Інформація про письменника

22.05

Группа 4

Украинская Литература

Урок 52

Тема: Життя и творчість Г.М.Тютюнника.

Мета:

1. Поглибити знання про життєвий і творчий шлях Г. Тютюнника, визначити особливості його таланту; з’ясувати ідейний зміст твору «Климко», а також історію написання повісті

2. Розвивати культуру зв’язного мовлення; вміння грамотно висловлювати свої думки, наводячи переконливі обґрунтування;

3. Виховувати важливі гуманні якості людини — чуйність, доброту, турботу про ближнього,  здатність співпереживати.

Заплановані результати

Після цього уроку учні зможуть:

1. – розповісти про життєвий шлях Григора Тютюнника;

- розповісти про життя дітей і дорослих на окупованій ворогом території;

- розкрити лексичне значення слів: дитинство, воєнне дитинство, війна, самопожертва;переказати зміст повісті;

- виділяти й виразно читати найбільш вражаючі епізоди в повісті, аргументувати свій вибір; висловлювати думки про значення доброти, милосердя, чуйності в людському житті;

2. – доводити думку про те, що необхідно кожній людині згадувати дитинство як пору, що сформувала її смаки, принципи та переконання;

- знати шляхи формування моральних цінностей людини;

- виховувати почуття відповідальності, здатність до співпереживання, до виявив милосердя

3. – розвинуть творчі здібності, естетичні смаки; зв’язно висловлювати свої думки.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

 

Хід уроку

Коли люди до тебе добрі, то ти будь ще добрішим.

Народне прислів’я

I. Життєвий і творчий шлях письменника.

Григір Михайлович Тютюнник (05.12.1931–06.03.1980),    

1.1 Творча спадщина Григора Михайловича.

Усе написане цим прекрасним майстром слова, вмістилося в двох томах. Здається, небагато. Однак цінність літературної спадщини митця визначається не обсягом, а змістом і потрібністю його книжок людям. А книжки Тютюнника необхідні нам своєю правдою, чесністю. Жаль лише, що письменник прожив мало — всього 49 років. А скільки він міг би ще створити, особливо в наш бурхливий час!

1.2 ГРИГІР ТЮТЮННИК

(1931 — 1980)

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо. Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п'ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, "апробація" їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.

Перша зустріч письменника з читачем (за підписом "Григорий Тютюнник-Ташанский") — оповідання "В сутінки" (рос. мовою: Крестьянка.— 1961. — № 5).

Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 — 1964 pp. працює в редакції газети "Літературна Україна", публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: "Дивак", "Рожевий морок", "Кленовий пагін", "Сито, сито...". Молодіжні журнали "Дніпро" та "Зміна" вміщують новели "Місячної ночі", "Зав'язь", "На згарищі", "У сутінки", "Чудасія", "Смерть кавалера".

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Г. Тютюнника "Вир", рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966p. вийшла перша його книжка "Зав'язь" (вид-во "Молодь"). "Зав'язь" була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Журнал "Дружба народов" відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967р.

У 1968р. "Литературная газета" оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Гр. Тютюннику було присуджено премію за оповідання "Деревій". Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість "Облога" та кілька оповідань.

У 70-ті роки з'являються у пресі — республіканській ("Вітчизна", "Дніпро", "Ранок") та всесоюзній ("Дружба народов", "Сельская молодежь", "Студенческий меридиан") нові твори Гр. Тютюнника. У Талліні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал "Сельская молодежь" у 1979р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю "Золоте перо" — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки "Батьківські пороги", "Крайнебо" (Київ, 1972, 1975), "Отчие пороги" (Москва, 1975), "Коріння" (Київ, 1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978р. у видавництві "Молодь" вийшла збірка оповідань та кіноповістей "Калина червона"; він перекладав і твори М. Горького ("Серце Данко"), І. Соколова-Микитова ("Рік у лісі") та ін.

На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві "Веселка". Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей "Дванадцять місяців" (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань "Ласочка" (1970), казок "Степова казка" (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

За книги "Климко" (1976) і "Вогник далеко в степу" (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980p.

В останні місяці життя письменник працював над повістю "Житіє Артема Безвіконного".

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством.

1989р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

2. Г. Тютюнник «Климко»

2.1. Вступне слово вчителя.

Три повісті — «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу» — побудовані на автобіографічному матеріалі. Вони продовжують одна одну, відтворюючи певні часові періоди в житті українського народу — початок війни, роки фашистської окупації, повоєнні часи — і водночас розкривають етапи формування цілого покоління, дитинство якого припало на війну, а змужніння — на нелегку відбудову. Отож, це не тільки автобіографічна трилогія (так з повним правом її можна назвати), а високохудожня історико-психологічна хроніка певного періоду нашого життя.

2.2. Історія написання.

Повість «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації. Війна застала Г. Тютюнника на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері.

Автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку і себе з другом. Однак в основі твору — враження від того пам’ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.

У 70-х рр.. побачила світ повість «Климко». За книгу «Климко» у лютому 1980 р. Г. Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки.

2.3 Тема: зображення тяжких поневірянь Климка у часи фашистської окупації рідного краю.

2.4. Ідея: прокляття війни, уславлення доброти, милосердя, чуйності, щирості.

2.5. Основна думка: маленькі громадяни нашої країни — діти війни — виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.

2.6. Проблематика:

· добро і зло;

· відповідальність за доручену справу;

· патріотизм;

· милосердя і жорстокість.

2.7.  Теорія літератури. Поняття про мову персонажів, художню деталь

2.8. Мова персонажів (монологи, діалоги) — індивідуальні особливості мови; розкриває характер і допомагає зрозуміти ставлення автора.

Художня деталь (від фр. detasl) — це виразна подробиця, яка подає певний епізод, подію чи випадок у несподіваному ракурсі.

3. Літературний диктант (письмово, потім взаємоперевірка)

· Яка епоха відтворена в повісті? (Велика Вітчизняна війна)

· Харч, який герої твору вважали найціннішим. (Сіль)

· Місто, до якого подорожує Климко. (Слов’янськ)

· Що продавала Наталя Миколаївна на базарі? (Трояндову сукню)

· Місце, де герої твору набирали вугілля. (Терикон)

· По що необхідно було сходити Зульфату до Файзуліних? (Молоко)

· Хто завдав шкоди мешканцям поселення? (Італійці)

· Якого місяця згоріла станція, де мешкав Климко з дядьком Кирилом? (У серпні)

· За допомогою Зульфата Климко позбавився у своєму помешканні... (Пацюків)

· Дідусь Гарєєв працював у... (Хлібопекарні).

· На яке місто, за словами дідуся Гарєєва, «пішов німець»? (Ростов)

· Пізнайте героя за його зовнішністю: «...у ватяних штанах, вовняних шкарпетках і гостроносих шахтарських чунях». (Дідусь Гарєєв)

3.1.  Тема: зображення дружніх стосунків Климка і Зульфата, їх прагнення допомогти вчительці Наталі Миколаївні. (визначають діти)

3.2. Ідея: возвеличення міцної дружби, взаємодопомоги, порядності, доброти, чемності, бажання робити добро.

3.3. Основна думка: вміння долати труднощі, надавати безкорисливу допомогу в скрутний час — це свідчить про щирість, взаєморозуміння, душевну красу в людських стосунках.

3.4 Бесіда за питаннями:

· Хто такий Зульфат Гарєєв? («...Давній Климків товариш»)

· Як поводили себе італійці, прибувши на станцію? («Вони цілий день ганялися по висілку за курми, стріляли по них з карабінів та автоматів і лементували, як цигани. Поївши курей, італійці гуртами, найменше по двоє-троє, пхались від двору до двору і шукали собі їжу за гроші»)

· За яких обставин Зульфат і Климко зустріли вчительку Наталю Миколаївну? Що вони їй запропонували? Чому? («Не треба всім нічого промінювати, а переходьте... жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо...») Як це характеризує хлопців?

· У зв’язку з чим виникла думка у Климка піти по сіль? («У Слов’янськ. Чув, як отой бородатий на базарі казав: «Сіль слов’янська, біла»? А це ж недалеко.... Що, що в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молоко, може...»)

Домашнє завдання:

1. Скласти конспект.

2. Прочитати оповідання “Климко”.

Срок с 22.05 до 29.05

 

 

Додаток із завданнями

Робота на картках

Картка № 1

1. Для чого, на ваш погляд, Г. Тютюнник у творі докладно описує базар та людей на ньому? Свої міркування вмотивуйте.

2. Охарактеризуйте поведінку і ставлення шевця до Климка та дівчини. Відповідаючи, посилайтеся на факти з твору.

3. Климко зробив собі взуття із шматків плащ-палатки і:

а) сіна; б) сухого гілля; в) соломи.

Картка № 2

1. Чим пояснити те, що переважна більшість людей у тяжкі воєнні часи виявляли один до одного милосердя, доброту, чемність? Власну думку обґрунтуйте, посилаючись на факти із твору.

