Досліджуємо речовини та їх властивості

Лабораторний дослід 9. Порівняння властивостей мила і синтетичних мийних засобів.

Реактиви та обладнання. Дрібно натерте господар­ське мило, пральний порошок, мірні совочки (дозатори), колби на 100-200 мл, пробки до колб, мірні стакани, тверда вода.

Завдання. Відберіть мірним совком натерте мило та помістіть його в першу колбу. Відміряйте і вилийте в неї 50 мл води. У другу колбу помістіть стільки ж праль­ного порошку і води. Закрийте обидві колби пробками й ретельно струшуйте протягом хвилини. По закінченні процесу порівняйте розчинність цих мийних засобів, кількість піни та її стійкість, а також наявність (відсут­ність) осаду в колбах.

Результати спостережень оформіть у робочих зо­шитах у вигляді таблиці.

Властивості мила та СМЗ Мийний засіб Розчин- ність Наявність осаду Піноутво­рення Висновок

 

Зробіть загальний висновок про доцільність ви­користання цих мийних засобів для прання у твердій воді.

Більшою чи меншою мірою з мийними засобами справу має кожен із вас. Щоб при пранні не зашкодити здоров'ю, не погіршити якість тканин, досягти якнайкращого результату прання, скористайтеся практичними порадами.

1. Уникайте ручного прання без гумових рукавиць тими син­тетичними мийними засобами, що призначені для бавовняних і льняних тканин, бо вони містять подразнюючі шкіру лужні до­бавки.

2. Універсальними мийними засобами можна прати ткани­ни всіх видів, але малозабруднені.

3. Тонкі синтетичні, шерстяні й шовкові тканини краще прати рідкими мийними засобами.

4. Полоскання рекомендується починати в теплій воді, а за­кінчувати обов'язково в холодній. Уважається, що п'ятиразо­вого полоскання достатньо для повного відмивання мийних за­собів.

5. Задавнені забруднення білкового походження (кров, піт, молоко, соуси, яйця) прати особливо важко. Тому брудна білизна не повинна лежати довго. Її треба якомога швидше випрати. Для видалення забруднень білкового походження ре­чі спершу замочують у холодній воді. Користуйтеся при їх пранні порошками з добавками ферментів.

6. Засоби, що містять ферменти, не можна застосовувати для прання шерстяних і шовкових тканин — разом Із забруд­неннями білкового походження може бути пошкоджена ткани­на, адже вона також білкового походження.

7. Засоби для прання бавовняних і льняних тканин містять добавки натрій силікату Na₂Si0₃, кальцинованої соди Na₂C0₃, натрій ортофосфату Na₃PO._b які полегшують процес прання, оскільки гідролізуються з утворенням лужного середовища. Але ці засоби не можна застосовувати для прання виробів із шерсті й лавсану, для їх прання підходять СМЗ, водні розчини яких мають нейтральне середовище.

8. При пранні у твердій воді до прального розчину треба до­давати більше мийного засобу, ніж зазначено на упаковці.

Визначити, тверда чи м'яка у вас вода, можна і в домашніх умовах. Для цього в гарячій воді розчиніть подрібнене мило: якщо після охолодження розчин залишається прозо­рим — вода м'яка. Розчин у твердій воді при охолодженні покривається плівкою. Ще можна визначити твердість води, намагаючись збити мильну піну; у твердій воді вона не утво­риться.

З наведених порад стає зрозуміло, що в домі має бути не один, а декілька мийних засобів, різних за призначенням.

Ерудитам на замітку

Одним з основних компонентів синтетичних мийних засо­бів є натрієві солі кислих естерів вищих спиртів і сульфатної кислоти.

Спершу добувають кислий естер. Слово «кислий» у назві сполуки вказує на те, що в складі кислотного залишку присутній один атом Гідрогену. Наприклад:

С₁₂Н₂₅-ОН + HО-SО₂-ОH → C₁₂H₂₅-О-SО₂-ОH + Н₂О

                лауриловий        сульфатна кислий

                спирт         кислота естер

Утворений лауриловий кислий естер сульфатної кислоти, що має в кислотному залишку один незаміщений атом Гідроге­ну -О-SО₂-ОH, піддають взаємодії з натрій гідроксидом та одержують сіль:

C₁₂H₂₅-О-SО₂-ОH + NaOH → C₁₂H₂₅-О-SО₂-ОNa + Н₂О

Продукт цієї взаємодії С₁₂Н₂₅-О-SО₂-ONa і є тією поверхнево-активною речовиною, яка становить основу синтетич­ного мийного засобу.

