Вартість акцій: номінальна, балансова, ринкова та емісійна

Вартість є однією з найбільш важливих характеристик акцій. Оскільки акція являє собою грошовий документ, вона повинна мати вартість, визначену в грошових одиницях, тобто ціну (терміни «вартість» і «ціна» тут є синонімами). Розрізняють передовсім номінальну вартість (номінальну ціну) і ринкову вартість (ринкову ціну).

Номінальна вартість – та вартість, яка відображається в сертифікаті акцій та в умовах їх випуску і береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та реалізації інших прав учасників. Сукупна номінальна вартість корпоративних прав, випущених підприємством, становить його номінальний або статутний капітал.

Продаж і купівля акцій відбуваються здебільшого не за номінальною, а за ринковою ціною. Ринковою ціною (вартістю) є ціна (вартість) акції на кожний даний момент на ринку цінних паперів (за якою акції можуть купуватися і продаватися на біржах, позабіржових торговельно-інформаційних системах та позабіржовому ринку). Її рівень визначається попитом і пропонуванням, тобто угодою між продавцем і покупцем. Саме тому ринкову ціну інколи називають ціною виконання операції. У цьому розумінні акція нічим не відрізняється від інших товарів: що більший попит і менше пропонування, то вища ціна, і навпаки. Отже, ринкова вартість акції – це ціна, за якою продавець, що має повну інформацію про вартість акції і не зобов’язаний її продавати, погодився би продати її, а покупець, котрий теж має вичерпну інформацію про вартість акції і не зобов’язаний її придбати, погодився б її придбати.

Відзначимо, що поняття «курсова вартість» адекватне поняттю «ринкова вартість». Такими самими синонімами є поняття «курсова ціна» і «ринкова ціна». Поняття «курс» використовується двояко: у більшості випадків як синонім понять «курсова вартість (курсова ціна)» і «ринкова вартість (ринкова ціна)», але інколи поняттям «курс» користуються для вираження відношення ринкової ціни до номіналу, тобто як відносною величиною, коефіцієнтом.

Ринковий курс залежить від співвідношення попиту та пропозиції на цінні папери. У свою чергу, покупці та продавці акцій при прийнятті відповідних рішень враховують такі чинники:

– очікування щодо майбутньої прибутковості та ліквідності об’єкта інвестування, які формуються на основі аналізу інформації про емітента, в т. ч.: а) інформації щодо поточних і прогнозованих дивідендних виплат; б) висновків аналітиків щодо якості фінансового стану емітента; в) оцінки перспектив у виробничо-господарській сфері підпри­ємства; г) інших даних, які характеризують фінансовий стан і господарську діяльність емітента акцій.

– можливі зміни курсу акцій під впливом факторів, не пов’я­заних з прибутковістю чи ліквідністю емітента, наприклад у результаті прийняття рішень щодо додаткових емісій, виплати дивідендів акціями, дроблення акцій тощо;

– наявність і прибутковість альтернативних об’єктів інвестування;

– загальноекономічне становище в країні та тенденції його розвитку (кон’юнктура, зростання, стагнація тощо);

– перспективи розвитку відповідної галузі;

– політичний вплив через політико-економічні рішення та державну фінансову політику;

– психологічні та спекулятивні чинники.

Слід враховувати, що акції не всіх емітентів можуть бути допу­щені до торгівлі на організованому фондовому ринку. Внесення ак­цій до списку цінних паперів, які котируються на фондовій біржі або можуть бути предметом укладення угод у торговельно-інформаційній системі, називається лістингом.

Підприємства, як правило, прагнуть максимізувати ринковий курс корпоративних прав. Чим вищий цей курс, тим більше можли­востей у підприємства залучити додатковий капітал на основі дода­ткової емісії. Підкреслимо, що якщо ринкова вартість акцій є більшою ніж номінальна, то це означає, що інвестори погоджуються сплатити більше грошей за акції певного товариства, оскільки вони вважають становище товариства солідним, а товариство - здатним сплачувати дивіденди. Якщо ринкова вартість акцій є меншою, ніж номінальна, то це означає, що інвестори не “цінують” високо справи та результати діяльності акціонерного товариства; у них немає впевненості в тому, що товариство зможе працювати прибутково, а значить – і сплачувати дивіденди.

