Аналіз форм та умов міжнародного контракту

 

Зовнішньоторговельні контракти включають в себе наступні основні елементи, які знаходяться у визначеній послідовності: преамбула (визначення сторін); предмет контракту; кількість (або ціна та кількість); базові умови поставки товарів; ціна та загальна сума контракту; якість товару; строк та умови поставки; умови платежу; умови передавання-приймання товару; гарантії, претензії; пакування та маркірування товару; відвантажування товару; санкції; страхування; форс-мажорні обставини; арбітраж; інші умови; юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін.

Способом здійснення комерційних операцій в більшості видів співробітництва являються зовнішньоекономічні угоди, при укладенні яких виникають конкретні права та обов’язки цивільно - правового характеру для сторін, що є суб’єктами угоди. Серед цих угод центральне місце посідає договір купівлі - продажу.

1. Міжнародні договори купівлі – продажу. Серед різноманітних комерційних угод, договір купівлі-продажу - один із найбільш поширених. Цей договір охоплює найбільш значну частину зовнішньоторговельних операцій з експорту та імпорті товарів. Він регламентується Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка була прийнята у Відні 10-11 квітня 1980 року, і набула чинності з 1 січня 1988 року. Україна є учасницею Віденської конвенцією з 1 лютого 1991 року. Важливе значення в регулювання договорів міжнародної купівлі-продажу має Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. З питань, які не врегульовані Віденською конвенцією, застосовується національне право певної країни. Віденська конвенція докладно регулює порядок укладання договору купівлі-продажу через обмін офертою та акцептом. Пропозиції укласти договір (оферта) та прийняття цієї пропозиції (акцепт). Відповідно сторона, що зробила пропозицію, зветься оферентом, а сторона, що її прийняла, - акцептантом. Оферта повинна бути достатньо визначеною та виражати намір оферента бути зобов’язаним у випадку акцепта, а саме: в ній назвати товар і встановити у прямій чи побічній формі його кількість і ціну або передбачити порядок їх визначення. Оферта повинна бути адресована конкретній особі. Оферта набуває чинності, коли вона одержана її адресатом. Згідно діючого законодавства, права та обов’язки сторін за зовнішньоекономічним договором (контрактом) визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або внаслідок подальшого погодження. За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є продавцем у договорі купівлі – продажу. Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, “Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”, затверджене Наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 05.10.1995 року № 75. До обов’язкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту; його опис та встановлюється точне найменування, характеристика, модель, сорт і таке інше); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг; встановлюється одиниця виміру кількості, порядок визначення кількості, система вимірів та ваги; визначити якість товарів в контракті купівлі – продажу - значить встановити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його за призначенням у відповідності із потребами покупця, а вибір саме способу визначення якості (по стандарту, по технічним умовам, по специфікації, по опису, по первинному огляду, по змісту окремих речовин в товарі, по виходу готового продукту, за натуральною вагою) залежить від характеру товару, від практики, яка склалася в міжнародній торгівлі цим товаром, а також інших умов; базисні умови поставки товарів (приймання / здачі виконаних робіт або послуг), у тому числі з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 2000 року (Указ Президента України від 4 жовтня 1994 року “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”); ціна та загальна вартість договору (контракту), Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення кон’юктурно – цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” від 10 лютого 1996 року, “Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності” затверджене Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 124/96; умови платежів (включають в себе спосіб платежу, засоби платежу, форму платежу); упаковка та маркування (основне завдання – запобігання) [10,56].

Пошкодженню товарів та запобігання загибелі і пошкоджень при їх транспортуванні від продавця до покупця); гарантії та технічне обслуговування; порядок приймання товару; форс - мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту).

2. Договір консигнації. Поняття цього договору базується на визначенні операції з реалізації товарів, відповідно до якої одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням другої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну дії угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. Таке визначення операції, яке здійснюється під час виконання договору консигнації, міститься у постанові Кабінету Міністрів України від 30.03.2002 р. № 445, якою затверджено Порядок віднесення операцій резидентів у разіпровадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного й фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів та товарів спеціального призначення [12,56].

Предметом договору консигнації є надання комплексу послуг змішаного типу – юридичних та фактичних. Перш за все – це укладання правочинів з продажу товарів, їхнє зберігання, страхування, демонстрація та рекламування. Договір консигнації укладається на термін півтора року та більше, особливістю є те, що поряд із терміном дії контракту зазначається й термін консигнації товарів, тобто їх реалізація з моменту поставки. Зазвичай цей термін є менш тривалим, ніж термін дії самого контракту.

Важливою ознакою консигнаційного контракту є визначення території реалізації товарів. Консигнатор не має права продавати товари за межами цієї території без згоди консигнанта.

Відмінною особливістю консигнаційного контракту є те, що продаж товарів за ним здійснюється консигнатором з консигнаційного складу. Тому консигнатор зобов’язаний забезпечити розміщення й збереження товарів консигнанта на консигнаційному складіДо речі на Україні не існує консигнаційних складів, а розміщення ввезених на територію України консигнаційних товарів здійснюється на спеціальних митних ліцензійних складах. Відповідно до положення про порядок відкриття та діяльність митних ліцензійних складів на території України, затвердженого наказом Держмитслужби України від 31.12.1996 р. № 592, серед основних завдань цих складів є створення передумов для таких форм зовнішньоекономічної діяльності, як продаж товарів на умовах консигнації. Імпортери-консигнатори можуть або самі відкрити та експлуатувати митний ліцензійний склад, отримавши відповідну ліцензію Держмитслужби України, або ж укласти договір з власником такого складу про розміщення консигнаційних товарів на зберіганняУ контракті також зазначається, що консигнатор несе повну відповідальність і збереження поставлених на консигнацію товарів у розмірі повної їх вартості, починаючи від лати поставки товарів консигнатором і закінчуючи датою їх оплати, перевідправлення або повернення консигнанту на його вимогуРозмір винагороди консигнатора може визначатися й виплачуватися у різний спосіб. Наприклад, сторони можуть встановити, що винагорода консигнатора становить певний відсоток від суми укладеного ним право чину або надати право консигнатору самостійно встановлювати ціну на консигнаційні товари, враховуючи ціну, визначену консигнантом. У цьому випадку винагорода становить різницю між ціною, встановленою консигнантом, та ціною, за якою консигнатор продав товар третій особі. Інший спосіб, це якщо комісіонер вчинив право чин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові. Як правило, консигнатор утримує суму своєї винагороди із грошових надходжень за продані ним товари, а потім перераховує необхідну суму консигнантові Ще одне з важливих питань вирішують сторони при укладанні договору консигнації. Це, який різновид консигнації обирають сторони Просту (поворотну) – всі товари, які не були реалізовані протягом терміну консигнації, підлягають поверненню консигнанту. Саме на цих умовах найчастіше укладаються контракти.

Частково поворотну – консигнатор зобов’язується після закінчення терміну консигнації купити у консигнанта певну кількість із нереалізованого товару. Безповоротну – консигнатор зобов’язаний викупити весь непроданий до закінчення встановленого терміну товар. Наступна істотна умова консигнаційного договору є вибір сторонами права, що застосовуватиметься для регулювання взаємовідносин. Згідно з статтею 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, за відсутності погодження між сторонами стосовно вибору права застосовується право країни, де заснована, має місце перебування або основне місце діяльності сторона, що є комітентом (консигнантом) у договорі комісії (консигнації).

3. Договори лізингу. Особливості розвитку лізингових послуг в Україні

Міжнародна Фінансова Корпорація у рамках проекту "Розвиток лізингу в Україні" при сприянні інформаційного агентства "Інтерфакс-Україна" і ділового щотижневика "ІнвестГазета", а також Інтернет-ресурсу для підприємців VlasnaSprava.info провела Інтернет-конференцію на тему: "Лізинг в Україні: бути чи не бути?". Вперше в Україні було розглянуто питання лізингу в великому масштабі. Регулювання лізингу, як від бізнесу в Україні здійснюється недавно, а саме зі створенням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг з’явився державний орган, до задач якого входить регулювання та розвиток цього сегменту бізнесу. Як відомо в усьому світі за допомогою лізингу оновлюється основні фонди. А для України це є дуже актуальна проблема, щодо оновлення основних фондів, особливо в галузі сільського господарства, транспорту, деяких інших галузей, які потребують досить суттєвих капіталовкладень. Оскільки лізинг є альтернативою, це є загальновизнана практика, банківському кредитуванню, тому держава має сприяти розвитку саме цього сегменту ринку і створювати певні законодавчі умови для його ефективного функціонування. Робота Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг розпочав свою діяльність у 2004 році, та діє й на цей час. Ця комісія працює над удосконаленням законодавства і над тими проблемами, які вже виникли після державної реєстрації цього нормативного акту, тобто саме до опрацювання механізмів регулювання [1,168].

