Техніко-економічні показники технологічних процесів

Рівень технології будь-якого виробництва показує вирішальний вплив на його економічні показники, тому вибір оптимального варіанту технологічного процесу повинен здійснюватись виходячи із важливіших показників його ефективності: продуктивності, собівартості, якості продукції що виробляється.

Продуктивність – показник, що характеризує якість продукції, виготовленої за одиницю часу.

Собівартість – сукупність матеріальних і трудових затрат підприємства у грошовому виразі, необхідних для виготовлення і реалізації продукції. Така собівартість називається повною.

Затрати підприємства, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, називають фабрично-заводською собівартістю. Співвідношення між різними видами затрат,що складають собівартість, представляє собою структуру собівартості.

Всі витрати, що необхідні для виготовлення продукції, поділяються на 4 групи:

1. витрати, пов’язані з придбанням сировини, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, палива, води, електроенергії;

2. витрати на зарплату всієї кількості працівників;

3. витрати, що пов’язані з амортизацією, тобто відрахування на покриття зносу основних виробничих фондів;

4. інші грошові витрати (цехові, загальнозаводські витрати на утримання і ремонт будівель, обладнання, техніку безпеки, плату за оренду приміщень, оплата відсотків банку).

При складанні калькуляції собівартості одиниці продукції застосовують витратні норми по сировині, матеріалах, паливу і енергії в натуральних одиницях, а потім перераховують в грошовому виразі.

Співвідношення витрат по різним статтям собівартості залежить від виду технологічного процесу.

Доля зарплати в собівартості продукції тим нижча, чим вища ступінь механізації та автоматизації праці, її продуктивність.

Амортизація складає приблизно 3-4% собівартості і залежить від вартості обладнання, його продуктивності, організації роботи підприємства (відсутність простоїв).

Розрізняють основні витрати (на основні матеріали, пальне, енергію, напівфабрикати, зарплату основних працівників) і витрати, пов’язані з обслуговуванням процесу виробництва і управління.

Аналіз структури собівартості необхідний для виявлення резервів виробництва, інтенсифікації технологічних процесів. Основними шляхами зниження собівартості при збереженні високої якості продукції є: економне використання сировини, матеріалів, палива, енергії, застосування високопродуктивного обладнання, підвищення рівня технології.

Від рівня застосування технології залежить і якість продукції, що виготовляється. Якість продукції – сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її придатність задовольняти відповідні потреби суспільства на протязі встановленого періоду часу.

 

Групи показників якості продукції

 

У відповідності з методикою оцінки якості промислової продукції встановлено вісім груп показників якості:

1. Показники призначення, які характеризують корисний ефект від використання продукції по призначенню і обумовлюють область її застосування.

2. Показники надійності: безвідмовність, збереженість, ремонтопридатність, довговічність (ресурс, строк служби).

3.Показники технологічності характеризують ефективність конструкторських і технологічних рішень, що забезпечують високу продуктивність праці при виготовленні і ремонті продукції.

4. Показники стандартизації і уніфікації показують ступінь використання стандартизованих виробів і рівень уніфікації складових частин виробів.

5. Ергономічні показники враховують комплекс гігієнічних. антропологічних, фізіологічних, психологічних властивостей людини, що проявляються у виробничих і побутових процесах.

6. Естетичні показники характеризують такі властивості продукції як оригінальність, виразність, відповідність стилю, середовищу і т.п.

7. Патентно-правові показники характеризують ступінь патентоспроможності виробу в державі і за кордоном, а також його патентну чистоту.

8. Економічні показники відображають витрати на розробку, виготовлення і експлуатацію виробів, а також економічну ефективність експлуатації.

Економічні показники відіграють особливу роль: за їх допомогою оцінюють якість, надійність, ремонтоздатність продукції, технологічність, рівень стандартизації і уніфікації, патентну чистоту в їх зв'язку із затратами.

 

ТЕМА 2. МАТЕРІАЛЬНІ І ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ ПРОМИСЛОВОСТІ

СИРОВИНА. Загальні відомості про сировину

 

Для отримання кінцевого продукту необхідні: сировина, енергія, технологія виробництва, трудові ресурси.

Сировину і енергію людина бере від природи, технологію створює сама завдяки науці і практиці. Отже сировина є основною складовою будь - якого виробництва.

Сировиною називають речовину природного або синтетичного походження, яку використовують при виробництві промислової продукції. Вихідним матеріалом багатьох виробництв є сировина, яка раніше вже підлягала промисловій переробці, наприклад, усі синтетичні матеріали. Таку сировину часто називають напівпродуктом або напівфабрикатом.

За агрегатним станом сировина поділяється на тверду, рідинну і газоподібну. Найбільш розповсюджена тверда сировина: вугілля, торф, руди, сланці, деревина. Найбільш поширеними видами рідинної сировини є вода, соляні розчини, нафта. Газоподібні – повітря, природні і промислові гази.

За складом сировину поділяють на органічну і неорганічну.

За походженням сировина буває мінеральна, рослинна і тваринна.

Джерелами сировини є:

- повітряний простір – добування кисню, водню, азоту та ін.;

- земні надра – добування неорганічної (мінерали) та органічної (нафта, газ) сировини;

- сільське господарство – добування рослинної і тваринної сировини.

Мінеральна сировина

Наука, що вивчає мінерали, називається мінералогією. Сучасна мінералогія налічує відомості про 2500 мінералів, які зустрічаються у земній корі. але далеко не всі мінерали використовуються у промисловості. Сировиною називаються лише ті мінерали, які мають промислове значення.

Мінеральну сировину поділяють на рудну, нерудну і горючу.

Рудною мінеральною сировиною називають гірничі породи, що вміщують метали, котрі можуть бути економічно вигідно вилучені у технічно чистому стані. Руди, з яких у даний час економічно недоцільно вилучати метали не є сировиною. Але у зв’язку зі зменшенням кількості запасів металів у земних недрах, а також завдяки розвитку нових технологій, сировиною стають навіть дуже збіднілі руди.

Якщо з руди вилучають тільки один метал, то її називають монометалічною (хромові руди, залізні руди). Якщо економічно доцільно вилучати два метали, то таку руду називають біметалічною (мідно-молібденові.

Якщо з руди вилучають більш ніж два метали, то таку руду називають поліметалічною (алтайські колчеданові руди вміщують свинець, цинк, мідь, срібло; саксонські руди вміщують кобальт, нікель, срібло, вісмут, уран.)

В рудах метали знаходяться у вигляді оксидів або сульфідів. Лише іноді зустрічаються самородні руди, в яких метал знаходиться в чистому вигляді (золото) або у вигляді сплаву з іншими металами, наприклад, золото, мідь, платина.

Нерудною називають сировину, яку використовують для виробництва хімічних, будівельних та інших неметалічних матеріалів (фосфорити, апатити, граніти, алюмосилікати).

Нерудна сировина служить для отримання неметалів (сірка, фосфор), солей, мінеральних добрив, будівельних матеріалів. До нерудної сировини відносять також рідкісні мінерали промислового значення (алмаз, графіт).

В якості будівельних матеріалів використовують граніт, базальт, пемзу, туф, вапняк (карбонат кальцію), гіпс (сульфід кальцію), доломіт (карбонат магнію) та глини, яка є складною сумішшю тонкоподрібнених порід оксидів алюмінію, перемішаних з кварцем, вапняком та мулом.

 Названі види нерудної сировини можуть застосовуватись самостійно у вигляді природних будівельних матеріалів (цементу, бетону, цегли, фарфору, кераміки) та хімічних речовин.