., у загальному руслі збільшен­ня реєстрації злочинів, кількість зареєстрованих шахраиств зросла до 16 тис., проте у 2004 р. скоротилася на 5 %, але у 2005 р. знову помітно збільшилася (майже на 3 тис., або на 20,3 %). Однак у 2006 р., можливо, також через «подрібнення» вартості збитків від певної їх частки, знову зменшилася на 2 тис. проявів, або на 11,8 %. Отже, динаміка зареєстрованих шахраиств протягом останніх 10 років не є стабільною, їх чисельність коливається в інтервалі 13-17 тис. і значною мірою залежить від практики реєстрації зло­чинів, відбиваючи тим самим також давно відому високу їх ла­тентність.

Шахрайство належить до виду злочинів, які більш-менш регу­лярно піддавалися кримінологічному аналізу. За часів суверенної України узагальнені його характеристики вперше з'явилися у 1997 р. Зазначалося, що шахрайство пов'язане з моральною дегра­дацією і паразитизмом осіб, які вдаються до нього; воно має висо­ку латентність, у тому числі через небажання значної частини потерпілих повідомляти про цей злочин, а також нерідко характе­ризується кримінальним професіоналізмом та часто (45 %) вчи­няється групою¹. У тому ж році О. М. Литвак доповнив криміно­логічну характеристику шахраиств їх поділом на три типові різно­види: 1) побутове, яке здійснюється епізодично, як правило, одинаками у досить примітивних формах; 2) професійне, що майже завжди вчиняється організованими групами: гральне шах­райство, продаж фальсифікату, обманне заволодіння квартирами

' Кршшнология: Учебник / Под ред. В. Г. Лихолоба, В. П. Филонова. - С. 340-341.

85

  Глава 1

тощо; 3) фінансове, яке належить здебільшого до сфери економіки та господарських відносин. Він же нагадав відому з класичної літе­ратури специфічну для ситуації шахрайства віктимну обстановку психологічного «зараження» потерпілих¹.

За результатами системного дисертаційного дослідження кримінологічних проблем шахрайства його характеристику допов­нив та розвинув у 1999 р. О. В. Лисодєд². Він відзначив значне «омолодження» сучасних шахраїв, найбільшу кримінальну шах­райську активність вікової категорії 18-24-літніх; водночас їх стійку (на такий вік —!?) антигромадську спрямованість; достат­ньо виражені інтелектуальні та вольові риси; високий (до ЗО %) рецидив та груповий характер злочинів (до 25 %). За його даними, обман мав місце у 53,2 % досліджуваних фактів шахрайства, зло­вживання довірою — у 15,8 %. Автор деталізував опис основних видів шахрайства³, у тому числі виокремив його застосування: 1) при наданні різноманітних послуг (із працевлаштування, прид­бання продуктів харчування, товарів споживання, автомобілів то­що); 2) при обміні валюти; 3) у вигляді одержання грошей, речей, коштовностей та інше у тимчасове користування, у борг, авансом, у виді передоплати; 4) під виглядом посередництва при передачі хабара; 5) з розрахунком грошовим муляжем — «куклою»; 6) через імітацію операцій щодо нерухомого майна, найчастіше житла; 7) у вигляді присвоєння влади, неіснуючих повноважень: 8) через про­даж сфальсифікованих товарів, зокрема золотих виробів, грошо­вих знаків, алкогольних напоїв тощо; 9) шляхом обмірювання та обважування покупців; 10) у формі грального шахрайства тощо.

Через п'ять років була захищена ще одна кандидатська дисер­тація з проблем шахрайства, де на підставі емпіричного досліджен­ня наведені нові або уточнені кримінологічні характеристики ос­таннього. Так, повідомлялося, що шахрайство частіше вчиняють особи більш зрілого віку (31-50 років), серед яких 15 % з вищою та 25 % із середньою спеціальною освітою, що на 10-15 % вище,

¹ Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. — С. 44-46.

² Лисодєд О. В. Кримінологічні проблеми шахрайства: Автореф. дис.... канд. Іорид. наук. — X., 1999. - С. 8-Ю.

³ Вперше їх опис було подано у 1997 р. у підручнику: Кримипология / Под ред. В. Г. Лихо- лоба й В. П. Филонова. - С. 341-342.

86

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

ніж серед засуджених за крадіжку. Підтвердилася давня ознака шахрайства — їх часте (ЗО %) вчинення особами жіночої статі, що є вдвічі частішим, ніж стосовно злочинів загалом. Причому якщо ще з десяток років тому серед жінок-шахрайок переважали мало­грамотні гадалки, знахарки, переважно з числа осіб циганської національності, то тепер на зміну їм прийшли особи з високою освітою, розвинутим інтелектом, психологічними прийомами, ак­торськими навичками¹. Додамо від себе, що остання риса, яка ха­рактерна й для сучасних шахраїв-чоловіків, щодо жінок має бути доповнена ще виразними жіночими здібностями («чарами») підкоряти своєму впливу чоловіків.

