Палеогеографічні умови

У різні геологічні періоди Землі неоднаковими були співвідношення суходолу і моря, нашарування гірських порід, рельєф, газовий склад атмосфери, рослинність і тваринний світ, ландшафт. Отже, протягом геологічної історії нашої планети фізико-географічні умови на ній постійно змінювались. Ці фізико-географічні умови називають палеогеографічними. Про зміни палеогеографічних умов можна судити, вивчаючи склад гірських порід, потужність, послідовність і характер їх залягання, наявні в них рештки тварин і рослин.

Як же змінювалися палеогеографічні умови на території України? В архейську еру відбувалися горотворні процеси, вулканізм і виливання магнітних порід, процеси вивітрювання і метаморфізації гірських порід. На думку вчених, наприкінці архейської ери на території нинішньої України були гори. І в протерозойську еру земна кора тут була неспокійною, окремі її ділянки опускалися і піднімалися.

У палеозойський, кембрійський, девонський, кам'яновугільний періоди моря займали Волинь, Поділля, Карпати, Дніпровсько-Донецьку низовину. У зв'язку з рухами земної кори глибина і розміри морів були неоднаковими. Так, на межі кембрійського і ордовицького періодів територія піднімалася, а в девонський і силурійський — відбулися опускання, що привело до збільшення площі морів. Великі простори займали моря і в кам'яновугільний період. (Які корисні копалини утворилися в цей час?)

Теплий сухий клімат девонського періоду сприяв формуванню родовищ нафти і солі, вологий субтропічний клімат кам'яновугільного — утворенню вугілля в Донецькому басейні, Галицько-Волинській западині. Під час герцинського горотворення територія України являла собою низовини і височини, в ній мілководні моря займали Дніпровсько-Донецьку западину і Донецьку складчасту область.

У мезозої значні території України були під морем. В юрський період в Криму, районі Чорноморської западини, Донецькій складчастій області відбувався вулканізм. В умовах теплого і вологого клімату крейдового періоду у тектонічних западинах, Українських Карпатах і Кримських горах накопичились потужні відклади крейди. Наприкінці цього періоду більша частина території України стала суходолом.

У кайнозої фізико-географічні умови змінилися. Рівнинна частина України в палеогені неодноразово вкривалася морями. Тільки Український щит і західна частина Подільської височини були вільні від моря. На місці сучасних Карпат і Кримських гір відбувалися інтенсивні тектонічні рухи, що привели до утворення цих гірських споруд.

У неогені відбулося загальне підняття платформеної частини території, поверхня якої тоді мала вигляд малорозчленованої

рівнини. Моря займали територію Волинської і Подільської височин і схід Причорноморської низовини. А вздовж тодішньої берегової лінії утворились берегові рифи, які представлені в сучасному рельєфі вапняковим Товтровим пасмом.

У кліматичних умовах неогену, що змінювалися від субтропічних до помірних, утворилися поклади нафти, горючих газів, бурого вугілля, калійних солей, інших корисних копалин. У палеогені тут переважали ландшафти тропічного і субтропічного типів. У неогеновий період (понад 2 млн років тому) ландшафти України були подібні до лісостепових краєвидів, нагадували сучасні савани. Подібна до сучасної природна зональність на території України виникає наприкінці неогену і на початку антропогену.

В антропогені на території України переважав суходіл, відбувалися коливні рухи земної кори, а також материкове зледеніння. Це зледеніння спостерігалось 290 тис. років тому в усій північній півкулі в зв'язку з похолоданням клімату на Землі. За тривалий час свого існування льодовик то наступав (коли температура на Землі знижувалась і його площа збільшувалась), то відступав (коли температура підвищувалась і площа його зменшувалась, тобто він танув). Льодовик охоплював північну частину території України, досягаючи по долині Дніпра сучасного м. Дніпропетровська. Тому це зледеніння назвали дніпровським. Після відступу (таненйя) льодовик залишив морену — накопичення різноманітного уламкового матеріалу гірських порід (валуни, гравій, пісок, глини). В умовах діяльності льодовика сформувались континентальні відклади: водно-льодовикові (тобто ті, що утворилися під дією вод льодовика), льодовикові (які ніс сам льодовик), еолові (які утворились внаслідок діяльності вітру), алювіальні (річкові), озерні. Потужність товщі антропогенових відкладів коливається від О до 100 м, а в середньому вона становить 10—20 м.

