Класифікація снодійних засобів

Засоби для наркозу

Засоби для наркозу – лікарські речовини, що пригнічують функціональну активність центральної нервової системи, спричинюють тимчасову втрату больової та інших видів чутливості з одночасною втратою свідомості й роз-слабленням скелетної мускулатури. Наркозні засоби викликають тимчасо-вий зворотний функціональний параліч  ЦНС.

Лікарські речовини, що викликають наркоз, використовуються для загаль-ного знеболення і проведення хірургічних втручань на органах і системах організму людини. Засоби для наркозу неоднаково діють на різні відділи ЦНС, а саме:

- спочатку послаблюється функція кори великих півкуль і підкірки,

-  потім – спинного мозку

-  в останню чергу під впливом великих (токсичних) доз пригнічуються функції довгастого мозку, де знаходяться життєво важливі центри (ди-хальний, судиноруховий).

За глибиною наркозу розрізняють 4 його стадії:

аналгезія, збудження, наркозний сон і пробудження.

- Перша стадія – аналгезія (приглушення) триває до 3 хвилин, харак-теризується втратою больової чутливості при збереженні свідомості. Аналгезія достатня для короткочасних оперативних втручань (розтин флегмони, абсцесу).

- Друга стадія – збудження, характеризується втратою свідомості і кон-тролю функцій вищих центрів. Рефлекторна діяльність посилюється, тонус м’язів підвищується, посилюється рухове і мовне збудження.

- Третя стадія – хірургічного (наркозного) сну. В цій стадії є чотири рівні хірургічного наркозу:

 3.1 – поверхневий наркоз; 3.2 – легкий наркоз; 3.3 – глибокий наркоз; 3.4 – надглибокий наркоз, при цьому хворі втрачають свідомість, реак-ція на больові подразники відсутня, зіниці звужені, дихання стає повер-хневим. Якщо не припинити дачу наркозної речовини, то людина може померти внаслідок зупинки дихання.

- Четверта стадія – пробудження, розвиваються ті самі ознаки, що й при засинанні, але в зворотному порядку. При передозуванні можлива агональна стадія.

Засоби для наркозу поділяються на:

1) засоби для інгаляційного наркозу (рідкі або газоподібні речовини, які вводяться через дихальні шляхи);

2) засоби для неінгаляційного наркозу, які вводяться внутрішньовенно, підшкірно, внутрішньом’язово, ректально.

        Засоби для інгаляційного наркозу

(ефір для наркозу, закис азоту, фторотан, метоксифлуран).

Ефір для наркозу в порівнянні з іншими засобами, має високу наркотичну дію, порівняно, малотоксичний. Проте керувати глибиною наркозу важче, ніж наркозом іншими інгаляційними засобами.

Ефір для наркозу посилює секрецію травних залоз у період введення в наркоз; підвищує вміст глюкози в крові за рахунок розщеплення глікогену в печінці. Збільшується виділення адреналіну і норадреналіну. Подразнюючи слизові оболонки ротової порожнини і дихальних шляхів, посилює виділення секреції, викликає спазм голосових зв’язок і кашель.

Фторотан відрізняється від інших інгаляційних речовин тим, що не горить і не утворює вибухових сумішей з киснем, закисом азоту. Наркоз розвивається швидко, не викликає блювання і подразнення слизових оболонок, незначно пригнічує дихання. При застосування фторотану можлива гіпотензія, підвищення чутливості міокарда до адреналіну, внаслідок чого можливі аритмії.

Засоби для неінгаляційного наркозу (ректальний ефірно-олійний) вперше запропонував у 1847 р. видатний хірург М.І.Пирогов.

М.П.Кравков у 1903 р. випробував спочатку на тваринах, а потім разом з С.П.Федоровим запровадив у хірургічну практику внутрішньовенне введення гедоналу.

Наркоз при якому використовується кілька способів введення засобів для наркозу (інгаляційні та неінгаляційні засоби) називається комбінованим нар-козом.

Недоліком неінгаляційного наркозу є те, що регулювати глибину такого нар-козу важче.

Для неінгаляційного наркозу використовують   гексенал, тіопентал натрію, натрію оксибутират і ін.

Гексенал. Наркоз при введенні гексеналу розвивається швидко без стадії збудження, тривалість дії до 30 хвилин. Використовують свіжо приготовлені розчини 1 – 2%. Вводять внутрішньовенно крапельно.

Гексеналовий наркоз не можна вводити при захворюваннях печінки цукровому діабеті, сепсисі, бронхіальній астмі тому, що біотрансформація його відбувається у печінці а це може призвести до отруєння.

Тіопентал-натрій вводять внутрішньовенно крапельно, як і гексенал. Діє подібно до гексеналу.

Натрію оксибутират пригнічує проведення збудження по моно - і полісинаптичних шляхах спинного мозку, викликає деполяризацію центральних закінчень аферентних нервових волокон, підвищує стійкість організму до гіпоксії. Виявляє також заспокійливу дію, викликає сон.

Застосовують переважно для вводного і базисного наркозу.

При введенні великої кількості натрію оксибутирату можлива гіпокаліемія. Для профілактики гіпокаліемії застосовують розчин калію хлориду.

Пропанідид (сомбревін) – препарат короткочасної дії. Наркоз настає через 30 – 40 секунд і триває до 5 хвилин. Застосовують при тонзило- і аденектомії, вправленні вивихів.

Побічні ефекти: тахікардія, підвищення артеріального тиску, гіперемія і болючість по ходу вен в які його вводили.

Предіон (віадрил) – наркотична активність недостатня, тому його використовують для вводного наркозу. Ефект розвивається через 5 – 15 хвилин і триває до 30 хвилин. Кетамін (кеталар, каліпсол) – хірургічний наркоз не розвивається. Ефект розвивається через 30 – 60 секунд і триває до 10 хвилин при внутрішньовенному введенні. При внутрішньом’язовому введенні ефект розвивається через 2 – 6 хвилин і триває до 30 хвилин. Скелетні м’язи під дією кетаміну не розслаблюються. Застосовують для вводного наркозу.

Побічні ефекти – підвищення артеріального тиску, гіперсалівація.

Сомбревін (пропанідид) наркоз настає швидко через 30 – 40 секунд без стадії збудження. Тривалість до 3 хвилини. Швидко гідролізується холінестеразою плазми крові

 

           СПИРТ ЕТИЛОВИЙ

Спирт етиловий пригнічує життєдіяльність будь-яких клітин організму. Най-більш чутлива до спирту етилового тканина головного мозку, а саме – кора головного мозку. Внаслідок пригнічення її вищих затримуючих центрів, ета-нол викликає алкогольне збудження (ейфорію), яке не приводить до підви-щення творчої активності, а лише до розгальмування підкоркової діяльності, і зниження самоконтролю.

Виділяють декілька ефектів в дії етилового спирту (етанолу).

1. Концентрація алкоголю у крові 0,015 – 0,05 г/л (15 – 50 мг %) – погір-шується зір.

2. Вміст алкоголю у крові 0,05 – 0,075 г/л (50 – 75 мг %) – головокружіння, м’язове розслаблення, починається  порушення координації.

3. Концентрація алкоголю у крові 0,075 – 0,1 г/л (75 – 100 мг %) – без нас-лідків.

4. Концентрація алкоголю у крові 1 – 2 г/л (100 – 200 мг %) – легке сп’я-ніння, емоціональна нестійкість.

5. Вміст алкоголю у крові 2 – 3 г/л (200 – 300 мг %) – сильне сп’яніння, безладна, невиразна мова.

  6. Вміст алкоголю у крові 2 – 4 г/л (300 – 400 мг %) – оціпеніння.

7. Концентрація алкоголю 4 – 5 г/л (400 – 500 мг %) – важкий стан, небез-печний для життя, втрачається свідомість, розвивається кома.