Потреба України у лізингу надзвичайно велика, приблизно десятки мільярдів доларів. Майже всі галузі потребують лізингу – аграрний сектор, малий та середній бізнес, машинобудування, транспортні галузі, соціальна сфера. Останні зміни у бюджеті України зачепили лізингову сферу, а саме послуги лізингу подорожчають для потенційних лізингоодержувачів.

Зміни що відбулися в законодавстві відносяться до:

1. В новому законі про бюджет змінено порядок оподаткування операцій фінансового лізингу, точніше комісія лізингодавця. В старому законопроекті лізингові компанії не були платниками ПДВ по операціям фінансового лізингу, так як лізингові компанії є типовими фінансовими посередниками та додаткову вартість не виробляють, а її розподіляють, так як, банки та кредитні союзи, то в новому законі про бюджет встановлено межа в розмірі 2 облікових ставок НБУ, до розміру яких не нараховується ПДВ, але якщо комісія складає більше 2 облікових ставок НБУ, згідно ПДВ нараховується. Лізингові компанії вважають, що це суперечить всі правилам та законом, а точніше закону економічної теорії „працювати в ринковій економіці, та ні в якому разі не можна оподатковувати фінансових посередників ПДВ”.

2. Відношення на валові витрати страхових платежів по майну. Історично склалося, що лізингові компанії, а саме компанії, що оперують з лізингом машин, включають витрати на страхування свого автопарку. А законодавство ввело 5% обмеження на зарахування на валові витрати суми страхових платежів, а в межах 5% можна відносити на валові витрати страхові платежі [16].

А це суперечить тому, що структура лізингових компаній не можуть мати маленькі витрати. Вважається, що приблизно біля 11-12% складають витрати на валових затратах на страхування.

3. Порядок віднесення в податковий кредит купівлю легкових машин для подальшої передачі їх у лізинг. Законодавство ввело з 1 квітня особливості роботи таксопарків, заборонивши всім відносити на податковий кредит при купівлі легкових машин юридичним особам суму ПДВ, включати в вартість машини нарахувавши на неї амортизацію. Тобто, це призведе до, того, що оподаткування ПДВ, це фактичне подвійне оподаткування ПДВ на операції оперативного лізингу до легкових машин.

Лізинг являється міжнародним, коли лізингова компанія і орендатор, лізингова компанія і постачальник чи всі три учасники операції знаходяться в різних країнах. В рамках міжнародного лізингу виділяють прямий лізинг, тобто орендну угоду між юридичними особами різних країн, та непрямий іноземний лізинг, в якому орендатор і орендодавець являються юридичними особами одної країни, але капітал останнього частково належить іноземним фірмам, чи якщо орендодавцем виступає дочірня компанія іноземної ТНК. Прямий лізинг поділяється на експортний та імпортний. В останні роки багато західних економістів до міжнародного лізингу відносять тільки прямий лізинг, а операцію по непрямому лізингу відносять до угод в середині країни.

Розрізняють два основних види лізингу - оперативний і фінансовий.

Оперативний лізинг характеризується здачею предмета оренди на період, значно менший повного терміну амортизації. Предметом оперативного лізингу звичайно бувають автомобілі, персональні комп'ютери, копіювальне обладнання, побутова техніка. В такому випадку орендні платежі лише частково компенсують початкову вартість об'єкта оренди. Після закінчення терміну лізингового договору він другий раз здається в оренду, можливо іншому орендатору.

