2020-06-12
102
Терція Емілія прославилася відомим родом Еміліїв, з якого виводить своє знатне походження, оскільки була дружиною Сципіона Африкана Старшого,[143] чоловіка надзвичайно відважного. Але у світлі свого вчинку стала вона ще відомішою.
Ще замолоду Сципіон повернув неторкнутою наречену вельможі Лютея, дівчину квітучого віку та дивовижно чудової краси, разом з безліччю коштовностей, які надали батьки для її відкуплення. Однак у старшому віці він уже не міг утриматися від принизливої спокуси розпусти, тож розпочав полюбовні стосунки зі своєю служницею. А оскільки приховати таке від справжнього кохання дуже важко, то йому не вдалося перехитрити Терцію, і вона згодом про все довідалася.
І хто б дивувався, що вона це важко перенесла? Багато хто без ніякого сором’язливого рум’янцю стверджує, що нічого несправедливішого, нічого нестерпнішого не може статися для одруженої жінки, як те, що у постіль, яку вона законно вважає своєю, чоловік притягне іншу. І я справді легко в це вірю. Адже чи через ніжність її породи, чи то через низьку думку про саму себе жінка є надзвичайно недовірливим створінням: як тільки чоловік поглядає на іншу, вона тут же вважає, що це вражає любов, яка їй належить.
Але як би важко все це не виглядало, знаменита жінка незворушно перенесла і затаїла в собі звістку про злий вчинок свого чоловіка, так що не те щоб хтось інший, а навіть Сципіон сам не здогадувався, що вона все знає. Поміркована жінка вважала надто непристойним повідомити широкому загалу, що чоловіка, який з надзвичайною мужністю підкорював могутніх царів і великі народи, здолала коханням якась служниця. А також святій жінці не видавалося достатнім зберігати таємницю лише доти, доки Сципіон був живий, навіть навпаки: щоб не дати неславі заплямувати пам’ять про мужа, адже як вчинок, так і вся справа могла викритися, одразу після його смерті Терція добровільно спочатку зробила служницю вільновідпущеницею, а потім видала її заміж за свого вільновідпущеника – щоб не сталося так, що жінку, яка мала стосунки з таким відомим чоловіком, зганьбили докорами щодо її рабства, чи щоб вона згодом не зійшлася з іншим чоловіком у ще гіршій розпусті, а це могло б осквернити вподобання визначного чоловіка.
З найбільшою хвалою, аж під небеса потрібно прославляти Терцію. З одного боку, жінка з виваженим духом перетерпіла таку несправедливість, а з другого – добровільно повернула служниці, своїй суперниці, всі заборгованості свого померлого чоловіка. Такий вчинок доволі рідко трапляється, тому й потрібно давати йому щонайвищу оцінку. Якась жінка вигукуватиме, скликатиме своїх родичів, близьких сусідів і всіх знайомих жінок на нараду, довго патетично скаржитиметься і виливатиме на них свій нескінченний жалісливий тягар, називатиме себе покинутою, залишеною, зневаженою, знеціненою в очах мужа, вдовою при живому чоловікові, що її місце зайняла служниця, раба і повія. Вона тут же вигнала б служницю чи взагалі продала б її у рабство, а чоловіка привселюдно збезчестила б, плачучи й обмовляючи, балаканиною захищаючи свої права, не турбувалася б, що заплямовує неславою чоловіка, який у всьому іншому був найчесніший.
Дріпетруа, цариця Лаодіцеї
Читаємо, що Дріпетруа була царицею Лаодіцеї[144] та донькою величного Мітридата. Хоча вона й заслуговує похвали за вірність, яка нас пов’язує з батьками, однак, на мою думку, набагато більше її пам’ятають завдяки нечуваному творінню Природи.
Адже, якщо можна довіряти давнім книгам, народилася вона з подвійним рядом зубів, що стало чудовою виставою для всього населення тогочасної Азії. Хоча така незвичайна кількість зубів аж ніяк не перешкоджала споживанню їжі, все ж значно спотворила її зовнішність; однак вона ставилася до цього з належною стриманістю, як я вже говорив. Адже коли Помпей Великий переміг Мітридата, її батька, Дріпетруа завжди була поруч із ним, зневажаючи найбільші небезпеки і труднощі, засвідчивши цією вірністю, що несправедливість природи не повинна перешкоджати почуттям до батьків.
