Жорстоке ставлення та насильство у дитячому колективі

насильство дитячий захист соціальний

У літературі психологічного спрямування, зокрема зарубіжній, застосовують такі категорії як «насильство щодо дитини», «погане поводження з дитиною», «жорстоке поводження з дитиною», «зловживання щодо дитини», «нехтування дитиною» [15, с. 21-26]. Вони мають як соціально-психологічне, так і юридичне походження та значення.

Аналізуючи наукові дослідження з даної тематики, необхідно підкреслити, що такі вчені, як З.А. Малькова, Г.М. Міньковський, О.М. Руднєва, О.С. Вінгловська, В.М. Оржеховська, Т.М. Алексеєнко та ін., працювали і працюють над низкою питань, які стосуються соціально-педагогічних та правових аспектів проблеми жорстокого ставлення до дітей.

Проблема жорстокого ставлення до дітей та насилля над ними розглядалася науковцями в різних ракурсах: правові та соціальні особливості насильства в сім’ї (О.М. Руднєва, А.П. Гетьман), психологічний аналіз проблеми, психотерапевтична допомога постраждалим дітям (В.М. Бондаровська), вивчення проблеми жорстокості в шкільному колективі (Н. І. Агаркова) та ін. [1, с.12].

В Конвенції ООН про права дитини зазначено, що жорстоке поводження з дітьми - це всі форми фізичного і/або емоційного поганого поводження, сексуальне насильство, відсутність піклування, торгівля чи інші форми експлуатації, що здатні призвести чи призводять до фактичної шкоди для здоров’я дитини, його виживання, розвитку чи гідності в контексті відповідальності, довіри чи влади.

В «Енциклопедії соціальної роботи» поняття жорстоке поводження з дітьми пояснюється як «безжальне», «нещадне», «надзвичайно суворе». Також зазначається, що «типова модель сімейної жорстокості являє собою застосування сили сильнішого до слабшого. Сила може бути фізичною чи визначатися статусом».Энциклопедия социальной работы Ураховуючи, що насильство - це примус і шкода (збиток), які відбуваються проти волі того, на кого спрямовані, можна стверджувати, що жорстоке поводження не обмежується насильством, а є ширшим поняттям. Адже воно не завжди умисне, свідоме, може не зачіпати права й свободи дітей, але при цьому може не задовольняти потреби й інтереси дітей, виражається в грубій формі. Насильство завжди здійснюється з наміром завдати шкоду, біль тощо, а жорстоке поводження може мати в основі цілком позитивні наміри. Іноді людина, що застосовує жорстоке поводження з дитиною, не усвідомлює поганих наслідків такого поводження.

Дослідниця Н. Ярославцева виділяє такі наслідки жорстокого поводження з дітьми:

фізичні (травми черевної порожнини і грудної клітини, травми головного мозку, синці та рубці, опіки, травми центральної нервової системи, інвалідність, переломи, подряпини та рвані рани, погіршення зору);

сексуальні проблеми і проблеми з репродуктивним здоров’ям (статеві дисфункції, хвороби, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, небажана вагітність);

психологічні та поведінкові (алкоголізм та наркоманія, погіршення пізнавальних здібностей, злочинна, жорстока поведінка, депресія і тривога, затримка в розвитку, порушення харчування та сну, почуття сорому і вини, гіперактивність, погані взаємостосунки, погана успішність, низька самооцінка, посттравматичні стресові розлади, суїцидальна поведінка і аутоагресія);

інші наслідки для здоров’я (синдром подразненого кишечника, хвороби печінки, ішемічна хвороба серця, безпліддя тощо).

