Історія написання та опублікування кіноповісті «Україна в огні»

«Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Усе, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості». Так написав митець у «Щоденнику» після заборони «України в огні».

 Кіноповість письменник почав писати на початку війни. Швидко написав, зняв фільм, сподіваючись визнання та вдячності. Але сталося навпаки: і кінофільм, і повість були осуджені й заборонені. Фільм узагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його знаходиться в архівах московського держфільмофонду), а повість уперше опублікували вже після смерті письменника. Майже за всі кінофільми (і за «Звенигору», і за «Землю», і за «Арсенал», і за «Щорса») кінорежисера критикували. Для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 р. було скликано спеціальне засідання політбюро ВКП (б), на якому й розпинали О. Довженка.

 Письменник не став на коліна, не благав прощення в Сталіна ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. У щирому зверненні до генсека Довженко писав: «Товаришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?».

 Послухаймо самого О. Довженка й зрозуміємо, за що справді він був так тяжко покараний:

 «Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю…

 Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був… на її пожарах сьогодні…».

Теорія літератури

ЗАПИСАТИ У ЗОШИТИ

Кіноповість (грецьк. кіпео — рухаю) — повість, що створена із свідомою орієнтацією на певні кінематографічні прийоми оповіді (подрібнення дії на короткі епізоди, лаконічність діалогу та авторських пояснень, монтажний характер епізодів тощо).

Публіцистичність — це певна тенденція, певна манера письма, певні стильові особливості, властиві як звичайній інформації, так і науковим працям, і творам художньої літератури. Поняття публіцистичності органічно охоплює широке суспільне звучання, проблемність, тенденційність, полемічність і специфічну, притаманну публіцистиці образність.

Публіцистичність — це якість, що може бути притаманна творові будь-якого роду й жанру.

 

Аналіз твору «Україна в огні»

- Яка роль образу прокурора Лиманчука у творі? (Довженко посмів сказати правду про деяких представників командного складу органів прокуратури, КДБ, УВС. Уособленням цих темних страхітливих сил у всій їх антинародній потворній суті постає образ голови райвиконкому, а потім прокурора — Лиманчука. «Він був великим любителем різних секретних паперів, секретних справ, секретних інструкцій, постанов… Він засекретив ними свою глибоку байдужість до людини… Йому ні разу не приходило в голову, що… єдине, що він засекречував, це була його засекречена дурість»)

- Як характеризує фон Крауз українців? Зачитайте й прокоментуйте? (…У цього народу є нічим не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії„. У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників». «їх життєздатність і зневага до смерті безмежні», «Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки»)

- Який образ є центральним у творі? (Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський, епічний образ України)

- Дослідіть композицію твору. (Сценарій кіноповісті складається з 50-ти епізодів-картин. У творі кілька сюжетних ліній: доля роду Запорожців та інших учасників бойових дій; лірична лінія Олесі й Василя; лінія Христі Хутірної; вчинки ворогів і поведінка Лиманчука).

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Визначте тему, ідею та проблематику твору «Україна в огні».

ЗАПИСАТИ У ЗОШИТИ

Головною темою твору є зображення початку війни з фашистськими загарбниками та відступу радянських військ, реалістична передача поразок і відступів та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом.

Ідея твору, за словами самого автора,— незламність сили й непохитність духу народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом.

Проблематика:
- проблема національної самосвідомості людини й народу;
- показ трагедійності тогочасних подій;
- життя простої людини на війні і в тилу;
- проблема цінності загальнолюдських ідеалів;
- жінка на війні (Олеся Запорожець, Христя Хуторна, Мотря Левчиха).Аналіз публіцистичних відступів автора.

 

 Довженко-письменник не просто веде оповідь про події, він висловлює власне бачення причин поразок, зради, зневіри через ліричні відступи, аналітичні роздуми.

· Знайти й прокоментувати авторські роздуми про Україну.

Очікувані результати

 «О українська земля, як укривавилась ти! Ріки кров’ю поналивано, озера слізьми та жалем… Степи гнівом утоптано та прокляттям, та тугою і жалем».

 «Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося по недобитих вокзалах».

 «Не стало прекрасного села. Не стало ні хат, ні садків, ні добрих лагідних людей. Одні тільки печі й печища біліли серед попелу й вугілля, та де-не-де висіли трупи на ушулах чи на грушах. Нікому було ні плакати, ні кричати, ні проклинати».

 «Яка була любима незаймана річка! Вона стала невпізнанна. Вона була збезчещена, зґвалтована і сплюндрована ворогами».

· Знайти й прокоментувати авторські роздуми про українців під час війни.

«Звиклі до типової безвідповідальності, позбавленні знання урочистої заборони і святості заклику, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії, що кликали їх до велетенського бою, до надзвичайного. І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії… Вони були духовно беззбройні, наївні й короткозорі…».

 «Довгі відходини, сум і горе важких утрат пригнобили всіх. Душі у людей були малесенькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя».

 «З темних льохів, брудних ям, із-під зруйнованих печищ вилізали землистого кольору, чорні, погано одягнені люди… Якесь невимовне тавро жаху й скорбот і того, що лежить за межами обурення і відчаю, упало на них, закарбувалось і довго-довго не зникне вже, як прокляття долі, до самої їх смерті».

· Знайти й прокоментувати авторські роздуми про бійців на фронті.

Очікувані результати

 «Все віддали… Поквиталися з життям, з війною, з ворогами на всю силу. Не мудрували, не ховалися по резервах і тилах, не обростали родичами… на постах. Не видушували з малих своїх талантів великої користі, нехтували талантом, не любили виставляти напоказ ні в цілому вигляді, ні в пораненому, ні в яких доблестях, мало дорожили своїм — непоштиві, насмішкуваті й недбалі…».