Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

<Ј 1. Поняття, ознаки та стан злочинності у сфері економіки

Визначення будь-якого поняття потребує насамперед окрес­лення кола тих явищ, процесів, відносин, видів діяльності, які ма­ють бути ним відображені. Це стосується й поняття злочинності у сфері економіки. Потреба у визначенні цього поняття, крім зазна­ченого, зумовлюється тим, що у нормативних актах, у тому числі вищого державного рівня, у літературі, управлінських документах, включаючи статистичну класифікацію, та у практичній діяльності поряд із терміном «злочинність у сфері економіки» вживаються інші терміни для визначення по суті того самого явища. Частіше від інших у цьому значенні вживаються термінологічні словоспо­лучення «економічна злочинність», «злочинність економічної спрямованості», «злочини у сфері господарської або підприєм­ницької діяльності», «тіньова економіка» тощо. Представляється, Що передусім потрібно визначити, який зміст має словосполучен­ня «у сфері економіки» та в якому співвідношенні з ним перебува­ють інші названі терміни.

^У сфері економіки — означає в економіці. Але економіка — це найважливіша суспільна сфера, в якій здійснюється діяльність, життєво необхідна для існування суспільства. Очевидно, неко­ректно вважати, що злочини вчиняються в економіці — суспільно позитивному процесі, який повинен мати наслідком економічні Добутки суспільства. Злочини у сфері економіки шкодять їй, во-

⁴ 7-328                                                      97

  Глава 2

ни не є частиною останньої, а вчиняються всупереч її Інтересам, у сфері її функціонування, тобто у сфері економіки.

Широко використовується також термін «економічна злочин­ність». Але при його вживанні зразу виникає питання, що означає «економічна». Якщо та, яка вчиняється в сфері економіки, то так її і слід називати. Але термін «економічна» має й інше значення. Ко­ли говоримо, наприклад, «економічна діяльність», то передусім виокремлюємо діяльність, яка має економічний інтерес, еко­номічну мету. Економічний інтерес — це інтерес отримання через економічну діяльність прибутку, додаткової вартості. Але злочини у сфері економіки якраз суперечать економічній меті суспільства, легальних учасників економічних відносин. Злочинні прояви у цій сфері перешкоджають досягненню цієї мети, реалізують інтереси, нерідко й економічні, окремих осіб, груп, які, як правило, супере­чать загальносуспільній меті або інтересам легальних учасників економічних відносин. До того не всі злочини у сфері економіки, наприклад значна частина злочинів проти власності, що становить основу економіки, вчиняються учасниками економічної діяльності або мають саме економічний інтерес. Водночас переважна частина державної, комунальної і колективної, а тепер уже і значна частка приватної власності, становлять матеріальну основу економіки. Таким чином, термін «економічна злочинність» потребує низки уточнень та застережень, що утруднюють його застосування.

Подвійне значення має й термін «економічна спрямованість» за вживання його стосовно злочинів у сфері економіки. Якщо термін «спрямованість» вказує сферу, на яку спрямовуються або у якій вчиняються злочини, то це — сфера економіки. Коли ж спрямо­ваність пов'язується із наявністю економічного інтересу, то, як уже зазначалося, не всі злочини у розглядуваній сфері, зокрема значна частина посягань на власність, маючи, безперечно, корисливу мо-тивованість, мають також і економічний інтерес.

Як зазначалося у попередній главі, потребує уточнення й по­няття користі як мотиву вчинення багатьох злочинів. Це сто­сується і злочинів, вчинюваних у сфері економіки. Прибуток, до­ход — безсумнівні результати вигоди за економічної діяльності. Отримання останніх не може бути підставою для морального, пра­вового, у тому числі кримінальне караного, осудження як проявів

98

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

користі. Вже зазначалося, що більш точним критерієм суспільної оцінки прибутку, доходу, загалом користі має бути визнаний спосіб задоволення корисної (тобто матеріальної) потреби. Суспільне прийнятний спосіб отримання прибутку, в тому числі через легальну економічну (з економічним інтересом) та іншу гос­подарську діяльність, є цілком правомірним та поступово мораль­но виправдовуваним. Суспільне неприйнятний спосіб прибутку, в тому числі й через економічну діяльність, наприклад через отри­мання позаконкурентного становища на ринку, звільнення від сплати податків і інше, негативно оцінюється ринковою мораллю. Використання суспільне небезпечного, передусім злочинного спо­собу задоволення економічного інтересу, визнається протизакон­ним, у тому числі кримінальне караним.