В антропогені на території України розвинулись річкові долини, сформувалась близька до сучасної зональність ландшафтів.

Геоморфологічна будова. Основні форми рельєфу

Розташування низовин, височин, гір України, їх простягання, висоти пов'язані з тектонічними структурами, в чому можна пересвідчитися, зіставляючи фізичну і тектонічну карти. Подільська, Придніпровська, Донецька височини, Придніпровська низовина, гірські пасма Українських Карпат мають загальний напрям простягання з північного заходу на південний схід, як і тектонічні структури, до яких вони приурочені. Ця ж закономірність простежується щодо напряму і будови річкових долин: Дніпра в середній течії, Дністра, Південного Бугу.

На розвиток осадонагромадження і утворення форм рельєфу істотно впливали неотектонічні рухи — рухи земної кори, що відбувалися в неоген-четвертинний період, їх сумарна амплітуда на платформеній частині території становить 300— 500 м, а в гірських країнах — 800—1 200 м. З районами активних тектонічних рухів пов'язані вияви сейсмічності в Карпатах, Причорномор'ї, Кримських горах. Найбільша інтенсивність сейсмічних явищ характерна для Криму, де сила землетрусів становить 6—7 балів. (Пригадайте, коли був найбільший землетрус у Криму.)

Геологічні структури, неотектонічні рухи, а також давні і сучасні кліматичні умови зумовили виникнення різноманітних за походженням типів і форм рельєфу на території України: тектогенних, вулканогенних, денудаційних, водно-ерозійних, морських, льодовикових і водно-льодовикових, гравітаційних, карстово-суфозійних, еолових.

Тектогенні — це форми рельєфу, що утворилися внаслідок деформації земної кори. Ними є складчасті хребти Карпат і Кримських гір, Причорноморська западина.

Вулканогенні форми рельєфу поширені в Карпатах (Вигор-лат-Гутинський вулканічний хребет), на Закарпатській низовині (Берегівське горбогір'я), в Кримських горах (Карадаг, Аюдаг та ін.) (мал. 10). На Керченському півострові є грязьові вулкани з відносними висотами до 50 м.

Грязьові вулкани — це різні за формою природні конусоподібні утворення, з яких постійно або періодично викидаються на поверхню грязьові маси, горючі гази, тверді уламки. Виникнення їх зумовлене особливостями геологічної будови та нафтогазоносністю Керченського півострова. Грязьові вулкани там розташовані поодинці або групами. Найбільша активність їх припадає на неогеновий період. Грязьові вулкани поділяються на постійно діючі, періодично діючі та згаслі. Виверження постійно діючих грязьових вулканів відбувається спокійно. Розташовані вони в овальних улоговинах, на дні яких підносяться конуси заввишки до 1,5—2,0 м і містяться озера. Періодично діючі вулкани викидають грязьові маси один раз за кілька або десятки років. Виверження відбувається протягом кількох діб І супроводжується вибухами, місцевими землетрусами, іноді самозай-

манням газу. В сучасному рельєфі це — конічні горби або похилі підвищення заввишки до 60 м. Всього на Керченському півострові відомо близько 50 грязьових вулканів, більша частина з них — згаслі. З грязьовулканічними структурами пов'язані родовища залізних руд (Новоселівське, Баксинське та ін.), глини, що використовуються для виробництва керамзиту, вапняки. Грязь вулканів є лікувальним засобом.

Денудаційні форми рельєфу — ті, що утворилися в результаті денудації — руйнування гірських порід водою, льодом, вітром. Вони поширені на Поліській низовині, Подільській, Придніпровській і Донецькій височинах, в Приазов'ї. Це — останці, пасма, вали, виходи гранітів, уступи. В передгір'ї Кримських гір ними є Зовнішнє і Внутрішнє пасма, розділені долиною, що має ширину 4—5 км. На Подільській височині — це товтровий бар'єр, утворений вапняковими підняттями і кряжами з широкими плоскими вершинами і крутими схилами.

Водно-ерозійні форми рельєфу утворюються текучими водами. Це — річкові долини, балки, яри (мал. 11). Вони мають велике поширення в Україні, що зумовлено вологістю клімату, наявністю покривних порід, які легко руйнуються тимчасовими потоками.

Ріст ярів руйнує поверхню, ґрунти, ускладнює будівництво міст, доріг, промислових об'єктів. Боротися з цим негативним явищем під силу і колективу школи. Часто для закріплення яру достатньо насадити у його верхів'ї дерева і кущі, посіяти трави.