Жорстоке поводження з погляду прав людини можна розглядати як:

–  ігнорування потреб дітей, порушення їх прав;

–  відсутність догляду за ними (чи незадовільний догляд);

ізоляцію дитини, бойкот (зокрема, в дитячому колективі);

відсутність проявів батьківської турботи, любові, доброти, чуйності;

безвідповідальність щодо дітей;

бездіяльність батьків щодо дитини в складній ситуації;

насильство всіх видів;

брутальність, глузування, неповагу до гідності, особистості дитини;

ставлення до дитини без урахування її віку, - дитина просто не може зробити того, що вимагають від неї батьки;

авторитарний стиль спілкування з дитиною;

обман дитини.

Жертвою жорстокого ставлення у дитячому середовищі може стати будь-яка дитина. Але більш вразливими стають діти, які мають: фізичні недоліки (що носять окуляри, діти зі зниженим слухом або з руховими порушеннями), особливості поведінки (замкнуті, дуже активні), особливості зовнішності (руде волосся, веснянки, вага тіла і т. ін.), відсутність досвіду життя в колективі (домашні діти), низький інтелект і труднощі у навчанні, матеріальні проблеми в сім’ї, неможливість батьків купити модні, гарні речі.

До жорстокого поводження з дитиною психологи зараховують усі випадки умисних дій дорослих осіб, що містять ознаки насильства.

Виділяють чотири типи жорстокого поводження з дитиною:

) фізичне насильство (фізичне жорстоке поводження);

) нехтування;

) сексуальне насильство;

) психологічно жорстоке поводження або нехтування (психологічне насильство) [24, с.336].

Фізичне насильство є найпоширенішим проявом жорстокого поводження з дитиною. Батьки та дорослі, які є прибічниками використання фізичних покарань, як правило, такі дії вважають не жорстокістю й насильством, а методом виховання. Більшість людей вважають тілесне покарання дитини фізичним насильством тоді, коли необхідно звертатися до травматолога. Корисність фізичних покарань дорослі аргументують висловами з Біблії про покарання дитини за те, що не слухається.

В Україні фізичне насильство має історичні корені.

Фізичне насильство над дитиною, як один із видів жорстокого поводження з дітьми, порушує низку прав дитини, що встановлені в Конвенції ООН про права дитини та підтверджені в Конституції України і Законі України «Про охорону дитинства»:

право на рівний захист перед законом;

право не піддаватися жорстокому ставленню;

право на життя та фізичну недоторканість;

право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров’я та інші [23, с.437].

У Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» фізичне насильство в сім’ї визначається як умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі й гідності. Водночас значення поняття «фізичне насильство над дитиною» не змінюється й в тому випадку, коли дитину б’ють або завдають тілесних ушкоджень поза сім’єю: у школі, дитячій установі, в мікросередовищі тощо [22, с.53].

Фізичне насильство, як вид жорстокого поводження з дітьми, на жаль, досить поширене в українській практиці сімейного «виховання», незважаючи на те, що Сімейний кодекс України, чинний з 1 січня 2004 року, забороняє батькам застосовувати фізичні й інші види покарання до дітей.

Найчастіше фізичне насильство над дітьми здійснюється через побиття рукою, ногою, різними предметами (паском, шнуром, стільцем, шлангом), дряпання нігтями, удари тіла дитини. У результаті фізичного насильства дитина отримує фізичні травми, тілесні ушкодження, які шкодять її здоров’ю, порушують її розвиток і навіть можуть позбавити життя. Залежно від тяжкості фізичного насильства, дитина може отримати травми, переломи, порізи, укуси, опіки, струс чи забій мозку, пошкодження внутрішніх органів.

Внаслідок фізичного насильства погіршується психічне й фізичне здоров’я та розвиток, в особливо тяжких випадках дитина помирає.

Крім фізичних травм, у результаті фізичного насильства в дітей можуть виникати гострі психічні порушення: збудження, намагання кудись бігти, сховатися, або навпаки зовнішня байдужість у вигляді глибокого гальмування. У дітей старшого віку може розвинутися тяжка депресія з почуттям власної ураженості, неповноцінності. Однак, незважаючи на той чи інший стан, дитина-жертва насильства постійно боїться, тривожиться й гнівається.

Необхідно враховувати, що пережитий досвід фізичного насильства завжди викликає в дитини сильний емоційний стрес. Навіть у ситуації, коли діагностувати психологічний стан дитини не можливо, необхідно зважати на ставлення дитини до насильника (ефект психологічного впливу сильніший, коли поряд із дитиною перебуває кривдник і захисник в одній особі), враховувати природу і тривалість фізичного насильства тощо [20].

Взаємозв’язок між фізичним і душевним болем є дуже важливою ланкою у формуванні в дітей наслідків фізичного насильства. Відчуття постійної загрози власній безпеці, яка для дитини є однією з основних умов її розвитку, може сформувати різноманітні поведінкові реакції - від тривожності і замкнутості до гніву і неконтрольованої афективної поведінки.

Англійські психологи Х. Хенкс та П. Стреттон виділили такі ознаки фізичного насильства:

симптоми стресу (стан напруги, головний біль, психосоматичні симптоми);

настороженість, збудження, через яке організм постійно перебуває в стані готовності до несподіваного нападу, страх болю;

нав’язливі думки, які невідомо звідки з’являються й можуть супроводжуватися неконтрольованими агресивними діями стосовно оточуючих;

уникнення будь-яких думок, згадок, розмов про травматичні події;

сни, нічні кошмари, пов’язані з фізичним насильством [4, с.30].

Діти, які зазнавали фізичного насильства та приниження від близьких людей, обов’язок яких захищати їхні права, в подальшому можуть мати проблеми з довірою та безпечною прив’язаністю, що може бути причиною виникнення психологічного дискомфорту та розладів у взаємостосунках у власній сім’ї, низької самооцінки та складнощів у соціальному функціонуванні.

Наслідком фізичного насильства над дитиною може бути агресивна поведінка, депресії, вироблення способів свідомого блокування спогадів про пережите насильство. Тривале фізичне насильство може викликати затримку розвитку дитини, що негативно впливає на успішність її навчання. Ці особливості можуть бути показниками ймовірного вчинення фізичного та інших видів насильства над дитиною.

Діти, до яких батьки застосовують фізичні покарання, з одного боку, є жертвами, а, з іншого, нерідко самі стають агресорами.

Прояви нехтування потребами дитини: псування речей, відбирання їжі, насміхання над інтересами, неприйняття точки зору, відкидання тощо.

Сексуальне насильство над дітьми - це ще один тяжкий вид жорстокого поводження з дітьми, жертв якого в Україні стає дедалі більше. Проблема позбавлення багатьох дітей права на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень, задекларованого Конвенцією ООН про права дитини (ст. 34), Факультативним протоколом до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції й дитячої порнографії, ратифікованих Україною та відповідним національним законодавством, є актуальною для українського суспільства.

Визначення основних понять щодо сексуального насильства наведені у Факультативному протоколі до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції й дитячої порнографії.

Торгівля дітьми - це будь-який акт або угода, внаслідок яких дитина передається будь-якою особою або будь-якою групою осіб іншій особі або групі осіб із метою її експлуатації за винагороду чи інше відшкодування.

Дитяча проституція - використання дитини з метою дій сексуального характеру для отримання оплати чи іншої винагороди в будь-якій формі.

Дитяча порнографія - будь-яке, незалежно від форми, представлення дитини, що бере участь у реальних чи змодельованих відверто сексуальних діях, або будь-яке зображення статевих органів дитини із сексуальними намірами.

Сексуальне насильство над дітьми, незалежно від форми, обставин і місця його вчинення - у сім’ї, на вулиці чи в навчальному закладі, має тяжкі наслідки, оскільки завжди наносить шкоду фізичному, психічному здоров’ю і психосексуальному розвитку дитини.