Думається, що наведені характеристики досить повно і ґрун­товно відображають кримінологічні особливості сучасного шах­райства, процеси, які відбуваються у, так би мовити, «шахрайсько­му середовищі», та ті обставини, що нині сприяють вчиненню цих злочинів.

Володіння багатьма сучасними шахраями знаннями в галузі економіки та особливо фінансів, постачання і збуту, комерції ство­рило ґрунт для переміщення найбільш здібних із них до сфери економіки, бізнесу, господарської діяльності, чим, очевидно, й зумовлене деяке скорочення фактів шахрайства проти приватної власності.

Менш поширеними, але значно більш небезпечними є посяган­ня на приватну чи колективну власність громадян, що належать до другої класифікаційної групи злочинів проти власності — насиль­ницько-корисливих, а серед них, насамперед, розбої (ст. 187 КК). Обов'язковими елементами вчинення розбою, що зумовлюють його підвищену небезпечність, є: напад (таємний чи відкритий), поєднання останнього з фізичним (небезпечним для життя чи здо­ров'я, навіть із спричиненням короткочасного розладу здоров'я) чи психічним насильством (погроза застосування фізичного на­сильства). Зазначена норма передбачає низку обтяжуючих ознак розбою, наявність яких послідовно підвищує його тяжкість та суспільну небезпечність, посилює кримінальну відповідальність. До них належать:

Смаглюк О. В. Шахрайство за Кримінальним кодексом України: Авторсф. дис.... капд. юрид. наук. - К., 2004. - С. 13-15.

87

  Глава 1

— вчинення розбою за попередньою змовою групою осіб або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187);

— поєднання розбою з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища (ч. З ст. 187);

— спрямування розбою на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, або вчинення розбою організованою групою, або поєднання його із заподіянням тяжких тілесних ушко­ джень (ч. 4 ст. 187).

Поширеність розбоїв протягом останніх 5-6 років є досить ста­лою (5-5,5 тис. на рік) із незначними коливаннями їх кількості та питомої ваги (близько 1 %) до всіх злочинів по роках, зокрема у 2005 р. їх кількість досягла 6,7 тис., що перевищило рівень 2004 р. на 21,1 %. У 2006 р. кількість зареєстрованих розбоїв дещо (на 250 фактів, або на 3,69 %) зменшилася. Відносно сталим (близько 83 %) було і розкриття цих злочинів, у 2006 р. воно знизилося до 80,6 %. Понад 90 % усіх розбійних нападів становлять ті, що здійснюються проти приватної чи колективної власності грома­дян, тому офіційні статистичні дані щодо розбоїв загалом можна впевнено використовувати для характеристики нападів на приват­не майно. У структурі розбоїв переважають напади без обтяжую­чих ознак. За даними О. М. Литвака, за результатами вивчення кримінальних справ розбійні напади на квартири становлять лише 12 %^і. Згідно з іншими джерелами розбої з ознаками, що передба­чені частинами 2 та 4 ст. 187 КК, вчиняються ще рідше. Водночас в останні роки спостерігається помітне збільшення нападів: 1) поєднаних із проникненням до житла; 2) мотивованих замовле­ним «вибиванням» боргів; 3) вчинених організованою групою, у тому числі на автошляхах; 4) наближених за своїми ознаками до бандитизму, зокрема під час сутички («розборки») між злочинни­ми угрупуваннями, усунення злочинних конкурентів тощо.

Системні дані щодо кримінологічної характеристики розбоїв за часів суверенної України стали публікуватися з 1997 р. В одному з перших таких видань² зазначалося, що розбійні напади за кримі­нологічною характеристикою мали багато спільного з грабежами,

¹ Литвак О. Вказ. праця. — С. 49. ••.>,:.-•,, _:                                 v

² Кримшология: Учебник / Под. ред. В. Г. Лихолоба й В. П. Филонова. — С. 346-347.

