Тема: Аудіювання текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення

Українська мова                група 12 – ПК – 19               17.04.2020

Тема: Аудіювання текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення.

 

     Прочитайте текст. Визначте його тему, основну думку та стиль мовлення.

     Виділіть у тексті важливу інформацію і коротко зафіксуйте її в зошитах. Розкажіть один одному про призначення і особливості різних видів конспектів.

КНЯГИНЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ

          Народилася Оксана Лятуринська 1 лютого 1902 року на чарівній Волині в українській шляхетній сім’ї. Це й визначило як її долю, так і характер: у дитинстві — зачарованість таємничо-безмежною природою рідного краю та інтелігентністю середовища, а юність і молодість збіглися з найзначнішими та найтрагічнішими водночас процесами першої чверті XX століття: спочатку — коли народжувалася суверенна Україна й квітли надії на щастя,а потім — коли знавіснілі орди ворогів незалежності Вітчизни нищили її буйну свободу й українська інтелігенція або гинула у боях, або опинялася у вигнанні, і не уславлена за свої муки та рани, за любов до народу, а обпльована й проклята…

          На вигнанні можна було чи зав’янути серцем, чи озлобитися і зректися мети, стати іграшкою сліпих сил. Та доля звела Лятуринську з тими, для кого Україна довічно лишалася Сонцем, що дає життя і небу, і землі, з тими, хто й гинучи вірив у неї: Юрієм Дараганом і Ольжичем, Олексою Стефановичем і Юрієм Липою, Оленою Телігою і Євгеном Маланюком, іншими, хто входив до української «польської» та «празької» поетичних шкіл. Там і сформувалося гуманістичне та поетично-мистецьке кредо О. Лятуринської: як найвища мета — щастя вільної, благородної, духовно багатої особистості в суверенногордій державі, а шлях до неї — любов і краса, царство свободи й гармонії. Головне для духовної еліти цього покоління полягало у відродженні української нації, держави, культури, мови. Однак, як зазначав Є. Маланюк, це були представники «спізненого покоління», бо «визвольна війна для нас була

скінчена», осмислення уроків минулого призводило до гірких висновків, особливо при читанні Д. Донцова та «Листів до братів-хліборобів» нещадного своєю логікою Липинського, а головне, що вони жили мрією про діяльність на благо Вітчизни, але брами полоненої Батьківщини були замкнені. Поля для життєвої діяльності бракувало. А надмір енергії владно кликав як стій до національної творчості у сфері хоч би лише духовної України. Таким чином поставали «Суворість» Липи, «Зодіак» Мосендза, «Рінь» Ольжича, «Княжаемаль» Лятуринської… — книжки, безперечно, літературно повновартісні, історично важливі, ба й навіть «історіотворчі».

              Перша книжка О. Лятуринської «Гусла» вийшла тільки 1938 р., але її пізній вихід свідчив лише про надзвичайну самовимогливість авторки. Поетеса прагла не просто виспівати себе, а знайти свій власний і зміст, і стиль. Тож логічно, що друга збірка «Княжа емаль» (1941) виявила народження майстра. Видані в Празі, обидві книжки скоро стали раритетами. А трикнижжя: О. Лятуринської — «Княжа емаль», «Гусла», «Веселка», видане 1955 р. в Торонто, стало важливою віхою не тільки у творчості поетеси, а й у всій українській поезії.

               Пояснюючи причину захоплення трикнижжям, критики відзначали: «Княжа емаль» і «Гусла» — «це безпосереднє відношення до феномена краси, чи то буде природа, краєвид, рослина, чи то буде твір митця», — це «несподіваний, незнаний перед тим… творчий світ» (Д. Віконська). Лятуринська — це втілена у творчість історична пам’ять народу і «органічно зв’язана з національнонародною творчістю» (О. Ольжич). При цьому прикметне, що вона «засадничо шукає органічного зв’язку з напівмістичною та релігійною символікою нашої народної пісні» (В. Державін) і навіть «через млу сторіч велику чаклує душу» (Коровицький). Однак Лятуринська не тільки і не нарочито в минулому. Вона «є якби «регіонально» скупчена у волинській землі, починаючи від неоліту («Печерні рисунки») і аж до сучасності. Хоч і на сучасність поетка дивиться ніби «крізь віки»… Гримить у її віршах варязька криця Святослава, проймає суворою ніжністю туга Ярославни. Але все те — то не «літературний засіб» і не «маніра»: якщо б Ольга чи Ярославна писали вірші, то ті вірші й були б поезіями Оксани Лятуринської… однієї з найяскравіших «жон руських» нашої поезії» (Є. Маланюк).

                  І найяскравіших не тільки за тематично-ідейною оригінальністю та глибиною. Поезія Лятуринської «глибока, і, хоч які прозорі її хвилі, не завжди легко побачити дно, оскільки та поезія — як строга, сказати б, аскетична, так і безмежно-розмаїта поетикою, що поетеса бере як від пластики архітектора, так і від буйноти засобів романтика й реаліста, вражає багатозначністю образу, властивою символічній поезії», — зауважував Ю. Шевельов 1955 р.

                   У передмові до «Зібраних творів» 1987 р. він не тільки ствердив свої захоплення, але й поширив на багатогранну творчість О. Лятуринської.

                     І для цього були достатні підстави. «Лятуринська, — наголошував Ю. Шевельов, — має не тільки свій стиль, а й свій світ. І більше: вона має гармонію у своєму світі, і то гармонію, не куплену ціною оминання недогідного» («Над купкою попелу, що була Оксаною Лятуринською»). А здобуту інтенсивною роботою її духу: з одного боку, по пізнанню сутності (змісту і форм) великого світу природи й людей, а з другого — по самопізнанню, осмисленню свого місця (і ролі, місії) у тому світі. До того ж засобами естетичними. Тож природно, що дух пізнання не міг обминути і явищ, котрі втілювали ідеал краси і, сказати б, антиприроди, антигуманізму, антидобра, а тому — антикраси.

                   Тим більше, що дух Лятуринської обіймав тисячолітній простір і час, а себе і сучасників вона бачила через призму реалій та уроків Вітчизни від язичницької епохи до Київської Русі і від Гетьманщини до XX століття.

                 1986-го року в Торонто вийшла незвичайна книжка О. Лятуринської —«Великодний передзвін» і книжка «Писанок і поезій». На особливому місці у ній — дивосвіт українських писанок, що були витвором Лятуринської. У ній авторка зауважувала: «писанка — наш предківський скарб, мов жива, конче мусить промовляти, як із давен-давна, до кожного з нас про весну, про онову, про перемогу добра і світла». Тому на кожній із них — сюжет-символ, що повертає нас то до таємниці народження всього живого, то до символів життя і смерті, добра чи зла і обов’язково — безсмертя, добро-творчості людини.

           У «Великодні І» Лятуринська так розкривала призначення цього типу «творів»:

Щедрот своїх не зменшуй ти!

Дай всьому, Дажбоже, пуття

Й дари водою освяти:

Цей символ вічного життя —

Яєчко писане, райце,

І коровай наш, он який,

Округлий, мов твоє лице,

Й такий, такий же золотий!

Завдання для самостійної роботи: