Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму

Екстремізм: найчастіше виникає в середовищі тих соц. верств, значення економ. і пол..функцій яких у сус-ві спадає й вони відчувають загрозу своєму соц. статусові. Для Е. хар-не вибіркове користування тими цінностями, що містяться в доктринах основ.класів. Ідеолог. і клас. орієнтація є критерієм поділу пол.. екстремізму. Осн. різновидами лівого екстремізму є анархізм і троцькізм, різновидом правого екстремізму — фашизм.

Фашизм (лат. fasio, італ. fascismo пучок, зв'язка, об'єднання) — це право екстреміст. пол..рух, який виник у країнах Зх.ї Європи після Першої світ. війни й перемоги Жовтневої революції в Росії. Першу фашист. орг-цію створив Б.Муссоліні. Використовуючи невдоволення сус-ва масовим безробіттям та інфляцією, знаходив прихильників у середовищі міської дрібної буржуазії, селянства й частини робітників.

Ідеологія фашизму — це войовничий антидемократизм і антикомунізм, расизм і шовінізм. В її основі лежать ідеї соціал-дарвінізму про бор-бу видів і рас. Особл. місце в ідеології фашизму посідає концепція нації як вищої і вічної реальності, заснованої на спільності крові.

Анархізм (від гр. anarchia-безвладдя) — це ідейно-пол. течія, яка прогол. своєю метою знищення держави й заміну будь-яких форм примус.влади вільною і добровіл.асоціацією громадян. Як пол..течія склався в 40-70-х рр. 19 ст. в Зх. Європі. Залежно від відмінностей у підходах його прихильників до питання про шляхи досягнення прогол. цілей розрізняють: 1.Основа анархо-індивідуалізму - ідея Макса Штірнера про абсолютну свободу індивіда, який у своїх бажаннях і вчинках не має бути пов'язаним ні реліг. догмами, ні нормами права й моралі. Заперечуючи державу, зводив соц. орг-цію сус-ва до т.зв. спілки егоїстів, метою якої було б налагодження обміну товарами між незалежними виробниками на основі взаємної поваги. П. Прудон: Ідея вільного обміну.

2.Анархо-комунізм: М.О. Бакунін вваж., що держава в будь-якій формі є знаряддям гноблення мас, а тому виступав за її повне знищення революційним шляхом. Висловлювався як проти участі робітників у парламент. виборах і в дія-ті будь-яких представниц. органів влади, так і проти марксист. вчення про диктатуру пролетаріату.

 П.О. Кропоткін: в основі вчення - «біолог. закон взаємної допомоги», який визначає нібито прир. прагнення людей до співпраці, а не до бор-би одних з одними. На основі добровільно укладеної між об'єднаннями людей угоди буде створена федерація, як суспільство «вільного комунізму». Перехід до федерації вільних комун, які ґрунтуються на комуністичних засадах виробництва й розподілу, можливий лише через революц. руйнування всього того, що роз'єднує людей, насамперед приват.власності й держави.

3.Анархо-синдикалізм (від фр. профспілка) ставить за мету знищення капіталіст.ладу за доп. революц. бор-би профспілок.

 Троцькізм — виник на поч.. XX ст. в рос. робітн. русі як критика ленінської концепції революції і пролетарс.держави. Основу його ідеології - теорія т.зв. перманентної (неперервної) революції. Сутність цієї революції полягала не в завоюванні влади робітничим класом і переході до будівництва соціалізму в окремій країні, а в постійному поглибленні революц. змін аж до здійснення соціаліст. революції у світ. масштабі. Партійне керівництво Троцький розумів як диктатуру побудованого за зразком військ. керівництва парт. апарату, який підкоряє собі все сус-во на казармових принципах. Економіка є повністю одержавленою, управляється державою на командних засадах.

 Після смерті Троцького настав неотроцькістський етап. Також ґрунтується на теорії перманентної революції. Проте наголос робиться вже не на одномоментному характері революції, а на її багатоетапності.

Сутність та різновиди політичної символіки

Символ (гр.) – знак, прикмета, ознака; ф-ма виразу і передачі дух. змісту культури через певні матер.предмети або спец. створені образи та дії, що виступають знаками цього змісту. Складові частини символу: знак – матер. складова; значення – ідеальна складова.

Пол.символи мають конвенціональний характер (“умовне” приписування значення).

Символ – необхідна умова людс. спілкування.

Політичні символи – сук-сть засобів, які надають пол..життю, пол..дії, різним формам матеріалізації політики, явний, підкреслено очевидний, або навпаки, прихований сенс, значення.

Функції: - ідентифікація пол..позиції або ідеї; - реклама, пропаганда, маніпулювання; - інтеграція, єднання мас людей навколо певних цінностей, ідеалів.

Різновиди: 1. За ступенем прояву: приховані/неприховані; 2. Візуальні (колір,ф-ма); 3. Слухові; 4. Рухові.

Складові:

         мовна символіка;

         образотворча (предметно-об’єктна політична символіка; політико-музична символіка; скульптурно-архітект.пол. символіка);

         нац.-держ. символіка (державні символи (герб, прапор, гімн); грош. знаки (нац. валюта));

         пол..емблематика (умовно-графічна символіка; наочно-агітаційна символіка);

         символи зовн. вигляду; місця дії; часу дії (пол..мода та стиль; пол.. топоніміка (географ. назви); символи місця дії; символи часу дії (симв. назви істор. епох));

         непол.і символи, які набувають пол..змісту;

         пол..ритуал.

Пол.символи легітимізують політику та владу, а також дають можливість приховати проблеми від мас.