Психологічні наслідки сексуального насильства відображаються на всіх сферах життєдіяльності дитини: емоційній, когнітивній (пізнавальній), інтелектуальній, поведінковій.

Психологічне насильство є «ядром» будь-якого насильства над дитиною, його вихідною формою, на основі якої виникають фізичне і сексуальне насильство (див., наприклад, П. Дейл, С. Харт, М. Брассард та ін.). Такі висновки переконливо свідчать про важливість попередження та якомога ранішого припинення психологічного насильства над дитиною.

Психологічне насильство над дітьми надзвичайно поширене насамперед у сім’ї. При цьому жорстоке поводження може розпочатися ще в лоні матері, якщо дитина, а точніше вагітність, є небажаною. Дитини ще немає, а її вже не люблять, не піклуються про неї. Відторгнуті ще до народження, такі діти народжуються передчасно, вдвічі частіше, порівняно з дітьми від бажаної вагітності, мають малу масу тіла, гірше розвиваються.

Зазвичай психологічне насильство проявляється в неадекватних батьківських установках і погрозах, емоційній депривації, тобто в такому ставленні до дитини, яке руйнує стосунки безпечної прив’язаності між нею та батьками.

Найчастіше психологічне насильство поєднане з іншими видами насильства, які дитина зазнає одночасно. Тривалий час, аж до 60-х років минулого століття, його не виокремлювали як окремий вид насильства.

Визначення психологічної агресії (як вербальної, так і невербальної) психологічним насильством дало можливість по-новому класифікувати окремі прояви насильства й зрозуміти специфічні наслідки такого поводження з дітьми.

Систематичні прояви насильства до дитини з боку батьків, опікунів, вихователів та інших дорослих систематизовано й згруповано. Часто використовується класифікація, розроблена Американським професійним товариством допомоги дітям, постраждалим від насильства (АРSАС).

Форми психологічного насильства:

Відторгнення - вербальні й невербальні дії, які демонструють несприйняття дитини, що принижує її гідність:

- вороже ставлення до дитини, зменшення її цінності, зокрема публічне;

- висміювання дитини за прояви природних емоцій (любові, горя, суму);

- перетворення дитини в «цапа-відбувайла», постійне висловлювання критики на її адресу, докорів і т. п.

Тероризування - погрози вбити дитину, нанести їй фізичну шкоду, відправити в небезпечне чи страшне місце:

- розміщення дитини в непередбачуваних чи хаотичних обставинах;

- залишення її в небезпечній ситуації;

- нереальні очікування від дитини, постановка перед нею архіскладних завдань із погрозами покарати за їх невиконання;

- погроза здійснення насильства над самою дитиною;

- погроза здійснення насильства над тим, кого дитина любить (враховуючи тварин).

Ізоляція - послідовні дії, спрямовані на позбавлення дитини можливості зустрічатися та спілкуватися з ровесниками чи дорослими як вдома, так і за його межами;

- необґрунтоване обмеження вільного пересування дитини;

- необґрунтоване обмеження або заборона соціальних контактів дитини з ровесниками або дорослими в її середовищі.

Експлуатація/розбещення - такі дії по відношенню до дитини, які є причиною розвитку в неї дезадаптованої поведінки (саморуйнівної, антисоціальної, кримінальної, девіантної та ін.):

- спонукання до антисоціальної поведінки: заняття проституцією, порнографією, злочинною діяльністю, уживанням наркотиків, жорстокість до інших;

- формування поведінки, яка не відповідає рівню розвитку дитини (інфантилізм), вимушене прийняття на себе ролі батьків тощо;

- перешкоджання природному розвитку дитини; розлучення дитини із близькими: позбавлення дитини права мати свої погляди, почуття, бажання.

Ігнорування - відсутність адекватного емоційного реагування на потреби дитини, її прагнення спілкуватися, позбавлення дитини емоційного стимулювання:

- небажання або нездатність дорослого взаємодіяти з дитиною, спілкування з дитиною лише у випадку виняткової необхідності;

відсутність проявів прив’язаності до дитини й любові до неї.

