2020-09-24
120
Рекультивація передбачає комплекс інженерно-технічних, меліоративних, агротехнічних, лісогосподарських та інших робіт. Вона виконуються з метою відновлення родючості порушених земель, а також покращення умов природного середовища. В залежності від наступного використання порушених земель, розрізняють такі напрямки рекультивації:
Сільськогосподарська рекультивація – це підготовка земель до використання як сільськогосподарських угідь. Це створення на рекультивованих землях орних і кормових угідь, садів та виноградників. Вона є найдорожчим видом відновлення земель і здійснюється в районах розвинутого сільського господарства й сприятливих для сільського господарства кліматичних зонах.
Лісогосподарська рекультивація – це підготовка земель під лісопосадки експлуатаційного та спеціального призначення: ґрунтозахисних, санітарно-захисних тощо;
Будівельна – це підготовка земель до промислового й цивільного будівництва.
Водогосподарська рекультивація це – будівництво водойм різного призначення: водосховища, водойми для розведення риби тощо;
Рекреаційна рекультивація – це будівництво зон відпочинку (парки, пляжі, сквери).
Санітарно-гігієнічна рекультивація – це біологічна консервація порушених земель, які негативно впливають на природне середовище. Мета цього виду рекультивації – консервація об'єктів, запобігання їх шкідливому впливу на навколишнє середовище (скажімо, щоб шламосховище не забруднювало повітря й підземні води шкідливими речовинами).
Комбінована – це об'єднання двох і більше напрямків, наприклад
лісо- та водогосподарська.
Роботи по рекультивації земель проводять, як правило, в два етапи: технічна рекультивація, біологічна рекультивація.
Технічна рекультивація включає в себе такі роботи: зняття, складування та збереження родючого шару грунту, гірничо-планові роботи по вирівнюванню поверхні порушених земель, будівництво під’їзних шляхів, проведення протиерозійних, гідромеліоративних заходів, укріплення бортів кар’єрів при водогосподарській рекультивації.
Біологічна рекультивація включає комплекс заходів, які передбачають покращення фізичних і агрохімічних властивостей ґрунтів. На рекультивованих землях проводять роботи по відновленню родючості ґрунтів; роботи по підвищенню продуктивності сільськогосподарських та лісових угідь; заходи по відновленню флори і фауни. Залежно від конкретних умов, проводяться: вапнування, піскування чи глинування ґрунтів, вносяться мінеральні й органічні добрива, а також зола, стічні води, збагачені поживними речовинами.
Нині рекультивацію земель включають у основні виробничі процеси. Підприємства, які порушують землі, зобов’язані після закінчення робіт привести їх до стану, придатного для використання в сільському, лісовому чи рибному господарстві. Від цього залежить екологічна чистота земної поверхні.
Лекція 8
ОХОРОНА ТВАРИННОГО І РОСЛИННОГО СВІТУ
8.1 Охорона флори
8.2 Охорона фауни
8.3 Заповідна справа.
Охорона флори
Поняття «жива речовина» як сукупність всіх рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що населяють Землю, ввів В.Вернадський.
Живий світ планети налічує близько 0,5 млн. видів рослин, близько 2 млн. видів тварин. Біомаса живих організмів становить 0,0001 % від маси біосфери. Всі наукові назви рослин і тварин даються латинською мовою й складаються з двох слів – назви роду (перше слово) та назви виду (друге слово). Вид – це сукупність популяцій схожих особин, що мають однакові будову та функції й існують у певних географічних (екологічних) умовах. Особини одного виду в природі схрещуються лише між собою. Рід – вище за ієрархією угруповання, що об’єднує споріднені види. Близькі роди об’єднуються в сімейства. Сімейства в порядки, а порядки – в класи.
Класифікація живих організмів – це розподіл усіх живих істот за особливостями будови, функцій, а також підпорядкування груп одна одній.
Певний географічний регіон, область чи район мають характерний рослинний світ (флору). Флора ніколи не буває однаковою в двох географічних регіонах чи зонах, що зумовлено різними кліматичними й мікрокліматичними умовами, геологічною будовою та рельєфом, міграціями. Рослинність дуже чутливо реагує на зміни екологічних факторів і в наш час є чітким показником обсягу антропогенного впливу на природу. Яскравим прикладом може бути: загибель лісів навколо великих промислових центрів світу внаслідок кислотних дощів, опустелювання в регіонах виникнення засоленості ґрунтів через неправильне зрошення земель тощо.
Природні умови України сприяли розвитку дуже багатої та різноманітної флори (тут зростає близько 5 тис. видів рослин природної флори та близько тисячі видів культурної та заносної флори), яка розподілена досить нерівномірно.
Розподіл флори на території України: найбагатшою є флора Криму та Карпат (близько 2 тис. видів); Полісся та лісостепова зона налічують лише по 1 600-1 700 видів; у степу їх ще менше – близько тисячі.
Рослини – найбільш беззахисні перед діяльністю людини й з урахуванням сучасного стану біосфери. Їх охорона нині стала важливим комплексним міжнародним завданням. У 1948р при ООН було створено спеціальну постійну Комісію по охороні щезаючих видів рослин і тварин, а згодом – Міжнародну Червону книгу, куди заносили всі рослини та тварини, яким загрожує вимирання. В 1978р. така книга була видана й в колишньому СРСР. Нині під загрозою зникнення на Землі знаходиться близько 20-25 тис. видів рослин, і багато з них ростуть в Україні. У 1982р. в Україні прийнято Закон про Червону книгу. До цієї книги сьогодні занесено понад 800 видів рослин і тварин з метою їхохорони та збереження, бо їм серйозно загрожує вимирання або знищення через людську діяльність. А екологічні умови в нашій Державі дедалі погіршуються.