Фінансовий лізинг характеризується середнім і довготривалим характером договору, амортизацією повної чи більшої частини об'єкта. В статті 4 Закону України "Про лізинг" фінансовий лізинг визначається як договір лізингу, в результаті підписання якого лізингоодержувач за своїм замовленням отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на період, не менше того, на протязі якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної вдень підписання договору. Після закінчення терміну дії контракту орендатор може повернути об'єкт оренди орендодавцю чи купити його за кінцевою вартістю

В Україні на сучасному етапі надають лізингові послуги 44 юридичні особи, це приблизно 139 млн. грн. за 5 місяців 2004 року. В Україні нема ніяких застережень і заборон для міжнародного лізингу, звичайно міжнародний лізинг вносить свої додаткові ризики, що існують в середині кожної з країн. Щоб мінімізувати ці ризики, міжнародна спільнота розробляє певний механізм, є міжнародні конвенції. І на сьогодні в Україні надзвичайноактуальним є підписання, а потім, звичайно, і ратифікація декількох міжнародних конвенцій, що напряму стосуються лізингової індустрії. Безперечно, це конвенція УНІДРУА, про міжнародний лізинг, про фінансовий лізинг, він стосується саме міжнародних відносин. Це конвенція теж УНІДРУА про міжнародний факторинг, тому що факторингові операції дуже тісно стоять до лізингової діяльності. Є ще ряд конвенцій стосовно відступлення дебіторської заборгованості торгівлі, і конвенція, яку Україна вже підписала, але поки що не ратифікувала, в найближчий час можливо буде, і стосується вона в тому числі і лізингу, але надзвичайно такого дорогого обладнання, унікального обладнання – це конвенція УНІДРУА про міжнародні права на мобільне обладнання – це вичерпний перелік саме мобільного обладнання – це літаки, мобільний склад та космічні апарати е надзвичайно для України важливо, тому що Україна саме позиціонує себе як країну, що виробляє такі види обладнання [2,67]. До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести:

1. Високотехнологічні наукоємні галузі: літако - і машинобудування, порошкова металургія, кераміка, електрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс.

2. Видобувні і металургійні галузі, кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат.

3. Виробництво товару народного споживання.

4. Незавершене виробництво.

5. Дрібний бізнес та інше.

Лізинг можна розглядати як форму довгострокового кредитування покупки, що являє собою довгострокову оренду. Оскільки лізингова служба повністю оплачує основні засоби за дорученням підприємства-лізингоотримувача за рахунок власних коштів, то до неї переходить право власності на об'єкти лізингу.

3. Стандартний лізинг. При цій формі лізингу виробник обладнання продає його лізинговій компанії, яка здає це обладнання в лізинг споживачеві. При цьому між виробником та лізингоотримувачем не виникають правові відносини. Технічне обслуговування здійснює за окремою домовленістю виробник, а лізингодавець не втручається в питання технічного обслуговування

Зворотній лізинг («ліз-бек»). Ця форма використовується у випадку, коли фірма відчуває гостру нестачу коштів. Сутність цієї операції

полягає в тому, що власник обладнання продає лізинговій компанії обладнання, а потім бере його в лізинг, тобто продавець обладнання перетворюється в лізингоотримувача

«Мокрий лізинг». Цей різновид лізингу передбачає додаткові послуги лізингодавця лізингоотримувачу. Лізингодавець здійснює утримання обладнання, ремонт, страхування, інколи управління виробництвом.

«Чистий лізинг». В даному випадку всі обов‘язки, пов‘язані з експлуатацією обладнання, виконує лізингоотримувач. Він сплачує податки, здійснює страхування та несе всі витрати, пов‘язані з використанням обладнання. Лізингоотримувач зобов‘язаний утримувати обладнання в робочому стані, обслуговувати його та після закінчення строку лізингу повернути його в доброму стані з урахуванням нормального зносу лізингодавцю. Лізингодавець не відповідає за дії, пов‘язані з використанням лізингоотримувачем майна. Але він несе відповідальність, пов‘язану з можливими діями влади чи інших організацій країни, де використовується обладнання.