Крім цих видів вартості акції, існують також поняття балансової та емісійної вартості.

Показник балансового (розрахункового) курсу акцій характеризує структуру власного капіталу корпорації. Він показує величину чистих активів, які припадають на одну акцію і дорівнює вираженому у відсотках відношенню між власним капіталом (ВК) і статутним капіталом (СК):

БК = ВК: СК * 100%

Основними чинниками, які впливають на величину балансового курсу, є величина капітальних резервів і резервів, сформованих за рахунок прибутку (додатковий і резервний капітал), нерозподілений прибуток (непокритий збиток) і статутний капітал. Якщо балансовий курс вище за номінальний, то це означає, що власний капітал перевищує статутний капітал, отже у товариства сформований додатковий капітал, резерви та (або) є нерозподілені прибутки.

У разі, якщо номінальний курс перевищує балансовий, тобто останній є меншим за 100 %, то це означає, що власний капітал підприємства є меншим за статутний капітал. Це можна спостерігати лише тоді, коли підприємство має непокриті резервним капіталом та іншими джерелами збитки. Якщо за даними фінансової звітності, яка подається на затвердження загальними зборами, власний капітал буде менше за статутний, то слід вжити заходів щодо санації підприємства, в т. ч. на основі зменшення статутного капіталу, залучення додаткових коштів, реорганізації тощо.

Емісійна вартість визначається за випуску акцій: саме за нею продають акції першому покупцеві. Акціонерне товариство може здійснювати продаж своїх акцій безпосередньо покупцям або за допомогою посередників. У першому випадку товариство самостійно визначає, за якою ціною його акції будуть пропонуватися покупцям; в останньому – питання емісійної вартості має погоджуватися з посередниками. Інколи емісійна вартість співпадає за розмірами з номінальною вартістю акцій. Такі випадки, як правило, мають місце тоді, коли акціонерне товариство випускає свої акції самостійно, без допомоги посередників. Оплата ж посередницьких послуг, якщо вони використовуються акціонерним товариством, здійснюється за рахунок різниці між емісійною та номінальною вартостями акцій.

Відзначимо, що встановлення курсу емісії є дуже важливим елементом додаткової емісії. Верхня межа курсу емісії проходить на рівні ринкового (біржо­вого) курсу акцій до проведення додаткової емісії. Правильний ви­бір курсу емісії є вирішальним фактором успіху її розміщення. Чим вищий курс додаткової емісії, тим значніший обсяг ліквідних засо­бів залучається на підприємство при заданому обсязі збільшення СК, тим вищий буде емісійний дохід.

Емісійний дохід, або ажіо, – сума перевищення доходів, отри­маних від емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над номіналом таких акцій (корпоративних прав). Тобто, емісійний дохід - це різниця між курсом емісії і номінальним курсом ко­рпоративних прав.

Зрозуміло, що для емітента найприйнятнішим є максимальний курс емісії (на рівні ринкового), оскільки потреба в капіталі покри­вається за мінімального збільшення номінального капіталу. Для дрібних акціонерів низький курс емісії є вигіднішим. Якщо при­дбання акцій їх не цікавить, то в результаті продажу переважних прав вони можуть отримати додаткову винагороду. Крупні акціоне­ри, які мають фінансові можливості для збільшення свого пакету акцій та розширення впливу на діяльність корпорації, схилятимуть­ся до високого курсу емісії, який ускладнює використання малими акціонерами своїх переважних прав і стимулює їх до продажу таких прав. Це дає їм можливість придбати більшість акцій нової емісії. У той же час надто високий курс емісії нових акцій може ускладнити розміщення всієї емісії.

Курс емісії тісно пов'язаний з політикою підприємств у сфері само­фінансування та виплати дивідендів. Зі збільшенням частки прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів, курс емісії тяжіє до збіль­шення. Якщо ж максимальним є рівень самофінансування, то встанов­люється мінімальний курс емісії.