Таким чином, за нового розуміння користі можна визначити її співвідношення з економічним інтересом так: економічна діяль­ність завжди має матеріальний економічний інтерес, але не завжди може оцінюватися як корислива у новому розумінні цієї ознаки. Вона набуває ознаки протизаконної, зокрема криміна­льне караної корисливості у разі використання суспільно не­прийнятного та його вищого ступеню — суспільно небезпечного способу її задоволення (досягнення).

Неприйнятним для визначення злочинності у сфері економіки є й термін «тіньова економіка». Цей термін загалом є не правовим, а економічним, окреслює нелегалізовану сферу економіки, лише частиною якої є кримінальна економіка (ведеться кримінальними засобами, у кримінальний спосіб).

Отже, можна підвести підсумок, що загальною та більш адек­ватною для визначення злочинності, яка нас цікавить, є насампе­ред ознака місця її вчинення, тобто «у сфері економіки».

Тепер потрібно визначити межі цієї сфери. Вони визначаються не кримінологічними, а економічними ознаками та поняттями, на­самперед поняттям «економіка», яке кримінологія має наразі ви­користовувати. Часто поняття економіки ототожнювалося з по­няттями «народне господарство» або «сукупність суспільних відносин у сфері суспільного виробництва, розподілу та обміну». ^•Де цим поняттям бракує визначення головної мети, цілі еко-оміки — забезпечити бажаний раціональний результат. Адже еко-

99

  Глава 2

номіка — це не просто господарювання. Це — ефективне раціо­нальне господарювання. Згадаємо, що древні греки (зокрема Ксе-нофонт) визначали цей процес через термін «оіЬопотіЬе», що пере­кладається з грецької як «мистецтво ведення господарства», а не просто господарювання або його ведення. На той час мова йшла звичайно про домашнє господарство, про його раціональне веден­ня. Тепер економіка — це раціональне ведення суспільного госпо­дарства і не лише у значенні господарської діяльності, а господар­ства як суспільної організації, способу життєдіяльності людей у галузі раціонального (виділено мною. — А. 3.) здійснення вироб­ництва, розподілу виробленого, у тому числі обміну з метою спо­живання¹. Тому під економікою розуміється спосіб раціональної побудови і здійснення суспільних відносин виробництва, роз­поділу і обміну, що забезпечує життєдіяльність суспільства сто­совно оптимального задоволення матеріальних та ґрунтованих на них інших потреб і інтересів суспільства загалом, його інсти­туцій та соціальних груп, окремої особи — члена суспільної спільноти, у тому числі потреб та інтересів розширеного їх від­творення. Обмеженим є уявлення, що кінцевою метою економіки є забезпечення споживання. Раціональне ведення останньої потре­бує відтворення належних їй засобів виробництва.

Які складові економіки? У політекономії за критерієм ролі у суспільному виробництві виокремлюють: засоби виробництва (людські та речові) і виробничі відносини та їх спільне утворен­ня — спосіб виробництва. Для розуміння меж і структури сфери економіки цього загального визначення недосить. Економічний процес, а саме ним визначається сфера економіки, охоплює такі складові елементи?

1) власність як юридичне вираження грошового та іншого май­ на й інтересів суб'єкта — засновника економічної діяльності, її ви­ користання в економічних цілях як виробничих та інших потуж­ ностей; без власності не може бути економіки;

2) інвестиції (кредити), загалом фінанси для отримання додат­ кової вартості; (згадайте формулу: Г-Т-Г¹ тобто Гроші-То- вар-Гроші¹ де Гроші¹ — вартість виробленого товару, що включає додаткову вартість);

¹ Основи економічної теорії: Навч. иосіб. — Ч. 1. — X., 1999. — С. 31.

100

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

3) людські ресурси — для утворення додаткової вартості;

4) речові ресурси: сировина, матеріали, механізми, інструмен­ ти тощо, призначені для використання з тією ж метою, тобто для утворення додаткової вартості;

5) економічні відносини (виробництва, розподілу, обміну), їх раціональне ведення — у цьому серцевина економіки, що забезпе­ чує задоволення економічного інтересу, отримання додаткової вартості, прибутку;

6) управління економікою: державне, тобто зовнішнє, та внут- рішньоекономічне (за економічними законами);

7) економічний результат: прибуток, зокрема додаткова вар­ тість, яка у юридичному відношенні перетворюється на нову власність.