8. Концентрація алкоголю більше 5 г/л може призвести до смерті.

При місцевій дії спирт етиловий подразнює шкіру і слизові оболонки в резу-льтаті його  властивості осаджувати білки і відбирати воду від тканин. Слабкі розчини етилового спирту діють на слизові оболонки як в’яжуча речовина, що пояснюється зневодненням (дегідратацією) білкових речовин слизової оболонки і осадженням білків протоплазми. Крім того, спирт етиловий діє наркотично на всяку живу протоплазму і в першу чергу – на бактерії. Спирт має сильну бактерицидну дію, що пояснюється осадженням білків мікроорганізмів. Менш концентрований етиловий спирт, навпаки, швидко й глибоко проникає у тканини. Цим пояснюється, що в таких випадках більшу дезинфекційну силу має 60 – 70% розчин спирту. Проте, для стерилізації інструментів більшу дезинфікуючу силу має 96% розчин спирту.

Подразнення тканин алкоголем (слизові оболонки і шкіра) проявляється розширенням судин, почервонінням, відчуттям тепла, пощипуванням і печінням через подразнення закінчень чутливих нервів, а надалі, навпаки, настає оніміння через параліч цих нервів.

У шлунково-кишковому тракті всмоктується швидко. Розподіляється по всьому організму, проникає через біологічні бар’єри. Уже невелика доза (10 – 15 мл алкоголю або 1 склянка вина) знижує збудливість центрів кори мозку, які складають чутливу й інтелектуальну його сферу, внаслідок чого сприйняття зовнішніх вражень, особливо відчуття на дотик, слух і зір знижується. Разом із тим послаблюється увага, здатність до міркування, критики, що несприятливо відбивається на продуктивності розумової праці. При цьому послаблюються процеси гальмувальних центрів і через те настає ейфорійний стан: людина стає веселою, життєрадісною, більш жвавою і товариською; обличчя її червоніє, очі блищать.

При вживанні більшої кількості етилового спирту ще дужче пригнічуються чутливість й інтелектуальна сфера, знижується свідомість. Зникає критичне ставлення до своїх думок, слів і вчинків, переоцінюються власні сили і здібності, настає рухове пожвавлення, балакучість.

При прийомі великих доз настає невпевненість і втрата координації рухів (ураження мозочка), знижуються рефлекси (ураження спинного мозку). Сп’яніла людина лежить, засинає, температура тіла знижується. Поступово настає параліч дихального і судинорухового центрів. Дихання стає рідким, поверхневим, хрипучим.

Нарешті настає глибокий наркоз з втратою свідомості, вольових рухів, чутливості, рефлексів і м’язового тонусу. І остання стадія сп’яніння – колапс (параліч), коли настає різкий занепад кровообігу, дихання, параліч нервових центрів і смерть від зупинки дихання.

Серце після введення невеликої дози алкоголю працює частіше, що поясню-ється стадією збудження і пожвавлення рухів. Невеликі дози алкоголю впли-вають на серце тонізуюче, що пояснюється впливом алкоголю на обмін речо-вин в організмі. Проникаючи в клітинні елементи і швидко окислюючись в них, алкоголь подібно цукру може бути джерелом енергії, яка підвищує функцію ослабленого серця. Але тривале вживання алкоголю позначається на серці дуже шкідливо і часто веде до переродження серцевого м’язу

Виділяється із організму за рахунок окислення у печінці (80 – 95%) і виводиться у незміненому виді нирками всього 1%, легенями – 5%.

Тривале застосування етилового спирту приводить до імпотенції, гінекомас-тії, еритематозних змін. В будь-яких випадках має місце значне зниження тестостерону, зв’язане з прямим токсичним впливом етанолу і ацетальдегіду на клітини Лейдига (пригнічення перетворення андростендіолу в тестостерон), а також значне підсилення катаболізму тестостерону в печінці.

Під впливом етанолу розвивається розширення судин, брадикардія, гіпотонія. Посилюється діурез за рахунок зменшення виділення вазопресину. Температура тіла знижується.