Морські абразивні останці (абразія — руйнування берегів хвилями) поширені вздовж узбережжя Кримських гір (мал. 12),

морські акумулятивні форми (акумуляція — накопичення) — коси — на Азово-Чорноморському узбережжі (Арабатська Стрілка).

Морський прибій і зсуви — підступний ворог Азово-Чорномор-ського узбережжя України. Постійні обвали, розмиви, шторми «з'їдають» за рік 1,0—1,5 м берегів. Для попередження зсувів і обвалів будують протизсувні споруди. В Україні захисту потребує узбережна смуга завдовжки 1 800 км (від гирла Дунаю до Керченської протоки).

До льодовикових форм рельєфу належать кари (борозни) і цирки (чашкоподібні заглиблення), що у невеликій кількості

збереглися в Карпатах. На заході Українського Полісся відомі ози (довгі вузькі піщані вали), на Житомирському Поліссі — нами (горби 6—12 м заввишки), на Поліській низовині — моренні рівнини і горби.

Карстово-суфозійні форми — печери і поди. Карст поширений в районах залягання крейдових, гіпсових і вапнякових тріщинуватих порід, тобто в тих, що розчиняються у воді (мал. 13). Поди — це плоскі, найчастіше круглі зниження в степах на півдні України. Вони є результатом суфозійних явищ — вимивання дрібних мінеральних часточок ґрунту, внаслідок чого відбувається його просідання (мал. 14).

Найбільша в світі карстова печера в гіпсах знаходиться поблизу села Коралівки Тернопільської області. Називається вона Оптимістична. Загальна довжина її лабіринтів 165 км. Вже кілька років досліджують її українські і зарубіжні спеціалісти—спелеологи, їм удалося нанести на карту кілька десятків залів вигадливої форми, велику кількість відгалужень, два десятки мальовничих озер, окремі з яких досягають чотирьох і більше метрів глибини.

Гравітаційні форми рельєфу утворюються під впливом сили тяжіння (гравітації). Ці форми рельєфу — результат обвалів, осипищ, зсувів. Вони характерні для Південного берега Криму, Карпат, правобережних схилів долини Дніпра та інших річок.

Еолові форми рельєфу — піщані горби, пасма поширені на Поліссі, в долинах річок і їх дельтах, у пониззі Дніпра (Олешківські піски), на морських косах.

З господарською діяльністю пов'язано виникнення техногенних форм рельєфу: кар'єрів, териконів, гребель, терас на схилах горбів, валів тощо.

Трапляються форми рельєфу, викликані порушеннями гірських порід, що сталися під тиском льодовика. Вони дістали назву гляціодислокацій (від латинської гляціс — лід і французької дислокаціон — зміщення).

В Україні гляціодислокації пов'язані з дніпровським зледенінням. У результаті тиску льодовиків утворились складки, насуви, які добре виражені в рельєфі. Відомими утвореннями цього типу є Канівські гори, Мошногірський кряж, куполоподібні «гори» Пивиха, Калитва, Кленова, що знаходяться у Середньому Придніпров'ї. Такого ж походження горби і пасма, що спостерігаються на територіях Київської і Житомирської областей. У межах Волинської області гляціодислокації утворюють підвищення на поверхні височин.

Корисні копалини

Україна багата на різноманітні корисні копалини. В ній розвідано близько 90 їх видів і розробляється 8 000 родовищ. (Які корисні копалини є у вашій місцевості?)

За розвіданими запасами корисних копалин частка України в державах СНД становить: марганцевої руди — до 75 %, залізних руд — 31, титанових руд — 40, кам'яного вугілля — 28, самородної сірки — 80, каоліну — 60, графіту — 50, вогнетривких глин — 35 %.

В Україні вдало поєднуються основні групи корисних копалин. Це насамперед паливні корисні копалини, до яких належать вугілля, нафта, газ, горючі сланці, торф. Друга група — рудні, що охоплюють родовища заліза, марганцю, нікелю, титану, урану, хрому, золота. До третьої групи — нерудних — належать кам'яна сіль, каолін, вогнетривкі глини, цементна сировина, флюсові вапняки тощо (мал. 15).