Злочини у сфері економіки спрямовуються проти згаданих її структурних елементів (усіх або кожного). З огляду на наведене до злочинів у сфері економіки слід відносити злочини, що спрямо­вуються проти:

1) власності (грошового та іншого майна й інтересів) — у тій ЇЇ частині, що призначена задовольняти економічні інтереси, а також тієї, що утворюється як результат економічної діяльності;

2) фінансів — у тій частині, де вони забезпечують економіку (інвестиції, кредити, власні кошти);

3) людських ресурсів як суб'єктів (учасників) економічної діяльності через перешкоджання ЇЇ здійсненню, порушення умов нормального заняття нею, що прямо або опосередковано ущемляє економічні інтереси згаданих суб'єктів;

4) речових ресурсів — через їх розкрадання, псування, знищен­ ня, недбайливе використання та в інший спосіб, що знищує або усуває їх матеріальну та іншу економіко-виробничу вартісність (цінність);

5) економічних відносин, включаючи насамперед порушення умов здійснення економічної діяльності: вільної конкуренції, рин­ кових цін, рівності стосунків, економічної безпеки тощо;

6)       управління економікою — за рахунок використання нееко- °мічних (адміністративних) засобів, вчинення суспільно небез­ печних службових дій, що порушують процес управління, підко- РЮІоть його не загальносуспільним ринковим потребам, а власним

101

  Глава 2

(особистим чи колективним) корисливим інтересам; ці злочинні посягання вчиняються як у секторі управління державною, так і через втручання у сектор управління недержавною економікою;

7) результатів економічної діяльності, передусім прибутку, продукції, невиплачених заробітної плати, соціальних платежів, компенсацій тощо.

Проте, як зазначалося, місце вчинення злочинів у сфері еко­номіки, яким є зазначена сфера, — це лише перша, загальна їх оз­нака. Наступною, більш специфічною ознакою цих злочинів є їх спрямування проти існуючих легальних економічних відносин, що відповідають загальним законам економіки та правовим нор­мам, які регулюють ці відносини. Родовим об'єктом злочинів у сфері економіки є зазначені економічні відносини, яким через вчи­нення злочинів свідомо чи несвідомо завдається шкода. Суб'єкти злочинів, які вчиняються у цій сфері, якщо вони не є учасниками економічних відносин, здебільшого не усвідомлюють, що вони по­рушують останні, їх помисли спрямовані проти певних елементів економічного процесу, найчастіше проти власності або речових ре­сурсів, та, як правило, не посягають на те, щоб зашкодити еко­номічним відносинам, порушити їх. їх мета більш вузька та пред­метна, щоб задовольнити власні матеріальні потреби, за сучасних умов нерідко — життєво необхідні. Інша річ, якщо злочини у сфері економіки вчиняють учасники економічних відносин, тим більше наділені в останніх певним статусом та повноваженнями, з метою змінити ці відносини, зашкодити їм або скористатися їх результа­тами, щоб задовольнити власні економічні інтереси. Тобто для цієї групи злочинів у сфері економіки, крім загальної (вчинення у цій сфері) та родової ознаки (спрямування щодо економічних відно­син), потрібна ще одна (спеціальна) ознака — наявність еко­номічного інтересу, тобто інтересу змінити через вчинення злочи­ну економічні відносини на свою користь та отримати внаслідок цього власний економічний результат.

Таким чином, виокремлюються три групи злочинів у сфері еко­номіки, які відрізняються суб'єктом вчинення, безпосереднім об'єктом спрямування, метою та результатом, а саме:

1) вчинені неучасником економічних відносин («іззовні»), який не ставить за мету зашкодити економічним відносинам чи

102

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

змінити їх, а з корисливих мотивів спрямовує злочинне діяння проти окремих елементів економічного процесу (найчастіше влас­ності);

2)       вчинені учасником економічних відносин («усередині них»),

який також не має за мету їх порушити або змінити (хоча фактич­но досягає цього), а обмежується мотивом задоволення власних потреб за рахунок окремих елементів економічного процесу;

3)       вчинені учасником економічних відносин, який свідомо по­ рушує їх, спрямовує на це свої діяння з метою змінити їх (або зай­ няти у них більш привабливе місце) для задоволення власного економічного інтересу та досягнення відповідного економічного результату.

У зв'язку з поширенням економічних злочинів та виділенням їх в окрему видову групу злочинності, ще у 80-90-х рр. минулого століття виникла проблема визначення їх поняття у теорії. Одним із перших знаний російський фахівець О. М. Яковлев визначив, що економічні злочини — це корисливі, майнові злочини, які вчи­няються у сфері економіки, мають предметом посягання власність і порядок управління народним господарством та вчиняються осо­бами, що займають соціальні позиції в структурі економіки та ви­конують повноваження, пов'язані з цими позиціями¹. Як бачимо, зазначене визначення має комплексний характер, в якому об'єднанні ознаки: мотивації, об'єкта посягання, місця та суб'єкта вчинення, хоча останній обмежений участю в економічному про­цесі. Розвиваючи цю думку, В. В. Лунєєв відзначив, що економічні злочини як частина корисливої злочинності визначальними риса­ми мають пов'язаність з економічними відносинами, а оскільки останні здійснюються у різних суспільних сферах (виробничої, господарської, службової, інформаційної та іншої діяльності), то і злочини економічного характеру, відповідно, вчиняються у зазна­чених сферах². У подальшому Б. В. Волженкін об'єднав злочини, Що називаються економічними, єдиним родовим об'єктом, яким ^вважав економіку як сукупність економічних відносин з приводу

  ₂ *^оа««в А. М. Социология зкономической прсстутшости. — М., 1988. — С. 50-53.