  2 Перевірте себе

1. Назвіть склад мила і вкажіть відмінність, що існує між госпо­дарським і туалетним милом.

2. З якої сировини виготовляють мило та синтетичні мийні за­соби?

3. Завдяки чому мило та синтетичні мийні засоби проявляють свою мийну дію?

4. Порівняйте мило й синтетичні мийні засоби за компонентним складом.

5. Чому милом погано прати у твердій воді, а пральним порош­ком — ні?

6. У чому полягає безпечне поводження із синтетичними мийни­ми засобами?

 

§ 19. Органічні розчинники, їх застосування

 

    Розчинність — здатність речовини утворювати з іншими речовинами однорідні системи.

    Істинним розчином прийнято називати однорідну суміш змінного складу, що містить два і більше компонентів. У ній навіть за допомогою мікроскопа не можна розгледіти частинки розчиненої речовини.

У розчині розрізняють розчинник і розчинену речовину. Розчинник — це компонент, агрегатний стан якого не змінюєть­ся під час розчинення. Уміст розчинника переважно більший за вміст розчиненої речовини, у його середовищі рівномірно розпо­ділені частинки розчиненої речовини.

Водні розчини мають нижчу температуру замерзання і ви­щу температуру кипіння, ніж вода.

Одним із способів вираження вмісту розчиненої речовини в розчині є масова частка розчиненої речовини. Вона визнача­ється за формулою:

т.

w =m₁ / m₂·100 %,

де w — масова частка розчиненої речовини, m₁ — маса розчине­ної речовини, m₂ — маса розчину.

Поняття про органічні розчинники. У 9 класі ви вивчали властивості розчинів на основі розчинника води. У цьому полярному розчиннику розчиняється багато речовин з йонним і ковалентним полярним зв'язками. Достатньо поглянути на таблицю розчинності основ, кислот, амфотерних гідроксидів і солей, щоб навести приклади таких речовин.

За розчинністю у воді органічні речовини поступаються неорга­нічним. З відомих вам органічних речовин добре розчиняються у воді глюкоза, сахароза, етанова (оцтова) кислота, етанол. Щодо етанолу, то за розчинністю у воді він випереджує багато неорганіч­них речовин — його масова частка може досягати 96 %. Зважаючи на загальне правило, що в розчині розчинник має більшу масу, ніж розчинена речовина, правильніше про такий розчин було б сказати як про розчин води в спирті.

Більшість органічних сполук розчиняється в речовинах подібної природи — органічних розчинниках, прикладом яких є ета­нол, бензен, ацетон, гексан, бензин, гас, галогенопохідні насичених вуглеводнів тощо (рис. 85). Про деякі з них та їх розчини ви вже знаєте, варто хоча б пригадати йодну настоянку (розчин йоду в ета­нолі), бензин, ацетон чи інші рідини для розбавляння лаків і фарб, зняття лаку з нігтів тощо.

Рис. 85. Органічні розчинники

 

Використання органічних розчинників. Органічні розчинники набули широкого застосування в лакофарбовій промисловості. Під час фарбування гомогенними рідкими сумішами розчинники ви­паровуються і утворюється тверде покриття. Без органічних роз­чинників не працювала б жодна хімчистка.

У здатності органічного розчинника гасу розчиняти олійну фарбу переконаємося на такому демонстраційному досліді. Напов­нимо на третину (половину) один стакан водою, а інший — гасом (рис. 86а). Помістимо в обидва стакани по краплині олійної фарби й коливальними рухами перемішаємо їх уміст. Спостерігатимемо, що фарба в стакані з водою залишилася без змін, а в стакані з га­сом розчинилася (рис. 86б). Тож робимо висновок, що нри фарбу­ванні олійними фарбами щітку й плями на одязі буде легко відми­ти гасом.

Видалення плям, як і будь-яка обробка речей — прання, прасу­вання тощо, відбувається в певній послідовності та з дотриманням конкретних правил, які необхідно пам'ятати, аби не зіпсувати речі. Ось деякі з них.

Перед тим, як вибрати засіб для роботи, потрібно визначити, з якого волокна виготовлена тканина та чим вона забруднена. Тут має значення також давність забруднення: свіжу пляму видалити значно легше. Особливо це стосується плям від фруктів і ягід.

Перед видаленням забруднення з тканини необхідно з'ясува­ти дію засобів для видалення плям на її хімічну основу та барв­ники. Для цього засіб випробовують на непомітній ділянці речі (наприклад, внутрішньому шві, під паском чи всередині кишені).

Рис. 86. Розчинність олійної фарби у воді та гасі

 

Тампоном, змоченим підготовленим засобом, обробляють ма­леньку ділянку тканини з метою перевірити, чи не змінюється під його дією колір і структура тканини. Щоб не зіпсувати річ, не потрібно застосовувати концентровані розчини для видалення плям. Якщо пляма відразу повністю не видаляється, то потрібно повторити обробку 2-3 рази, чергуючи її з промиванням.

Плями бажано видаляти при достатньому освітленні, краще всього вдень.

Видалення плям за допомогою розчинників треба робити зі зво­ротного боку тканини. Це запобігає утворенню «ореолів», які важ­ко потім видалити. «Ореол» утворюється І від неправильного нане­сення засобу на пляму — наносити слід тільки від її країв до центру. Терти треба злегка, коловими рухами доти, доки пляма не зникне. Бажано не торкатися тканини засобом за межами плями. Попере­дити утворення «ореолів» на тканині можна, змочивши місце нав­коло плями водою.

При видаленні плям із шерсті й натурального шовку ні в яко­му разі не можна застосовувати луги та лужні препарати, а з ба­вовняних і льняних тканин — препарати, що містять сульфатну, хлоридну й нітратну кислоти. Для ацетатного й віскозного шовку, а також більшості штучних тканин не можна використовувати оц­тову кислоту й ацетон. У домашніх умовах для чищення одягу з цих тканин застосовують концентрований мильний розчин. Син­тетичні тканини (капрон, лавсан тощо) можна зіпсувати дією бен­зину й бензену.

Для ефективного видалення плями потрібно знати також ха­рактер забруднення. Про основні способи видалення плям у домашніх умовах ви дізнаєтеся, ознайомившись з таблицею 7.

Як показує практичний досвід, на одяг учнів найчастіше потрапляють чорнило, чай, жир, фруктовий сік, іржа. Плями від них зникають після прання. Однак існують органічні розчинники, за допомогою яких можна позбутися цих плям у домашніх умовах. І в цьому ви переконаєтеся під час виконання практичної роботи.

 

Досліджуємо речовини та їх властивості

Практична робота. Видалення забруднень із по­верхні тканини.

Мета. Закріпити знання про волокна та розчинники, формувати вміння з виведення плям різного походження в побутових умовах.

Реактиви та обладнання. Зразки тканин із забруднен­нями різного походження, гліцерол, нашатирний спирт, етанол, вода, етанова (оцтова) кислота, лимонна кислота, оксалатна (щавлева) кислота, розчин мила, розчин синте­тичного мийного засобу, бензин (або гексан), пробірки, пробіркотримач, нагрівальний прилад, сірники, порцеля­нові чашки, хімічні стакани на 100 мл, шматочки вати.

Хід роботи

Завдання 1. Скориставшись інформацією, наведе­ною в тексті параграфа, видаліть із поверхні тканини пляму від олії.

Завдання 2. Уважно перечитайте рекомендації з видалення плям від чорнила (див. табл. 7) і перевірте їх ефективність експериментально.

Завдання 3. Перевірте дію окропу на плями від фруктів або ягід.

Завдання 4. Уважно ознайомтесь зі способами ви­далення плям від іржі (див. табл. 7) і практично доведіть їх результативність.

Завдання 5. Перевірте ефективність видалення плям від чаю кислотою та спиртом, зробіть висновок про доцільність їх використання для видалення плям із по­верхні тканин різної природи.

Результати роботи оформіть у робочих зошитах у ви­гляді таблиці.

Результати видалення забруднень із поверхні тканини Забруднювач Дії з видалення забруднення Одержаний результат

Зробіть загальний висновок про дію органічних розчинників на забруднення різного походження.

Таблиця 7

Способи видалення плям різного походження

Чорнило

1. Забруднену ділянку тканини ретельно про­терти чистою ганчіркою, змоченою спиртом (етанолом).

2. Тканину з плямою потримати в гліцеролі майже 1 год, а потім прополоскати в теплій злегка підсоленій воді. Якщо сліди залиши­лися, випрати річ у теплій мильній воді.

3. Протерти пляму ватою (замінювати в міру забруднення), змоченою в суміші однакових кількостей гліцеролу й етанолу, а потім тка­нину промити водою

і

Спиртові й нітроцелюлозні лаки 1. Протерти ватою, змоченою в спирті (етанолі)

Жири, масла

1. На виріб покласти шматочок білої бавовняної тканини або складений у кілька разів фільт­рувальний папір, а забруднену ділянку ткани­ни протерти зі зворотного боку круговими рухами (від периферії до центру) ватою, змо­ченою в бензині.

2. Протерти забруднену ділянку тканини ватою, змоченою теплим розчином суміші нашатир­ного спирту (водного розчину амоніаку з масовою часткою розчиненої речовини 10 %)

і мийного засобу (одна чайна ложка на півсклянки теплої води). Потім виріб пропрасувати через чисту білу тканину.

3. Забруднену ділянку на шовковій тканині занурити на 5-10 хв у розчин, що складаєть­ся з половини столової ложки нашатирного спирту, столової ложки гліцеролу й столової ложки води. Потім виріб промити в теплій воді.

Продовж. таблиці 7   Кров Не видаляти пляму гарячою водою, оскільки така вода закріплює забруднення! Випрати забруднену ділянку тканини в холодній воді, а потім у теплій (не вище 40 °С), користую­чись універсальним мийним засобом або засобом із добавлянням ферментів. Чай Чай 1. Протерти забруднену ділянку вагою, змоче­ною в суміші з 2 чайних ложок гліцеролу й половини чайної ложки нашатирного спирту. 2. Обробити пляму, якщо вона свіжа, крутим окропом. 3. Для виведення застарілої плями використати розчин щавлевої (оксалатної) кислоти (2-3 г на склянку води): теплим розчином змочити пляму, а коли вона зникне, ретельно промити водою. Какао Какао 1. Тканину з плямою натягнути на глибоку та­рілку або миску й поливати пляму холодною водою, у якій розбавлено небагато мила чи мийного засобу. 2. Застарілу пляму протерти теплим гліцеролом, потім промити водою. Кава Кава 1. Пляму намилити, злегка випрати, потім по­містити в окріп і кип'ятити до зникнення плями. 2. Застарілу пляму змочити та протерти суміш­шю з 1 чайної ложки гліцеролу, 1 чайної лож­ки води та декількох крапель нашатирного спирту, після зникнення плями промити га­рячою водою. Парафін Парафін Покласти на забруднену ділянку тканини з обох боків кілька шарів промокального паперу й пропрасувати гарячою праскою — папір вбере розплавлений парафін.

 

Трава (зелень) 1. Плями на бавовняних, льняних і шовкових тканинах витримати в гарячій воді з додаван­ням кухонної солі (1 столова ложка на 1 склянку води); якщо сліди залишилися, випрати виріб з милом. 2. Якщо речі не підлягають пранню, протерти пляму розчином кухонної солі, а потім спир­том. 3. Застарілу пляму на бавовняних і льняних тканинах обробити гарячим розчином щавлевої (оксалатної) кислоти (і чайна ложка на 0,5 л гарячої води), потім річ ретельно пропо­лоскати водою.

Іржа 1. 1. Ділянку забрудненої тканини (льняної, ба­вовняної або шерстяної) покласти в емальо­ваний таз із розбавленим оцтом (2 столові ложки на 1 склянку води) і підігріти до 80-90 °С. Потім тканину промити в теплій воді, у яку додати нашатирний спирт (1 сто­лова ложка на 2 л води). 2. 3 кольорових тканин краще всього виводити іржу лимонною кислотою. 1. 3. Найпростіший спосіб позбутися плям іржі — за допомогою шматочка лимона. Загорнути його в марлю, прикласти до плями й провести кілька разів з протилежного боку тканини га­рячою праскою. Цей спосіб застосовують для всіх видів тканин.

Фрукти, ягоди Тканину з плямою розтягнути над тарілкою (мискою) і поливати окропом, доки пляма не зникне.

Косметичні засоби 1. Протерти пляму теплим гліцеролом або спир­том. 2. Обробити ділянку з плямою уайт-спіритом або бензином, «ореол» змити розбавленим оцтом чи теплим гліцеролом, а потім промити водою

 

ПІСЛЯМОВА

Знання, які ви здобули за п'ять років навчання хімії, потрібні кожній освіченій людині. Без них неможливі побут, комфортне проживання, здоров'я, екологічна безпека тощо. Хімічні знання — це частина природничо-наукових знань. ВІЇ класі ви вивчили ор­ганічні речовини, що є основою живої природи, — білки, жири, вуглеводи, а також природні джерела вуглеводнів і продукцію орга­нічного синтезу, побутові хімікати, ознайомилися з їх широким й безпечним використанням, іншою науковою і практичною інфор­мацією.

Не менш важливим для вас було усвідомлення суспільної дум­ки про те, що без природничої освіти держава не має майбутнього і що людині та зовнішньому середовищу завдають шкоди не хімія чи хімічні виробництва, а діяльність людей, які не мають достатніх хі­мічних знань або нехтують ними.

Як вам відомо, органічних сполук на Землі багато, проте це зов­сім не означає, що їх можна витрачати бездумно. Разом із видами рослин і тварин, занесених до Червоної книги, зникли й деякі речо­вини, припинили своє існування унікальні хімічні процеси, власти­ві лише зниклим представникам флори і фауни.

Запаси природних джерел вуглеводнів теж не безмежні. Тому нині вчені працюють над винайденням альтернативних способів їх заміни (виробництво біогазу, застосування водню як пального для двигунів автотранспорту тощо).

Успіхи органічного синтезу — уражаючі. Нині синтетичних ре­човин і матеріалів набагато більше, ніж природних, а вчені й нада­лі працюють над створенням нових речовин. Тож купуючи про­дукти харчування, одяг, взуття, посуд, ліки, будівельні матеріали, власні транспортні засоби тощо, вам щоразу доведеться робити вибір з-поміж великого розмаїття речовин і матеріалів. 1 тут не обійтися без знань про класи неорганічних й органічних речовин, їх фізичні й хімічні властивості, дію на організм людини, наслідки

впливу на навколишнє середовище. Відтак для сучасного ви­пускника загальноосвітнього навчального закладу життєво не­обхідними є відповідні знання й уміння щодо безпечності речовин і матеріалів, їх правильного використання.

Якщо ви з розумінням поставилися до вивчення хімії, то ніколи не станете отруювати організм нікотином чи іншими наркотични­ми речовинами, а свій харчовий раціон будете добирати так, щоб у ньому були збалансовано представлені білки, жири, вуглеводи та вітаміни.

Конкретні приклади використання хімічних знань для ство­рення речовин і матеріалів розкрили перед вами горизонти ви­користання надбань хімічної науки й водночас прозвучали попередженням про те, що в кожного позитивного хімічного про­цесу можуть бути небажані наслідки і їх краще попереджати, аніж усувати.

Знання побутової хімії — це скарбничка ваших практичних знань, корисних порад, своєчасних застережень. Ці знання ви роз­ширюватимете та доповнюватимете впродовж життя — незалежно від професії й практичної діяльності.

Усе, що ви вивчали, зрозуміли й засвоїли вії класі, захистить вас від хемофобії — хворобливо боязного ставлення до продукції хімічної промисловості, окремих хімічних явищ, навчить вас усві­домлювати хімічну небезпеку до того, як з'являться її наслідки.

Для тих із вас, хто свою майбутню професію пов'язує з інженер­ними спеціальностями, медициною, агрономією, шкільна підготов­ка з хімії допоможе опанувати професію. Та яку б сферу діяльності ви не обрали, хімічні знання будуть складовою вашої життєвої компетентності, бо завдяки їм ви зможете безпечно поводитися з речовинами, використовувати їх без шкоди власному здоров'ю й навколишньому середовищу.

Хімічні знання і все, що з ними пов'язане в природі й житті лю­дини, — це потужний стимул прогресу суспільства, запорука еколо­гічної безпеки й міцного здоров'я, про що свідчить і рішення Генеральної Асамблеї ООН оголосити 2011 рік Міжнародним роком хімії.

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Алкани (парафіни) — насичені вуглеводні, що мають загальну фор­мулу С_nН_2n+2.

Алкени (олефіни) — вуглеводні, що містять у своєму складі один подвійний зв'язок і мають загальну формулу С_nН_2n.

Алкіни (ацетиленові вуглеводні) — вуглеводні, що містять у своєму складі один потрійний зв'язок і мають загальну формулу CnH_2n-2.

Альдегіди — сполуки, що містять функціональну альдегідну групу. Альдегідна група — функціональна група -СНО.

Аміни — сполуки, що містять функціональну аміногрупу. Аміногрупа — функціональна група -NH₂.

Амінокислоти — сполуки, що містять дві функціональні групи — карбоксильну й аміногрупу.

Анілін — амін, похідна бензену складу C₆H₅NH₂.

Антифриз — охолоджувальна рідина для двигунів внутрішнього згоряння на основі етиленгліколю.

Арени (ароматичні вуглеводні) — вуглеводні, похідні бензену за­гального складу С_nН_2n-_6.

Ацетати — загальна назва солей етанової (ацетатної, оцтової) кислоти. Ацетатний шовк — штучний шовк на основі естерів целюлози.

Ацетилен (етин) — ненасичений вуглеводень складу С₂Н₂.

Ациклічні органічні сполуки — сполуки з незамкнутим ланцюгом атомів Карбону.

Бензен — представник аренів (ароматичних вуглеводнів) складу С₆H₆.

Білок — біополімер, побудований із залишків молекул а-амінокислот.

Валентний кут — кут між напрямами хімічних зв'язків у молеку­лах і кристалах.

Валентність — число ковалентних зв'язків, що утворює атом у да­ній сполуці.

Віскозне волокно — штучне волокно (штучний шовк) на основі це­люлози.

Вітаміни — низькомолекулярні органічні сполуки різних класів, які в невеликих кількостях, але обов'язково потрібні для нормальної життєдіяльності організмів.

Вуглеводи — оксигеновмісні органічні сполуки, до складу яких вхо­дять атоми Карбону, Гідрогену й Оксигену. Переважно від­повідають загальній формулі C_n(H₂0)_m. їх ще називають цукрами або сахаридами.

Вуглеводні — речовини, молекули яких складаються лише з атомів Карбону (колишня назва — вуглець) і Гідрогену (колишня назва — водень).

Галогенопохідні вуглеводнів — сполуки, похідні вуглеводнів, у яких атомй (атом) Гідрогену заміщені на атоми Флуору, Хлору, Брому чи Йоду.

Галогенування — уведення атомів галогенів до складу органічної сполуки.

Генетично модифіковані організми (ГМО) — організми, у яких змі­нено генетичний матеріал (ДНК), унаслідок чого вони набу­ли нових якостей.

Гербіциди — хімічні засоби для знищення бур'янів.

Гетероциклічні сполуки — сполуки, цикли яких містять, крім атомів Карбону, атоми інших елементів.

Гібридизація орбіталей — вирівнювання, перерозподіл елек­тронної густини орбіталей валентних електронів атома, унаслідок чого утворюються гібридизовані орбіталі іншої форми.

Гідратація — реакція приєднання води.

Гідрування — реакція приєднання водню.

Гліцерол — трьохатомний спирт складу СН₂(ОН)-СН(ОН)-СН₂(ОН).

Глюкоза — вуглевод складу С₆Н₁₂О₆.

Головний ланцюг атомів Карбону — найдовший із можливих суціль­ний карбон-карбоновий ланцюг.

Гомологи — сполуки з подібними властивостями, склад молекул яких відрізняється на одну чи кілька груп атомів СН₂, що дістала назву гомологічна різниця.

Дегідратація — відщеплення води від молекули речовини.

Декстрини — продукти часткового гідролізу крохмалю.

Денатурація білків — руйнування їх природної просторової струк­тури (вторинної, третинної, четвертинної, але зі збереженням первинної).

Екзотермічні реакції — реакції, що супроводжуються виділенням теплоти в навколишнє середовище.

Електронегативність — умовна величина, що характеризує здатність атома в хімічній сполуці притягувати до себе електрони.

Елементи хімічні — вид атомів із певним протонним числом.

Ендотермічні реакції — реакції, що супроводжуються поглинанням теплоти із навколишнього середовища.

Естери — клас сполук складу RCOOR'.

Естерифікація — реакція утворення естеру зі спирту і карбонової кислоти.

Етен — ненасичений вуглеводень складу С₂Н₄.

Етери — клас сполук складу R-O-R'.

Етиленгліколь — двохатомний спирт складу СН₂(ОН)-СН2(ОН).

Е-числа — європейська система кодифікації харчових добавок у вигляді буквених і числових кодів.

Жири — естери трьохатомного спирту гліцеролу (гліцерину) і ви­щих карбонових кислот.

Закон — безсумнівне твердження, яке за певних умов повністю стверджується щодо всієї сукупності досліджуваних об'єктів.

Закон Авогадро (А. Авогадро, 1811): в однакових об'ємах різних га­зів за однакових умов (температури й тиску) міститься одна­кова кількість молекул.

Закон збереження маси (М. В. Ломоносов, 1748): маса речовин, що вступають у хімічну реакцію, дорівнює масі речовин, що ут­ворюються внаслідок реакції.

Закон об'ємних відношень (Ж. Гей-Люссак, 1808): об'єми газів, що вступають у реакцію, відносяться один до одного і до об'ємів добутих газоподібних продуктів як невеликі цілі числа.

Закон періодичний (Д. І. Менделєєв, 1869): властивості хімічних елементів, а також форми й властивості сполук елементів

перебувають у періодичній залежності від зарядів ядер їх атомів.

Замісник вуглеводневий — група атомів, що утворюється внаслідок формального відщеплення від молекули вуглеводню атома Гідрогену.

Замісники — атоми або групи атомів, що заміщують у головному ланцюзі один або кілька атомів Гідрогену.

л-зв'язок (пі-зв'язок) — зв'язок, розміщений у площині, перпенди­кулярній до площини <т-зв'язку.

а-зв'язок (сигма-зв'язок) — зв'язок, утворений перекриванням електронних хмар уздовж лінії, що сполучає центри атомів.

Зв'язок ковалентний — зв'язок, що утворюється за допомогою спільних електронних пар.

Зв'язок ковалентний неполярний — зв'язок, що виникає між двома атомами неметалічних елементів з однаковою електронегативністю. Електронні пари розміщуються симетрично від­носно обох атомів.

Зв'язок ковалентний полярний — зв'язок, що виникає між атомами з різною електронегативністю. Електронні пари зміщені в бік більш електронегативного атома.

Зв'язок подвійний — хімічний зв'язок, в утворенні якого беруть участь дві пари електронів, наприклад СН₂⁼СН₂.

Зв'язок потрійний — хімічний зв'язок, в утворенні якого беруть участь три пари електронів, наприклад СН=СН.

Ізомери — речовини з однаковим якісним і кількісним складом мо­лекул, але різною будовою і властивостями.

Ізомерія — явище існування речовин з однаковим хімічним скла­дом, молекулярною формулою та відносною молекулярною масою, але з різною хімічною будовою чи просторовим роз­ташуванням атомів у молекулі, унаслідок чого вони мають різні властивості.

Капрон — синтетичне волокно на основі полімеру, одержаного поліконденсацією є-амінокапронової кислоти.

Карбонові кислоти — сполуки, що містять функціональну карбо­ксильну групу -СООН.

Каталізатори — речовини, які змінюють швидкість хімічної реак­ції, але не входять до складу її продуктів.

Каталітичні реакції — реакції, що відбуваються за участю каталіза­тора.

Кількість речовини (позначення v — сню») — величина, яка вказує на число структурних частинок (атомів, молекул, йонів), що містяться в певній порції речовини.

Класифікація — процес і результат групування об'єктів досліджен­ня чи спостереження за певними їх загальними ознаками.

Крохмаль — вуглевод загальної формули (С₆Н₁₀О₅)_п, природний полімер, мономером якого є глюкоза.

Масова частка розчиненої речовини (позначення w — «омега») — відношення маси розчиненої речовини до маси розчину.

Мило — натрієва або калієва сіль вищої карбонової кислоти.

Молекули — найменші електронейтральні частинки речовини, що виявляють її хімічні властивості й здатні до самостійного іс­нування.

Молярна концентрація — відношення кількості розчиненої речови­ни до об'єму розчину.

Молярна маса (М) — величина, що дорівнює відношенню маси ре­човини до відповідної кількості речовини.

Моль — кількість речовини, що містить стільки структурних частинок цієї речовини, скільки атомів міститься у вуглеці масою 12 г.

Насичені вуглеводні (алкани, або парафіни) — це вуглеводні, у моле­кулах яких між атомами Карбону існують лише одинарні зв'язки.

Нафта — горюча корисна копалина, суміш вуглеводнів.

Нафтени — загальна назва п'яти- і шестичленних циклопарафінів.

Нітрогеновмісні органічні сполуки — речовини, до складу яких вхо­дять атоми Нітрогену: амінокислоти, аміни, білки, нуклеїно­ві кислоти.

Нітросполуки — сполуки, що містять функціональну нітрогрупу -NO₂, сполучену з вуглеводневим замісником. Прикладом є нітробензен.

Нуклеїнові кислоти (РНК — рибонуклеїнова, ДНК — дезоксирибо­нуклеїнова кислоти) — природні полімери, структурними ланками яких є нуклеотиди. Кожен нуклеотид складається зі сполучених між собою залишків молекул так званої азотистої основи (гетероциклічної сполуки з атомами Карбону й

Нітрогену в циклі), моносахариду (рибози C₅H₁₀Os чи де­зоксирибози С₅Н₁₀О₄) й ортофосфатної кислоти.

Оборотні хімічні реакції — реакції, що відбуваються одночасно у двох протилежних напрямах: у прямому —» і зворотному <—.

Оксигеновмісні органічні сполуки — органічні сполуки, до складу яких входять атоми Оксигену.

Олія — рідкий жир рослинного походження.

Орбіталь (електронна хмара) — частина простору навколо ядра, у межах якої ймовірність перебування електрона перевищує 90 %.

Органічні сполуки — сполуки, які містять атоми Карбону, хімічно зв'язані з атомами Гідрогену й можуть містити атоми інших елементів-органогенів (Оксигену, Нітрогену, галогенів і деяких інших).

Парафіни — див. Алкани.

Пептидний зв'язок — група (зв'язок) -CO-NH-, що утворюється між залишками молекул амінокислот у білках.

Пестициди — хімічні засоби для знищення шкідників сільськогос­подарських культур.

Пластмаси — матеріали на основі полімерів, що набувають заданої форми і зберігають її після охолодження.

Поліконденсація — реакція утворення полімеру внаслідок взаємодії функціональних груп мономерів.

Полімер — високомолекулярна речовина, що складається з послі­довно сполучених структурних ланок.

Полімеризація — процес послідовного сполучення молекул низь­комолекулярної речовини з утворенням високомолекулярної.

Поняття — узагальнена думка про тіла, речовини, явища тощо, що виникає на підставі багатьох фактів.

Природний газ — горюча корисна копалина, суміш газуватих вугле­воднів, у якій переважає метан.

Провітаміни — речовини їжі, що в організмі людини перетворю­ються на вітаміни.

Радикал — частинка, що має неспарений електрон.

Реакція «срібного дзеркала» — якісна реакція на альдегідну групу.

Реакція нейтралізації — взаємодія кислоти з основою, унаслідок якої утворюється сіль і вода.

Розчинник — компонент розчину, який перебуває в тому самому агрегатному стані, що й розчин.

Розчинність речовини в даному розчиннику — її здатність розчиня­тися в ньому за певних умов.

Сахароза — дисахарид, вуглевод складу С^НггОц.

Синтетичне волокно — волокно, вироблене із синтетичного полі­меру.

Складні речовини — речовини, які містять у своєму складі атоми різних хімічних елементів.

Солі — складні речовини, що у водних розчинах дисоціюють на катіони металічних елементів (або амонію NH|) та аніони кислотних залишків.

Спирти — сполуки, що містять функціональну гідроксильну групу -ОН.

Спиртове бродіння — реакція перетворення глюкози на спирт під дією ферментів.

Стереохімія — галузь хімії, що вивчає просторову будову молекул, її вплив на їх фізичні властивості, напрям і швидкість реак­цій.

Структурна ізомерія — ізомерія, зумовлена різною послідовністю сполучення атомів Карбону в молекулі.

Структурні формули — хімічні формули, що відображають склад речовини і порядок сполучення атомів у її молекулі.

Теорія — обґрунтоване і сприйняте науковою спільнотою наукове знання, що описує і пояснює факти, виконує функцію перед­бачення та інші важливі для науки функції.

Теорія хімічної будови — установлює залежність між складом, хіміч­ною будовою та властивостями речовин.

Тепловий ефект реакції — теплота, виділена або поглинута систе­мою під час перебігу в ній хімічної реакції. Він становить різ­ницю між умістом енергії у вихідних речовинах і кінцевих продуктах реакції.

Факти — реальні події чи конкретні характеристики, достовірні да­ні, установлені в процесі наукового пізнання.

Феноли — сполуки, що містять функціональні гідроксильні групи, сполучені з бензеновим кільцем.

Фенолформальдегідна смола — полімер, продукт поліконденсації фенолу та формальдегіду.

Ферменти — каталізатори білкової природи, що прискорюють хі­мічні реакції в живих системах.

Формальдегід — найпростіший альдегід складу НСНО.

Фруктоза — моносахарид, вуглевод складу С₆Н₁₂0₆, ізомер глю­кози.

Функціональна (характеристична) група — група атомів, характер­на для певного класу речовин, яка визначає їх властивості.

Харчові добавки — речовини, які додають у продукти з метою по­довжити термін їх придатності, запобігти їх швидкому псу­ванню, зміні кольору і консистенції.

Хімічна будова — порядок сполучення атомів у молекулі та харак­тер їх зв'язку один з одним.

Хімічна реакція, або хімічне явище — явище, під час якого з одних речовин утворюються інші, відмінні за хімічним складом і (або) будовою.

Целюлоза — природний полімер, полісахарид (вуглевод) складу (С₆Н₁₀О₅)_п.

Циклічні органічні сполуки — сполуки, що мають замкнуті ланцюги атомів Карбону.

Циклоалкани (циклопарафіни) — насичені вуглеводні циклічної бу­дови, наприклад циклогексан.

Циклопарафіни — див. Циклоалкани.

Штучне волокно — волокно, вироблене з природного полімеру хі­мічною обробкою.

Якісна реакція — реакція, що використовується для визначення ре­човини.