Огляд наукових теорій щодо природи цін та ціноутворення

Ціна є ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільного виробництва та рівень життя населення.

Загальна теорія цін завжди привертала до себе увагу вітчизняних та закордонних вчених-спеціалістів. Не було в історії жодної відомої економічної школи, яка б не висловила свої думки щодо сутності та функції цін.

Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Трудова теорія вартості виходить із теорії виробництва, ціна не розглядається тут як перетворена форма вартості, а остання є матеріалізованою в товарі працею.

Крім трудової вартості, до "витратних" концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж.Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.
Поняття змінних витрат як фактор ціноутворення на товарних ринках ввів А.Сміт. А саме ціноутворюючими він називає витрати на робочу силу, які формують товарну ціну за рахунок ренти, зарплати та прибутку.

К.Маркс ввів поняття «суспільно необхідні витрати» як основний стрижень ціноутворення, розуміючи під цим витрати, необхідні для виготовлення будь-якої споживчої вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і середньому в цілому суспільстві рівні продуктивності та інтенсивності праці. Таким чином, пропозиція формує тільки виробництво, а ринок при такій постановці не відіграє головну роль і практично ігнорується. Маржинальна теорія цін і ціноутворення виводить свої загальнотеоретичні принципи із відтворення фізичного розподілу і споживання. Ціна, на думку прибічників цієї теорії, визначається співвідношенням користі й рідкості товару. Недолік цієї теорії полягає в тому, що відбувається суб’єктивна оцінка корисності, яку досить важко виміряти кількісно. Представники теорії попиту і пропозиції в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів - покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з них відбиває різні сторони економічного життя, і всі вони справляють вплив на цінність. Більше того, цінність товару інтегрує в собі різноманітні фактори, в тому числі витрати живої й уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо.

Розглянемо поняття ціна з погляду різних авторів:

Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.

Ціна - це грошова сума, яку одержують за конкретний товар. Або, ціна – економічна категорія, що означає суму грошей, за якою продавець хоче продати, а покупець готовий купити товар.

Ціна в умовах ринкової економіки визначає структуру і обсяг виробництва, рух матеріальних потоків, розподіл товарної маси і з рештою рівень суспільства, а також: дозволяє компенсувати в грошовій формі витрати на виробництво і збут товару на ринку; визначає прибутковість продажів.

Існують дві основні системи ціноутворення:

 - ринкове ціноутворення, яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції;

 - централізоване ціноутворення - державне формування цін державними органами.

Для першої системи характерна досконала конкуренція, що виникає на ринку, коли існує достатня кількість фірм (підприємств), або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не в змозі вплинути на ціну будь-якого товару. Істотним відхиленням від досконалої конкуренції є недосконала конкуренція або елементи монополії. Тоді в політику ціноутворення втручається держава.

Існує прямий і непрямий вплив держави на ціни. Прямий вплив здійснюється шляхом встановлення певного порядку ціноутворення, непрямий спрямований на зміни кон'юнктури ринку, створення певного положення в сфері фінансів, валютних, податкових операцій, оплати праці.

 

Функції та види цін

У період побудови ринкових відносин ціна повинна виконувати властиві їй функції. Функції ціни відображають її сутність, роль в економіці, місце серед інших економічних категорій та взаємозв’язок з цими категоріями.

Ціна виконує різні економічні функції: облікову, розподільчу, стимулюючу і регулюючу.

Облікова функція → забезпечує еквівалентність обміну, тобто виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) за інших рівних умов забезпечує відшкодування витрат на виробництво і реалізацію, а також утворення прибутку в розмірі, що дозволяє удосконалювати і розвивати виробництво, підвищувати життєвий рівень працівників. Цю функцію ціни виконують завжди. Знаючи, у що обходиться та чи інша продукція, можна за допомогою цін порівнювати різні її види, а також виражати в грошовому вимірі будь-яку кількість продукції і послуг.

Розподільча (чи перерозподільна) функція → складається в розподілі доходу між виробниками і споживачами. Якщо ціна товару вище його вартості, то виробник відшкодовує свої витрати і дістає прибуток. Якщо ж ціна нижче вартості, то виробник працює собі в збиток. Споживач, використовуючи продукцію, також має різну економічну вигоду. Отже, розподільча функція ціни виражає напрямок розподілу — на користь виробника чи споживача. Іншими словами, у результаті відхилення цін від вартості національний доход перерозподіляється між накопиченням і споживанням. Задачі перерозподілу національного доходу у визначених економічних, соціальних чи політичних цілях може успішно вирішувати податкова система. Тому необхідно поступово звільняти ціни від цієї функції і передавати її виконання податковій системі.

Стимулююча функція → полягає в тому, що підвищені ціни стимулюють підприємства до випуску прогресивних і дефіцитних видів продукції, а знижені — до зняття з виробництва застарілої продукції.

Регулююча функція → виражається в балансуванні попиту та пропозиції. Якщо немає можливості досягти відповідності попиту та пропозиції зміною обсягу виробництва чи це недоцільно, використовується інструмент ціни. У машинобудуванні він застосовується як стосовно засобів виробництва (наприклад, знижені ціни на сільськогосподарську техніку), так і стосовно споживчих товарів тривалого користування (наприклад, підвищені ціни на легкові автомобілі).