2Л>

<п^" ^' ^- ПрсстуІІІюсть XX века: Мировьіе, рсгиопальньїе й российские тсиденции. — - ¹⁹97. - С. 255-257.

103

  Глава 2

виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ¹. Цей погляд відповідав позиції Кримінального кодексу Російської Федерації 1996 р., в якому міститься окремий розділ (VIII) «Злочини у сфері економіки», що об'єднав три глави: «Зло­чини проти власності» (глава 21), «Злочини у сфері економічної діяльності» (глава 22) та «Злочини проти інтересів людини в ко­мерційних та інших організаціях» (глава 23). На нашу думку, спроба об'єднати в окремий вид злочини у сфері економіки є пози­тивною, але підхід до її реалізації навряд чи можна вважати послідовним та системним, якщо до сфери економіки включені злочини, що об'єднуються не за належністю до сфери економічних відносин, а, скажімо, за посяганням на право власності, яке ре­алізується не лише у згаданій сфері, або за службовим інтересом, що не обов'язково є економічним.

В Україні домінує інша кримінально-правова конструкція, яка ні в теорії, ні у законодавстві (Кримінальний кодекс) не передба­чає наявності видової сукупності «Злочини у сфері економіки» (або «Економічні злочини»). Тривалий час побутує думка, що кримінально-правовий захист відносин у сфері економіки забезпе­чується встановленням кримінальної відповідальності за госпо­дарські злочини, об'єктом яких є суспільні економічні відносини² або безпосередньо відносини у сфері господарської діяльності, що набувають економічного змісту в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання³.

Інші автори не пов'язують визначення господарських злочинів напряму з їх економічним змістом, розуміють об'єктом цих зло­чинів систему господарювання⁴, систему господарства України,

¹  Волженкип Б. В. Преступлсния в сфсре зкоиомичсской дсятельиости. — СПб., 2002. - С. 79-80.

²  Перепелща А. Й. Уголовная отвстствсиность за хозяйствсшімс ІІрсстуІІлсния в сфсре прсдприпимательской деятсльмости: Коммсптарий к дсйствуюіцему закоіюдатольстпу. — Харьков, 1997. — С. 5-7; Боротьба з господарськими злочинами / Ф. А. ЛопумІаІІський, В. П. Філонов, Ю. Л. Титарепко та іп. - Донецьк, 1997. - С. 15-22.

^:І Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч.: 2-е вид., псрсроб. та домов. / З» ред. М. І. Бажапова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К., 2004. - С. 165.

¹ Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. / За ред. П. С. Матшмсвського, С. С. Яцсмка, П. П. Амдрушка. - К., 1999. - С. 402-404.

104

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

_яка складається з двох частин: фактичної (сукупність сфер, галу­зей господарської діяльності) та функціональної (принципи гос­подарювання в державі)¹. Автор останнього погляду, В. О. На-вроцький, слушно зауважує, що далеко не всі господарські злочи­ни посягають саме на ринкову систему господарювання², тобто, можемо розуміти, — на економіку або економічні відносини. Крім цього, підставне вважається, що кримінально-правовий захист економічних відносин держави забезпечується також взяттям під охорону кримінальним законом відносин у іншій сфері — відносин власності, які становлять частину економічних відносин як основи економічної системи держави³. У цьому разі закон охороняє відно­сини, що одночасно існують у двох сферах: власності та економіки, причому перші набувають економічного значення і стають складо­вою економічних відносин.

