Методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять

Вивчення даної теми потрібно почати з аналізу існуючих визначень поняття музей. Варто виділити визначальні ознаки та функції цієї інституції і простежити основні етапи набуття їх музейними установами. У сучасній музеології існує низка визначень поняття музей. Кожен автор намагається охопити якомога більше проявів цього соціального феномену. Для повнішого уявлення про досліджуване явище варто проаналізувати їх усіх. У вітчизняному музеєзнавстві доволі поширеним є визначення музеїв, запропоноване російським музеологом А. Разгоном: „ музей – історично обумовлений багатофункціональний інститут соціальної інформації, призначений для збереження культурно-історичних і природничо-наукових цінностей, накопичення і поширення інформації засобом музейних предметів. Документуючи процеси і явища природи і суспільства, музей комплектує, зберігає, досліджує колекції музейних предметів, а також використовує їх в наукових, освітньо-виховних і пропагандистських цілях.”

При підготовці до першого питання семінарського заняття студентам необхідно також з’ясувати основні етапи генези терміну музей від його виникнення до набуття ним сучасного значення, адже його становлення тісно пов’язане з становленням однойменної інституції.

У ході засвоєння теми про музеї як соціокультурні інститути важливо ґрунтовно розглянути питання класифікації сучасних музеїв. Класифікація музеїв – це поділ їх за певними ознаками. Потреба класифікації зумовлена необхідністю координувати, направляти та контролювати роботу різноманітних музеїв, а для цього слід виділити серед них споріднені групи. Студентам варто проаналізувати поширені у музеологічній літературі підходи до класифікації музеїв, і виділити покладені в їх основу критерії. Найпоширенішою є класифікація за профілями та типами. Профіль музею визначається основним змістом його фондів і зв’язком з тією чи іншою галуззю науки, мистецтва або виробництва. Наприклад, музеї історичного профілю пов’язані з системою історичних наук, музейні предмети, які зберігаються в їхніх фондах, є важливим джерелом для історичних досліджень. У Законі України „Про музеї та музейну справу” від 29 червня 1995 р. музеї за своїм профілем поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо.

Широко застосовується у музеології також типологічна класифікація. В її основі лежить поділ музеїв на типи відповідно до їхнього суспільного призначення та мети діяльності. Відповідно до цієї класифікації музеї поділяють на науково-освітні; науково-дослідні; навчальні.

       У музеології використовуються і інші критерії для класифікації музеїв, зокрема за юридичною приналежністю, адміністративно-територіальною ознакою, способом здійснення ними функції документування (музеї колекційного типу і музеї ансамблевого типу).

Важливим аспектом у дослідженні музейного феномену є з’ясування питання про суспільне призначення і соціальні функції музеїв. Студентам при підготовці до семінарського заняття варто звернути увагу на те, що сучасний погляд на суспільне призначення музеїв і їхні соціальні функції виробився лише у другій половині XX ст. Внаслідок дискусій 1960-х – 1970-х років щодо суспільної ролі музеїв більшість музеологів прийшли до думки, що музей є не лише дослідницькою інституцією, але виконує дуже важливу освітньо–виховну функцію. Дослідники, які вважають себе представниками такого напрямку в музеології як „нова музеологія ”, пішли ще далі, і заявили про те, що в сучасному світі музеї повинні вийти за межі традиційних завдань та функцій (ідентифікації, консервації і просвіти), а перейти до здійснення більш широких програм, які дозволять їм брати активнішу участь в житті суспільства, повніше інтегруватися в оточуюче середовище.

Незважаючи на дискусії, нині вітчизняні та зарубіжні дослідники виділяють дві основні функції музеїв в суспільстві: функція документування і функція навчання та виховання.

       Функція документування передбачає цілеспрямоване відображення в музейних збірках способом музейних предметів різних фактів, подій, процесів і явищ, що відбувалися в природі та суспільстві. Суть музейного документування полягає в тому, що музей виявляє та відбирає об’єкти природи і створені людиною предмети, які можуть бути достовірним (автентичним) відображенням реальності.

       Функція навчання та виховання базується на інформаційних та експресивних властивостях музейних предметів. Вона обумовлена пізнавальними та культурними запитами суспільства і здійснюється в різних формах експозиційної і культурно-освітньої роботи музеїв.

Готуючись до семінарського заняття студентам рекомендується, опираючись на запропоновану літературу, прослідкувати основні етапи та особливості формування сучасної музейної мережі в Україні. При цьому варто звернути увагу на період з середини 1980-х до середини 1990-х років, коли, за даними українських дослідників М. Рутинського і О. Стецюка, кількість музеїв в Україні зросла з 174 до 314 установ і з’ясувати причини такого інтенсивного їх зростання. 

Розглядаючи розвиток музейної мережі в Україні на перспективу, студентам рекомендується проаналізувати запропоновані вищезгаданими дослідниками заходи, які б мали покращити становище вітчизняної музейної справи, зокрема: налагодження дієвого інформаційного зв'язку між музеями та суспільством, а також взаємовигідного партнерства між музейним та туристичним секторами держави; з боку держави потрібно диференціювати ставки оподаткування музейних інституцій відповідно до їхньої прибутковості, а самим музейним інституціям брати активнішу участь у співробітництві в регіональних, національних та міжнародних музейних проектах та організаціях.

Окреме важливе питання, яке набуває особливої актуальності в умовах розвитку музеїв в нашій державі, є наявність спеціально пристосованих та обладнаних музейних приміщень. Очевидно, що ефективне виконання завдань, які стоять перед сучасними музеями, неможливе без відповідного музейного приміщення. Тому студентам потрібно ознайомитися з історією та основними принципами музейного будівництва. Польський дослідник Здіслав Жигульський зауважив, що до XVIII ст. колекції розташовувалися здебільшого у палацах та садибах заможних людей або церковних соборах. Лише у XVIII ст. з’являються перші будинки спеціально пристосовані під музеї, причому вони набувають видовженої форми галерей. Так відкрита у 1746 р. Дрезденська галерея розташовувалася у відповідно перебудованому приміщені двірських конюшень. Але допіру галерея пруського короля Фрідріха II в Потсдамі, зведена у 1756 – 1763 рр., розташувалася у спеціально запроектованому і збудованому окремому будинку. На думку цього польського дослідника ці дві галереї значно вплинули на подібні починання у сусідніх державах, зокрема Польщі та Росії. У наступні десятиліття ідея окремого музейного приміщення набувала все більшого поширення, і в ході її втілення вироблялися основні вимоги до таких приміщень. Студентам рекомендується ознайомитися з переліком таких вимог, або принципів проектування музейних будівель наведених Г. Мезенцевою і проаналізувати їх: (1) забезпечення найкращого огляду експозицій; (2) уникнення перетинання потоків відвідувачів; (3) врахування стомлюваності; (4) забезпечення схоронності фондів; (5) створення оптимальних умов для наукової та масово-освітньої роботи.