2. Висловіть власне ставлення до зрадників народу в роки Великої Вітчизняної війни, які стали поліцаями. Що з цього приводу можна прослідкувати у творі?

3. Зробивши собі взуття, Климко згадав фразу діда Горєєва:

а) «Так триматися!»;

б) «Життя — серйозна річ!»;

в) «Можна жить!»

Картка № 3

1. Чим пояснити те, що Климко, долаючи свій хворобливий стан, продовжує шукати сіль. Як би ви повели себе в цій ситуації? Відповідь вмотивуйте.

2. Дослідіть, як у творі Г. Тютюнник одночасно зображує милосердя і жорстокість, щирість і підступність, добро і зло. Свої спостереження узагальніть, наводячи переконливі приклади з повісті.

3. За сіль жінка хотіла придбати:

а) мисочку жита; б) взуття; в) клунок картоплі.

 

Картка № 4

1. Чим, на вашу думку, вимірюється дружба? Чи можна Климка і Зульфата вважати друзями? Свої думки обґрунтуйте.

2. Доведіть, що Климко — сильна, мужня, вольова людина. Власні переконання вмотивуйте.

3. Йдучи додому, Климко мріяв про те, як:

а) його зустрінуть Наталя Миколаївна і Зульфат;

б) він роздасть всім голодним сіль; в) ним будуть пишатись всі знайомі.

1. Проведення тестового опитування

1. Вранці, прокинувшись, Климко відчув:

а) як хтось його кличе; б) хворобливий стан;в) запах диму.

2. Про кого згадав Климко, коли зробив собі взуття із соломи та клаптів із плащ-палатки:

а) Зульфата; б) діда Горєєва;в) вчительку з немовлям.

3. Скільки грошей мав хлопець, наданих йому Бочонком?

а) П’ятнадцять тридцяток;б) п’ять трійок; в) двадцять двійок.

4. Прийшовши до міста, Климко вирішив піти:

а) зразу в гори, де була сіль; б) на базар;в) до лікарні.

5. «Вони були сірі й мовчазні...» — так Г. Тютюнник описав:

а) будинки;б) міські вулиці; в) соляні гори.

6. В пелені у бабусі, яка просила у людей милостиню, лежало:

а) три картоплини та цибулина; б) два огірка і яблучко;

в) п’ять слив і шматок сухого хліба.

7. Чого Климко не побачив серед товару, який підлягав продажу або обміну?

а) Товстих давніх книг; б) поначищуваних каблучок;

в) білого полотна.

8. Більшість товару не продавалось, а підлягало обміну на:

а) цукор;б) мило; в) одяг.

9. Букет яких квітів продавала дівчина?

а) Півонів; б) лілей; в) чорнобривців.

10. Дядько, який заступився за дівчину під час облави, на думку Климка, був:

а) ковалем; б) шевцем;в) лісничим.

11. Чоловік без ніг порадив шукати хлопцю сіль біля:

а) Донецька; б) Бєлгорода; в) Артемівська.

12. На які корисні копалини був багатий Слов’янськ?

а) Залізна руда і газ; б) вапняк і глина;

в) крейда і сода.

1. Проведення тестового опитування

1. Вранці Климко прокинувся від:

а) гучного стрекотіння сороки; б) холодної роси;

в) того, що його хтось кинув.

2. Уночі хлопцю снилася:

а) дивовижна картина; б) рідна домівка і материні пиріжки;

в) велика зграя жовтих воронів із жовтими горобцями впереміш.

3. Який художній засіб використав Г. Тютюнник у фразі: «Блищали од сонця стерні... сріблила... павутинка»?

а) Епітет; б) метафору;в) інверсію.

4. До якого міста ішов Климко?

а) Слов’янська;б) Києва; в) Маріуполя.

5. Климко чув, що за склянку солі можна було виміняти:

а) оклунок борошна; б) мисочку чи дві кукурудзи;

в) п’ять метрів полотна і поношені черевики.

6. Дядько Кирило, у якого жив осиротілий Климко, працював:

а) робочим на заводі; б) шофером вантажівки;

в) машиністом великого паровоза ФД.

7. Коли дядько Кирило приходив з роботи, то він завжди приносив Климку:

а) якусь нову книжку; б) гостинець;в) іграшку.

8. Барак, же жили Климко з дядьком Кирилом, можна було порівняти з:

а) кораблем;б) заводом-велетнем; в) птахофермою.