Гостре отруєння алкоголем залежить від швидкості всмоктування, трива-лості прийому, дози, функції печінки, стану організму.

При помірній і середній стадії сп’яніння необхідне рефлекторне збудження ЦНС – вдихати розчин аміаку, вводити кофеїн.

При важких отруєннях втрачається свідомість і рефлекси, пригнічуються життєво-важливі центри. Артеріальний тиск знижується, пригнічується дихання, розвивається синюшність шкіри. Для допомоги вводять аналептики (бемегрид, етимізол, кофеїн), промивають шлунок, вводять сечогінні засоби, глюкозу, кислоту аскорбінову, фруктозу, зігрівають тіло.

Хронічне отруєння настає при регулярному прийомі алкоголю. Повторний прийом веде до звикання. Одночасно із звиканням розвивається залежність (пристрасть – психічна і фізична), яка характеризується розвитком психозу, важким переживанням, неспокоєм без споживання алкоголю і сильним потягом до повторних прийомів.

Тривале застосування етанолу призводить до розвитку хронічних запальних процесів шлунково-кишкового тракту (езофагіт, гастрит, пептичні виразки, панкреатит), печінки (гепатит, цироз, холецистит), переродження серцевого м’яза, кардіоміопатії, міопатії скелетних м’язів, порушення психіки з галюци-націями. Настає Корсаковський психоз (алкогольний), атрофія мозку, алкого-льна полінейропатія, алкогольний синдром плода.

Лікування хворих на алкоголізм засноване на розвитку відрази до алкоголю. Для цього використовують блювотні засоби: апоморфін, еметин, відвар трави баранцю. З допомогою цих речовин виробляється умовно-рефлектор-на реакція на алкоголь.

В останні роки використовують тетурам (антабус, аверсан, дисульфірам), інмекарб, мебікарб, метронідазол, транквілізатори, еспераль (радотер) – препарат тривалої дії. Таблетки еспералю імплантують у підшкірну кліткови-ну. Фармакологічні ефекти тетураму і його аналогів пов’язані з тим, що пере-творюючись у диетилтіокарбамат, дисульфірам блокує фермент альдегід-дегідрогеназу і сприяє накопиченню ацетальдегіду в печінці та крові після прийому алкоголю. Це лежить в основі виникнення антабус-алкогольної ре-акції, яка виражається соматичними розладами (відчуття страху, болі в ділян-ці серця, зниження артеріального тиску, нудота, блювання), які роблять не-можливим сумісний прийом тетураму й етилового спитру.

Метронідазол менш токсичний, ніж тетурам, але і його сенсибілізуюча дія до алкоголю набагато слабша. Блокує алкогольдегідрогеназу.

Застосовують при алкоголізмі також препарати тимонейролептичної дії (терален, труксал, тіоридазин), похідні фенотіазину (трифтазин, етаперазин) – при білій гарячці.

 

                                    СНОДІЙНІ ЗАСОБИ

Снодійними засобами називають фармакологічні речовини, які за відповід-них умов сприяють розвитку сну.

Основна вимога до снодійних засобів полягає в тому щоб вони викликали сон, максимально наближений до нормального фізіологічного сну.

Сон є активним життєво необхідним фізіологічним процесом, характеризується повною відсутністю свідомості, зниженням збудливості і пригнічення рефлекторної діяльності. Мозковий кровообіг підвищується, дихання стає рідшим, температура тіла падає. Обмінні процеси у головному мозку (утворення АТФ, креатин фосфату, синтез глюкози) підвищуються. Вихід соматотропного гормону під час сну збільшується.

У стані сну відбуваються ритмічні чергування двох фаз: повільно хвильової та швидко хвильової(парадоксальної). На долю повільно хвильової фази припадає 75 – 80% від загальної тривалості сну. Характерною ознакою повільно хвильової фази є наявність на електроенцефалограмі повільних, високо амплітудних хвиль. Швидко хвильовий сон порівняно з повільно хвильовим більш ”тендітний”.Як відомо, підтримування стану сну чи бадьорості залежить у першу чергу від функції активуючої системи мезодіенцефальної ретикулярної формації. При її пригніченні розвивається сон, при збудженні – настає стан бадьорості.

