Емоційна культура вчителя

Одним із стратегічних завдань, визначених у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, є створення умов для формування професійної культури вчителя. Від цього значною мірою залежить успішність його педагогічної діяльності. Тому серед пріоритетних напрямів сучасної педагогічної науки вагоме місце посідає дослідження широкого кола питань культурологічної підготовки фахівця, зокрема формування емоційної культури майбутнього вчителя початкових класів. Проблема формування культури особистості, її різних аспектів привертала увагу багатьох дослідників. Значний внесок в обґрунтування психологічного аспекту культури почуттів здійснили Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, В. Вілюнас, Б. Додонов, С. Рубінштейн, Б. Теплов. Шляхи виховання культури почуттів у дітей різних вікових категорій досліджували І. Бех, Л. Коваль, О. Кононко, О. Лук, Г. Шевченко, П. Якобсон та ін. В останні десятиріччя увагу вчених все більше привертає проблема емоційної культури вчителя (Ш. Амонашвілі, А. Макаренко, В. Сухомлинський, О. Чебикін, Н. Чепелєва та ін.). Однак слід зазначити, що вказане поняття трапляється на сторінках психолого- педагогічної літератури рідше порівняно з такими поняттями як «культура особистості», «педагогічна культура вчителя», «професійна культура педагога», «психологічна культура вчителя».

Аналіз наукових джерел із проблеми дослідження показав, що важливими показниками емоційної культури вчителя є його емоційна стійкість, емоційна чуйність та емоційна виразність. Емоційна стійкість — це здатність протистояти емоціогенним впливам. Рівень емоційної стійкості залежить від властивостей нервової системи людини. Стосовно педагогічної діяльності високий рівень емоційної стійкості має першочергове значення, оскільки дозволяє запобігти і попередити виникнення синдрому «емоційного вигорання» вчителя. Як відомо, стан емоційного вигорання характеризується емоційним виснаженням. Спостерігається домінування негативних переживань, постійне відчуття провини, гніву, образи. Наслідком емоційного вигорання можуть стати, з одного боку, душевна черствість, байдужість до оточуючих, а з іншого — різні неврози, депресивні стани. Крім того, емоційна стійкість педагога відіграє вирішальну роль у формуванні емоційного мікроклімату в класі. Так, емоційний стан вчителя, його особиста поведінка впливають на формування стереотипів поведінки дітей молодшого шкільного віку: якщо педагог спокійний, врівноважений, стриманий — груповий портрет класу такий самий. І, навпаки, клас нагадуватиме галасливу юрбу, якщо вчитель виявляє неврівноваженість, непослідовність, метушливість.

Поряд із емоційною стійкістю важливим показником емоційної культури вчителя є його емоційна чуйність. Дослідники зазначають, що емоційна чуйність — це здатність людини до співчуття і співпереживання, здатність розуміти і враховувати почуття іншої людини. В. Сухомлинський писав, що вчити відчувати — це найскладніше, що є у вихованні. Тому любов до дітей, вміння відчувати серцем іншу людину є важливими для вчителя. Адже від педагога, від його ставлення до предмета, до учнів, від його емоційного стану залежать емоційні переживання школярів. Емоційна чуйність вчителя виражається у ставленні до дітей, у вмінні встановити з ними емоційний контакт.

Ще одним показником емоційної культури вчителя є його емоційна експресивність. Емоційна виразність — це зовнішній або внутрішній вияв емоційних переживань. Зовнішнє (експресивне) вираження емоцій і почуттів відбувається за допомогою міміки, пантоміміки, жестів, інтонаційності мовлення, загальних особливостей поведінки. Вчитель має насамперед емоційно ставитися до навчального матеріалу. Емоційність викладу матеріалу передбачає, передусім, емоційне забарвлення голосу, виразність жестів і міміки, вдале оперування логічним наголосом та смисловою паузою, підкреслення особистісного ставлення до того, що вивчається на уроці. Учителю необхідно оволодіти вмінням надавати своїм переживанням педагогічної спрямованості, посилювати або послаблювати емоційні переживання відповідно до навчальних ситуацій (співпереживати з учнями, захоплюватися разом із ними тим, що вони пізнають, щиро дивуватися, коли відкривають для себе щось нове і раніше їм невідоме, виявляти радість від спільної творчої праці, а при потребі — висловлювати незадоволення). Таким чином, діти розширюють світ почуттів через учителя, учитель — через учнів. Проте емоційна культура педагога передбачає не тільки його емоційну виразність, але й уміння визначити і зрозуміти емоції, які переживає учень. Необхідно знати, що кожна емоція має свою «мову», власні виражальні засоби. Тому вчителеві, як стверджував А. Макаренко, «потрібно вміти читати на людському обличчі, обличчі дитини, й це читання може бути навіть описане у спеціальному курсі.

єю на поведінку класу [1]. Емоційна культура передбачає формування культури почуттів вчителя. Потрібно розвивати здатність володіти собою, свідомо керувати своїми емоціями, підпорядковувати їх розуму і волі. Безперечно, прояв почуттів і їх культура залежать від індивідуально- психологічних особливостей людини, її темпераменту, характеру, а також рівня вихованості, культури поведінки. З роками розвивається здатність регулювати свої почуття, стримувати їх небажаний вияв. Оригінальну методику виховання культури почуттів знаходимо у педагогічній спадщині В. Сухомлинського. Відомий педагог зазначав, що прояв емоційної культури вчителя залежить від його особистісних якостей, які здатні забезпечити досягнення високих результатів у педагогічній діяльності, стосунках та спілкуванні з учнями. Такими позитивними морально-психологічними якостями вчителя, які у поєднанні з педагогічною майстерністю забезпечують йому високий авторитет і становлять складову педагогічної культури, є тактовність, чуйність, доброта, чесність, справедливість тощо. Емоційна культура є запорукою педагогіки співробітництва вчителя з учнями, ставлення до дитини як особистості із урахуванням усіх притаманних їй якостей та властивостей. Саме формування вміння зрозуміти внутрішній світ дитини, її емоційні переживання, враховувати їх при виборі засобів педагогічного впливу на учня; вироблення здатності психологічно грамотно будувати спілкування зі школярами повинні домінувати у процесі професійної підготовки майбутнього вчителя початкової школи.