9. Кочегара Славку називали:

а) гармоністом;б) ентузіастом; в) великим спортсменом.

10. Чого не було у скриньці дядька Кирила?

а) Жмутка білої пухкої нитковини; б) великого кухля; в) мідної миски.

11. У Климка були здібності до навчання, тільки «посередньо» мав з:

а) арифметики; б) письма;в) природознавства.

12. Після смерті дядька Кирила Климко вирішив жити:

а) самотньо;б) у тітки Моті; в) з сусідами.

 

Інформація про письменника

Народився Григір Тютюнник 5 грудня 1931 року в селі Шалівка на Полтавщині. Батько, Михайло Васильович, «напівмужик, напівінтелігент», як говорив про нього письменник, косив, теслював і нишком готувався до вчительського вузу. Мати полола, в’язала, поливала...

Доля приготувала Григору багато випробувань, починаючи з раннього дитинства. Голод тридцять третього не обминув і Тютюнників-Хтудулів, як називали їх в селі: забрав старенького дідуся, а півторарічний хлопчина перестав ходити, говорити, навіть сміятися.

Коли Григору було шість років, заарештували батька. Пам’ятав він, як одного холодного осіннього дня біг за возом, в якому везли безневинного тата. З тих пір Григір його так і не бачив. Батькові суджено було пройти всіма етапами «ворога народу», а в п’ятдесят сьомому році прийшов папірець, у якому сповіщалося, що Михайла Тютюнника реабілітовано посмертно. Усе своє життя письменник з теплотою і ніжністю згадував його: «Я тільки трішки-трішки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким».

З мамою стосунки у хлопчика були непрості. Тому після арешту батька його забрав до себе батьків брат Филимон Васильович, що проживав на Донеччині. Дядько та його дружина, Наталя Іванівна, прийняли Григора як рідну дитину. Вони працювали в школі: дядько — бухгалтер, а тітка — вчитель української мови. Під їх опікою почав майбутній письменник свою освіту. Провчившись два тижні в українському першому класі (тут було лише семеро учнів, через що клас розформували), Григір продовжує навчання у першому російському класі.

Почалася Велика Вітчизняна війна. І знову голод. В автобіографії письменник згадував: «Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді, пробував конину». Дядько з перших днів війни пішов на фронт. А в тітки, крім Григора, було своїх троє дітей, яким вона ледь давала раду. Тому хлопчик вирішив повернутися до свого села, на Полтавщину. «Йшов пішки (війна кругом), маючи за плечима одинадцять років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні...» Та лихо і тут переслідувало хлопчика. Хату, в якій жили Тютюнники, зруйнувала бомба, і вони опинилися в чужих людей.

Потім було навчання в ремісничому училищі, куди пішов Григір лише тому, що там давали сяку-таку одежину і сімсот грамів глевкого хліба на день. Цей хліб допоміг вижити їм з мамою в сорок сьомому році. Після училища треба було відпрацювати три роки на заводі, але хворий на туберкульоз легенів хлопець повернувся до рідного села. За те, що порушив «закон про три роки», був засуджений на чотири місяці. Коли Григір виходив з колонії, табірний бібліотекар жалкував. «Тебе випускають? Ох, жаль, хороший читач був...» Тепер при кожній нагоді йому згадували, що не лише батько в нього ворог народу, а й він сам «тюряжник». Це тягарем лягло на його зболену душу.

Починав писати Григір Михайлович російською мовою, оскільки понад двадцять років перебував у російськомовному середовищі (проживання в Донбасі, військова служба на флоті, російське відділення Харківського університету). Українською мовою почав писати після смерті свого брата по батькові Григорія Тютюнника — відомого письменника, у якого Григір пройшов першу школу літературного навчання. А коли прочитав словник Грінченка, з українською мовою більше не розлучався.

Майже більша половина написаного Григором Тютюнником — про дітей і для дітей, яких він любив по-особливому. Батьківської любові, якої сам був позбавлений у дитинстві, вистачало і його синам — Михайликові й Василькові, і всім, для кого писав.

Тематика творів Григора Тютюнника охоплює життя в усіх його найрізноманітніших виявах і настроях, таким, яким воно і є насправді. Письменник змальовує звичайні, буденні, життєві ситуації, у яких саме й видно людину, її характер, ставлення до інших і до самого життя. Його герой — один з мільйонів звичайних трудівників, найчастіше селянин. Чим він живе щоденно і якими очима дивиться на світ — добре знав Григір Тютюнник. Його проблеми — це проблеми народу і всього суспільства.

Закінчив життя письменник самогубством.