Зазначена теоретична конструкція певною мірою реалізована у Кримінальному кодексі України 2001 р., який в Особливій частині не передбачив окремого розділу щодо злочинів у сфері економіки, а містить розділи про злочини проти власності (розділ VI) та про злочини у сфері господарської діяльності (розділ VII). Останнє можна розуміти так, що у зазначений спосіб посередньо забезпе­чується кримінально-правова охорона й економічних відносин у сферах відносин власності та господарювання. До розділу VI «Злочини проти власності» зокрема включені всі посягання на ос­танню: крадіжка (ст. 185), грабіж (ст. 186), розбій (ст. 187), викра­дення (ст. 188), вимагання (ст. 189), шахрайство (ст. 190), привлас­нення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191), заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192) та ще 6 складів, а всього 14 складів злочинів, незалежно від форми власності та без Урахування того, чи мали особи, які їх вчинили, економічний інте-рєс: самому задовольнити останній за рахунок чужої власності або

С •???°Ч^ький В. О. Кримінальне право: Особлива частина: Курс лекцій. — К., 2000. —

Цит. за: Дудоров О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: Кримінально-правова ха-№тсристика. - К., 2003. - С. 15.

Рилпнальне право України: Особлива частина / За рсд. М. І. Бажапова, В. В. Сташиса, ^в- Я. Тація. - С. 133.

105

  Глава 2 ~

перешкодити власнику його отримати. Про економічний інтерес свідчить передусім призначення майна, мета його використання в економічному процесі. За відсутністю щодо об'єкта злочинного посягання економічного інтересу у самого власника або суб'єкта злочину, злочинне діяння не може бути віднесено до сфери еко­номіки. Вміщення в одній главі Кримінального кодексу всіх зло­чинів проти власності, незалежно від її форм, відповідає потребам кримінального права забезпечити рівнозначність всіх форм влас­ності та однаковість їх кримінально-правової охорони¹. Але неви-окремлення, хоча б через кваліфікуючу ознаку, приналежності ча­стини їх до економічної діяльності призводить до складнощів та помилок при статистичному обліку та кримінологічному аналізі злочинів, що мають економічний інтерес або не мають такого, які, як відомо, вирізняються багатьма кримінологічними ознаками. Статистичні форми не містять ознак, за якими злочини проти власності мають розподілятися на «загальнокримінальні» (за спо­собом вчинення) та «економічної спрямованості» (за економічною метою здійснення), залишаючи їх розподіл на суб'єктивний розсуд (оцінювання) практичних працівників.

До розділу VII Особливої частини КК «Злочини у сфері госпо­дарської діяльності» включено 38 складів злочинів, що вчиняють­ся у названій сфері, яка ширша за сферу економіки, бо охоплює господарські відносини не лише економічного характеру. З огляду на видовий об'єкт, на який спрямовуються злочини, що передба­чені цим розділом, їх можна поділити так:

1) проти фінансової системи держави — статті 199, 200, 204, 207, 208, 210, 211, 212, 214, 215, 216 - 11 складів;

2) проти фінансових засобів та відносин в економічній діяль­ ності — статті 220, 222-224 — 4 склади;

3) пов'язані з порушенням порядку та правил набуття легаль­ ного статусу господарської, банківської, іншої комерційної діяльності — статті 202, 203, 205, 213 — 4 склади;

4) проти правил, принципів, відносин ринкової економіки — статті 206, 218, 219, 221, 228, 230-232 - 8 складів;

¹ БажаиовМ. Й. Вонросьі ответствсшюсти за прсступления протав собствснности в проек­те КК Украйни / Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності: Матєр-паук.-иракт. конф. — X., 1999. — С. 51-52.

106

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

5) пов'язані із розподілом і збутом продукції — статті 217, 225-227, 229 - 5 складів;

6) вчинені в процесі приватизації — статті 233-235 — 3 склади;

7) проти економічної системи загалом — статті 201 (контра­ банда), 229, 229^і (легалізація доходів, здобутих злочинним шля­ хом) — 3 склади.

Порівняємо, наскільки передбачені Кримінальним кодексом України склади злочинів охоплюють суспільне небезпечні діян­ня злочинного рівня, що можуть вчинятися у сфері економіки, проти окремих ЇЇ складових елементів. Перше спостереження: злочини, що спрямовуються проти таких елементів сфери еко­номіки, як власність, речові ресурси, результати економічної діяльності, в основному охоплені складами злочинів розділу VI Особливої частини та складами статей 233, 234, 235 розділу VII. Друге — багато складів злочинів передбачено із тих, які можуть вчинятися проти державних фінансів, менше — щодо фінансових інструментів та засобів, що безпосередньо використовуються у сфері економічної діяльності. Третє — злочини проти осіб як учас­ників економічного процесу (людських ресурсів) безпосередньо передбачені в Кодексі фактично в одній нормі розділу IV Особли­вої частини (ст. 175 «Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат») та опосередковано через норми розділу II Особливої частини «Злочини проти життя та здоров'я особи» без виокремлення будь-яких ознак останньої як учасника економічної діяльності. Думається, цього не досить. Як приклад, підлягали кримінально-правовому оцінюванню з огляду на їх високу суспільну небезпечність діяння щодо встановлення роботодавцем ставки заробітної плати, яка не забезпечує прожит­кового мінімуму працівника, у тому числі мінімуму засобів для відтворення його продуктивних сил як учасника економічних відносин. Четверте — недостатньо криміналізовані суспільне не­безпечні діяння безпосередньо проти економічних відносин та проти управління у сфері економіки. Розділ VII передбачає всього