Емоційні зловживання так само, як і фізичні ушкодження залишають сліди й нівечать дитину. Емоційно неправильне ставлення до дітей може калічити й інвалідизувати дитину емоційно, поведінково та інтелектуально. Емоційні та поведінкові проблеми різного рівня дуже поширені серед дітей, батьки яких емоційно - неправильно з ними поводяться [18].

Словесні напади (наприклад, крики, погрози, звинувачення) непередбачувані відповіді, тривалий негативний настрій, повсякчасні сімейні негаразди є тими способами, за допомогою яких батьки емоційно тиснуть на дітей.

Поведінкові ознаки дітей. Емоційний тиск може бути запідозрений, якщо дитина:

відсторонена, пригнічена та апатична;

неслухняна й має проблеми з поведінкою;

чинить надмірний опір вимогам учителя, лікарів та підлітків;

має інші ознаки емоційного розладу;

виявляє надзвичайну увагу до деталей;

демонструє відсутність словесного або фізичного спілкування з іншими;

часто каже слова на зразок: „Мама завжди каже мені, що я погана”;

Вищезгадані поведінкові типи можуть, звичайно, мати причиною інші обставини, але підозру у зловживаннях не слід виключати.

Отже, будь-яке насильство, враховуючи і психологічне, - це насамперед прояв влади в міжособистісних стосунках. Примушування, гноблення, погрози, ігнорування, демонстрація неприязні, зловживання владою дорослого або старшого над дитиною систематично відбуваються як щось звичайне, невід’ємне від спілкування та виховного процесу. Негативними наслідками є психологічні травми, які призводять до посттравматичних та психореактивних розладів.

Психологічне насильство більше за інші види насильства залежить від культурних особливостей вираження емоцій, прийнятих зразків спілкування в сім’ї й ставлення до дітей. Воно є підґрунтям будь-якого насильства.

Уявлення про те, що жорстоке поводження з дітьми, зокрема насильство над ними, відбувається лише в соціально неблагополучних сім’ях, сучасні дослідники вважають помилковим. Такі зловживання щодо дітей відбуваються в усіх прошарках і категоріях населення, незалежно від класових, расових, культурних, релігійних, соціально-економічних аспектів.

Закон України «Про попередження насильства в сім’ї визначає психологічне насильство як насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які спричиняють емоційну невпевненість, нездатність захистити себе та можуть завдавати або завдають шкоди психічному здоров’ю [22, с.56].

Психологічно жорстоке поводження або нехтування дитиною нерідко об’єднують у поняття психологічне насильство. Психологічно жорстоке поводження американські фахівці розглядають як хронічні патерни поведінки дорослої особи у спілкуванні з дитиною. До таких слід віднести систематичне приниження дитини, постійні образи, глузування та висміювання. Такий зміст психологічно жорстокого поводження збігається зі

змістом систематичного приниження людської гідності, яке запроваджується

судовою практикою у кримінальних справах в Україні [12, с. 138].

Найбільш типовими причинами жорстокого поводження з дітьми в мікросередовищі, первинному колективі, на думку Ю. Василькової, Т.Василькової, А. Захарова, є:

–  боротьба за лідерство;

–  зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них;

–  агресивність та віктимність;

–  заздрість;

–  відсутність предметного дозвілля;

–  наявність у дитини психічних та фізичних вад.

Серед причин виникнення жорстокого поводження до дітей можна виділити наступні:

- безробітність або низька матеріальна забезпеченість;

- алкоголізм одного чи обох батьків;

- самотність чи шлюб, який розпався;

- занадто маленьке житло, що посилює напругу;

- озлобленість батьків чи розчарованість у житті;

- фізична чи психічна перевтома;

- незрілість батьків;

- егоїзм батьків, прагнення їх до розваг;

- відсутність прив’язаності до дитини;

- надмірна вимогливість;

- народження другої дитини;

- велика кількість дітей;

- небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу);

- передчасно народжена в шлюбі дитина, яка дає привід до сварок та розриву;

- позашлюбна дитина як об’єкт виміщення зла на його матір (батька);

- дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитися.