Лізинг на залишкову вартість обладнання. Використовується по відношенню до обладнання, що вже знаходилось в користуванні. Така форма лізингу діє на протязі 1-4 років

Лізинг з повним обслуговуванням. Подібний до «мокрого» лізингу, але угода передбачає виконання лізингодавцем деяких додаткових послуг. Наприклад, лізингодавець проводить дослідження, що передують придбанню обладнання, здійснює поставку необхідних сировинних матеріалів для роботи даного обладнання, надає кваліфікованих спеціалістів для роботи з обладнанням та надає деякі інші послуги

Лізинг постачальнику. Ця форма лізингу схожа з типом «ліз-бек». Постачальник обладнання виступає в подвійній ролі: продавця та основного лізингоотримувача, який не є користувачем обладнання. Лізингоотримувач зобов‘язаний знайти суборендаторів та здати їм обладнання в суборенду. Для цього не потрібна згода лізингодавця, здача обладнання в суборенду є обов‘язковою.

Оновлений лізинг. Характерним для цієї форми є те, що відбувається періодична зміна раніше зданого в лізинг обладнання більш сучасним. Ця модель досить розповсюджена при лізингу ЕОМ.

Вендор-лізинг. У цьому випадку в ролі лізингової компанії виступає асоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією чи банком. Ця модель використовується при просуванні на ринок особливо дорогого обладнання. При цьому виробник бере на себе пошук партнерів та технічне обслуговування обладнання об‘єкту лізингу, а лізингова компанія - організаційну розробку проектів, вирішення адміністративних питань, надання консультаційних послуг.

Враховуючи те, що лізинг пов'язаний з вкладанням ресурсів на тривалий термін, необхідно враховувати економічну ситуацію, що склалася в країні. Хочеться відзначити, що Україна вступила в фазу стабілізації економіки. Про це свідчать такі дані: падіння темпів інфляції, стабілізація грошової одиниці, здешевлення кредитів, зростання обсягу виробництва в деяких галузях народного господарства (чорна металургія, ПЕК), часткове рішення проблем по зменшенню заборгованості по заробітній платі і ін.

Все це повинно сприяти розвитку лізингових відносин в Україні.

4. Особливості договорів франчайзингу (комерційної консигнації).

У міжнародній комерційній практиці широко використовується продаж товарів і послуг на умовах франчайзингу, тобто шляхом надання на договірній основі певних привілеїв, пільг, прав (франшизи).Тотожні цих понять є найменування „комерційна концесія”, та „договір комерційної концесії”, що використанні в Господарському Кодексі, статтями 366-376.

Міжнародно-правове регулювання відносин за договором франчайзингу (комерційної концесії) базується на рекомендаціях Міжнародної торгової палати, втілених у Типовому контракті франчайзингу (публікація МТП № 557), який спрямований на просування товарів і містить уніфіковані правила, що пропонуються на просування учасникам цих правовідносин.

Згідно Господарського Кодексу, ст.. 366, договір комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних право володільцеві, а користувач зобов’язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити право володільцеві обумовлену договорам винагороду. Також передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду право володільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, товарів, комерційних таємниць), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Згідно ст. 367 ГК, договір комерційної концесії повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору [13,64].

Винагорода зо договором може виплачуватися користувачем право власникові у формі разових або періодичних платежів або в інших формах, передбачених договором.

Також докладно врегульовані обов’язки і права сторін за договором, а саме, правоволоділець зобов’язаний передати технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому за договором, видати користувачеві передбачені договором ліцензії (дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому законодавством порядку. В обов’язки користувача входить, забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконаних робіт, послуг, що надаються, якості таких самих товарів, що виробляються безпосередньо правоволодільцем, інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії, та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Договір комерційної концесії належить до категорії так званих „виключних”(„ексклюзивних”) договорів, тобто таких, за якими одна із сторін надає другій стороні право на виключне розповсюдження, розміщення, просування і продаж своїх товарів (надання послуг) на певній території, межі якої погоджується у договорі.

При укладанні й виконанні договорів міжнародного франчайзингу завжди виникає питання про застосовне право, тобто право якої держави застосовуватиметься до правовідносин, що встановлюються цим договором.

Типовий контракт франчайзингу пропонує сторонам два варіанти узгодження застосовного права:

- відносини за контрактом регламентуються загальновизнаними у міжнародній торгівлі правилами і принципами права, у тому числі Принципами міжнародних комерційних договорів УНІДРУА;

- угода регламентується правом певної країни, яке обрали сторони.