З огляду на функції цін треба сказати, що вони взаємозалежні й утворюють єдину систему, хоча їхня дія багато в чому взаємно перекривається, чим пояснюються труднощі практичного ціноутворення. Особливістю ціноутворення на комунальних підприємствах також є перехрестя регулюючої та розподільчої функцій, перехрестя інтересів споживачів, виробників і держави.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про економічну самостійність Української РСР" політика ціноутворення на території України належить до її компетенції і визначається її законодавством. Головну роль у цьому законодавстві відіграє Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 3. 12.1990р. (зі змінами), який визначає основні принципи встановлення та застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх додержанням на території України. Закон поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва.

Питання цін і ціноутворення у сфері господарювання знайшли своє відображення також у Господарському Кодексі України (гл.21), який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності.

Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворення, сфери застосування тощо та відповідно до чинного законодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів.

Розрізняють дві стратегії встановлення цін:

· стратегія єдиних цін – встановлення однієї ціни для всіх споживачів;

· стратегія диференційованих цін – за якою, продаж свого такого самого продукту різним покупцям відбувається за різними цінами.

Розрізняють кілька видів цінової диференціації:

· просторову - різні ціни в країні та за її межами;

· часову - сезонні знижки та надбавки;

· залежно від способу використання продукту - наприклад, паливо як сировина чи як пальне для двигунів;

· за групами споживачів;

· залежно від кількості товару, що купується - знижки у разі купівлі цілих упаковок товару, а не одиничних екземплярів.

При переході до ринкових відносин в Україні також використовують фіксовані й регульовані ціни, в основному на продукцію і послуги виробничо-технічного призначення (електроенергія, послуги транспорту, зв'язку), а також на життєво важливі товари і послуги для населення (хліб, комунальні послуги тощо). Постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1995р. № 135 «Про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень» визначає такі методи регулювання цін:

§ встановлення фіксованих цін;

§ встановлення граничних рівнів цін;

§ встановлення граничних рівнів торгових надбавок;

§ застосування граничних рівнів рентабельності;

§ введення обов'язкового декларування зміни ціни.

Ціни класифікують за певними ознаками:

I. За характером обігу, що обслуговується:

1) оптові (гуртові) ціни, за якими підприємство реалізує виготовлену продукцію іншим підприємствам та збутовим організаціям;

2) закупівельні ціни, за якими реалізується сільськогосподарська продукція виробниками державним та комерційним організаціям для подальшої переробки;

3) роздрібні, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій мережі населенню;

4) на будівельну продукцію існує декілька різновидів цін:

- кошторисна вартість — граничний розмір витрат на будівництво кожного конкретного об'єкта;

 - прейскурантна ціна — (середня) кошторисна вартість одиниці кінцевої продукції типового будівельного об'єкта (1 кв.м житлової площі, 1 кв.м корисної площі та інші);

 - договірна ціна встановлюється при укладанні договору між замовником і підрядником;

5) ціни та тарифи на послуги населенню;

6) надбавки у сфері обігу (оптово-збутові, торгівельні);

7) тарифи на вантажні й пасажирські перевезення — плата, що стягується транспортними організаціями за перевезення з відправників вантажів або пасажирів;

II. За ступенем залежності від втручання держави при її встановленні:

1) вільні ціни, що формуються на ринку на базі взаємодії попиту і пропозиції;

2) регульовані, формуються під впливом попиту та пропозиції, але держава втручається, впливаючи безпосередньо на їх зростання чи зниження, або шляхом регламентації рентабельності, та ін.

3) фіксовані, встановлюються державними органами на обмежений круг товарів;

III. За способом фіксації:

1) контрактні, встановлюються за згодою сторін і реєструються в контракті;

2) трансфертні, застосовуються при реалізації продукції між філіями і підрозділами одного підприємства або асоціації;

3) біржові, використовують для продажу товарів через біржі;

4) ціни торгів, застосовуються коли декілька підрядників, які конкурують між собою, пропонують замовнику свої проекти на виконання певних робіт, з яких він на конкурсній основі вибирає найбільш ефективний;

IV. За ступенем обґрунтованості:

1) базисні, застосовуються як вихідна база при встановленні ціни на аналогічні вироби;

2) довідкові, публікують в каталогах, прейскурантах, газетах, довідниках та економічних оглядах. Вони використовуються фахівцями як орієнтовна інформація при встановленні цін на аналогічну продукцію або при аналізі рівнів та співвідношення цін;

3) прейскурантні, являють собою вид довідкової ціни, публікуються в прейскурантах фірм — виробників або продавців;

4) фактична ціна угоди враховує застосування різних надбавок або знижок до базисної ціни;

5) ціна споживання, визначає всі витрати покупця, пов'язані з купівлею товару, його доставкою та витратами з експлуатації;

V. За часом дії цін:

1) постійні, ті, що не змінюються протягом всього терміну постачання продукції за даним контрактом або договором;

2) поточні, за якими здійснюється постачання продукції в даний період часу. Вони можуть змінюватися на протязі виконання одного контракту залежно від кон'юнктури ринка;

3) сезонні, діють протягом певного періоду часу;

4) ступінчасті, являють собою низку цін, що послідовно знижуються згідно з попередньо прийнятою шкалою.

Складовою системи ціноутворення є широко розповсюджена система знижок з встановлених прейскурантних цін.

Знижки використовують фірми-виробники товарів і роздрібна торгівля в таких випадках: як відповідні дії на зниження цін конкурентами; з метою залучення нових покупців, скорочення великих запасів товарів.

Розрізняють такі види знижок: за оплату товарів готівкою; кількісна (за закупівлю великих партій товарів); дилерська; спеціальна (персоніфікована); сезонна; бонусна (постійним покупцям); прихована (додаткові безоплатні послуги продавця покупцеві).