Жорстоке поводження з дітьми в установах розглядається як порушення їх прав, у тому числі й права на освіту. Тому доцільною є як вчительська, батьківська, так і дитяча просвіта в цьому напрямі, а також вивчення основ нормативно-правового захисту дітей від насильства [3, с.165].

Наслідки жорстокого поводження з дітьми руйнівні. У дітей формується почуття меншовартості, власної неповноцінності, виникають депресії, намагання покінчити життя самогубством і на цьому фоні стійкі особистісні й поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

З позиції охорони здоров’я жорстоке поводження з дітьми наносить шкоду здоров’ю дитини різного ступеню тяжкості, які нерідко вимагають довготривалої госпіталізації й значних затрат на оперативне чи консервативне лікування, загострення хронічних захворювань, викликаних фізичними чи психологічними факторами, розвиток фізичних симптомів депресії чи посттравматичного стресу, суїцидних намірів, інвалідизації, смерті.

На сучасному етапі психологія насильства інтенсивно досліджується (Д. Левінсон, Дж. Кобрин, Д. Фінкелхор, К. Брон, Р. Ленг, Є. Соколова, П. Дейл, С. Харт, М. Брассард та ін.). Психологи активно вивчають сутність та шукають причини насильства над дітьми.

Англійський психіатр Д. Глазер вважає, що будь-яке насильство над дитиною, зокрема й сексуальне, основується на відсутності або порушенні прив’язаності батьків до дитини, відторгненні, емоційному насильстві, яке є особливо підступним, оскільки завдає значної шкоди розвитку особистості.

За М. Броссард і С. Харт, психологічне насильство - це така одноразова чи систематично повторювана поведінка батьків або вихователів, у результаті якої дитини починає думати, що вона нікчемна, небажана, створює загрозу іншим і існує лише для задоволення потреб інших, її не люблять [4, с.43].

Отже, як вважають психологи, насильство - це дія, що порушує права і свободи людини, і часто заснована на неможливості захиститись. А жорстоке ставлення до дітей - це типовий прояв насильства по відношенню до дітей, яке може поставити під загрозу розвиток дитини і надати шкідливу дію на її фізичний, психосоціальний, емоційний і сексуальний розвиток, що призводить до сумних наслідків як з погляду суспільства в цілому, так і з погляду благополуччя дітей, зокрема.

Насильство над дітьми може бути як одномоментним, так і пролонгованим в часі, як свідомим, так і неусвідомленим з боку дорослих, батьків, вихователів. Воно може призвести до емоційного чи психічного травмування, чи навіть загибелі дитини.

Дитинство - це період відсутності дорослої відповідальності, узаконена залежність від турботи та економічної підтримки суспільства. Дитина є недієздатною в повному обсязі, але має всі людські права. Діти мають право на захист від жорстокого поводження, насильства різних видів і форм.

Жорстоке поводження, з точки зору порушення прав дитини, можна тлумачити як:

- ігнорування потреб дітей, порушення їх прав;

- відсутність догляду за ними (чи незадовільний догляд);

- ізоляція дитини, бойкот (у дитячому колективі);

- відсутність проявів батьківської любові, доброти, чуйності;

- безвідповідальність до дітей;

- бездіяльність батьків щодо дитини у скрутній ситуації;

- брутальність, глузування, неповага до гідності, особистості дитини;

- не вираховування вікових особливостей: дитина просто не може зробити те, що вимагають від неї батьки;

- авторитарний стиль спілкування з дитиною;

- нехтування дитиною;

- обман дитини.

В основі насильства над дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання в конкретній сім’ї [3, с.164].