У міжнародному обігу поширеним є найменування „договір франчайзингу”, сторонами якого є франчайзер і франчайзі. Деякі використовують інші терміни при визначенні сторін цього договору – „франшизіар - франшизіат”, що також є допустимим, враховуючи міжнародну термінологію [8,154].

Незважаючи на відсутність правового регулювання договору франчайзингу, українські підприємці використовують франчайзингову систему у своєму бізнесі. За чотири роки, без досвіду, методологічної допомоги та підтримки закону, в Україні відкрилося 16 пунктів мережі закладів швидкого харчування - "Піца Челентано" та "Картопляна хата". До кінця 2002 р. їх планувалося відкрити ще 28 (загалом - 44). А враховуючи темпи розвитку українських фаст-фудів, вони протягом кількох наступних років за чисельністю можуть перевищити на українському ринку кількість заокеанських "гамбургерниць", яких на кінець 2004 р. заплановано відкрити 85 [17].

Відома Російська компанія "ЛУКОЙЛ" відкриває в Україні АЗС також на умовах франчайзингу.

Для підвищення обізнаності підприємств про ведення бізнесу способом франчайзингу і збільшення кількості консультаційних структур цього профілю необхідно більше уваги приділяти вивченню цього типу договору на практичних заняттях у вищих навчальних закладах, а також проводити наукові дослідження франчайзингу.

5. Міжнародний ліцензійний договір. В сучасних умовах обмін науково-технічними знаннями все більше розширюється і стає необхідним як на рівні держави, так і на рівні підприємства.

Підприємство, що має намір придбати технологію за ліцензією повинно вирішити такі важливі завдання:

1. Вибрати відповідну технологію.

2. Та зробити оцінку, а саме зробити техніко-економічне обґрунтування закупки ліцензії (встановити контакт з фірмою-власником технології, виявити наміри з приводу видачі ліцензії.). після укладається угода про секретність, яка дозволяє визначити межі використання інформації.

Після підписання попередньої угоди про секретність покупцю надається інформація, необхідна для вирішення питання про покупку технології і готується повне техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) проекту з використання вибраної технології. За результатами ТЕО робиться висновок про доцільність покупки ліцензії і можливості починати переговори з фірмою-власником технології про укладання ліцензійної угоди [6,95].

3. Скласти ліцензійний договір. В кінці переговорів остаточний текст договору, узгоджений сторонами, парафується, і сторони його затверджують.

Зміст міжнародних ліцензійних договорів полягає у встановленні науково-технічних зв’язків, спрямованих на впровадження результатів наукових досліджень і розробок у виробництво. Предметом міжнародного ліцензійного контракту являється запатентований винахід чи технологічний процес, технічні знання і досвід, товарний знак.

Важливою умовою міжнародної ліцензійної угоди являється визначення виду ліцензії. В міжнародній торгівлі розрізняють три види ліцензій:

1. Невиняткова (проста) ліцензія, під час продажу якої ліцензіар дозволяє ліцензіату на певних умовах використовувати винахід чи секрет виробництва, залишаючи за собою право самостійно використовувати та надавати аналогічно за умовами ліцензії будь-яким іншим особам (фірмам); 2. Виняткова, під час продажу якої ліцензіар надає ліцензіату виняткове (монопольне) право на використання винаходу чи секрету в межах визначеної території;

3. Повна, під час продажу якої ліцензіату надаються виняткові права на її використання на протязі строку дії угоди. На цей період ліцензіар позбавляється права на використання винаходу чи секрету виробництва як самостійно, так і шляхом видачі ліцензії іншим особам (фірмам).

За надання прав на використання предмета угоди ліцензіат платить ліцензіару певну винагороду. В угоді обумовлюється форма ліцензійної винагороди, порядок її виплати, переведення платежів. Форми ліцензійної винагороди бувають різними, такі як роялті, паушальний платіж і комбінований платіж.

Великої уваги в угоді приділяється обов’язкам сторін. Ліцензіар несе відповідальність за новизну винаходу, за його економічну ефективність, гарантує можливість виробництва продукції ліцензіатом такої ж якості, як і на його підприємствах. А ліцензіат забезпечує своєчасне і правильне виплати винагороди, і головне, використання ліцензіатом предмету ліцензійної угоди.