Сон розвивається в результаті пригнічуючої дії на ретикулярну формацію гіпногенної системи. Гіпногенна система є холінергічною, вона складається із ви-східної (спинноталамічні шляхи, бульбарні центри, вароліїв міст) і низхідної частини (кортикальні відділи, лімбічна система). Обидві частини гіпногенної зони проявляють гальмуючий вплив на мезодіенцефальну ретикулярну формацію. Фази сну (швидка і повільно хвильова) залежать від того, чи розповсюджується гальмування ретикулярної формації на таламокортикальну систему (швидко хвильовий сон), чи ні (повільно хвильовий сон), оскільки ядра таламуса мають синхронізуючий вплив на кору головного мозку.

Снодійні засоби у дозах, які викликають сон, пригнічують активуючу систе-му ретикулярної формації ствола мозку. Принципова різниця між медикамен-тозним і фізіологічним сном полягає у тому, що останній є активним проце-сом, результатом діяльності гіпногенної системи, в той час як медикаментоз-ний сон є наслідком гальмування ретикулярної формації ствола мозку.

Порушення сну є поширеною патологією.

  Виділяють такі форми розладу сну:

1. Розлади процесу засинання. Цією формою розладу частіше всього страж-дають молоді люди. В основі її лежить гіперфункція лімбічної системи моз-ку, яка відповідає за емоції.

2. Передчасне пробудження (скорочений сон). Ця форма безсоння буває у людей похилого віку, причиною цієї форми безсоння є зниження активності гіпногенної системи.

3. Пробудження серед ночі. Як правило така форма безсоння комбінується з соматичними захворюваннями (болі).

Лікування розладів сну повинно бути причинно обумовленим, і тільки після ліквідації причини можна призначати симптоматичні засоби, тобто снодійні препарати. Наприклад, часто порушення сну обумовлене зловживанням кави, (гіподинамія). В цих випадках призначати снодійні засоби недоцільно.

Розлади засинання нерідко бувають одним із проявів неврозу. Таким людям призначають седативні засоби.

Снодійні засоби слід призначати лише у тому випадку, коли етіотропне ліку-вання безсоння неможливе або не дає позитивного ефекту.

До снодійних засобів ставляться такі вимоги:

1. Швидкість і надійність.

2. Відсутність неприємного смаку, запаху, подразнення.

3. Достатньо швидка інактивація і виведення із організму

4. Відсутність від’ємного впливу на органи і системи.

5. Відсутність тератогенної дії.

1. Механізм дії снодійних засобів.

2. 1. Снодійні засоби пригнічують висхідну активуючу систему ствола мозку.

3. 2. Снотворні засоби гальмують рухові зони великих півкуль.

4. 3. Снодійні засоби пригнічують вегетативні центри (гіпоталамус).

Класифікація снодійних засобів

1. Снодійні засоби з наркотичним типом дії.

А.Похідні сечовини (похідні барбітурової кислоти – барбітурати):

а) тривалої дії – фенобарбітал (ефект триває 6 – 8 годин);

б) середньої тривалості дії – етамінал натрію, барбаміл (тривалість ефекту 4 – 6 годин);

в) короткочасної дії – гексобарбітал (тривалість ефекту 2 – 4 години).

Б.Похідні аліфатичного ряду – хлоралгідрат, бромізовал, карбромал (тривалість дії 6 – 8 годин).

В.Похідні піперидину і піридину – ноксирон (тривалість дії 3 – 4 години).

2. Транквілізатори (анксіолітики) – похідні бензодіазепіну – нітразепам, феназепам (тривалість дії 6 – 8 годин).

3. Похідні  імідазопіридину – золпідем – івадал (тривалість дії до 4 годин).