таких складів злочинів: один передбачений ст. 206 — протидія за­конній господарській та банківській діяльності; три (статті 218,

*", 221) — стосуються фіктивного банкрутства, доведення до нього та інших незаконних, пов'язаних з ним дій; один (ст. 228) —

107

  Глава 2

щодо примушування до антиконкурентних дій; два — стосовно по­рушення комерційної таємниці (статті 231, 232). Водночас зали­шилися некриміналізованими суспільно небезпечні діяння, що підривають конкуренцію, зокрема навмисне вибіркове надання пільг і переваг, які спотворюють конкурентне середовище. Не отримало кримінально-правової оцінки недбале здійснення управління підприємством (або його часткою), що є вкрай акту­альним для підприємств державної форми власності, штучне їх обезцішовання, приховування прибутку тощо. Загалом, як у цій групі складів злочинів, так і в цілому стосовно розділу VII Особ­ливої частини, простежується відставання кримінально-правово­го регулювання від реальної економічної ринкової дійсності, яка весь час розвивається, від потреб протидіяти перешкоджанню її здійснення, якщо таке перешкоджання має суспільне небезпеч­ний (кримінальний) характер.

Аргументи щодо кримінально-правової доцільності структури-зації злочинів проти власності та у сфері господарської діяльності у спосіб, що застосований в Особливій частині КК 2001 р., вже на­ведені. Водночас вбачається, що з кримінологічного погляду ос­танній не є досить обґрунтованим. Зокрема підвищена суспільна небезпечність та інші видові особливості злочинів, які посягають на суспільні економічні відносини, що становлять економічну ос­нову держави, за зазначеного підходу певним чином нівелюються, а відповідні злочинні посягання ставляться в одну площину із зло­чинами проти власності чи злочинами у сфері господарської діяльності, які не мають економічної спрямованості, не пов'язані з економікою. Кримінологічний аналіз зазначених видів злочинів висвітлює їх суттєві видові відмінності залежно від спрямованості стосовно економічних відносин, наявності у них економічного інтересу, ставлення за мету досягнення економічного результату у злочинний спосіб. Останній характеризується особливою моти­вацією та цілями, особливими формами та способами злочинних проявів, серед яких переважає злочинна діяльність, здебільшого організована за ознаками організованої злочинності, якій властиві відповідні зміни особистості злочинця, її безпосередньо спричи­нюючого змісту, злочинного наміру та мети, а також умов їх ре­алізації. У кінцевому рахунку злочини у сфері економіки мають і

108

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

особливий злочинний результат, який полягає у криміналізації ос­танньої, що вкрай негативно впливає на інші сфери суспільних відносин, головні умови життєдіяльності суспільства.

Все наведене зумовлює потреби виділення в кримінології зло­чинів у сфері економіки в окремий вид, окремого аналізу їх видо­вої кримінологічної характеристики, у тому числі причин, умов, інших детермінантів, розроблення та запровадження особливої си­стеми запобігання їх вчиненню. Критерієм виокремлення злочи­нів у сфері економіки серед інших злочинів, що мають своїми ро­довими об'єктами відносини власності, систему господарювання, систему службового управління тощо, є спрямованість на еко­номічні відносини, а для певної їх частини також наявність еко­номічного інтересу та мети отримання злочинним шляхом еко­номічного результату через зміну (викривлення) економічних відносин у власних цілях.

Згідно з наведеним уже у першому підручнику з кримінології, виданому в Україні, економічна злочинність була виділена в окре­мий вид, інтегративною ознакою якого визнавалося «спричинення шкоди охоронюваним законом економічним інтересам держави і громадян»¹. Виділення економічних злочинів в окремий вид стало традиційним для сучасної української кримінології, у тому числі виокремлення їх через об'єкти посягання, якими визначаються економічні відносини, а частково і через наявність економічного інтересу в особи, що вчиняє такий злочин, маючи за мету отриман­ня економічного результату злочинним шляхом.