Паливні (горючі) корисні копалини. На території України знаходяться Донецький і Львівсько-Волинський кам'яновугільні та Дніпровський буровугільний басейни. Донецький басейн у межах України (Великий Донбас) займає площу понад 50 тис. квадратних кілометрів. (Тут коксівне, газове вугілля, антрацит.) Донецький басейн залишається одним з основних у вугільній промисловості країни. Запаси вугілля оцінюються в 109,0 млрд тонн в шарах потужністю 0,6—1,2 м. З 1949 р. освоюється Західний Донбас, розташований на північному сході Дніпропетровської області і частково в Харківській області. Нині в Донбасі розвідано більш як сто ділянок, загальні запаси яких становлять 12 млрд тонн і більше.

Львівсько-Волинський басейн знаходиться на Заході України, має площу близько 10 тис. квадратних кілометрів. Максимальна потужність кам'яновугільних шарів — 2,8 м, вугілля сірчисте, використовується як енергетична сировина і для коксування. Звичайним шахтовим способом тут можна добувати лише ЗО % запасів вугілля. Тому потрібно розширювати добування шляхом підземної газифікації в районах з малопотужними шарами вугілля.

Дніпровський буровугільний басейн займає площу близько 150 тис. квадратних кілометрів. Його родовища знаходяться в Кіровоградській, Дніпропетровській і Житомирській областях. Загальні розвідані запаси становлять 6 млрд тонн. Родовища бурого вугілля відомі також в Полтавській і Харківській областях, в Придністров'ї, Передкарпатті і Закарпатті.

Родовища горючих сланців є в Карпатах, на Поділлі, в Кіровоградській області (найбільше Бовтишське родовище). Торфові родовища знаходяться переважно на Поліській низовині, в річкових долинах.

В Україні виявлено за останні роки до 150 нових нафтових, нафтогазових, газоконденсатних і газових родовищ. Родовища нафти і газу зосереджено в трьох регіонах: Карпатському, Дніпровсько-Донецькому, Причорноморсько-Кримському.

Карпатський нафтогазоносний регіон охоплює родовища Передкарпаття, Українських Карпат і Закарпаття. Більшість нафтових і газових родовищ знаходиться у Львівській та Івано-Франківській областях і приурочена до Передкарпат-ського прогину. Тут виявлено більш як ЗО родовищ газу, багато з яких в результаті тривалої експлуатації майже повністю вичерпано. Найбільшими нафтовими родовищами є До-линське, Бориславське. Газові родовища Закарпаття промислового значення не мають.

Більш як 80 % добутих нафти і газу припадає на Дніп-ровсько-Донецький нафтогазоносний регіон. Найбільшими газовими родовищами є Шебелинське, Західнохрестищенське і Єфремівське (сумарні запаси більше 970 млрд кубічних метрів), нафтовими — Леляківське, Глинсько-Розбишівське, нафтогазовими — Гнідинцівське, Качанівське, Яблунівське.

Причорноморсько-Кримський нафтогазоносний регіон займає територію на південь від лінії Одеса — Херсон — Бердянськ, західна межа проходить по меридіану м. Одеси, східна — вздовж берега Азовського моря, південна — по широті м. Євпаторії. У ній розвідано більш як 60 родовищ нафти і газу. Вважаються перспективними щодо газу і нафти глибинні ділянки земної кори та підводні надра Чорного моря.

Є перспективними щодо газу ділянки Чорного моря на глибинах 700—750 м. На ділянках з глибинами 300—350 м існують умови для утворення сумішей вуглеводневих газів. Про можливість їх добування свідчить досвід інших країн. На думку прихильників небіологічного походження нафти і газу, перспективною є найстаріша (за часом відкриття і експлуатації) Карпатська нафтогазоносна провінція, що охоплює смугу від родовищ нафти поблизу Коханівки, Судової Вишні у Львівській області до родовищ неподалік від Лопушної і Таталова в Івано-Франківській області.

Рудні (металеві) корисні копалини. Україна має поклади залізних і марганцевих руд, на основі яких розвивається її чорна металургія. Рудні концентрати також вивозять в інші країни. В Україні освоєно 35 родовищ залізних руд осадового і метаморфічного походження. Багаті залізні руди зосереджені в Криворізькому і Керченському залізорудних басейнах, Кременчуцькому і Білозерському залізорудних районах.