4. Похідні циклопіролону – зопіклон (тривалість дії до 4 годин).

5. Похідні хінозоліну – метаквалон (тривалість дії 2 – 4 години).

6. Похідні ГАМК – оксибутират натрію (тривалість дії 6 – 8 годин).

Барбітурати.

Вплив на ЦНС. Барбітурати викликають різної глибини пригнічення функції ЦНС, а саме; у малих дозах (10 – 20 мг) проявляють седативну дію (використовують при гіпертонічній хворобі), у більших (50 – 100 мг) проявляють снодійний ефект.

Спинний мозок. Під впливом барбітуратів пригнічуються як полі-, так і моносинаптичні рефлекси спинного мозку.

 Серцево-судинна система. Терапевтичні дози барбітуратів знижують артеріальний тиск і частоту серцевих скорочень.

Шлунково-кишковий тракт. Під впливом барбітуратів рухова активність кишечника не змінюється. Терапевтичний ефект барбітуратів при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки проявляєтьсяседативною дією.

Печінка. У терапевтичних дозах барбітурати не впливають на нормальну функцію печінки.

При тривалому застосуванні барбітуратів настає   звикання (толерантність). Тому не доцільно призначати тривало діючі снодійні засоби з однієї хімічної групи.

Застосовують барбітурати при безсонні, судомах, епілепсії, гіпертонічній хворобі.

Побічні ефекти барбітуратів – непереносимість, яка супроводжується головними болями, нудотою, блюванням, алергічні реакції, амнезія

Для похідних барбітурової кислоти при повторному застосуванні властива матеріальна кумуляція. Найбільш чітко кумуляція проявляється у препаратів тривалої дії (фенобарбітал), що зв’язано з повільним виділенням з організ-му.

У людей із звиканням до барбітуратів часто спостерігається перехресна ре-зистентність до групи препаратів, що пригнічують ЦНС, в тому числі до нар-котичних засобів і засобів для неінгаляційного наркозу. Але толерантність розвивається тільки по відношенню до гіпнотичної дії барбітуратів, а їх ток-сична доза суттєво не збільшується.

До барбітуратів при тривалому застосуванні розвивається лікарська залеж-ність.

При комбінованому застосуванні барбітуратів та інших лікарських речовин, таких як спирт етиловий, бензодіазепіни, антигістамінні засоби – може розвиватись явне пригнічення функції ЦНС. Депресивний ефект барбітуратів посилюється при застосуванні їх одночасно з антидепресантами (інгібітори МАО). Барбітурати індукують активність мікросомальних ферментів печінки, що приводить до зниження ефекту.

Гостре отруєння барбітуратами може статися внаслідок випадкового або навмисного прийому великих доз.

Симптоми отруєння – пригнічення функції ЦНС, колапс, пульс слабкий і рідкий, шкіра холодна і волога, дихання повільне і поверхневе. Зіниці ока звужені, а потім розширюються.

Хронічне отруєння розвивається при застосуванні барбітуратів тривалої дії. Отруєння проявляється сонливістю, слабістю, порушенням координації, го-ловокружінням, можливі галюцинації, психомоторне збудження, судоми, по-рушення кровообігу, травлення, функції печінки і нирок.

Лікування хронічного отруєння зводиться до поступового зниження дози сно-дійного препарату і до повної відміни його. Одночасно проводять симптома-тичне лікування

Лікування отруєння. В першу чергу необхідно промити шлунок слабким розчином калію перманганату (0,05% – 1000 мл), провести інтубацію трахеї, штучне дихання і вентиляцію легень без збільшення кількості кисню. Форсо-ваний діурез – сечогінні засоби. Катетеризацію сечового міхура. Зігрівання тіла. Гемодіаліз, перитонеальний діаліз.

 

               ПРОТИЕПІЛЕПТИЧНІ ЗАСОБИ

      Протиепілептичні засоби застосовують для попередження або змен-шення судом чи відповідних їм еквівалентів, які виникають при різних фор-мах епілепсії.