Україна в умовах нацистської окупації

1) Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини:

1.а) Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву “Трансністрія”;

1.б) Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства;

1.в) більшість українських земель до складу Рейхскомісаріату “Україна” на чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е.Кохом. Це адміністративне утворення включало 64% всієї території України;

1.г) прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас) підпорядкувалися військовому командуванню.

2) Відповідно до “теорії расової винятковості німецької нації” українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу.

Україна вкрилася концтаборами, тюрмами, гето. Практично в кожному українському місті був свій “Бабин Яр”: за роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис., в Дробицькому Яру в Харкові – понад 60 тис., в Янівському концтаборі у Львові – понад 160 тис.осіб. Переважно це були українські громадяни єврейської національності. А всього в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн. мирного населення і 1,3 млн.військовополонених.

3) Гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорнозем, а також робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4млн.чоловік.

Щоб забезпечити більш “ефективну” експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи.

4) Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування, освіта. Українці перетворювалися на людей “третього сорту”.

Таким чином, окупаційний режим відзначився винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський “новий порядок” викликав масовий рух Опору в Україні.

 

Всенародна боротьба проти німецько-фашистських окупантів на території України під час Великої Вітчизняної війни.

В українському антифашистському русі Опору існувало 2 течії: радянській рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН.

Радянський рух опору прагнув до відновлення статусу України у складі СРСР. Наприкінці 1942 р в Україні діяло 800 партизанських загонів. Виникли великі партизанські загони і з’єднання на чолі з Ковпаком, Сабуровим, Федоровим та ін. Їх дії координував Український штаб партизанського руху. Формами боротьби партизан були:

диверсії на дорогах, мостах, залізницях;

розгром ворожих штабів;

рейди в тил ворога (Карпатський рейд Ковпака).

В Україні діяло багато підпільних організацій, які організовували диверсії, здійснювали розвідувальні операції. Загальна численність партизан і підпільників в Україні за роки війни становила 500 тис. осіб. Найбільш масовою верствою населення яка йшла за радянською владою, була молодь.

Створення Українського штабу партизанського руху, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів боротьби проти окупантів перетворили радянський партизанський рух на важливий чинник війни, фактично на справжній «другій фронт».

Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН прагнув до відродження незалежної української держави.

До початку війни ОУН співробітничала з німцями. Проте, спроба проголошення у Львові в 1941р самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Розгорнутий німцями терор проти західноукраїнських областей, членів ОУН, свавілля німецької адміністрації, грабунки, вивіз молоді до Німеччини – все це викликало і посилювало антинімецькі настрої, які переросли у рух Опору. ОУН почала створювати партизанські загони, які у восени 1942 р об’єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Шухевичем.

УПА розраховувала лише на власні сили та підтримку місцевого населення. Основними об’єктами партизанських дій з боку УПА були:

німці та їх союзники;

формування Армії Крайова та польське населення;

радянські партизанські загони, а згодом – підрозділи Червоної армії.

Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України, як «третя сила», УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.

Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між 2 його течіями точилася жорстока боротьба.