Криворізький залізорудний басейн — один з найбільших залізорудних басейнів світу. Залізні руди тут добувалися ще скіфами в V—IV ст. до н. е. Криворізький басейн приурочений до центральної частини Українського щита і займає площу

близько 300 км2 (Дніпропетровська і частково Кіровоградська області). Основне промислове значення мають магнетитові і залізисті кварцити, в результаті збагачення яких дістають концентрат з вмістом заліза до 65 %. У Кривбасі відомо понад 300 родовищ багатих залізних руд, їх розвідані запаси становлять 18 млрд тонн. Нині добування залізних руд ведеться вже на глибині 1 000 м. Найперспективнішим районом на багаті залізні руди є Саксаганське рудне поле.

Кременчуцький залізорудний район приурочений до північно-східного схилу Українського щита (Полтавська область). Вміст заліза в рудах становить 27—40 %. Розвідані запаси магнетитових кварцитів Кременчуцької магнітної аномалії оцінюються в 4 млрд тонн.

Білозерський залізорудний район тягнеться смугою, що має 20 км завширшки і 65 км завдовжки, по південному схилу Українського щита (Запорізька область). Тут зосереджені родовища залізистих і магнетитових кварцитів. У багатих рудах вміст заліза становить 58—61 %. За запасами багатих руд цей район поступається тільки Кривбасу. Значна глибина залягання руд уможливлює їх видобування тільки шахтовим способом.

У Керченському залізорудному басейні залягає бурий залізняк із вмістом заліза до 40 %. Його запаси становлять 1,8 млрд тонн. Геологи вважають, що перспективним на залізну руду є дно Азовського моря.

Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцевий басейн — один з найбільших у світі. Складається з Нікопольського і Великотокмацького родовищ, а також рудоносних площ на межиріччі Дніпро — Інгулець. Басейн розміщений на території Дніпропетровської і Запорізької областей (мал. 16). Вміст марганцю в окисних рудах в середньому 25—ЗО %, а загальні запаси руди більш як 2 млрд тонн.

Унікальні родовища титанових руд розробляються в Житомирській і Дніпропетровській областях. На Кіровоград-щині залягають уранові руди.

В Україні є руди кольорових металів. У Кіровоградській області знаходяться родовища нікелевих руд (Деренюське і Липовеньківське), у Дніпропетровській — алюмінієвих — глинозему (Малишівське і Вовчанське родовища), на Закарпатті — поліметалевих руд (Берегівське, Беганське і Му-жієвське родовища). За розвіданими запасами ртутної руди (кіновар) наша країна посідає друге місце в світі. Поклади цієї сировини виявлено в Донецькій і Закарпатській областях. До недавнього часу вважали, що в Україні немає золота для промислового видобутку. Нині українськими геологами відкрито понад 15 його родовищ. Вони зосереджені в Придніпров'ї, Приазов'ї, Донбасі, на Закарпатті.

За запасами нерудних (неметалеві) корисних копалин Україна посідає одне з провідних місць у світі. Так, родовища самородної сірки і озокериту в Передкарпатті — найбільші в світі. Озокерит використовується в парфумерії, легкій промисловості, медицині.

Родовища кам'яної солі розробляються в Донбасі (Ар-темівське, Слов'янське) і в Закарпатті (Солотвинське). Багаті на солі водойми Азово-Чорноморського узбережжя, особливо затока Сиваш. Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей знаходяться в Передкарпатті — Калуш-Голинське, Стеб-никівське.

Родовища нерудної сировини для металургійної промисловості є в різних районах України: магнезит (вогнетрив) — в Запорізькій і Дніпропетровській областях, вогнетривкі глини — в Донецькій області (Часовоярське родовище), кварцити — в Житомирській, флюсові вапняки — в Донецькій області і Криму. Як технічна сировина використовуються азбест (Побужжя, Приазов'я), тальк, пірофілітові сланці (Житомирська область), елюда, бентонітові глини (Черкаська область), барит (Закарпатська область), графіт (Кіровоградська область). Сировиною для керамічної і скляної промисловості є польові шпати, скляні піски. Україна багата запасами цементної сировини і різноманітних будівельних матеріалів. За запасами гранітів, лабрадоритів (Житомирська область) Україна в Європі є поза конкуренцією. В Україні є родовища дорогоцінного і напівдорогоцін-ного каміння (берил, аметист, бурштин, яшма, гірський кришталь, моріон). Поклади його відомі в Криворіжжі, Приазов'ї, Криму, Закарпатті. Перспективними для видобутку бурштину є Житомирська, Рівненська і Волинська області. В Україні є перспективи відкриття і видобутку родовищ такого дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння, як опал, топаз, гранат, родоніт, онікс.

