Семіаміра, жінка з Мессани

Семіаміра була грекинею, з міста Мессана. Невідомо, ким був її батько, хоча й відомо, що її матір’ю була Варія, жінка з Мессани, родичка Юлії, чоловіком якої колись був імператор Север Пертинакс. Семіаміра спочатку не була праведною жінкою, однак згодом зажила кращої слави завдяки своєму синові, а також завдяки тому, що деякий час головувала в сенаті.

Не згадуючи про її попередні ганебні вчинки, скажемо лише, що була вона матір’ю Варія Елагабала,[197] який спочатку був жерцем Феба, а потім римським імператором. Стверджують, що народила вона його від імператора Антонія Каракалли,[198] з яким одного часу розділяла ложе. Неслава Семіаміри була настільки гучною, що навіть в юності учні, з якими Елагабал учився, називали його Варієм: і не від бабусі Варії, як вважали всі інші, а від того, що він був народжений, як вважали, від матері, яка постійно злягалася з різними[199] чоловіками.

Але попри все, хлопець був дуже красивий, зазнав гарної слави завдяки жрецтву; переконані твердженням його матері, воїни у провінціях вірили, що Елагабал є сином Каракалли; він володів статками, які його бабуся завдяки своїй винахідливості нагромадила при імператриці Юлії, тому військо, невдоволене імператором Макрином,[200] скинувши його, могло вибрати Елагабала. Це не було важко, адже в той час родина Антоніїв користувалася надзвичайною повагою серед римських воїнів, так що всі вони прагнули лише одного – щоб імператор належав до цієї родини. Невдовзі, змовившись проти Макрина, вони привітали Елагабала як імператора Антіохії, іменуючи його Антонієм.

Коли Макрин, що був тоді в Антіохії, довідався про це, то приписав справу жіночій зухвалості, вважаючи, що все влаштувала Варія. Готуючи план облоги Елагабала, він вислав на нього Юліана, однак той загинув, а його воїни перейшли на сторону Елагабала. Макрин, виступивши проти Елагабала, також зазнав поразки і подався втікати. Невдовзі, однак, убили і його разом із сином Діадименом у містечку в Бітинії. Так Елагабал, наче мстячи за смерть свого батька, Каракалли, без сумніву, завдяки старанням своєї бабусі Варії, здобув імператорську владу. Згодом прибув до Рима, де на нього з нетерпінням чекав і радо прийняв сенат.

Такий раптовий злет сина прислужився Семіамірі: її вознесли майже до зірок, надали титул Августи, з розпусниці перенесли до верхівок панівної касти, від чого слава жінки засяяла ще пишніше. Елагабал, хоча й був нечестивим, усе ж розумів, що став імператором завдяки своїй бабусі, а також, очевидно, завдяки її доньці, своїй матері. Як відплату за все він надав Семіамірі такі почесті, що не приймав жодного рішення, не порадившись з нею. В той же день, коли увійшов у Рим, скликав сенат і наказав, щоб матір прийняли до його членів. Семіаміра, очевидно, погодилася на прохання консула. Тож їй приготували місце поміж інших сенаторів, і вона, як і всі інші сенатори, виступала з промовами щодо поточних справ. У римській історії немає більше згадок про жінок у сенаті.

Яка ганебна вистава – бачити таку собі проститутку, яка тільки вчора вийшла з борделю, з компанії розпусників, а сьогодні засідає поміж високоповажаних мужів, виголошуючи свої думки щодо справ, які стосуються царів! О давня вільність, о стара святість, о справедливе обурення наших предків, завдяки якому недостойних людей, засуджених цензорським рішенням, виганяли з такого поважаного зібрання, – де ти? Чи ж не бачиш, що така знеславлена жінка оскверняє місце Куріїв, Фабриціїв, Сципіонів, Катонів?

Але чому я жаліюся на жінку‑сенатора, якщо звабливі молодики, яким ненависна республіка, зайди з чужини,[201] невідомі ані місту, ані світу, тримають владу в своїх руках?

То що ж? Від того часу Елагабал не входив до сенату один – завжди його супроводжувала найсвятіша мати. До того ж, сліпа доля підготувала їй ще одне благо: Семіаміра користувалася такою великою повагою простолюду, що її вшановували більше, аніж усіх сивіл.

Оскільки вже сказано багато ганебного, тепер прийшов час розповісти й смішне. Недолугий син так високо цінував свою матір, що на Квіринальському[202] пагорбі влаштував місце, яке назвав Сенакулом; саме тут колись матрони зазвичай влаштовували сходини у святкові дні. Тож Елагабал призначив жінок, які мали приходити на це місце у встановлений день, і наказав їм видавати постанови про звичаї та поведінку матрон і встановлювати для них закони на зразок сенату. На чолі такого видатного сенату імператор поставив Семіаміру; відомо, що вони видавали багато едиктів, хоча й сміхотворних.

Наприклад, цей колегіум видав постанову, як жінки повинні одягатися і які прикраси їм личить носити, а також кому жінки повинні давати дорогу, перед ким вставати і до кого кожна матрона має підходити для поцілунку. А до того ж, на якому екіпажі, з яким конем, на якому возі і з якими мулами чи в якій лектиці повинна пересуватися жінка й тому подібне. Хоча такі постанови видаються марними і більше скидаються на забаву, аніж на істину, оскільки були підставою для пустих жіночих балачок і недоладних міркувань серед простолюду, все ж на той час їх сприймали цілком серйозно.

Але ніщо, запроваджене силою, не триватиме довго, тому ці постанови легко розчинилися і швидко випарувалися. Семіаміра поводилася в імператорському дворі як повія, а не як матрона, її син розважався брудними і марнотратними розпутствами. Скінчилося, врешті, все тим, що Елагабала заслужено вбили його ж воїни. Разом з ним убили і Семіаміру. Вона, покинувши свою потьмянілу славу, лежала в стічній канаві, а потім її тіло разом з тілом сина вкинули в Тибр. Так юність Семіаміри збіглася з кінцем її днів: ми, провадячи мізерний спосіб життя, не часто про це задумуємося.