2020-08-05
160
Природно-ландшафтна диференціація регіону розглядається як деяка основа з певними особливостями, що проявляються в екологічно значущих властивостях ландшафтів, тобто тих, які можуть сприяти чи не сприяти прояву екологічних проблем. Природні ландшафти мають певну здатність витримувати антропогенний тиск, тобто характеризуються ландшафтно - екологічним потенціалом до певного виду антропогенного впливу та супровідним їм процесам.
Під потенціалом ландшафту розуміють здатність без власного ушкодження (а також шкідливої дії для людини) віддавати необхідну людству продукцію чи виконувати корисну для нього роботу у межах господарства даного історичного типу. Екологічний потенціал трактується як вид потенціалу, а саме - система природних умов, явищ та процесів, що є базою життєдіяльності суспільства та людини як біологічної істоти. Він визначається рівнем екологічної рівноваги ландафтної сфери та її підрозділів.
Екологічний потенціал ландшафту виражається через коефіцієнт ландшафтно-екологічного потенціалу (Клеп). Етапність методики його оцінки відображає різні структурні рівні природних ландшафтів: зональний, внутрішньозональний (пояси, яруси) та рівень ландшафтно-морфологічних одниць (місцевостей тощо). На кожному ландшафтному рівні вибирається система ознак, які ведуть до формування екологічного потенціалу.
|
|
|
1. Оцінка Клеп на зональному рівні. Методом експертної оцінки визначається Клеп кожної природної зони, який свідчить про ступінь стійкості (уразливості) по відношенню до видів антропогенного впливу та супутнім їм процесам. Варіація Клеп залежить від інтенсивності прояву несприятливих процесів в тій чи іншій зоні в залежності від виду впливу з умовою присвоєння максимального балу найбільш вразливим ландшафтним контурам. До того ж одними з визначальних чинників виступають положення базису ерозії, середня крутизна (нахил) території, літологічний склад порід та ін. Наприклад, зрошення в зоні гідроморфних рівнин призводить до більш серйозних наслідків (підйому рівня грунтових вод, у результаті чого посилюється підтоплення та пов'язані з ним засолення та солонцюватість грунтів і т.ін.), ніж на плакорних рівнинах та в передгірському степу. Отже, Клеп зони гідроморфних рівнин відносно даного виду антропогенного впливу складає максимальний бал, далі відповідно плакорні рівнини, передгірський степ. Аналогічні закономірності у визначенні Клеп зон по відношенню до підтоплення, засолення, солонцюватості, що пояснюється, в першу чергу, взаємозумовленістю процесів. Ландшафтно-екологічний потенціал природних ландшафтів з точки зору еродованості, ерозійних процесів характеризується зворотньо протилежними показниками, враховуючи амплітуду висот, положення базису ерозії, панування схилових процесів. Позиція та ступінь гідроморфізму здебільшого визначають силу впливу на ландшафт дефляційних процесів. У природному вигляді - без сучасного додаткового зволоження, при напівпустельному типі клімату, близькій позиції по відношенню до центру формування пилових бурь (Нижньому Придніпров'ю), більш глибокі негативні зміни вони можуть внести в ландшафти гідроморфних рівнин. Оцінюванню піддається також здатність природних ландшафтів протистояти хімічному забрудненню.
|
|
|
2. Оцінка Клеп на внутрішньозональному рівні. Для цього спочатку визначається бальний крок. Це зазвичай доля від 1 в залежності від кількості типів структурних виділів. Наприклад, якщо зона гідроморфних рівнин складається з 4-х поясів, то бальний крок дорівнює 0,25 (1:4=0,25). Тобто Клеп поруч розташованих поясів буде відрізнятися на 0,25 (більше чи менше в залежності від реакції на певний вид впливу). Критерії оцінки деталізуються в залежності від певного виду впливу. Наприклад, при оцінці Клеп відносно розораності ведучими критеріями є амплітуда висот, положення базису ерозії, фізико-хімічні властивості грунтів, величина ливнєнебезпеки, напрямок дефляційно-небезпечних вітрів тощо.
3. Аналогічна логіка міркування простежується при оцінюванні ландшафтно-екологічного потенціалу на рівні ландшафтно-морфологічних одиниць, що знайшли відбиток на карті, по відношенню до кожного типу антропогенного впливу та супутнім їм процесам. Проходить більш детальне вивчення властивостей та особливостей складових поясів і ярусів - груп місцевостей з метою вияснення їх здатності протистояти різним видам антропогенного впливу. Спочатку разраховується бальний крок:
С = (Клэпi+1 – Кi) / n,
де С – бальний крок; Клепi+1 и Кi – коефіцієнти ландшафтно-екологічного потенціалу суміжних поясів (ярусів); n – кількість місцевостей у поясі (ярусі).
Потім С додається чи віднімається в залежності від реакції місцевості на даний вид впливу.
Коефіцієнт ландшафтно-екологічного потенціалу враховується при складанні як покомпонентних карт геоекологічного стану різних типів середовищ (повітряного, водного, грунтового), так і комплексних карт геоекологічного стану ландшафтів територій регіонального рівня.
Сучасні методи ландшафтних досліджень
1. Загальнонаукові (літературний, історичний, математичний, статистичний, системний);
2. Конкретнонаукові (специфічні):
а) метод комплексної ординації В.Б.Сочава - вибираються трансекти (широкі лінії, які пересікають основні форми рельєфу і в межах ключових ділянок на них досліджуються особливості всіх природних компонентів);
б) Грігорьєв (МГУ) - балансовий метод - складаються радіаційний, тепловий, водний і ландшафтний баланс конкретних ландшафтів і їх складових;
в) дистанційні (аерофотозйомка, космічне фотографування - вони дешифруються);
г) ландшафтне картографування;
д) метод ландшафтного профілювання.