Своєрідно до зазначеного поставилися деякі харківські кри­мінологи, зокрема О. Г. Кальман, який присвятив багато часу Дослідженню економічних злочинів. У виданому ними підручни­ку, як і годиться, економічна злочинність виділена в окремий розділ Особливої частини, визнано, що належні до неї злочини вчиняються у сфері економічної діяльності, але їх «основним без­посереднім об'єктом» названі не економічні відносини та інтереси, ^а «відносини власності і відносини у сфері господарської діяль-

Кримипалогия / Под рсд. В. Г. Лихолоба й В. П. Филоиова. - К., 1997. - С. 270. Римиїологія: Загальна та Особлива частими / За рсд. І. М. Даньшина. - X., 2003. - С. 174.

109

 Іг

Глава 2

ності»², які, як було доведено вище, лише частково мають характер і економічних відносин.

У подальших публікаціях О. Г. Кальмана робиться спроба дове­сти, що існуюча кримінально-правова класифікація, яка не виокремлює як вид економічні злочини, відповідає потребам кримінологічної науки. Так, дійшовши правильних висновків, що «поняттям «економічна злочинність» охоплюються економічні (тут і далі виділення моє. — А. 3.) відносини власності і госпо­дарської діяльності» та що продуктивним є віднесення до злочинів у сфері економіки господарських злочинів і деяких злочинів про­ти власності, «які вчиняються у процесі економічної діяльності»¹, він далі всупереч цьому твердить, що злочини проти власності (розділ VI Особливої частини КК) та у сфері господарської діяль­ності (розділ VII КК), не визначаючи щодо них будь-яких обме­жень, «власне і є сутністю економічної злочинності»². Більше того, він вважає, що застосоване у кримінальному праві віднесення злочинів у сфері економіки до господарських злочинів і злочинів проти власності здійснене нібито «виходячи з родового об'єкта» перших і «з точки зору кримінологічної теорії і завдань поперед­ження злочинності такий підхід... достатньо продуктивний»³.

Наскільки «продуктивною» для кримінології є відсутність у кримінально-правовій структуризації злочинів, застосованій у КК України 2001 р., злочинів у сфері економіки, докладно висвітлено вище. До цього слід лише додати, що: 1) сутністю економічної злочинності є не посягання на власність або на чинну систему господарювання, а спричинення у кримінальний спосіб суспільне небезпечної шкоди економічним відносинам та економічним інте­ресам суспільства, які є однією з визначальних основ його життє­діяльності; 2) зазначені економічні відносини та інтереси насправ­ді є родовими об'єктами злочинів у сфері економіки; 3) віднесення останніх до злочинів проти власності або вчинюваних у сфері гос­подарської діяльності не сприяє, а утруднює запобігання злочинам економічного характеру, тому що за відсутністю визначених у

¹ Каяьман О. Г. Стан і головні напрямки попередження економічної злочинності в Україні: Теоретичні та прикладні проблеми. — X., 2003. — С. 26.

² Там само. — С. 42.

^:) Злочинність у сфері економіки: Проблеми прогнозування, планування та координації за­ходів протидії / За рсд. О. Г. Кальмана. — X., 2005. — С. 22.

110

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

законі, зокрема у Кримінальному кодексі, ознак останніх, які мали б орієнтувати стосовно їх «адресного» і предметного запобігання, замість цього вимагає від осіб, що займаються запобіжною діяль­ністю, у кожному разі вчинення злочину проти власності або у сфері господарської діяльності самотужки вишукувати у ньому ознаки економічного інтересу та економічного результату. Після вчинення злочину це є непродуктивним для потреб запобігання йому та подібним злочинам.

Тепер розглянемо наскільки «продуктивним» є невиокремлення у Кримінальному кодексі складів злочинів або їх ознак належності до сфери економіки для здійснення правозастосовчої діяльності, зокрема для реєстрації злочинів за визначеними статистичними формами. Потреба такого виокремлення є очевидною насамперед для отримання адекватного уявлення про злочинність у сфері еко­номіки, про міру криміналізації останньої для виявлення причин цього виду злочинності, розроблення на цій основі відповідних предметних заходів запобігання та загалом протидії, що є одним із головних завдань сучасної української правоохоронної практики.

При цьому слід усвідомлювати, що може лише зашкодити справі, огульне включення до сукупності економічних злочинів тих їх складів, які, як наприклад проти власності, є лише частково посяганнями з економічною метою, або всіх без винятку складів господарських злочинів, деякі з яких вчиняються не у сфері еко­номічних відносин. Вже зазначалося, що не всі господарські відно­сини тотожні економічним, так само як термін «господарювання» не є синонімом терміна «економіка». Та вже зовсім недоречно без­застережно відносити до сфери економіки злочини, що мають об'єктом посягання не економічні відносини, а, скажімо, відноси­ни у сфері службової діяльності або інформаційного забезпечення (безпеки), які лише частково мають економічний інтерес та ре­зультат. З іншого боку, також перешкоджає адекватному уявленню про сукупність злочинів у сфері економіки невключення до цієї сукупності вчинюваних у загальнокримінальний спосіб посягань на майно (власність), що має економічне призначення, використо­вується в економічних відносинах.