Охорона фауни
Вирішення проблеми покращення екологічного стану біосфери вимагає нового підходу до тваринного світу – фауни. Біомаса тварин становить 2 % усього живого на нашій планеті. Нині налічується близько 2 млн. видів тварин (рослин – у п'ять разів менше). Найбільш численною групою є безхребетні. Безхребетні становлять до 95-99 % біомаси тварин на Землі; їх значення в біосфері величезне, особливо в кругообігу речовин і трансформації енергії. Сьогодні під загрозою знищення знаходиться вже близько 600 видів птахів і 120 видів ссавців, багато риб, земноводних, молюсків, комах. А за останні роки на Землі зникло: понад 100 видів звірів, 140 видів птахів.
У всіх куточках Землі на всіх континентах нині загострюється проблема знищення місць існування тварин. Скорочуються ареали слонів і носорогів у Індії та Африці. Великої шкоди тваринам завдають не лише антропогенні забруднення та пожежі, але й бурхлива активність браконьєрів (за останні роки ціна на слонові бивні зросла в десять разів, на ріг носорога – в 21 раз), які за рік вбивають від 65 до 75 тис. слонів (Танзанія, Кенія, Замбія, Заїр, Конго, Судан). У 1988р. через забруднення нафтопродуктами в Північному морі загинуло близько 3 тис. тюленів (усього їх там 75 тис.). А скільки тисяч птахів, риби гине після аварій танкерів-нафтовозів у океанах! Все скрутніше диким тваринам і в наших краях.
Проблеми України. Через велику щільність населення тут ще в XVI ст. були винищені кулани, в XVIII-XIX ст. – сайгаки, тури, тарпани, степові орли, дрофи, олені. Дуже рідкими стали лебеді, летючі миші, корсаки, соколи, деякі види раків і риб. У 1981 р. в Україні було прийняло Закон «Про охорону й використання тваринного світу», який передбачає збереження середовища мешкання тварин, умов розмноження й шляхів міграції під час виконання різних робіт. Над питанням охорони тварин нині активно працюють фахівці в кількох науково-дослідних установах АН України, галузевих інститутах, вузах. Почалися роботи з інтродукції, акліматизації й розведення дичини. В Україну були завезені зубр, лань, муфлон, деякі види риб і птахів, переселені зайці, косулі, олені (в райони, де дичини не було), взяті під охорону мурашники, бджоли-опилювачі.
Заповідна справа
Заповідники — це ландшафти, де зберігаються, охороняються й вивчаються всі компоненти екосистеми: повітря, ґрунти, гірські породи, природні води, рослинний і тваринний світ, пам'ятники природи та культури.
За своїм значенням заповідні території поділяються на:
Природний національний парк створюється з метою збереження природних комплексів з особливою екологічною, історичною і естетичною цінністю і використання їх в рекреаційних, просвітницьких, наукових і культурних цілях (Шацький, Карпатський, Синевір та ін.).
Державний заповідник формується з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів, вивчення природного ходу процесів і явищ, розробки наукових основ охорони природи. Господарська діяльність в його межах заборонена. (Розточчя, Горгаги, Медобори, Асканія Нова, Український степовий, Чорноморський, Дунайські Плавні, Ялтинський та ін.)
Державний заказник – територія, яка виділяється з метою збереження та відновлення окремих або декількох найбільш цінних або унікальних комплексів. Формується в межах території з Червонокнижними видами. В залежності від характеру державні заказники поділяються на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, гідрологічні, палеонтологічні, геологічні.
Державна пам'ятка природи – територія, або окремий природний об'єкт, які мають особливу цінність або є унікальними і беруться під охорону для збереження в природному стані з науковою, культурно-просвітницькою і естетичною метою.
Державний ботанічний сад – утворюється з метою збереження, вивчення і збагачення в спеціальних умовах різноманітних рослин для їх більш ефективного наукового, культурного і господарського використання (Київський ботанічний сад Академії наук).
Державний дендрологічний парк створюється з метою збереження, вивчення і збагачення в спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників для їх ефективного наукового, культурного і господарського використання (Хоростківський, Гермаківський).
Державні парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва – найбільш визначні зразки паркобудівництва. Беруть під охорону в естетичних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях («Софіївка» в Умані, «Раїв'ський» в Бережанах, Скала-Подільський, Вишнівецький, Коропецький).
Державний зоологічний парк формується з метою збереження і вивчення в спеціально створених умовах об'єктів дикої фауни для науково-просвітницьких, пізнавальних і науково-дослідних цілей (Київський, Харківський та ін.)
Державне заповідне урочище – лісові, степові, болотні та інші природні комплекси, які мають велике наукове, природоохоронне і естетичне значення.
На території України функціонує кілька природних національних парків, 14 державних заповідників, у тому числі 2 біосферних (Чорноморський, Асканія Нова), 2 державних заповідно-мисливські господарства, близько 1600 заказників, 2650 пам'яток природи, 13 ботанічних садів, 17 дендрологічних парків, 6 зоологічних парків, 500 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 560 заповідних урочищ.
За останні роки в Україні сформовано цілу мережу природно-заповідних територій (5350 територій і об'єктів) загальною площею понад 1,1 млн. га.
Природно-заповідні території повинні виконувати роль банку гено- й ценофонду, тому що тривале та стабільне використаний біосфери в майбутньому залежить від збереження для прийдешніх поколінь всього генетичного різноманіття планети.
Лекція 9
