Діагностика раку легенів

 

Оптимальний план лікування хворого на рак легенів повинен незмінно ґрунтуватися на чотирьох основних принципах діагностики:

 

1. Встановлення клініко-анатомічної форми захворювання з визначенням локалізації первинної пухлини.

2. Визначення точних меж розповсюдження пухлинного процесу (ступінь розповсюдження первинної пухлини, ураження внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, проростання суміжних органів і структур, віддалені метастази). Тобто стадії захворювання і за системою TNM.

3. Морфологічна верифікація пухлини з уточненням її гістологічної структури і ступеня диференціювання.

4. Визначення функціональних можливостей життєво важливих органів і систем організму.

Важливо підкреслити необхідність індивідуального підходу до планування діагностичних процедур. Застосування всього арсеналу методів діагностики у одного хворого недоцільне. План обстеження повинен включати мінімальну кількість діагностичних процедур які повинні забезпечувати необхідну інформацію для вибору лікувальних заходів.

Клінічне обстеження

Клінічна симптоматика раку легенів багато в чому визначається локалізацією пухлини, ї розмірами, формою росту, характером метастазування. Вирішальне значення, особливо на ранніх етапах розвитку новоутворення має клініко-анатомічна форма пухлини.

Центральний рак

Групи клінічних симптомів за патогенетичним механізмом поділяють таким чином.

Первинні, або місцеві, симптоми обумовлені наявністю в просвіті бронху первинного пухлинного вузла (кашель, кровохаркання, задишка і біль у грудях). Ці симптоми, як правило бувають ранніми.

Вторинні симптоми розвиваються внаслідок розвитку ускладнень запального характеру або обумовлені реґіонарним та віддаленим метастазуванням. Ці симптоми притаманні розповсюдженому пухлинному процесу.

Загальні симптоми є наслідком загального впливу пухлини на організм (загальна слабкість, втома, зниження працездатності та ін.).

Кашель, який виникає рефлекторно на самому початку розвитку пухлини, спостерігається у 80-90% хворих. Спочатку він сухий, часом надсадний. Кашель турбує хворих постійно, зміна положення тіла може дати тимчасове полегшення. З часом із зростанням обтюрації бронху, кашель супроводжується виділенням слизистого або слизисто-гнійного харкотиння.

Кровохаркання спостерігається у половини хворих спочатку у вигляді прожилок крові. У пізніх стадіях захворювання харкотиння набуває кольору малинового желе.

Задишка спостерігається у 30-40% хворих. Виразність її залежить від калібру ураженого бронху.

Біль у грудній клітці на боці ураження зустрічається у 60-65% спостережень; зрідка (8-10%) вони можуть виникати з протилежного боку.

Перераховані симптоми внаслідок неспецифічності кожного з них тривалий час не привертають належної уваги хворих і лікарів. Найхарактернішою рисою у клінічній картині центрального раку легенів є ознаки обтураційної пневмонії, яка має низку типових рис. До них відносяться швидкоплинність, рецидивування, а також розвиток на фоні ателектазу сегменту або частки легені.

Гіпертермія з підйомами температури до 38 – 39 градусів найчастіше супроводжує обтураційні ускладнення при центральному раку (обтураційний пневмоніт, ателектаз) або є наслідком розвитку параканкрозного запального процесу. В деяких випадках підвищення температури обумовлене метастатичним процесом або загальною дією пухлини на організм. У цих випадках протизапальна терапія виявляється неефективною. Підвищення температури може бути при розпаді периферичної пухлини з виникненням гнійної порожнини і рясним виділенням гнійної мокроти як при абсцесі легені.

До вторинних симптомів РЛ відноситься, так званий «синдром стиснення верхньої порожнистої вени» (кава-синдром), який полягає в порушенні венозного відтоку від верхньої половини тулуба і голови при стисненні метастазами верхньої порожнистої вени. Синдром виявляється ціанозом, гіперемією і набряком шкіри голови і верхньої половини тулуба, розширенням шийних і підшкірних вен, появою мережі міжвенозних анастомозів на передній грудній стінці. Синдром верхньої порожнистої вени є ознакою неоперабельної пухлинного процесу. Як не дивно, але синдром верхньої порожнистої вени часто розцінюють як алергічну реакцію, дерматит і так далі, до тих пір, поки не з'являться інші ознаки пухлинного процесу.

Осиплість голосу внаслідок ураження поворотного нерва і парезу гортані часто супроводить поширений пухлинний процес, іноді при цьому спостерігається і поперхування їжею, особливо рідкою. Як правило, зміни голосу пояснюються «простудою», «ларингітом» і т. д., тим більше, що спочатку вони можуть бути скороминущими. Вирішити сумніви може тільки ларингоскопія, при якій виявляється парез голосової зв'язки. Наявність цього симптому в більшості випадків свідчить про нерезектабельність пухлини, проте іноді, особливо при лівобічній локалізації процесу, радикальна операція виявляється можливою.

Дисфагія при РЛ зустрічається значно рідше і буває викликана здавлюванням стравоходу збільшеними параезофагеальними вузлами. При проростанні пухлини легені в стравохід може з'явитися стравохідно-бронхіальна фістула, яка виявляється нападами кашлю під час їжі і пиття. При рентгенівському дослідженні із застосуванням рідкого контрасту в подібних випадках спостерігається попадання контрастної маси зі стравоходу в дихальні шляхи.

Методи фізикального обстеження (зовнішній огляд, перкусія, аускультація) мають при центральному раку другорядне значення, особливо на ранніх стадіях захворювання. Огляд хворого дозволяє виявити асиметрію грудної клітки і відставання однієї з її половин при диханні, збільшення надключичних лімфатичних вузлів, розширення вен шиї і грудної клітки (Мал. 10.5).

Пальпація дозволяє виявити збільшення печінки і периферичних лімфатичних вузлів, а перкусія допоможе визначити ателектаз легені, наявність рідини у плевральній порожнині.

Аускультація має певне значення при оцінці динаміки розвитку раку легені і діагностиці ускладнень.