За названих складних умов правоохоронна система України, передусім Міністерство внутрішніх справ та його органи на

111

  Глава 2

місцях, на які покладена державна функція реєстрації та статистич­ного обліку злочинів, після введення у дію КК 2001 р. вимушені бу­ли якимось чином пристосовувати до нього форми статистичної звітності. У 2002 р. серед останніх був виокремлений розділ 4 «Відомості про злочини економічної спрямованості», до якого включені як підрозділи злочини проти власності та у сфері госпо­дарської діяльності. Водночас у цьому розділі окремими його підрозділами обліковувалися групи злочинів проти виборчих, тру­дових та інших особистих прав і свобод; у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж; у сфері службової діяльності, які, як зазнача­лося вище, лише частково можуть належати до сфери економіки.

Одночасно у розділі 3 «Відомості про зареєстровані та розкриті злочини загальнокримінальної спрямованості» майнові злочини (крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, шахрайства) обліковували­ся окремими підрозділами: «стосовно державного або колективно­го майна» та «щодо приватної власності». Таке виокремлення, на наш погляд, було цілком обґрунтованим, дозволяло поповнити уявлення про сукупність злочинів у сфері економіки, тому що дер­жавна та колективна власність, особливо у той час, мала призна­чення забезпечувати переважно економічну діяльність під­приємств та організацій, заснованих на зазначених формах власності. Тому резонно, що злочинні посягання проти неї, навіть вчинені у загальнокримінальний спосіб, відносилися до сфери економіки. При цьому враховувалося, що певна частина власності державних та колективних установ і організацій використо­вується не з економічною, а з іншою метою: підтримання їх статут­ної службової та іншої неекономічної діяльності. За такого підхо­ду у 2002 р. було взято на облік понад 54 тис. зазначених майнових злочинів проти державної або колективної власності, що значно перевищувало кількість зареєстрованих злочинів «економічної спрямованості» (42,3 тис.) та не могло залишитися без окремого обліковування. На жаль, вже у 2003 р. окремий облік майнових злочинів проти державної та колективної власності, вчинених у загальнокримінальний спосіб, був припинений, що, на наш погляд, суттєво викривило уявлення про рівень злочинності у сфері економіки, значно занизивши його.

112

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

У 2003 р. злочини економічної спрямованості обліковувалися за тими ж підрозділами, що й у 2002 р. У 2004 р. з них були вилу­чені лише злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод, а інші види злочинів: проти власності, у сфері госпо­дарської діяльності, у сфері використання ЕОМ, систем та комп'ютерних мереж, а також у сфері службової діяльності — за­лишилися у розділі «Злочини економічної спрямованості», хоча вони лише частково можуть бути віднесені до сфери економіки. Подібне становище збереглося й у статистичних формах обліку злочинів у 2005 та 2006 роках.

Таким чином, існуючий нині облік злочинів «економічної спря­мованості» не дає адекватного уявлення про рівень злочинності у сфері економіки і може братися до уваги лише з урахуванням на­ведених застережень. Злочини (або їх ознаки) у сфері економіки (чи економічної діяльності, чи економічних відносин) потребують окремого визначення у кримінології, окремого статистичного обліку та окремої їх кримінологічної характеристики порівняно із характеристикою злочинів загалом, віднесених у КК до розді­лів VI та VII Особливої частини. Що стосується злочинів у сфері використання ЕОМ та комп'ютерних систем і мереж (розділ XVI КК) та у сфері службової діяльності (розділ XVII КК), на нашу думку, вони взагалі не можуть за своїм об'єктом і предметом пося­гання бути віднесені до «економічної спрямованості», як це нині зроблено у статистичних формах МВС. Водночас до структури цього різновиду злочинності мають належати злочини, вчинювані У загальнокримінальний спосіб проти власності державної, кому­нальної, колективної і приватної форм у разі, якщо ця власність має призначення забезпечувати економічну діяльність. Врахуван­ня цих злочинів як вчинюваних у сфері економіки стане можли­вим у разі поновлення та виокремлення у статистичному обліку злочинності загальнокримінальної спрямованості злочинів май­нового характеру проти зазначених форм власності за умови еко­номічного призначення останньої.

З урахуванням наведених застережень спробуємо відтворити хоча б наближене уявлення про стан злочинності у сфері еко­номіки, скориставшись для цього статистичними даними МВС, які існували на певний період (див. табл. № 1).

113

Глава 2

Таблиця