Особливості проектування верхнього жіночого одягу з хутра

При проектуванні швейних виробів з натурального хутра спочатку враховують фактуру, кольори, тон, вид хутра, варіанти обробки та конструктивних рішень виробу. На першому рівні розгляндають особливості силуетної форми, стану та покрою рукава. Кожна з груп першого рівня поділяється на підгрупи другого рівня (варіанти розташування шкурок, види застібок, різноманіття кишень та ін.). Отримані класифікації дають змогу отримати повну та необхідну інформацію для проектування хутряного виробу.              Хутряний одяг отримують шляхом з’єднання шкурок в одне ціле. При цьому утворюються з’єднувальні шви зі сторони волосяного покриву шкіри – шви з’єднання шкурок різноманітної форми і довжини.                                                                Такий вид хутра, як група каракулево-смушкового напівфабрикату (каракуль, каракульча, клям, мерлушка та ін.), не дає видимих з’єднувальних швів.Інші хутрові напівфабрикати мають в готовому одязі видимі зі сторони волосяного покриву шви з’єднання шкурок. В цій групі хутра всі видимі шви з’єднання шкурок є основними лініями в композиції одягу. Можливості утворення форм одягу та композиційних рішень при використанні шкір з середньою довжиною волосяного покриву декілька більші, ніж при використанні шкірок з довгим волоссям. Форма пальто може бути прямою, прилеглою, напівприлеглою, розширеною донизу.                    Група хутра з низьким волосяним покривом може бути різноманітною, як по кількості видів хутра, так і по фактурним і кольоровим особливостям волосяного покриву. У зв’язку з цим композиційні рішення моделей одягу цієї групи хутра різні. Тому раціонально розділити шкіри з низьким волосяним покривом на три підгрупи. Перша підгрупа складається їз овчини, опойка, жеребка, морського котика, сірки, сиваря, нерпи тощо.Щільна шкіряна тканина цих видів хутра обумовлюється лаконічністю форм, чіткістю композиційних рішень, наявністю деталей спортивного характеру (кишень, поясів, клапанів та хлястиків). Пальта можуть бути прямими, розширеними та прилеглими.      Другу підгрупу складають малі шкіри з однотонним волосяним покривом, наприклад крота, а також шкіри, які мають рисунок смуг, краплинок та плям, наприклад хутро щура, бабака, бурундука, хом’яка і кролика низької стрижки.                Кольоровий рисунок волосяного покриву у виді смуг і плям, маленькі розміри шкір, а також те, що з’єднувальні шви видно зі сторони волосяного покриву щкір, обмежують можливість виготовлення різних форм одягу, крім прямої та розширеної. Рукав- може бути тільки вшивний, не рекомендують рукав покрою реглан, напівреглан і суцільно кроєний.                              Третя підгрупа включає весь каракулево- смушковий напівфабрикат. В нього входять шкіри каракулю, каракульча, кляма, муаре, смушки, мерлушки, а також шкіри козлика, козлика-голяка і козлика-муаре.                                                                Спайка шкурок цього хутрового напівфабрикату не дає видимих з’єднувальних швів зі сторони волосяного покриву, що забезпечує художнику- модельєру більше можливостей для утворення різних форм одягу складного покрою.                                                                                         Для одягу цієї підгрупи характерна прилегла форма з широкою спідницею (кльош), різноманітні форми рукавів (суцільно кроєний, реглан,напівреглан), а також різні підрізи, драпірування, складки (у каракульчі, муарі). Є також можливість використання різного оздоблення з пухнастих видів хутра (лисиця, песець, рись і т. п.). При вертикальному розміщенні шкурок песця,лисиці, єнота, скунса і корсака використовують більш складний метод розкрою- розпуск. Шкіри після розпуску відділяють друг від друга смугами із замши чи шкіри шириною від 1см до 3см. Цим досягають найбільшої виразності і підкреслюють вертикальне розміщення шкір. Розшивку між шкірами потрібно починати від густоволосої частини шкіри (огузка), закінчити у хрестовини, так як шийка має менш густий волосяний покрив і буде видна розшивка між шкірами.                                                     При горизонтальному розміщенні шкір лисиці, песця, можна їх розташовувати, як цілими так і половинками. Якщо половинками, то шкіру розрізають по хребту та кладуть по лекалам у поперечному напрямку, паралельно низу пальто. Напрямок волосу при горизонтальному розміщенні шкурок може бути тільки від краю борта до середини спинки.                       При розміщенні шкір по діагоналі кращий напрямок- «кутом до низу», коли смужки направлені по діагоналі від борту вниз до середини спинки.                            Огузки шкурок з’єднуються на середині спинки. З’єднання двох головок шкурок буде під проймою «кутом на верх». Напрямок волосу від вершини кута зверху вниз від краю борта і зверху вниз до середини спинки.                                           Середньо волосі шкіри (цілими чи половинками) з’єднують спайкою (огузок з шийкою) в смужки, а потім розташовують в потрібному напрямку.                                           Найбільший ефект при вертикальному розміщенні шкір досягається при їх розпуску, особливо в пальто з рукавом покрою реглан. При цьому шкіри розпускають ширше до низу пальто і завужують рукава до горловини. При напрямку волоса шкір зверху вниз, звужені в шийці шкіри плавно лягають від горловини по формі плеча, переходячи в більш широкі смуги по низу рукава: смуги шкір також розміщуються від горловини по спинці і полочкам з розширенням по низу пальта.                                                                                                                    При невеликих розмірах шкір (ондатра, кролик тощо) їх потрібно розміщувати так, щоб з’єднувальний шов ліфа і спідниці був на лінії талії, в іншому випадку зорове сприйняття від цих форм пальта буде порушено.