Реабілітація онкологічних хворих. Медична етика і деонтологія. Передпухлинні захворювання. Лікарсько-трудова експертиза

Кількість навчальних годин – 2

Актуальність теми Відновлення працездатності інвалідів, їхньої соціальної значущості в суспільстві має велике значення, адже ефективне вирішення цього питання пов'язано зі зменшенням кількості інвалідів у суспільстві. Повернення до повноцінної праці людей, які повністю або ж значною мірою втратили працездатність через хворобу чи травму, пов'язано з чималою економією коштів, що відшкодовує держава на соціальне забезпечення.

1. РЕАБІЛІТАЦІЯ ОНКОХВОРИХ.

Реабілітація - це практичне здійснення оптимальної для кожного інваліда програми, яка забезпечує створення для нього найсприятливіших фізичних, психічних та соціальних умов життєдіяльності. Соціальна реабілітація має на меті активний вплив на особистість хворого шляхом організації відповідного способу життя, відновлення втраченої чи ослабленої особистісної соціальної значущості інвалідів. Соціальна допомога хворому має сприяти створенню такої атмосфери, за якої пацієнт здатний діяти продумано, спрямовувати свої зусилля на досягнення такої мети, як видужування.

Розрізняють повну, неповну і часткову реабілітацію інвалідів. При повній реабілітації працездатність в інвалідів усіх груп інвалідності відновлюється цілком, і вони визнаються МСЕК працездатними у звичайних виробничих умовах. При неповній реабілітації працездатність у всіх інвалідів І-ІІ груп відновлюється до такого ступеня, що МСЕК може визнати їх обмежено працездатними у звичайних виробничих умовах.

Дослідники зазначають, що онкологічне захворювання супроводжується для багатьох хворих зміною звичного способу життя, розривом усталених зв'язків, звуженням одних можливостей і виявленням інших. Втрата працездатності пригнічує онкоінваліда, створює в нього відчуття соціальної неповноцінності. Інвалід, котрий довго не працює, зосереджує всю увагу на хворобі, переоцінює її тяжкість і, зрештою, зневірюється у власних силах. Надмірно виражені негативні емоції (депресія, тривога, фобії) здатні викликати у таких хворих суїцидальні думки.

Стресовий стан, породжуваний онкологічним захворюванням, виявляється нервово-психічним напруженням, що суб'єктивно виражається в тривожності, а об'єктивно - у зміні функціонального рівня діяльності та її якісних показників. І це може призвести або до мобілізації сил, або до зниження активності внаслідок перенапруження.

Психологічний аспект реабілітації онкологічного хворого припускає активізацію особистісного потенціалу в боротьбі з онкологічним захворюванням, мобілізацію внутрішніх ресурсів хворого для подолання стресової ситуації. Системний підхід дає змогу побачити весь процес реабілітації з позиції інтересів хворого.

Реабілітація передбачає активний вплив на особистість хворого шляхом організації відповідного способу життя, відновлення втраченої чи ослабленої особистісної соціальної значущості індивіда. Збереження соціального статусу хворого, повернення його до активного життя неможливі без відтворення його соціально-психологічної цілісності.

У процесі реабілітації слід насамперед виділити мету, яку ми ставимо перед собою, визначити, який кінцевий результат може задовольнити потреби пацієнта і суспільства загалом.

Процес мотивації є основним у реабілітаційній програмі. Лікарю чи соціальному працівнику, що зайнятий у сфері охорони здоров'я, доводиться спонукати пацієнтів до виконання певних дій, формувати і приводити спрямованість їхніх спонукань у відповідність до завдань реабілітації, орієнтувати їх і підтримувати їхню енергетику і наполегливість, допомагати переборювати страх, апатію і втому.

2. ПОНЯТТЯ ПРО МЕДИЧНУ ЕТИКУ І ДЕОНТОЛОГІЮ В ОНКОЛОГІЇ.

Слово етика походить від грецького ethos, що в перекладі означає звичай, характер, привичка, мораль. Етика – це одна з стародавніх теоретичних дисциплін, обיєктом якої є мораль. Це наука про мораль і закони її розвитку, суті і специфіки. З часів Арістотеля це наука, що визначає моральні цінності людських вчинків і мрій. Звідси вчинки, що мають позитивну моральну цінність, називають етичними.

Мораль (лат morales - нрави) – норми, принципи, що визначають правила поведінки людей, за допомогою яких регулюється їх відношення один до одного, до класу, до суспільства. Мораль – це одна з форм суспільної свідомості. Відношення людини до його роду, сімיї, до інших людей закріплялись давно звичаєм і мали авторитет сильніший, ніж юридичні норми і закони класового суспільства. Визначаючими факторами розвитку типів моралі є економічний уклад суспільства, матеріально-економічні відносини людей.

Під моральністю прийнято розуміти сукупність принципів або норм поведінки людей, які регулюють їх відношення між собою, а також відношення до суспільства, до певного класу, держави, сім’ї і підтримують особистим переконанням, традицією, вихованням, силою суспільної думки всього суспільства чи певного класу. Тобто, моральність – це сукупність норм поведінки.

Норми поведінки, оскільки вони проявляються в поступках людей, в їх поведінці, створюють те, що ми називаєм моральними відносинами людей.

Поняття моральності, тобто норми поведінки, і є предметом вивчення особливої науки – етики. Завдання етики не тільки в тому, щоб розробити моральний кодекс, але і вияснити питання походження моральності. Етика вивчає природу моральних понять і суджень, критерії моральності, можливості або неможливість вільного вибору вчинків, відповідальності за них і т.д. Етика тісно звיязана з практичним життям людей, у ній відображена постійна боротьба між матеріалізмом й ідеалізмом.

Деонтологія – суттєва практична частина медичної етики, Це наука про професійний обовיзок (грецьк. Deon - повинний) медичного працівника по відношенню до здорових і хворих людей. Вона передбачає виконання медпрацівниками сукупності етичних норм в умовах професійної діяльності. Якщо клінічні дисципліни вчать тому, чим лікувати хворого, щоб відновити його здоровיя, то деонтологія вчить як поводитися з хворим, щоб використовувані лікарські засоби і методи здійснювали найбільш ефективний вплив, а перебування в лікарні було не тільки корисним, але і не дуже тяжким.

Останніми часами медичну деонтологію прийнято називати душею медицини, а іноді наукою про високу культуру медичного обслуговування здорових і хворих. У медичному колективі слід враховувати індивідуальні, характерологічні риси кожного її члена, уміло опиратися на його позитивні сторони. Зробити так, щоб загострені риси характеру не мали негативного впливу на виробничий процес.

3. ПЕРЕДПУХЛИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ.

Якщо опитати хворих, що перебувають на обліку в онколога, про історію їхнього захворювання, майже кожен із них вкаже, що до виявлення пухлинного процесу страждав тим чи іншим хронічним захворюванням. Хворі злоякісною пухлиною шлунка вказують на хронічний анацидний гастрит, виразку або поліп шлунка; легені - на хронічний бронхіт або бронхоектазію; молочної залози - на фіброаденоматоз; шийки матки - на тривалі ерозії; злоякісні пухлини язика з'являються частіше після тривалої травми несправним зубним протезом або гострим кінцем каріозного зуба. Злоякісні пухлини шкіри - після бородавки або прищика, що хворий неодноразово зривав.

Лише іноді хворі злоякісними пухлинами не можуть назвати захворювань, що передували появі пухлини, тому що злоякісний ріст лише в рідкісних випадках виникає в зовсім здорових тканинах. Майже завжди ріст пухлини починається в тканинах, змінених попереднім патологічним процесом або під впливом тривалого травмування. До такого висновку прийшли вчені-онкологи не тільки після вивчення історій захворювання людей, але й на підставі численних експериментів на тваринах. Експериментальні пухлини виникають із патологічно змінених тканин, що тривало знаходилися під дією пошкоджуючого фактора: фізичного, хімічного або біологічного.

Клінічно й експериментально встановлено, що деякі патологічні процеси частіше за інші передують появі пухлини. Тому ці хронічні процеси називають передпухлинними, або передраковими захворюваннями. Але виникнення злоякісної пухлини в людини, що страждає цими захворюваннями, не є обов'язковим. Хронічний анацидний гастрит - дуже часте захворювання, а злоякісна пухлина шлунка виникає в дуже невеликому відсотку випадків. Несправний зубний протез, що травмує край язика, явище часте, однак злоякісна пухлина виникає лише в деяких випадках. Звичку здирати бородавку чи прищик на обличчі, зривати скоринку з ранки, що довго не загоюються мають багато хто, але далеко не у всіх у цьому місці розвивається злоякісна пухлина.

Більшість передпухлинних захворювань створюють лише сприятливе середовище для виникнення злоякісної пухлини, але це виникнення необов'язкове, тому вони називаються факультативними (необов'язковими) передпухлинними захворюваннями.

Небезпека виникнення рака на ґрунті факультативного передпухлинного захворювання для кожного певного хворого не дуже велика. При значному ж поширенні їх серед населення загальна кількість захворілих може скласти значну цифру. Тому боротьба з цими захворюваннями - виявлення захворілих і своєчасне кваліфіковане лікування їх - є завданням не тільки онкологічних закладів.