В Україні є родовища фосфоритів — сировини для виробництва добрив (Донецька область). Новим видом корисних копалин є сапоніт — камінь родючості, його родовища виявлено на півночі Хмельницької області.

Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія), лікувальними грязями (Саки, Євпаторія).

До державного фонду корисних копалин тепер включають і техногенні родовища. Ними є відходи добування, збагачення та перероблення мінеральної сировини, які після геологічного вивчення і оцінки визнані такими, що можуть за новими технологіями промислове розроблятися.

Раціональне використання корисних копалин базується на комплексному підході до їх вивчення, розробки родовищ, використання сировини без втрат.

Клімат і кліматичні ресурси

Кліматичні умови впливають на рельєф, поверхневі і підземні води, розвиток рослинності, поведінку тварин, від них значною мірою залежать умови проживання, господарської діяльності і відпочинку людей. У зв'язку з цим є необхідність вивчати особливості клімату, погодних умов, передбачати їх зміни та оцінювати роль у формуванні стану довкілля.

На кліматичні особливості України впливають її географічне положення, сонячна радіація, циркуляція повітряних мас, характер поверхні (гірська чи рівнинна місцевість, заліснена чи поле тощо).

Територія України розташована переважно в помірному кліматичному поясі, лише Південний берег Криму — в субтропічному. Тому загалом кліматичні умови є сприятливими для сільськогосподарського виробництва, функціонування транспорту, галузей енергетики. Україна належить до тери-

торій з кліматичним комфортом. У ній чітко виражені зональні відмінності кліматичних умов. Через значну протяжність території України в широтному напрямі помітне зростання кон-тинентальності з північного заходу на південний схід. При загальній сприятливості клімату особливості фізико-географічного положення України, вплив циркуляційних процесів зумовлюють різноманітність кліматичних умов та порівняно часту повторюваність несприятливих явищ погоди в різні роки.

З географічним положенням пов'язані тривалість сонячного сяйва, розподіл сонячної радіації, характер циркуляції повітряних мас.

Кількість годин сонячного сяйва змінюється за сезонами, залежить від погодних умов, тривалості дня. Середня річна кількість годин сонячного сяйва в Україні зростає з північного заходу на південний схід і південь від 1 700 до 2 400 год. Найменші його показники спостерігаються на півночі України (1 720—1 800 год). Найбільше годин сонячного сяйва на узбережжях Чорного і Азовського морів (2 300— 2 400 год), на південних схилах Кримських гір (більш як 2 400 год).

Від кількості годин сонячного сяйва залежить інтенсивність сонячної радіації, що надходить на поверхню Землі за одиницю часу: день, місяць, рік і вимірюється в кілокалоріях на 1 см2 (ккал/см2) або мегаджоулях на 1 м2 (МДж/м2). Сонячна радіація є основним джерелом енергії природних процесів, що відбуваються в географічній оболонці. Інтенсивність сонячної радіації залежить від географічної широти і висоти Сонця над горизонтом, хмарності, прозорості атмосфери. Ці чинники зумовлюють добову і річну зміни сонячної радіації, її розподіл по земній поверхні. Взаємодіючи з атмосферою, земною поверхнею, променева сонячна енергія перетворюється в теплову. Не вся енергія, що випромінюється Сонцем, досягає поверхні Землі. Частина її відбивається хмарами, пилом, поверхнями суходолу і моря, розсіюється. До поверхні Землі надходить пряма і розсіяна сонячна радіація. Загальна кількість променевої енергії, яка досягає земної поверхні, називається сумарною сонячною радіацією (мал. 17).

На території України сумарна радіація в північних районах досягає 4 190 МДж/м2, а в південних районах— 4 000— 5 200 МДж/м2. Більшу частину сонячної радіації поверхня України одержує з травня по вересень.

З сонячною радіацією тісно пов'язаний радіаційний баланс — різниця між сумарною і відбитою радіацією та випромінюванням підстилаючої поверхні. Радіаційний баланс є важливим кліматичним чинником. Від нього залежать температури повітря і ґрунту, випаровування, швидкість танення снігу. На території України середньорічні показники радіа-

ційного балансу є додатними. В північних районах вони становлять 1 700 МДж/м2, в середній частині — 1 850 і на півдні — 2 650 МДж/м2.

Радіаційні чинники взаємодіють з атмосферною циркуляцією, завдяки якій перерозподіляються тепло і волога. В Україну надходять морські повітряні маси з Атлантики і Арктики та континентальне повітря, що формується над просторами Євразії.

