Життєвий і творчий шлях Володимира Даля

Старовинний центр промислового Луганська, його перша вулиця - Англійська, сьогодні має іншу назву – вулиця Володимира Івановича Даля. На цій вулиці височить пам’ятник велетню слов’янської культури – Козакові Луганському, встановлений у 1981 році (фото), автори скульптурного образу І.Овчаренко та В.Орлов. Неподалік від пам’ятника впадає в око ошатний будиночок кінця ХУШ – початку ХІХ століття (фото), національне надбання України, в якому розташовано Літературний музей В.І.Даля. Відкриття музею в 1986 році стало подією в культурному житті України.

Саме тут 22 листопада (за новим стилем) 1801 року у родині лікаря Луганського ливарного заводу, датчанина за походженням Івана Матвійовича Даля народився Володимир Даль (портрет).

У березні 1805 року батька письменника призначають інспектором в Чорноморську лікарську управу, і тому сім’я переїздить до міста Миколаєва.

Сини Івана Матвійовича, Володимир і Карл, мають можливість навчатися «казенним коштом» у Петербурзькому Морському корпусі. У березні 1819 року Володимир був випущений з навчального закладу мічманом у Чорноморський флот. Призначення – Миколаїв. Зловживання, які панували на той час на флоті, з якими він не мав можливості боротися, а тим паче миритися, змушують його 1 січня 1826 року залишити службу і вступити до Дерптського університету на медичний факультет.

У1828 році розпочинається російсько-турецька війна. Після блискучого захисту докторської дисертації Володимир Даль потрапляє на фронт. Орден святого Володимира 4-го ступеня, орден святої Анни 3-го ступеня – бойові нагороди дивізійного лікаря.

З 1833 року починається новий етап життя Володимира Даля – державна служба. Передував цьому вихід першої книжки «Русские сказки из предания изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейському приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные казаком Владимиром Луганським». Після знищення майже всього тиражу, за розпорядженням цензурного комітету, автор отримав надзвичайну популярність і мав залишити роботу. Оренбург, Петербург, Нижній Новгород – більше 25 років бездоганної служби відзначено орденами: святого Станіслава 2-го та 3-го ступенів, святого Володимира 3-го ступеня, святого Станіслава 1-го ступеня. У 1859 році Володимир Іванович Даль отримує відставку чином дійсного статського радника, чиновника У класу. Проте сам В.І.Даль визнавав тільки одну нагороду – «справедливий Даль», так його віншував народ.

У Москві пройшли останні роки В.І.Даля. Його не стало 22 вересня 1872 року.

Володимир Іванович Даль відомий нам як автор «Толкового словаря живого великоруського языка» - справжньої енциклопедії побуту народу, за обсягом це більше 200000 слів. Та мало хто знає, що він зібрав і систематизував 8 тисяч слів для укладання словника української мови, але не наважився це зробити. Крім того, Володимир Іванович успішно перекладав твори українських письменників, зокрема Григорія Квітки-Основ’яненка.

Вдячні луганці назвали один із провідних навчальних закладів – Східноукраїнський національний університет – іменем Володимира Даля. А письменники-земляки написали про нього книги: Юрій Єненко – нарис «Слово про Козака Луганського»(1994), Юрій Фесенко - літературознавче дослідження-монографію «Проза В.І.Даля. Творча еволюція»(1999).

На Луганщині вже стали традиційними Далевські наукові читання, що започатковані в 1971 році і набули статусу міжнародних.

Найвидатнішою подією в культурному житті Луганщини стало шестирічне вчителювання й титанічна праця Бориса Грінченка у селі Олексіївці сучасного Перевальського району, куди він приїхав разом з дружиною Марією Загірньою.

Саме про них видатний український лексикограф Сергій Єфремов у праці «Історія українського письменства» написав: «Не багато спершу цих людей з нового покоління було, але тим вищий їх подвиг і тим більша заслуга їхня, що вони не подалися назад і не покинули рідного народу під найбільш критичний час національного існування».

Зворушують читачів і поетичні рядки Станіслава Чернілевського:

Дух воскресне, як народ живий

З вогню труда подвижного й святого.

Стоїть Грінченко - вічний Вартовий

Біля криниці слова золотого.

Про Бориса Дмитровича Грінченка, так високо поцінованого за життя і в перше десятиліття після смерті, а потім настільки зневаженого, що нерідко згадувався в історії української літератури як «антипод вірного служіння робітничому класові».