2020-07-01
149
ЛЕКЦІЯ №11. ДІЄСЛОВО, ДІЄПРИКМЕТНИК
Дієслово — це частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес. За своїм значенням дієслова протиставляються насамперед прикметникам, а також іншим іменним частинам мови як слова, що виражають динамічну ознаку в процесі її становлення, тривання або розгортання. Пор.: білий сніг і біліє сніг; письмовий стіл і писав за столом; двоє очей і двоїться в очах; своя думка і засвоїти правило. У названих парах слів спільного кореня одні позначають сталі ознаки предмета або кількість їх, а інші виражають динамічні ознаки, пов᾽язані з діяльністю особи або з активністю предмета.
За граматичними ознаками дієслова також відрізняються від інших частин мови. Так, прикметники, пов᾽язуючись з іменниками, виражають значення ознаки в граматичних категоріях роду, числа і відмінка, залежних від іменників. Дієслово також може мати категорії роду і числа, залежні від іменника, але, крім того, воно має властиві тільки йому категорії: виду, перехідності/неперехідності, стану, способу і часу, які характеризують ознаку предмета в процесуальному вияві.
Особливістю дієслова є також поєднання в його парадигмі різних граматичних форм: дієвідмінюваних особових (пишу,писатиму, пиши та ін.) і родових (писав, писала, писав би та ін.); відмінкових (написаний, написаному) і незмінюваних — дієприслівникової (пишучи, написавши) та інфінітивної, або неозначеної {писати, написати).
Дієвідмінювані форми дійсного, умовного і наказового способів (особові й родові) виконують у реченні предикативну функцію, виступаючи в ролі присудка: Поїзд рушив; Скоро липа зацвіте. Окремі дієслівні форми виконують атрибутивну функцію (прочитана книга, зачинене вікно) та функції обставин (Відпочивши, взявся до роботи). Неозначена форма дієслова (інфінітив) входить до системи його парадигми як початкова форма, в якій позначається дія (динамічна ознака) безвідносно до діяча чи предмета. Граматичні значення способу, часу, особи (роду) та числа виражаються дієвідмінюваними формами дієслова; в інфінітиві виражаються лише значення виду, перехідності/неперехідності, стану. Саме цими значеннями відрізняється дієслівна форма інфінітив від іменників з узагальненим значенням дії. Пор.: звикати — звичка, послати — послання, думати — думка, змагатися — змагання.
Дієслівні форми утворюються за допомогою суфіксів і флексій від дієслівних основ, що виступають у двох варіантах: основа інфінітива й основа теперішнього часу.
Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова після відкидання суфікса -ти: шука(ти), вози(ти), гукну(ти), принес(ти).
Основа теперішнього (або майбутнього простого) часу виділяється у формі дієслова теперішнього (майбутнього простого) часу 3-ї особи множини після відкидання флексії –уть( - ють), - ать (-ять): шукаj(уть), воз(ять), гукн(уть), принес(уть).
Категорія виду
Категорія виду є основною граматичною категорією дієслова. Видові значення, основу яких становлять поняття внутрішньої межі дії, вказують на її результативність/нерезультативність, тривалість/обмеженість, завершеність/незаверше-ність. Вид є загальнодієслівною категорією, оскільки охоплює всі форми дієслова: інфінітива, способові й часові, дієприкметникові й дієприслівникові.
Кожне дієслово видової пари утворює свою систему часових форм: дієслова недоконаного виду творять форми всіх трьох часів, а дієслова доконаного виду — лише минулого й майбутнього. Так само дієприкметникові й дієприслівникові форми творяться від дієслів, зберігаючи значення виду, закладене в початковій формі: везти — везучи; привезти — привезений, привізши.
У сучасній українській літературній мові для видоутворення найчастіше використовуються префікси з- (с-), за-, на-, по-, при-, про-, наприклад: казати — сказати, робити — зробити, програмувати — запрограмувати, лити — налити, бити — набити (когось, чогось, щось), синіти — посиніти, ставити — поставити, іти — прийти, летіти — прилетіти, водити — проводити.
Видова пара може творитися одночасним приєднанням префікса і зміною суфікса: падати — впасти, вішати — повісити або префіксацією дієслова іншого кореня: ловити — впіймати, брати — взяти, заходити (в приміщення) — увійти.
У сучасній українській літературній мові дієслова доконаного виду мають співвідносні форми недоконаного виду, утворені за допомогою суфіксів -ува-, -овува-, -ва-, -а-, -ля-, що виражають значення тривалої, багаторазової, повторюваної або супровідної дії, наприклад: заспівати — заспівувати, витягти — витягувати, відшукати — відшукувати; скупити — скуповувати, опрацювати — опрацьовувати, прилаштувати — прилаштовувати, викорчувати — викорчовувати; зігріти — зігрівати, оббити — оббивати, зшити — зшивати; виробити — виробляти, випекти — випікати, заборонити — забороняти.
Чергування звуків у корені слова в сучасній українській мові самостійним засобом видотворення виступає рідко, наприклад: збирати — зібрати, надсилати — надіслати.
Видове значення дієслова може виражатися також зміною наголосу, наприклад: заси́пати — засипа́ти (чимось), ви́кидати — викида́ти, розрі́зати — розріза́ти.
У сучасній українській мові є група безпрефіксних дієслів, що можуть виражати значення доконаного і недоконаного виду залежно від контексту. Це дієслова женити, ранити, веліти, наслідувати, вінчати, атакувати, телеграфувати, телефонувати, організувати та ін. Пор.: Командир велів відкрити вогонь (доконаний вид); Працюй, як велить тобі твоя совість (недоконаний вид).
Категорія перехідності/неперехідності
У зв᾽язному мовленні одні дієслова самостійно виражають свою семантику (наприклад: дуб росте, робітник працює ), інші вимагають доповнення свого змісту від залежної форми іменника (наприклад: Учні написали диктант; Хлопець слухає музику). Здатність дієслова виражати свою семантику самостійно або за допомогою залежного іменника в знахідному відмінку (без прийменника) виявляється у категорії перехідності/неперехідності.
Усі дієслова поділяються на дві групи: перехідні й неперехідні. Цей поділ здійснюється на основі синтаксичних ознак дієслова: до перехідних належать дієслова, після яких уживається форма знахідного відмінка без прийменника, до неперехідних — дієслова, що не вимагають залежної форми знахідного відмінка без прийменника.
Перехідні дієслова можуть керувати також формою родового відмінка у функції прямого додатка, коли вони вживаються у заперечному реченні з часткою не (не чув пісні, не бачив брата), а також у сполученні з іменниками, що означають збірність, речовинність (пас ягнят і ягнята, купив хліба).
До перехідних належать також дієслова бажати, зичити, що керують формами родового відмінка і поєднуються з іменниками абстрактного значення: бажати щастя, зичити здоров᾽я.
Неперехідні дієслова вживаються самостійно (без залежної відмінкової форми) або керують будь-якою відмінковою формою іменника з прийменником чи без нього, крім знахідного прямого об᾽єкта. Наприклад: боятися (чого?), дякувати (ком у?), їхати (ч и м?), лежати (на чо у?), сміятися (з чого?), бігти (назустріч кому?), розминутися (з ким?).
Категорія способу, її зв᾽язок з категорією модальності речення
Категорія способу дієслів — це граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності. У сучасній українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, наказовий та умовний.
