Теоретичні відомості

 

Дві або більше таблиці, які мають поля з однотипними даними, між якими встановлено зв’язок, називаються реляційними. Приклади реляційних таблиць: Оцінки і Адреси, Оцінки і Телефони. Ці таблиці характеризуються зв’язком один до одного по полю Номер. Є таблиці, які мають зв’язки по багатьох полях. Такі зв’язки встановлюються під час створення підпорядкованої форми чи запиту на відшукання записів без підпорядкованих. Реляційні зв’язки дають змогу звести до мінімуму дублювання одних і тих же даних (полів) у різних таблицях.

Для реляційного зв’язку зазвичай використовують поле таблиці, значення в якому не повторюються, наприклад, поле типу лічильник, числове поле з персональними номерами співробітників тощо (поле з прізвищами не підходить, бо в БД можуть бути однакові прізвища). У конструкторі таблиці такому полю присвоюють ключ (командою з головного меню Редагувати → Ключове поле або командою з контекстного меню поля). Відповідне поле другої таблиці може бути не ключовим – воно має назву поля зовнішнього ключа.

Задавши ключове поле в першій таблиці, можна налагоджувати зв’язки між таблицями командою Сервіс → Схема даних.

За допомогою вікна Додати таблиці вибирають і долучають потрібні таблиці у вікно Схема даних. Зв’язок налагоджують методом перетягування і накладання назви поля з однієї таблиці на назву однотипного поля в іншій, між якими встановлюється відповідність один до одного, один до багатьох чи багато до багатьох. У вікні Зв’язки потрібно увімкнути перший перемикач Забезпечити цілісність даних → ОК. Після натискання на кнопку ОК зв’язок між таблицями буде відображений графічно.

Зв’язок можна анулювати, клацнувши на лінії зв’язку і натиснувши на клавішу Delete на клавіатурі. Після цього можна встановити інший тип зв’язку між таблицями. Вікно схеми даних закривають зі збереженням зв’язків, давши відповідь Так на відповідний запит програми.

Реляційними є також форми, запити і звіти, побудовані по кількох реляційних таблицях. Для створення реляційних запитів і форм спочатку відкривають їхні конструктори, у вікно конструктора додають таблиці і формують зв’язки, якщо вони не були задані раніше. Після цього у бланк конструктора заносять назви полів з різних таблиць (методом перетягування чи іншим).

Розглянемо принципи створення звітів. Звіти призначені для оформлення потрібних даних з БД згідно з вимогами стандартів чи замовника і виведення їх на папір.

Є такі засоби створення звітів:

1) конструктор (не для початківців);

2) майстер звітів;

3) авто звіти.

Як і у випадку форм оптимальним є комбінований спосіб: звіт створюють за допомогою майстра звіту, а пізніше дооформляють вручну за допомогою конструктора.

Звіт складається з декількох частин (елементів, не всі вони є обов’язковими), які створює конструктор, а саме:

· заголовок звіту;

· верхній колонтитул (повторюється на усіх сторінках);

· заголовок групи (якщо записи групуються);

· область даних;

· нижній колонтитул (повторюється на усіх сторінках);

· примітки.

За допомогою елементів керування у звіт можна додавати рисунки, діаграми, інші об’єкти. У колонтитулі можна помістити будь-яку обчислювальну функцію бази даних, наприклад, для вставляння дат, номерів сторінок тощо. Дані редагувати у звіті не можна.

Хід роботи.