88

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

які вчиняються із застосуванням насильства, і тому пропонувало­ся розглядати її спільно. Водночас із загальної маси як більш не­безпечна була виокремлена група грабежів і розбійних нападів, що вчинялися за заздалегідь сформованим наміром та після поперед­ньої підготовки. Для розбоїв цієї групи характерні групові напади на квартири та на водіїв автотранспорту, причому адресати та жертви нападу визначалися заздалегідь і досконало вивчалися. Напади часто здійснювалися із використанням холодної, а нерідко й вогнепальної зброї (або її муляжів), застосуванням катувань, мордування, особливої жорстокості. Переважну більшість нападів вчиняли особи чоловічої статі, здебільшого у віці 18-29 років або неповнолітні, з низьким рівнем освіти, відсутністю або недо­статністю виробничої кваліфікації, трудового стажу, позитивних моральних якостей, з активною протиправною позицією. Харак­терними для цієї групи злочинців є високий рецидив (44 %), спільна дозлочинна антигромадська поведінка, зловживання алко­гольними напоями, спонтанна ситуативна мотивація. Водночас відзначалася наявність стійких, добре організованих груп, що ви­користовували зброю, витончені способи знущання над жертвою з метою отримання необхідного майна.

У наступні роки більш глибокому кримінологічному аналізу були піддані окремі види розбоїв, у тому числі вчинені організова­ними злочинними групами¹, скоєні на автошляхах (основне місце в аналізі останніх посідала організація їх розкриття і розслідуван­ня)². Системне дослідження розбоїв, поєднаних із проникненням до житла, здійснила В. С. Батиргареєва, яка видала на цю тему мо­нографію³. Наведеш у ній дані доповнюють кримінологічну харак­теристику цього виду злочинів визначенням переважаючих ознак їх вчинення щодо місця (80 % у містах), часу (28 % з 20 до 24 годи-

¹ Петров В. В. Насильственно-корьістная престушіость оргапизованньїх групи: тспдепции, причини й условия, мсрьі противодсйствия / 36. наук, праць Харківського центру вивчен­ ня організованої злочинності. - Вин. 1. - X., 2000. - С. 248-273.

² Методичні рекомендації по організації розкриття та розслідування розбійних нападів та грабежів, які скоєні на автошляхах / Ксрів. авт. кол. С. Г. Лантєв. — К.: Нац. акад. впутр. справ, 2000.

Батиргареєва В. С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних

3 проникненням у житло. - X., 2003.

89

  Глава 1

ни), пори року (зима, пізня осінь та рання весна), виду застосуван­ня насильства (фізичне — 61 %, психічне 39 %). На підставі ком­плексної характеристики особи злочинця — розбійника складений його узагальнений кримінологічний портрет та запропоновані шість типів останнього, що отримали умовні назви: «внутрішньо готовий» (поширення 31 %); «завзятий» (18 %); «скритний» (6-7 %); «напружений» (6 % за вкрай несприятливих зовнішніх обставин); «обачний» (3-4 %), «ідейний» (4 %) — зовні з метою «відновлення соціальної справедливості». Як видно, підставами наведеної типології є здебільшого мотив та обставини вчинення розбою, які в основному дають уявлення про умови, що сприяли вчиненню цих злочинів та мають враховуватися у діяльності із за­побігання останніх.

Як зазначалося, ще одним видом насильницько-корисливих злочинів є грабежі, поєднані із насильством. Проте через їх порівняно незначну частку та переважну подібність за криміно­логічною характеристикою до розбоїв розглядати останню окремо недоцільно.

До насильницько-корисливих злочинів належить і вимагання. Згідно зі ст. 189 чинного КК під вимаганням розуміється вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства певного виду або поєднане з таким насильством. Вимагання як протиправне діяння було відоме давно, але широкого розвитку та суспільного значен­ня воно набуло в середині 90-х рр. минулого століття, коли з роз­витком ринкових відносин почалося різке майнове розшарування людей, з'явилися особи із значними матеріальними цінностями. Вони, як правило, й ставали об'єктом вимагання тих осіб, хто не мав таких цінностей і вважав можливим (або навіть справедли­вим) отримати останні у будь-який спосіб, у тому числі злочин­ний, через застосування погроз, насильства, шантажу тощо. У по­дальшому вимагання поширилося як форма «вибивання» боргів на замовлення кредиторів. У 1992-1995 рр. кількість вимагань об­числювалася декількома сотнями на рік, а у 1996 р., коли був вве­дений статистичний облік останніх, реєстрація охопила майже 2,8 тис. цих злочинів. Протягом п'яти років їх кількість залишала­ся майже незмінною, а з 2001 р. почала скорочуватися, більш

90

  Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

помітно (до ЗО %) у 2003-2004 рр. Ця тенденція збереглася й у 2005-2006 рр., коли зареєстровані факти вимагання скоротилися відповідно на 12,6 % та 20,8 %. Чим можна пояснити скорочення зареєстрованих вимагань? Очевидно, на перше місце слід постави­ти засоби особистої безпеки, охорони, які багаті люди мають не ли