Характер атмосферної циркуляції над Україною визначається частою зміною циклонів і антициклонів. Циклони надходять на територію України протягом року з заходу, північного і південного заходу, півдня. З їх приходом взимку наступає потепління, відлига або снігопад, влітку — дощ. Вторгнення континентальних повітряних мас з Азії (антициклони) зумовлюють взимку різкі похолодання, а влітку — посушливу погоду. В середньому за рік в Україні буває 63 % днів з антициклонами і 37 % — з циклонами. (Пригадайте, яка погода характерна для вашого міста, села або селища.)

На радіаційний режим прибережних районів впливає бри-зова циркуляція. Завдяки їй влітку на відстані 40—50 км від моря більше безхмарних днів і, отже, сумарної сонячної радіації. В холодну пору року моря, річки, великі озера, водосховища і болота дещо послаблюють морози на територіях,

що до них прилягають. Влітку водойми сприяють зниженню температур, підвищенню вологості, посиленню вітру. У великих містах кліматичні умови відрізняються від кліматичних умов територій, що їх оточують.

Підстилаюча земна поверхня — рівнини, височини, гори, моря, чергування суходолу і водної поверхні, ліси, міста — впливає на радіаційний режим, хмарність, розподіл температур і опадів, особливості місцевого клімату. Гірські хребти Карпат захищають Закарпатську низовину, а Кримські гори — Південний берег Криму від холодних арктичних повітряних мас. Гори посилюють висхідні рухи повітря, внаслідок чого над ними випадає більше опадів, ніж на рівнинах. Навіть над Донецькою і Приазовською височинами кількість опадів більша, ніж на близьких до них рівнинах. Лісові масиви сприяють нагромадженню снігових запасів.

Головним покажчиком клімату є температура повітря. Найнижчі середні температури припадають на січень—лютий. На північному сході країни і в гірських районах вони становлять -7... -8 °С, у Степовому Криму О °С, на Південному березі Криму до +3... +4 °С (мал. 18). Найвищі середні температури липня на півночі і північному заході становлять + 17... +19 °С, на півдні України +22... +23 °С (мал. 19). (За кліматичною картою з'ясуйте, як проходять ізотерми липня і січня і від чого це залежить.)

Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі і північного заходу на південь і південний схід. (Поясніть, чому.) Найбільші річні суми опадів зареєстровано в Українських Карпатах — 1 500 мм (полонина Плай — 1 663 мм) і Кримських горах (1 000—1 200 мм), найменші — на Азово-Чорноморському узбережжі і в Присивашші (300—450 мм). На більшій частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650— 600 мм на заході до 450—400 мм на півдні і на південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року за винятком Південного берега Криму (мал. 20). (Поясніть, чому.) Взимку опади бувають у вигляді снігу майже на всій території країни. Висота снігового покриву становить 10— ЗО см, а в горах досягає 40 см.

Протягом року в Україні змінюються напрям і швидкість вітру, тобто його режим. Це залежить від положення території щодо центрів атмосферного тиску. Через Україну проходить смуга високого атмосферного тиску, так звана вісь Воєйкова. Вона перетинає Євразію від озера Байкал, де знаходиться центр Сибірського антициклону, до Карпатських гір, прямує

через південь Франції до Піренейського півострова і далі до Азорських островів (центр Азорського антициклону). На території України вісь високого атмосферного тиску простежується з північного сходу на південний захід по лінії Луганськ — Дніпропетровськ — Балта. (Знайдіть ці об'єкти на карті.) Вісь є своєрідним кліматорозділом. На північ від неї переважають вітри західного напряму, на південь — східного. В Українських Карпатах і Кримських горах на вершинах переважають західні вітри. Середня швидкість вітру на території України становить переважно до 4 м/с. В Карпатах і Криму виникають місцеві вітри: влітку — гірсько-долинні, взимку — фени (теплі сухі вітри, що рухаються гірськими схилами вниз у долини).

В Україні чітко виражена зміна сезонів протягом року.

Зима в Україні тривала, але порівняно тепла, хоч і з морозними днями і снігом. Взимку над Україною розвивається циклонічна діяльність, повітряні маси часто змінюються, тому погода не стійка. В середньому за зиму буває до десяти відлиг. Зима триває від 120—130 днів на північному сході і до 75—85 днів на південному заході.