Хворі з передпухлинними захворюваннями виявляються у загальнолікувальній мережі при зверненнях. Облік цих хворих і кваліфіковане лікування здійснюються:

1. У жіночих консультаціях і гінекологічних кабінетах - хворі лейкоплакією і краурозом зовнішніх полових органів, пігментними утвореннями із схильністю до росту і звиразкування; лейкоплакією і эритроплакіею піхви й шийки матки; папілярними і фолікулярними ерозіями і поліпами шийки матки; аденоматозом матки, залозистими поліпами слизової оболонки, доброякісними пухлинами яєчників.

2. У терапевтів - хворі з хронічними гастритами, виразкою шлунка, хронічними виразковими колітами.

3. У хірургів - хворі з вузловою й дифузною мастопатією, дискератозами й папіломами нижньої губи, поодинокими й множинними поліпами прямої кишки, тривалонезагоюваними тріщинами й норицями анального каналу.

4. У стоматологічних закладах, у стоматологів - хворі з лейкокератозом, лейкоплакіями і папіломатозом слизової оболонки порожнини рота, тривалонезагоюваними виразками й тріщинами слизової оболонки після ліквідації причини, що їх спричинила.

5. В отоларінгологічних закладах, в отоларингологів - хворі з папіломами і папіломатозом слизової оболонки носа, носоглотки, гортаноглотки, гортані й трахеї; з дискератозами істинних голосових зв'язок.

6. У шкірно-венерологічних диспансерах, у лікарів-дерматологів - хворі з тривалонезагоюваними виразками й норицями; із пігментними плямами й фіброепітеліальними бородавками вродженого й набутого характеру, особливо в місцях, що піддаються частій травматизації чи при збільшенні їхніх розмірів, щільності; із старечими кератозами, шкірним рогом.

7. У лікарів-урологів - хворі з лейкоплакією сечового міхура, папіломами; з аденоматозними війчастими розростаннями й аденомами; хронічними циститами професійної етіології (у працівників анілинофарбної промисловості).

Онкологи здійснюють контроль за обліком і лікуванням хворих із передраковими захворюваннями в перерахованих закладах і загальнолікувальних кабінетах. Вони періодично контролюють облік і лікування таких хворих.

Серед передпухлинних захворювань є деякі, що відрізняються більш високим відсотком можливого переходу процесу в раковий. Є передпухлинні захворювання, при яких момент злоякісного переродження важко визначити.

Є й такі передпухлинні процеси, що обов'язково ведуть у кінцевому випадку до злоякісного росту. Вони називаються облігатними (обов'язковими) передраками.

Цих захворювань небагато, зустрічаються вони переважно в дерматологічній практиці. Облігатні передраки підлягають безпосередньому спостереженню в онкологічних закладах. Лікування цих хворих здійснюється по направленнях онкологів і під їхнім контролем. До захворювань із підвищеним ризиком виникнення злоякісного росту і таких, що потребують спеціальних методів визначення початку пухлинного росту також відносяться: поліпоз і кальозна виразка шлунка; вогнищевий гіперпластичний ригідний гастрит; сімейний поліпоз товстого кишечника; фіброаденоматоз молочних залоз.

Хворі передпухлинними захворюваннями підлягають радикальному лікуванню в спеціалізованих закладах. Це лікування є часто складним і тривалим. Наприклад, при тотальному поліпозі товстої і прямої кишок виконуються поетапні електрокоагуляції поліпів або екстирпація товстої кишки.

Не всі хворі погоджуються на такі великі втручання, якщо захворювання перебігає без крововтрати й розладу функції кишечника. У деяких хворих таке втручання пов'язане з певним ризиком. У цих випадках хворі, що перебувають на обліку в онкологічному кабінеті по клінічній групі Іб, підлягають систематичному контролю кожні 3-6 міс, консервативній терапії і дієтичному лікуванню з метою профілактики травматизації поліпів і зняття супутнього запального компонента. У випадку виявлення при черговому контрольному обстеженні злоякісного росту показання до оперативного лікування стають життєвими.

При деяких передракових захворюваннях шкіри обличчя, при множинному фіброаденоматозі обох молочних залоз у молодих жінок, коли радикальне лікування пов'язане з нанесенням косметичної й моральної шкоди, також проводиться спостереження і в необхідних випадках - консервативна терапія, що знижує небезпеку виникнення злоякісного росту. При перших ознаках пухлинного росту показання до радикального лікування розширюються, вони стають життєвими.

Усі хворі, які піддалися радикальному лікуванню з приводу передпухлинних захворювань, знаходяться на обліку в онкологічному закладі один рік. При відсутності ознак рецидиву вони знімаються з обліку.