Значна кількість дітей, які перебувають у будь-яких дитячих колективах, зазнають насильства у тій чи іншій формі. Часто, говорячи про насильство, ми маємо на увазі лише фізичні його прояви, такі як побої, ляпаси і т. ін., зовсім забуваючи про такі форми насильства, як постійне або періодичне словесне ображення дитини, приниження її людської гідності, звинувачення її в тому, в чому вона не винна та інше, емоційна депривація (психічний стан, у якому люди відчувають недостатнє задоволення своїх емоційних потреб), ігнорування потреб дитини (психічне (емоційне) насильство). Проте слід зазначити, що будь-яке насильство призводить до порушення розвитку гармонійної особистості дитини.

Поняття погане поводження з дитиною поширюють на дитину, якій умисно заподіяно серйозну фізичну шкоду, що є наслідком недостатнього піклування з боку батьків (інших осіб, які їх замінюють). До поганого поводження з дитиною належать такі умисні дії дорослих осіб як:

а) недостатнє задоволення дитини їжею, одягом, освітою, медичною допомогою в разі спроможності батьків це зробити;

б) неналежне забезпечення дитини особистим наглядом чи опікою;

в) завдавання або дозвіл на завдавання шкоди, а також існування ризику тілесного покарання дитини;

г) застосування до дитини наркотичних засобів;

д) уживання алкогольних напоїв, яке спричиняє втрату контролю за своїми діями;

е) інші дії зазначеного виду, які потребують реагування правоохоронних органів.

Дослідники зазначають, що діти, які пережили різні види насильства, гірше вчаться, невпевнені, часто відчувають тривогу, гнів, депресії, власну неповноцінність. У них порушено контакт з дорослими, часто мають психопатії, стійкі поведінкові порушення (провокуючу, уникаючу, непередбачувану, адиктивну поведінку), соматичні порушення, розлади сну, апетиту. Перенесення в дитинстві насилля залишає відбиток у свідомості людини на все життя.

Найбільш поширеною причиною зростання насильства серед підлітків, на нашу думку, є їхня агресивність. Сама по собі вона не робить підлітка небезпечним для оточуючих. Більш того, кожна особистість повинна мати певний ступінь агресивності, адже її відсутність приводить людину до пасивності, слабкості і безвілля у життєво важливих ситуаціях. Однак усе повинно буди в міру.

Агресія виявляється у вигляді різних реакцій: роздратування, негативізм, злість, підозрілість, образа, вербальна агресія та інше. Найбільш небезпечною реакцією є використання фізичної сили проти іншої людини - фізична агресія. Підлітки нерідко схильні до прояву сили. На їхню думку, готовність до фізичних дій, з’ясування відносин на кулаках є ознакою хоробрості, рішучості, мужності [5,с.165].

Розвитку агресивності як можливої захисної реакції на конфлікти з навколишньою дійсністю сприяє незадоволеність підлітків своїм становищем, труднощі у навчальній діяльності і спілкуванні, відсутність належного контролю з боку батьків [6, с. 67].

Одним із джерел поширення насильства серед однолітків фахівці називають необмежений доступ дітей та молоді до Мережі Інтернет та телебачення [6, с.78].

В українському парламенті вже підготовлено законопроект, у якому пропонується обмежити показ на телебаченні сцен жорстокості і насильства. Автори законопроекту звертають увагу на те, що значна частина насильницьких злочинів вчиняється молоддю у стані наркотичного сп’яніння або ж під дією алкоголю. Серед завдань цього проекту є заборона транслювати передачі та анонси, що містять сцени насильства і жорстокості. Адже відомо, що більшість дітей копіюють асоціальну поведінку телегероїв, тим паче своїх кумирів.

Таким чином, ми бачимо, що держава вживає низку заходів для викорінення в Україні жорстокого ставлення до дітей. Однак це негативне явище продовжує поширюватися.