Весна починається після переходу середньодобової температури повітря через О °С. Весною можливі заморозки. Погодні

умови не стійкі. Найраніше весна наступає на південному заході України, в Закарпатті і Криму. Час настання весни в окремі роки значно відрізняється від середніх багаторічних. Трапляється, коли в квітні і травні відносна вологість повітря може знижуватися до ЗО % і менше, посушлива погода сприяє суховіям і пиловим бурям. Весняний період закінчується переходом середньодобової температури повітря через 15 °С.

Літо на більшій частині території тепле, а на півдні України жарке. В цей період висота Сонця над горизонтом найбільша, найдовші дні, найбільша сонячна радіація. Земна поверхня і повітря інтенсивно прогріваються. Найраніше літо настає на Південному березі Криму, в степових районах. Літній період тут найдовший. У степовій зоні він триває 120—130 днів. Влітку випадає близько 40 % річної суми опадів. Закінчується літній період після переходу температури повітря через 15 °С в бік зниження, що відбувається в першій декаді вересня.

Липень — найтепліший місяць на всій території України. Середньомісячна температура коливається від 18 до 23 °С. Лише в Карпатах вона нижча і становить 15... 17 °С. Найвищі температури повітря спостерігаються тоді, коли в Україну через Середземне море надходить сухе і жарке повітря з Африки. У цьому разі вдень температура повітря підвищується до 34... 39 °С. А на значній території — в Одеській, Миколаївській, Закарпатській, Донецькій, Луганській, Полтавській, Дніпропетровській, Харківській областях, в Криму — до 40... 41 °С.

Липень — єдиний місяць, коли не буває заморозків. Зате в липні найбільше гроз, злив, випадання граду, трапляються такі небезпечні явища, як смерчі.

З настанням осені зростає циклонічна діяльність, відбувається зниження температури повітря, збільшується кількість днів з опадами і туманами. У вересні і жовтні можливі заморозки. Проте буває короткочасне повернення тепла з сонячною лагідною погодою. Цей період народ називає «бабиним літом». У листопаді на більшій частині території середня добова температура повітря переходить через О °С, а в третій декаді цього місяця може утворюватися сніговий покрив.

Енергетичні ресурси клімату України — це сонячна і вітрова енергія. Ці види енергії є екологічно чистими і можуть взаємозамінюватись. Агрокліматичні ресурси рівнинної частини країни достатні для визрівання основних сільськогосподарських культур: сума середньодобових температур, що перевищують 10 °С, становить 2 400—3 600° (табл. 2). Для сільськогосподарського виробництва важливим є саме період із стійкими середньодобовими температурами повітря, вищими від 10 °С. З переходом середньодобової температури через 10 °С в бік зниження восени закінчується вегетація основних

сільськогосподарських культур. Інтенсивна вегетація відбувається за умови середньодобової температури, що перевищує 15 °С (табл. 3).

Таблиця 2

Суми середньодобових температур повітря, що перевищують 10 °С, у різних природно-територіальних комплексах (ПТК)

ПТК Мішані ліси Лісостеп Степ Українські Карпати Південний берег Криму

Сума температур, °С 2 400— 2 600 2 410— 2 900 2 910— 3 500 1 700— 3 300 3 700— 3 900

Таблиця З

Суми середньодобових температур повітря, що перевищують 15 °С, у різних природно-територіальних комплексах (ПТК)

ПТК Мішані ліси Лісостеп Степ Українські Карпати Південний берег Криму

Сума температур, °С 1 600— 2 100 2 200— 2 500 2 600— 3 000 500—2 600 2 900— 3 200

Прогнозування погоди має велике значення для життя і діяльності людини. В Україні ним займається Національна гідрометеорологічна служба. Для прогнозування погоди складають синоптичні карти, на яких позначають розташування атмосферних фронтів, напрями переміщення циклонів і антициклонів, визначають вірогідний напрям їх розвитку на найближчі дні, можливість настання ясної чи хмарної погоди, утворення опадів, зміни температур.

Чи можна завбачити погоду без допомоги Гідрометеослужби? Виявляється, можна. Щоб скласти прогноз погоди на все літо, спостерігайте, яке дерево розпуститься раніше — вільха чи береза. Якщо береза — літо буде сонячне і тепле, якщо вільха — холодне і дощове. Якщо на поверхні водойми з'явилося листя білої лілії, заморозків не буде. Якщо бджоли рано вилітають з вуликів, буде рання тепла весна. (Пригадайте ознаки близької зміни погоди.)